Людина тільки оснащена в такий спосіб.
Тільки вона повинна і може надати здоровий бадьорий зв'язок, як єдиний міст між етерноречовинним та Світлими Висотами і груборечовинним земним! Крізь неї тільки, завдяки її особливій природі, може пульсувати чисте Життя від Джерела Світла вниз до найглибшого груборечовинного і від нього – знову вгору в найпрекраснішій гармонійній взаємодії! Вона стоїть між двома світами, зв'язуючи їх, тож завдяки їй вони поєднані в один світ.
Вона не виконала, одначе, цього завдання. Вона роз'єднала ці обидва світи, замість того, щоб тримати їх міцно пов'язаними. І це було гріхопадіння! —
Людина за своєю особливою, щойно роз'ясненою природою справді була призначена стати своєрідним володарем Груборечовинного світу, бо Груборечовинний світ залежить від її посередництва настільки, що, з огляду на її природу, він змушений був би страждати разом із нею або завдяки їй міг би піднестися вгору, – залежно від того, чи могли течії від Джерела Світла та Життя протікати крізь людство чистими, чи ні.
Людина, проте, перервала необхідний для Етерноречовинного і для Груборечовинного світу плин цієї перемінної течії. Як гарний кровообіг підтримує тіло бадьорим і здоровим, так відбувається і з перемінною течією у Творінні. Розрив мусить спричинити безладдя та хвороби, які зрештою переходять у катастрофи.
Ця прикра невдача людини змогла статися тому, що інтелект, який постав лише з груборечовинного, вона використовувала не лише як інструмент, а цілковито йому підкорилась і поставила його володарем над усім. Вона зробила себе таким чином рабом свого інструмента і стала лише людиною інтелекту, яка має звичку з гордістю називати себе матеріялістом!
Цілком підкорившись інтелекту, людина сама прикувала себе до всього груборечовинного. Як інтелект не може осягнути нічого над простором і часом, так неспроможний, самозрозуміло, на це і той, хто йому цілковито підкорився. Його кругозір, тобто спроможність осягнення, звузився разом з обмеженою спроможністю інтелекту. Зв'язок з Етерноречовинним при цьому було втрачено, і піднявся мур, який поступово ставав чимдалі щільнішим. Оскільки Джерело Життя, Прасвітло, Бог, значно піднесений над простором та часом і все ще пробуває далеко від Етерноречовинного, то зрозуміло, що через зв'язаність інтелекту будь-яке з'єднання з Ним обірвалося. З цієї причини матеріяліст зовсім не спроможний пізнати Бога.
Споживання від дерева пізнання було не чим іншим, як плеканням інтелекту. Природним наслідком пов'язаного з цим відокремленням від Етерноречовинного стало також замкнення Раю. Люди самі замкнули себе через свій інтелект, цілком схилившись до груборечовинного, тобто принизились і добровільно, або за власним вибором закували себе в кайдани рабства.
До чого ж це призвело? Чисто матеріялістичні, тобто зв'язані земним, ниці думки інтелекту з усіма їхніми побічними проявами – жадобою привласнення і корисливости, брехнею, грабунком та гнобленням тощо – мусили призвести до невблаганної взаємодії спорідненого, яка спершу проявилася духовно, а потім перейшла в Груборечовинне, все сформувала відповідно до цього, підганяючи людей, і насамкінець над усім розрядиться… знищенням!
Чи розумієте ви тепер, що події останніх років мусили відбутися? Що це продовжуватиметься й далі – аж до знищення? Світовий Суд, згідно з сущими кармічними* (доленосними) Законами Творіння, неминучий. Наче гроза, що невідворотно насувається і врешті-решт мусить принести розряд та знищення. Але водночас – і очищення!
Людина не послужила, як було необхідно, сполучною ланкою між етерноречовинною та груборечовинною частинами Творіння, не посприяла безперервному наскрізному струмуванню наснажливої, живлющої та необхідної перемінної течії, яка все рухає вперед, а навпаки, роз'єднала Творіння на два світи, ухилившись від їх з'єднання та цілком прикувавши себе до груборечовинного, отже, мусили обидві частини Всесвіту поступово захворіти. Частині, яка цілком позбавила себе потоку Світла або отримувала його дуже послабленим завдяки небагатьом людям, які ще підтримували зв'язок, звичайно, стало значно важче. Це – груборечовинна частина, яку тому й жене назустріч жахливій кризі і яку ближчим часом надзвичайно труситиме, як від величезної пропасниці, доки все хворе в ній буде поглинуте і під новим потужним припливом із Праджерела вона нарешті зможе видужати.
Кого ж буде при цьому поглинуто?
