Мовчки дійшли до кінця коридору, де Гаррі повернув ліворуч, а Седрик — праворуч. Невдовзі його кроки завмерли вдалині.
Гаррі продовжив свій шлях, час від часу застосовуючи закляття чотирьох напрямків. Центр лабіринту був тепер між ним і Седриком. Його прагнення здобути Кубок стало ще палкішим. Гаррі ніяк не міг повірити в те, що зробив Крум. Використання непрощенних заклять на людині, до того ж — на товаришеві, за словами Муді, означало пожиттєве ув'язнення в Азкабані. Невже Крум аж настільки прагнув Кубка... Гаррі побіг іще швидше.
Глухі кути траплялися йому дедалі частіше. Темрява ставала щораз непрогляднішою, і це додало Гаррі впевненості, що він майже в центрі лабіринту. І тоді, йдучи довгим прямим коридором, він зауважив якийсь рух. Світло чарівної палички відкрило його очам незвичне створіння, котре траплялося йому хіба що на сторінках "Жахливої книги жахіть".
То був сфінкс — істота з тілом величезного лева, могутніми пазуристими лапами та довгим жовтуватим хвостом, що закінчувався рудою китицею. Зате голову істота мала жіночу. І ця голова дивилася на Гаррі розкосими, мигдалеподібними очима. Він підняв чарівну паличку, вичікуючи. Істота не збиралася нападати, проте походжала коридором, загороджуючи прохід.
Раптом вона заговорила. Голос у неї був глибокий і хрипкий:
— Ти дуже близький до мети. Найкоротший шлях — повз мене.
— То... то ти мене пропустиш? Будь ласка... — попросив Гаррі, наперед знаючи відповідь.
— Ні, — сказала вона, й далі походжаючи. — Не пропущу, доки не відгадаєш моєї загадки. Відгадаєш з першого разу — і шлях вільний. Помилишся — я нападу. Якщо промовчиш — я дозволю тобі відступити неушкодженому.
У Гаррі всередині все перевернулося. Загадки добре розгадувала Герміона, а йому це вдавалося не дуже. Він зважив свої шанси. Якщо загадка буде заскладна — він промовчить, відступить і спробує знайти інший шлях до центру.
— Я згоден, — кивнув Гаррі — Можна почути загадку?
Істота сіла на задні лапи просто посеред коридору й продекламувала:
Подумай, чи мають словесні зв'язки
балетна фігура і помах руки.
А далі — напружуй думки молоді —
середину звука здобудь... А тоді,
вкажи — щоб скінчилася загадка ця —
кінець у початку й початок кінця.
Якщо все складеш, то зумієш вгадати,
кого не хотів би ти поцілувати.
Гаррі мовчки витріщився на сфінкса.
— А можна ще раз?.. Тільки повільніше... — невпевнено попросив він.
Жінка сфінкс посміхнулася і повторила вірш.
— Усі підказки зводяться до істоти, яку мені не хотілося б цілувати? — спитав Гаррі.
На обличчі сфінкса з'явився загадковий усміх. Гаррі сприйняв його як ствердну відповідь. Тоді напружив мозок. Існувало чимало істот, котрих йому не хотілося б цілувати. Спершу він подумав про вибухозадих скрутів — але зрозумів, що не все так просто. Треба було помізкувати над підказками...
— Балетна фігура і помах руки, — пробурмотів Гаррі, — який у цьому словесний зв'язок? Прощання?.. Ні, це ще не відповідь!.. Я знаю лише одну балетну фігуру — "па". А помах руки — може, "па па"?.. Я повернуся до цієї підказки пізніше... Можна наступну?
Вона повторила наступні два рядки.
— Здобути середину звуку? — тихо повторив Гаррі. — Як це? Може, якось заспівати?.. Звук... Його середина... Може, "у", може, "ву"?.. Повтори, будь ласка, останню підказку!
Жінка сфінкс проказала останні рядки.
— "Кінець у початку й початок кінця..." — мовив Гаррі. — Якась абракадабра... Якого початку? Якого кінця?.. Початок — к інець... Кінець у початку — "к"? Початок кінця — також "к"?..
