Гаррі Поттер і Келих Вогню

Джоан Роулінґ

Сторінка 88 з 101

Ушкоджена нога не втримала тіла, й він упав. Рука нарешті відірвалася від Тричаклунського кубка. Гаррі підвів голову:

— Де ми? — спитав він.

Седрик похитав головою. Тоді підвівся і допоміг звестися на ноги Гаррі. Обидва роззирнулися довкола.

Вони опинилися далеко від Гоґвортсу — на багато кілометрів далі, можливо навіть — на сотні кілометрів, бо від гір, які оточували замок, не залишилося й сліду. Натомість хлопці стояли посеред темного й занедбаного цвинтаря. За великим тисовим деревом праворуч від них вимальовувалися обриси невеличкої церковці. З лівого боку височів пагорб. Гаррі помітив силует гарного старого будинку на схилі.

Седрик глянув на Тричаклунський кубок і перевів погляд на Гаррі.

— Тобі хтось колись казав, що цей Кубок — летиключ? — спитав він.

— Ні, — відповів Гаррі, оглядаючи цвинтар — тихий і трохи моторошний. — Це теж входить у завдання?

— Не знаю, — Седрик трохи нервувався. — Витягаємо чарівні палички, чи як?

— Давай, — погодився Гаррі, радий, що Седрик прийняв це рішення швидше за нього.

Хлопці витягли палички. Гаррі не переставав роззиратися. У нього знову з'явилося дивне відчуття, ніби за ними стежать.

— Хтось іде, — раптом сказав він.

Напружено вдивляючись у темряву, вони помітили постать, що наближалася до них поміж могил. Гаррі не розрізняв обличчя, але, судячи з усього, невідомий щось ніс. Він був невисокий на зріст, у плащі з каптуром, що затуляв обличчя. Коли постать опинилася вже зовсім близько, за кілька кроків від них, Гаррі роздивився, що на руках у прибулого була, здається, дитина... хоча, можливо, то був просто якийсь згорток.

Гаррі опустив чарівну паличку й глянув на Седрика. Той відповів запитальним поглядом і обидва знову повернули голови до постаті, що наближалася.

Невідомий зупинився біля високого мармурового надгробка метрів за два від хлопців і кілька секунд на них дивився.

І раптом — абсолютно несподівано — Гаррін шрам мовби вибухнув болем. Таких жахливих мук йому не доводилося зазнавати ніколи в житті. Він затулив обличчя руками. Чарівна паличка вислизнула з пальців. Коліна підігнулися. Гаррі впав на землю, нічого не бачачи. Голова мало не розколювалася.

Звідкілясь іздалеку з височини, долинув високий холодний голос:

— Убий зайвого!

Почувся свистячий звук, і другий голос проскрипів:

— Авада Кедавра!

Навіть крізь заплющені повіки Гаррі побачив вибух зеленого світла й почув, як поруч з ним на землю впало щось важке. Біль у шрамі сягнув найвищої напруги. Гаррі виблював, і тоді муки почали слабшати. Заздалегідь наляканий тим, що побачить, він розплющив очі, хоч вони й пекли невимовно.

Поруч на землі лежав розпластаний Седрик. Він був мертвий.

Якусь мить, що здалася Гаррі вічністю, він дивився Седрикові в обличчя, в розплющені сірі очі, порожні, без жодних відчуттів — як вікна покинутого будинку, дивився на його напіврозкритий, наче з подиву, рот. І перш ніж оторопілий Гаррі встиг усвідомити побачене, перш ніж відчув що небудь, крім невіри у власні відчуття, якась сила поставила його на ноги.

Низький чоловічок у плащі поклав на землю свій згорток, засвітив чарівну паличку й потягнув Гаррі до мармурового надгробка. Перед тим, як його було силоміць приперто до мармуру, Гаррі встиг у світлі чарівної палички помітити напис: ТОМ РЕДЛ.

