Я годував тебе по-монастирському замість повісити. Наїдай сала і чекай, поки вхопить грець. — Потім, обнявши свою дружину Каллекен, він сказав: — Ось бач, хоч рохкай, хоч реви, а я її забираю від тебе, більше ти не будеш її шмагати.
Тут чернець, оскаженівши від люті, крикнув до Каллекен:
— То ти, похітлива бабо, йдеш на ліжко сластолюбства? Еге ж, ти покидаєш без жалю бідного мученика за слово Боже, котрий тебе навчав святої, солодкої, небесної покори. Будь проклята! Хай жоден священик не відпустить тобі гріхів, хай земля горить під твоїми ногами, хай цукор буде тобі як сіль, воловина — як протухла псятина, хліб хай тобі буде як зола, тепло сонячне — як лід, а сніг — як вогонь пекельний, хай плід твій буде проклятий, а діти народяться бридкими каліками, і щоб мали вони мавпяче тіло, свинячі морди, більші, ніж їхній живіт. Щоб ти мучилася, стогнала, плакала на цьому світі і на тому у вогні пекельному, що на тебе чекає, в пекельному вогні, сірчаному й смоляному, де горять такі повії, як ти. Ти зреклася моєї отецької любові. Будь же тричі проклята від Святої Трійці і сім разів від світильників ковчега! Хай тобі сповідь буде прокляттям, а святе причастя смертельною отрутою. Хай кожна церковна плита підніметься, щоб розчавити тебе й сказати: "Це блудниця, вона проклята і засуджена на вогонь вічний"!
Ламме аж застрибав від задоволення і сказав:
— Вона була вірна мені, чернець сам сказав. Хай живе Каллекен!
Але Каллекен затремтіла від страху і, плачучи, сказала:
— Зніми, чоловіче мій, зніми це прокляття з мене. Я бачу пекло! Зніми прокляття!
— Ану зніми прокляття, — сказав Ламме.
— Не зніму, череваню, — відповів чернець.
А жінка, бліда як смерть, впала перед ченцем навколішки і, склавши руки, благала його зняти з неї прокляття.
Тоді Ламме сказав до нього:
— Ану зніми прокляття, бо зараз повиснеш, а як мотузка порветься — будемо вішати, поки не здохнеш.
— Повісимо й двічі, й тричі, — сказали гези.
— Ну що ж, — мовив чернець до Каллекен, — йди, розпуснице, йди з цим череванем, йди, я знімаю своє прокляття, але Бог і всі його святі будуть мати око над тобою. Йди з цим череванем, іди!
І він змовк, увесь спітнівши і відсапуючись.
Раптом Ламме крикнув.
— Він роздувається, він роздувається! Я бачу шосте воло! На сьомому його схопить грець! А тепер, — сказав він, звертаючись до гезів, — доручаю вас Богові, і тебе, Уленшпігелю, і вас усіх, добрі друзі мої, і тебе, Неле, і святу справу свободи доручаю Богові! Для неї більше я нічого не можу зробити.
Потім, обнявшись і розцілувавшись з усіма, він сказав до своєї дружини Каллекен:
— Ходімо, настав час законного кохання.
І коли човен полинув по воді, несучи Ламме та його кохану, матроси, солдати і юнги почали махати шапками й кричати:
— Прощавай, брате! Прощавай, Ламме! Прощавай, друже!
І Неле, витираючи Уленшпігелеві кінчиком мізинця сльозу, що повисла в куточку ока, сказана до нього:
— Ти засумував, коханий?
— Він був добрий, — сказав Уленшпігель.
— Ах, — вигукнула вона, — цій війні немає кінця! Невже ми завжди будемо бачити кров і сльози?
— Шукатимемо Сімох, — відповів Уленшпігель. — Надходить година визволення.
Виконуючи обіцянку, яку гези дати Ламме, вони відгодовували ченця у клітці. І коли по сплаті викупу він вийшов на волю, то важив триста сімнадцять фунтів і п'ять унцій на фландрську вагу.
І вмер він настоятелем свого монастиря.
8
На той час зібралися в Гаазі Генеральні штати[252], щоб судити Філіппа, короля іспанського, графа Фландрського, Голландського, судити згідно з хартіями й привілеями, ним самим наданими.