Істота знову лише всміхнулася.
— ...ук... вук... — складав відгадки Гаррі, вже й сам походжаючи туди сюди. — Кого б я не хотів цілувати?.. Па ву к... Павука!
Жінка сфінкс широко всміхнулася. Тоді звелася, випростала передні лапи й відступила вбік.
— Дякую! — вигукнув Гаррі і, вражений власною кмітливістю, кинувся по коридору вперед.
Він уже мав би бути близько, вже от от... Чарівна паличка показувала, що він іде точно за курсом. Якщо на шляху не трапиться нічого жахливого, то він матиме всі шанси...
Попереду знову виринуло кілька різних коридорів.
— Скеруй мене! — прошепотів він до чарівної палички. Та описала коло і вказала праворуч. Він кинувся бігти цим коридором і незабаром побачив попереду світло.
Тричаклунський кубок мерехтів на постаменті не далі, ніж за сто метрів. Гаррі побіг швидше, та раптом з коридору попереду вискочила якась темна постать, яка теж помчала туди.
Седрик зібрався дістатися до Кубка першим. Він біг так швидко, що Гаррі зрозумів — йому не наздогнати Седрика, котрий до того ж був вищий і мав набагато довші ноги.
І раптом зліва над живоплотом Гаррі помітив щось велетенське. Воно швидко рухалося коридором, що перетинався з його власним, і Седрик от от мав з ним зіткнутися. Та Седрик не зауважив небезпеки, адже його очі були прикуті до Кубка.
— Седрику! — закричав Гаррі. — Зліва!
Седрик глянув ліворуч і саме вчасно відхилився від зіткнення з перешкодою, але, поспішаючи, спіткнувся і чарівна паличка вилетіла йому з руки. Назустріч Седрикові сунув велетенський павук.
— Закляктус! — знову закричав Гаррі. Закляття вдарило павука по здоровенному волохатому чорному тілу, але подіяло не сильніше, ніж камінь. Павук хитнувся, побачив Гаррі й посунув на нього.
— Закляктус! Імпедімента! Закляктус!
Та це не допомагало. Або павук був дуже великий, або дуже магічний, але закляття його лише дратували. Переляканий Гаррі встиг помітити вісім блискучих чорних очей і гострі, мов бритва, клешні, перед тим, як монстр навис над ним.
Передні лапи чудовиська підняли Гаррі в повітря. Шалено борсаючись, він намагався вирватися. Клешня наблизилася до його ноги — і наступної миті Гаррі пройняв пекучий біль. Він чув, як Седрик теж волає "Закляктус!" —таце не діяло. Тоді Гаррі, не чекаючи, поки клешні павука розкриються, підняв чарівну паличку і закричав:
— Експеліармус!
Це подіяло — роззброювальне закляття змусило павука випустити Гаррі. Та це означало, що бідолаха гепнувся на землю з майже чотириметрової висоти просто на ушкоджену ногу. Не гаючи часу, він націлився павукові в живіт, точнісінько так, як уже вчинив зі скрутом, і закричав "Закляктус!" одночасно із Седриком.
Два з'єднані закляття зробили те, що не подужало зробити одне. Павук повалився на бік, придушивши тілом найближчу стіну живоплоту. Клубок його волохатих ніг загородив прохід.
— Гаррі! — почувся Седриків крик. — Ти цілий? Він упав на тебе?
— Ні, — відповів Гаррі, віддихуючись. Поглянув на ушкоджену ногу. З неї текла кров. На пошматованій мантії виднілися сліди густого, клейкого слизу з павукових клешень. Гаррі спробував підвестися, але нога дрижала й не хотіла його тримати. Він сперся на живопліт, хапаючи ротом повітря й озираючись.
Седрик стояв за кілька кроків від Тричаклунського кубка, що блищав за його спиною.
— Візьми його, — знесилено промовив Гаррі до Седрика. — Візьми. Ти ж уже там.