Чоловічок у плащі вичаклував навколо Гаррі тугі мотузки, які прив'язували його — від шиї до кісточок — до надмогильного каменя. З під каптура долинало уривчасте дихання. Гаррі запручався, але чоловічок його вдарив — рукою, на котрій бракувало пальця. Перед ним стояв Червохвіст.

— Ти! — видихнув Гаррі.

Та Червохвіст, що саме закінчив прив'язувати, не відповів. Він перевіряв надійність мотузок, тремтячими пальцями обмацував вузли. Переконавшись, що Гаррі прив'язаний так міцно, що й ворухнутися не може, Червохвіст витяг з плаща клапоть чорної тканини й грубо заткнув Гаррі рота. Не промовивши ні слова, розвернувся й поспішив геть. Гаррі навіть писнути не міг, не міг побачити, куди пішов Червохвіст, не міг повернути голови, щоб поглянути за камінь. Міг дивитися лише прямо перед собою.

Седрикове тіло лежало метрів за шість. Трохи далі від нього у світлі зірок виблискував Тричаклунський кубок. Гарріна чарівна паличка лежала на землі біля його ніг. Згорток шмаття, про який Гаррі спершу подумав, що то дитина, також лежав недалечко від могили. Здавалося, що він ворушиться. Дивлячись на нього, Гаррі відчув, як його шрам знову починає пекти... і раптом зрозумів, що йому геть не хочеться бачити того, що загорнуте в це шмаття... він нізащо не хотів би, щоб згорток розкрився...

Звідкілясь знизу долинув скрадливий шелест. Велетенська змія, м'яко розтинаючи траву, повзала довкола надмогильного каменя, до якого він був прив'язаний. Знову почулося часте й хрипке дихання Червохвоста. Судячи зі звуків, він тягнув щось важке. Виявилося, що то був кам'яний казан, наповнений, начебто, водою — Гаррі чув, як вона розхлюпується. Такого велетенського казана Гаррі ще не доводилося бачити — у ньому спокійнісінько міг вміститися дорослий чолов'яга.

Загорнута в шмаття річ почала смикатися наполегливіше, мовби силкувалася звільнитись. Червохвіст вовтузився біля казана зі своєю чарівною паличкою. За якусь секунду з під казана почулося потріскування полум'я. Змія відповзла кудись у темряву.

Рідина в казані нагрілася дуже швидко. Вона почала не лише кипіти, а ще й, наче полум'я, вистрілювати вогняними іскрами. Дим усе густішав і розповзався по цвинтарю. Згорток засмикався ще дужче і Гаррі знову почув високий холодний голос:

— Швидше!

Поверхня води аж палала від іскор, наче інкрустована діамантами.

— Усе готово, пане.

— Давай... — проказав холодний голос.

Червохвіст розгорнув шмаття, витяг те, що було всередині, — і Гаррі несамовито закричав. Проте його крик застряг у ганчірці, яка затикала йому рота.

Виглядало все так, ніби Червохвіст спіткнувся об камінь і вивернув з під нього щось потворне, слизьке й сліпе — але гірше, у сто разів гірше. Те, що приніс Червохвіст, було схоже на скручене людське немовля — однак нічого віддаленішого своїм виглядом від дитини Гаррі не бачив зроду. Та істота була безволоса, але вкрита лускою, темна, червонувато чорна, наче оголена плоть без шкіри. Руки й ноги були тонкі і кволі, обличчя — жодне немовля на світі не мало такого обличчя — було плескате, схоже на зміїне, з палаючими червоними очима.

Створіння здавалося геть безпорадним. Воно звело свої жалюгідні рученята, схопилося ними за Червохвостову шию, і той його підхопив. Каптур сповз йому з голови, і Гаррі побачив гидливість на блідому лиці Червохвоста, який ніс ту почвару до казана. На якусь мить зле пласке обличчя істоти освітилося іскрами, що танцювали на поверхні варива. Тоді Червохвіст опустив істоту в казан. Рідина зашипіла, й створіння занурилося. Гаррі почув, як немічне тільце неголосно вдарилося об кам'яне дно.

"Щоб воно втопилося, — подумав Гаррі. Шрам болів просто нестерпно. — Щоб воно втопилося".

