А все інше мусить саме по собі зруйнуватися, коли мине час його розквіту. Щойно з'являться плоди від нього, стане порожнеча видимою!
Подивіться ж лишень на історію! Тільки діло духу, тобто мистецтво, пережило народи, які вже зруйнувалися в собі через діяльність свого неживого, холодного інтелекту. Їхні високі, достославні знання не змогли запропонувати їм від цього жодного порятунку. Єгиптяни, юдеї, греки, римляни пройшли цим шляхом, пізніше також іспанці та французи, тепер німці, – однак діла справжнього мистецтва пережили їх усіх! Вони ніколи й не можуть загинути. Ніхто, проте, не розгледів строгої закономірности в повторенні цих подій. Жодна людина не замислилася над тим, аби дослідити справжнє коріння цього тяжкого зла.
Замість того, щоб його шукати і покласти знову й знову повторюваному занепаду край, скорилися сліпо йому і з плачем та скаргами підпорядкувалися цій великій "невідворотності".
Тепер уразить це нарешті все людство! Багато лиха лежить уже позаду нас, іще більше стоїть перед нами. І глибока печаль проходить щільними лавами тих, хто частково вже тепер від цього постраждав.
Згадайте всі народи, що вже мусили впасти, щойно вони дійшли пори розквіту, найвищої точки інтелекту. Достиглі плоди їхньої пори розквіту були всюди однакові! Аморальність, безсоромність і розбещеність у різноманітному вигляді, за якими неминуче наставав занепад і руйнування.
Безумовна подібність для кожного цілком очевидна! І так само кожна мисляча людина мусить віднайти цілком визначений характер і послідовність найсуворіших Законів у цих подіях.
Ці народи один за одним мусили зрештою визнати, що їхня велич, їхня могутність і пишнота були уявними, трималися лише на владі та насильстві, а не на міцній, здоровій основі.
Відкрийте ж свої очі замість впадати у відчай! Озирніться довкола, навчайтеся на минулому, порівняйте його з Посланнями, які з Божественного вже тисячоліття тому надходили до вас, і ви обов'язково знайдете корінь зла, що, роз'їдаючи зсередини, одне-єдине створює перешкоду для сходження всього людства.
Тільки коли зло остаточно буде викорінено, відкриється шлях до загального сходження, – не раніше. І відтоді це буде постійним станом, бо він може нести в собі животворність духу, що раніше було виключено. —
Перш ніж ми докладніше зупинимося на цьому, хочу я пояснити, чим є дух як єдине справді живе в людині. Дух – не дотепність і не інтелект! Дух – також не вивчене знання. Помилково було б називати тому людину "духовно багатою", якщо вона багато вивчала, читала, спостерігала і вміє гарно говорити про це. Або якщо вона виблискує гарними ідеями та дотепністю інтелекту.
Дух – це щось зовсім інше. Він є самостійною властивістю, що вийшла зі спорідненого з нею світу, який є іншим, ніж частина, до якої належить Земля, а разом із нею й людське тіло. Духовний світ лежить вище, він утворює верхню, найлегшу частину Творіння. Ця духовна частина в людині внаслідок своєї властивости несе в собі завдання повернутися до Чистодуховного, щойно всі речовинні оболонки від неї відокремляться. Поривання до нього вивільняється на цілком визначеному ступені зрілости і веде її відтак угору до спорідненого з нею, підносить завдяки своїй силі притягання* (Доповідь №6 "Я воскресіння і життя!..").
Дух із земним інтелектом не має нічого спільного, а тільки з якістю, яку визначають як "душевність". Духовно багатий, отже, рівнозначний "задушевному", а не інтелектуальному.
Аби легше виявити цю різницю, людині достатньо скористатися фразою: "Було колись!" Дуже багато шукачів уже завдяки цьому знаходять пояснення. Якщо вони спостерігатимуть за собою уважно, то зможуть розпізнати, що з минулого їхнього земного життя їхнім душам корисне або слугувало для цього, а що лише полегшувало умови існування та їхню роботу в земному оточенні. Що, отже, має не лише земну, а й потойбічну цінність, а що слугує лише для земних цілей, але не має цінности для Потойбіччя. Одне людина може взяти з собою, інше ж при відході залишить як необхідне лише тут, оскільки надалі воно їй не може бути корисним. Те, що вона залишає, – це ж лише інструмент для земних подій, допоміжний засіб для використання впродовж земного часу, більше нічого.
Якщо інструмент використовується не лише як такий, а встановлено його значно вище, то він не може бути достатній, звісно, для цієї висоти, він на хибному місці, що призводить, природно, також до різноманітних неполадок, які з часом матимуть цілком згубні наслідки.
До цих інструментів, як найвищий, належить людський інтелект, що, як продукт людського мозку, мусить нести в собі обмеженість, якій повсякчас підлягає все тілесно-груборечовинне внаслідок своєї властивости. І продукт не може бути іншим, ніж джерело його походження. Він завжди зв'язаний із природою свого походження. Так само діла, що виникають завдяки продукту.