Відповідь на це міститься у самій природній події: кожна відчута думка за посередництва живучої у ній творчої сили негайно набуває відповідної до змісту думки етерноречовинної форми, завжди залишаючись, ніби шнуром, пов'язаною з тим, хто її породив, але віддаляється від нього і витягується внаслідок сили притягання спорідненого в усьому етерноречовинному і мчить крізь Всесвіт разом із цими потоками, що повсякчас пульсують, і як усе у Творінні рухаються еліпсоїдно. Тож наближається час, коли в Етерноречовинному посталі до життя та дійсности думки разом із притягненим по дорозі спорідненим повернуться до свого початку і вихідного пункту, бо вони, попри свої мандри, залишаються з ним у зв'язку, щоб тепер у ньому розрядитися, спокутуватися.
Знищення, отже, насамперед уразить в очікуваній тепер останній замкненій дії тих, хто у своєму мисленні й відчуттях був призвідником та безупинним підживлювачем, тобто матеріялістом. Те, що згубна зворотна сила окреслить іще більші кола і мимохідь зачепить навіть лише приблизно cпоріднених із цими людьми, є неминучим.
І тоді люди виконають те, що вони повинні виконувати у Творінні. Вони стануть сполучною ланкою, завдяки своїм здібностям черпатимуть із Духовного, тобто керуватимуться очищеним відчуттям, і переноситимуть його в Груборечовинне, себто в земне, причому інтелект і накопичений досвід використовуватимуть, аби, враховуючи все земне, впроваджувати ці чисті відчуття в груборечовинне життя, завдяки чому все Груборечовинне творіння буде повсякчас розвиватися, очищатися та підноситися. Внаслідок цього у взаємодії більш здорове зможе потекти з Груборечовинного в Етерноречовинне – і постане новий єдиний та гармонійний світ. Люди ж при правильному виконанні своєї діяльности стануть жаданими, досконалими і шляхетними, бо завдяки правильному налаштуванню у великому Діянні Творіння вони отримають зовсім інші сили, ніж досі, які дадуть їм змогу повсякчас відчувати задоволення та блаженство.
9. Прабатьківський гріх
Прабатьківський гріх виник із першого гріхопадіння.Гріхом, тобто хибним вчинком, було надмірне плекання інтелекту, поєднане з добровільним прикуттям до простору та часу, до якого потім долучилися побічні прояви безпосередньої роботи інтелекту, такі як користолюбство, обман, гноблення тощо, як і багато іншого лиха, а по суті – все зло.
Ця подія, природно, призвела до появи чисто інтелектуальних людей, які з часом розвинулися, що поступово чинило щодалі більший вплив на формування груборечовинного тіла. Передній мозок, що породжує інтелект, унаслідок тривалих зусиль однобічно ставав щодалі більшим і, цілком зрозуміло, що при зачатті ці змінені форми в продовженні роду відбивалися на земному тілі, і діти при народженні мали щоразу розвиненіший, потужніший передній мозок.
У цьому полягала й досі полягає схильність, або здатність до панівної над усім іншим сили інтелекту, яка приховує в собі небезпеку, що за її цілковитого пробудження носій мозку не лише виявиться міцно прикутим до простору та часу, тобто до всього земного груборечовинного, а отже не буде спроможний зрозуміти ні етерноречовинне, ні чистодуховне, але ще й заплутається в усьому злі, що за верховного панування інтелекту є невідворотним.
Володіння цим добровільно гіпертрофованим переднім мозком, у чому полягає небезпека абсолютного панування інтелекту з неминучими при цьому лихими побічними явищами, і є прабатьківський гріх!
Отже, це тілесне успадкування тієї частини, яку тепер через її штучно підвищений розвиток називають великим мозком, унаслідок чого людина при народженні приносить із собою небезпеку дуже легко втягнутися в зло.
Однак це ніяк не звільняє її від відповідальности. Вона лишається на ній, бо людина успадковує лише небезпеку, а не сам гріх. Їй зовсім не обов'язково давати інтелектові змогу беззаперечно панувати і, отже, підкорятися йому. Навпаки, велику силу свого інтелекту вона може використовувати як гострий меч і в земній метушні звільняти цим собі шлях, на який вказує її відчуття, іменоване також внутрішнім голосом.
Якщо ж у дитині внаслідок виховання та навчання інтелект піднято до необмеженого панування, то частина провини, або, точніше, зворотної дії згідно із Законом Взаємодії відпадає від дитини, оскільки ця частина вразить вихователя або вчителя, який таке спричинив. Відтепер він прив'язаний до дитини, аж доки вона звільниться від помилки та її наслідків, навіть якщо це триватиме століття чи тисячоліття.
Однак те, що в такий спосіб вихована дитина чинитиме потім, коли їй буде надано серйозну можливість для самооцінки і виправлення, вразить у зворотній дії тільки її саму. Такі можливості з'являються завдяки усному чи написаному слову, завдяки сильному потрясінню в житті або схожим випадкам, котрі викликають мить глибокого відчуття. Вони не минають безслідно. —
Марно було б і далі про це говорити – при всіх яскравих епізодах то були б лише безупинні повторення, що мусять зійтися в одній точці. У того, хто над цим замислиться, незабаром полуда спаде з очей, багато питань він у самому собі при цьому розв'яже.