Та Седрик не ворухнувся. Він стояв і не зводив з Гаррі очей. Тоді обернувся й поглянув на Кубок. У золотистому сяйві Гаррі помітив сумний вираз на його обличчі. Седрик знову повернувся до Гаррі, який тримався рукою за живопліт.
Седрик глибоко вдихнув.
— Забирай ти. Ти повинен виграти. Ти мене двічі врятував.
— Це неправильно, — заперечив Гаррі. Він відчув злість. Нога нестерпно боліла. Після боротьби з павуком боліло все тіло. І після всіх оцих зусиль Седрик його переміг — так само, як і тоді, коли запросив Чо на бал. — Хто доторкнеться до Кубка першим, той здобуде всі очки. Це будеш ти. Кажу тобі, з такою ногою мені перемога не світить.
Седрик підійшов на кілька кроків ближче до оглушеного павука — і далі від Кубка. Він похитав головою і сказав:
— Ні.
— Не корч із себе лицаря! — роздратовано крикнув Гаррі. — Забирай Кубок і все. А тоді вийдемо з лабіринту.
Седрик дивився, як Гаррі намагається стояти твердіше, тримаючись за гілки.
— Ти сказав мені про драконів, — промовив Седрик. — Я б не пройшов першого завдання, якби ти не сказав, що там буде.
— Мені тоді теж допомогли, — відрізав Гаррі, намагаючись мантією витерти кров з ноги. — А ти допоміг з яйцем — ми квити.
— З яйцем мені теж допомогли, — зізнався Седрик.
— Так чи так — ми квити, — сказав Гаррі, обережно намагаючись стати на ногу. Вона не переставала тремтіти. Вочевидь, коли павук його випустив, Гаррі розтяг сухожилля.
— І на другому завданні ти мав здобути більше очок, — вперто правив своєї Седрик. — Ти залишився, щоб урятувати всіх заручників. Я теж мав би так зробити.
— Просто я виявився єдиним дурником, котрий всерйоз сприйняв ту пісню! — з гіркотою сказав Гаррі. — Та бери нарешті той Кубок!
— Ні, — мовив Седрик.
Він переліз через сплутані павукові лапи й зупинився біля Гаррі. Седрик не жартував. Він відмовлявся від такої слави, на яку Гафелпаф не здобувався багато століть.
— Іди, — сказав Седрик. Було схоже, що такий вчинок вартував йому всієї його рішучості. Однак його обличчя мало впевнений вираз, руки були схрещені на грудях — Седрик більше не вагався.
Гаррі переводив погляд з Седрика на Кубок. На одну мить він уявив, як виходить з лабіринту з Кубком у руках. Побачив, як тримає його високо над головою, чув ревіння натовпу, бачив обличчя Чо, яке сяяло від захвату... І раптом прекрасна картинка розтанула, він знову опинився перед похмурим і впертим Седриком.
— Ми обидва, — сказав Гаррі.
— Що?
— Ми доторкнемося до нього одночасно. Все одно це перемога Гоґвортсу. У нас рівна кількість очок.
Седрик глянув на Гаррі й опустив руки.
— Ти... Ти впевнений?
— Так, — кивнув Гаррі. — Так... Ми ж допомагали один одному, правда? Ми обидва сюди дісталися. Давай просто візьмемо Кубок разом.
Якусь мить Седрик, здавалося, не міг повірити власним вухам. І тоді його губи розтяглися в широкій усмішці.
— Давай, — сказав він. — Ходімо.
Він узяв Гаррі під руку й допоміг дошкутильгати до постаменту, на якому стояв Кубок. Зупинившись перед ним, обидва простягли руки до блискучих вушок Кубка.
— На рахунок три, добре? — сказав Гаррі. — Раз... два... три!
Хлопці схопилися за вушка.
І раптом Гаррі відчув різкий поштовх у живіт. Ноги відірвалися від землі. Він не міг розтулити кулак, щоб відпустити Кубок. А той тягнув його разом із Седриком уперед, крізь завивання вітру і барвистий вир.
— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ —
Кістка, плоть і кров
Гаррі відчув, як його ноги вдарилися об землю.