Це означає для інтелекту, природно, вужчу, лише земну спроможність осягнення, тісно прив'язану до простору та часу. Оскільки він походить від самої по собі мертвої Грубої речовинности, яка не несе в собі власного життя, він також позбавлений живої сили. Ця обставина поширюється, самозрозуміло, так само на всю діяльність інтелекту, який через це не спроможний у свої діла закласти щось живе.
У цьому неухильному природному розвитку подій міститься ключ до похмурих подій упродовж людського буття на цій маленькій Землі.
Ми мусимо нарешті навчитися відрізняти дух від інтелекту, живе ядро людини від його інструменту! Якщо цей інструмент ставить себе над живим ядром, як відбувалося досі, це приносить щось нездорове, що вже при виникненні має нести в собі зародок смерти, і живе, найвище, найцінніше таким чином задушується, зв'язується, відрізається від необхідної для нього діяльности, доки, звільнившись у неминучому краху мертвої будівлі, незрілим піднесеться з руїн.
Поставмо собі замість "Було колись" тепер запитання: "Як було в колишні часи?" Наскільки іншим є вплив. Помітно відразу велику різницю. Перше запитання промовляє до відчуття, пов'язаного з духом. Друге запитання, одначе, звертається до інтелекту. Зовсім відмінні образи виникають при цьому. Вони від самого початку обмежені, холодні, без життєвого тепла, тому що інтелект нічого іншого дати не може.
Найбільша провина людства, одначе, від початку полягає в тому, що цей інтелект, спроможний створювати лише неповноцінне безживне, воно поставило на високий постамент і просто-таки танцює навколо нього в поклонінні. Йому віддали місце, яке мало залишатися тільки за духом.
Такий початок у всьому суперечить визначенням Творця, а отже, природі, бо їх закріплено в подіях природи. Тому ніщо не може привести до істинної мети, але мусить усе зазнати краху в пункті, де почнеться збирання врожаю. Інакше й бути не може, адже це природні передбачувані події.
Лише в чистій техніці відбувається інакше, в кожній індустрії. Вона завдяки інтелекту досягла великої висоти, а в майбутньому просунеться ще набагато далі! Цей факт слугує, одначе, доказом істинности моїх пояснень. Техніка є і залишиться в усьому завжди лише чисто земною, мертвою. Оскільки інтелект так само належить до всього земного, то він у техніці спроможний проявляти себе блискуче, здійснюючи по-справжньому велике. Він стоїть у ній на правильному місці, при своєму справжньому завданні! Однак там, де й "живе", тобто чисто "людське" треба взяти до уваги, інтелект виявляється неспроможним за своєю природою і мусить тому не справлятися, якщо ним при цьому не керує дух! Бо тільки дух є життям. Успіх цілком певного роду може принести завжди тільки діяльність подібного роду. Ніколи земний інтелект тому в дусі діяти не зможе! З цієї причини тяжкою провиною цього людства стало те, що воно інтелект поставило над життям.
Людина перевернула таким чином своє завдання всупереч творчому, тобто цілком природному призначенню, поставила його, так би мовити, з ніг на голову, коли інтелектові, розташованому на другій, і лише земній, позиції, віддала найвище місце, яке належить живому духові. Через це, знову ж таки, цілком природно, що відтепер вона змушена з великими зусиллями шукати віднизу доверху; причому поставлений над нею інтелект із його обмеженою спроможністю осягнення перешкоджає будь-якій подальшій перспективі, замість того, щоб завдяки духові мати можливість дивитися згори вниз.
Якщо вона захоче пробудитися, то змушена буде спершу "перевести стрілки". Те, що тепер зверху – інтелект, – поставити на відведену йому від природи позицію, а дух знову повернути на його вище місце. Ця необхідна перестановка для сьогоднішньої людини не така вже й легка. —
Тодішній вчинений людьми переворот, настільки кардинально спрямований проти Волі Творця, тобто проти Законів природи, був справжнім "гріхопадінням", наслідки якого не залишили нічого, крім жаху, бо воно переросло потім у "прабатьківський гріх", тому що піднесення інтелекту до статусу самодержця своєю чергою мало природним наслідком те, що таке однобічне плекання та діяльність із часом однобоко зміцнили й мозок, тож розвинулася лише частина, яка має керувати роботою мозку, а інша мусила занепасти. В результаті занепала через це нехтування частина спроможна сьогодні покищо діяти лише як ненадійний cонний мозок, який при цьому перебуває ще й під повносилим впливом так званого денного мозку, що спонукає інтелект до дії.
Частина мозку, що повинна утворити міст до духу або, точніше, міст від духу до всього земного, отже, цим паралізується, зв'язок припиняється або ж дуже послаблюється, через що людина не здатна до будь-якої діяльности духу і з тим позбавляється також можливости зробити свій інтелект "одушевленим", одухотвореним та ожилим. Обидві частини мозку мали бути цілком пропорційно розвинуті для спільної гармонійної діяльности, як і все в тілі. Керівник – дух, виконавець же тут, на землі, – інтелект. Те ж, що через це і вся діяльність тіла, й навіть воно саме ніколи не можуть бути такими, якими повинні бути, є самозрозумілим. Природно, що ці події позначаються, однак, на всьому! Тому що при цьому головного в усьому земному бракує!
Те, що з розривом водночас також стануться пов'язані з ним віддаленість і відчуження від Божественного, є легко зрозумілою подією.