Червохвіст заговорив. Його голос тремтів, здавалося, що його опанував смертельний жах. Чоловічок підняв чарівну паличку, заплющив очі й промовив:

— Батьківська кістко, без відома дана, ти відновиш свого сина!

Поверхня могили під ногами Гаррі тріснула. Нажаханий, він дивився, як з неї вгору знялася чимала хмара пороху і м'яко просипалася в казан. Діамантова поверхня води заплюскотіла й зашипіла, розсипала цілий сніп іскор і набрала яскравого отруйно синього кольору.

Червохвіст заскиглив і витягнув з плаща довгий і тонкий срібний кинджал. Його голос зривався на скимління:

— Плоть — слуги — охоче віддана — ти — відродиш — свого пана.

Він витяг перед собою праву руку, на якій бракувало мізинця. Міцно схопивши кинджал лівою рукою, Червохвіст заніс його вгору.

Зрозумівши, що саме Червохвіст збирається робити, Гаррі міцно заплющився. Та він не міг не чути пронизливого вереску; що пронизав ніч і боляче пройшов крізь Гаррі, наче його теж ударили кинджалом. Він чув, як щось упало на землю, чув болісні стогони Червохвоста і неприємний сплеск у казані, в який щось кинули. Гаррі не міг розплющити очей... та червоне сяйво варива продиралося навіть крізь повіки.

Червохвіст задихався і скиглив від болю. Відчувши його сповнений муки віддих на своєму обличчі, Гаррі зрозумів, що Червохвіст стоїть просто перед ним.

— Кров ворога... забрана силою... ти воскресиш свого супротивника.

Міцно зв'язаний, Гаррі нічого не міг вдіяти. Поглянувши скоса додолу, намагаючись випручитися з мотузок, він побачив блискучий срібний кинджал, що тремтів у єдиній тепер руці Червохвоста. Гаррі відчув, як залізо увіп'ялось у його праву руку біля ліктя, і як по рукаві мантії тече кров. Червохвіст, що й далі стогнав від болю, намацав у себе в кишені скляну пляшечку і приклав її до рани на Гарріній руці, щоб туди накрапало трохи крові.

Тоді знову повернувся до казана і влив у нього ту кров. Рідина в казані миттю стала сліпучо біла. Виконавши цю роботу, Червохвіст опустився на коліна поряд з казаном, тоді впав на бік і, стогнучи й виючи, почав пригортати до себе закривавлений обрубок руки.

Рідина в казані кипіла, вивергаючи снопи діамантових іскор. Вона була така сліпуча, що все інше навколо здавалося чорним. Нічого не відбувалося...

"Нехай воно потоне, — думав Гаррі, — Нехай щось піде неправильно..."

І раптом іскри, що летіли з варива, згасли. Велика хмара білої пари здійнялася з казана і закрила все довкола — так, що Гаррі вже не бачив ні Седрика, ні Червохвоста — нічого, крім випарів, завислих у повітрі...

"У них не вийшло, — думав він. — Воно потонуло... будь ласка... нехай воно виявиться мертвим..."

І тоді, охоплений крижаним жахом, Гаррі крізь туман побачив невиразну постать чоловіка, високого й кістлявого, що повільно підводилася з казана.

— Одягни мене, — долинув з за парової завіси високий і холодний голос. Червохвіст, стогнучи й розтираючи свою покалічену руку, поповз до чорної мантії, що лежала на землі, тоді звівся на ноги й однією рукою накинув її на голову свого хазяїна.

Кістлявий чоловік вийшов з казана, не зводячи очей з Гаррі... Гаррі теж дивився на обличчя, яке протягом трьох останніх років являлося йому в страшних снах. Біліший за череп, з великими червоними очима, в яких блищала злість, з пласким зміїним носом, на якому виднілися вузькі щілини ніздрів...

Лорд Волдеморт відродився знову.

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ —

Смертежери

Волдеморт відвернувся від Гаррі й почав перевіряти власне тіло.

85 86 87 88 89 90 91