І секретар сказав так:
— Всім відомо, що правитель країни від Бога поставлений бути паном і владарем своїх підданих для того, щоб їх захищати і охороняти від усякої кривди, образи, насильства, подібно до того, як пастир поставлений захищати й обороняти вівці свої. Відомо також, що піддані створені Богом не на пожиток королю, не для сліпого послуху у всьому, що добре а чи зле, справедливе чи не справедливе, і не для того, щоб служили йому в покорі, як раби. Король доти король, поки він має підданих, він повинен правити ними розумно і по закону, повинен охороняти їх і любити, як батько своїх дітей, як пастир своїх овець, і, коли треба буде, віддати життя своє за них. Коли він так не чинить, то його слід вважати не королем, а тираном. Король Філіпп, спираючись на булли про хрестовий похід і про відлучення, зібрав чотири армії чужоземних найманців і кинув їх на нас. Яка належить йому кара згідно з законами і звичаями нашої країни?
— Скинути з престолу! — відповіли члени Генеральних штатів.
— Філіпп порушив свою присягу, він забув про послуги, які ми йому зробили. Побачивши, що ми багаті, він віддав нас на поталу Іспанській раді, щоб забирала і здирала останнє з нас.
— Скинути з престолу за невдячність і грабунки! — знову сказали члени Генеральних штатів.
— Філіпп, — вів далі секретар, — настановив у наших найбільших містах нових єпископів, віддавши їм у користування майно найбагатших абатств; при допомозі єпископів він запровадив іспанську інквізицію.
— Позбавити його королівської влади як ката і розкрадача чужого добра! — сказали члени Генеральних штатів.
— Дворянство країни, побачивши цю сваволю, звернулося в тисяча п'ятсот шістдесят шостому році з проханням, в якому благало короля Філіппа пом'якшити його суворі укази, особливо щодо інквізиції. Король їхнє прохання відхилив.
— Хай буде скинутий як кровожерний тигр, упертий у своїй жорстокості! — оголосили члени Генеральних штатів.
Секретар вів далі:
— На Філіппа небезпідставно падає підозра в тому, що він через членів Іспанської ради таємно під'юджував розбивати священні зображення і грабувати церкви, щоб мати привід ввести в країну армію чужоземних найманців нібито для боротьби з заколотниками і злочинцями.
— Хай буде скинутий як душогуб і вбивця! — оголосили члени Генеральних штатів.
— В Антверпені Філіпп вигубив жителів[253], винищив купців фламандських та іноземних. Сам король і Іспанська рада таємно дозволили відомому пройдисвітові Роді[254] навербувати зграю грабіжників і від імені не кого-небудь, а короля Філіппа стягати данину, підробляти печатки і видавати себе за повноважного королівського намісника. Це підтверджують королівські листи, нами перехоплені. Все це сталося за згодою короля і з ухвали Іспанської ради. Прочитайте ці листи — король схвалює в них те, що трапилось в Антверпені, визнає, що тим самим зроблена йому послуга, якої він і чекав, обіцяє винагородити і заохочує Роду та інших іспанців іти й далі цим славним шляхом.
— Хай буде скинутий як злочинець, грабіжник і вбивця, — оголосили члени Генеральних штатів.
— Ми хочемо тільки збереження наших привілеїв, твердого й законного миру і помірної свободи, особливо щодо віри, оскільки це, по суті, справа Бога й совісті. Ми нічого не маємо від Філіппа, крім брехливих договорів, які сіють лише незгоду між провінціями, чим він користується, щоб підкорити їх одна за одною і поневолити так само, як Індію, — грабунками, конфіскаціями, стратами та інквізицією.
— Хай буде скинутий як убивця, що замислив занапастити нашу країну! — оголосили члени Генеральних штатів.
— Він кров'ю залив нашу країну при допомозі герцога Альби та його поплічників, при допомозі Медіни-Селі, Рекесенса і зрадників, що засіли в державних радах і в радах провінцій. Він намовляв дона Хуана і Алессандро Фарнезе, принца Пармського, бути немилосердними і нелюдськи жорстокими (як це видно з перехоплених листів). Він оголосив принца Оранського поза законом; наймав трьох убивць і тепер шукає четвертого; скрізь набудував у нас замків і фортець; палив живцем чоловіків, закопував живцем жінок і дівчат; забирав їхнє майно; задушив Монтіньї, Бергеса та інших сеньйорів, зламавши своє королівське слово; вбив свого сина Карлоса; отруїв принца Асколі, якого одружив спочатку зі своєю вагітною коханкою, доньєю Євфразією, щоб майно померлого дісталося позашлюбній дитині короля; видав проти нас едикт, у якому оголосив нас зрадниками, що мають бути позбавлені життя й маєтків, — отже, вчинив тим самим нечуване в християнському світі злочинство, змішавши в одну купу винних і невинних.
— На підставі всіх наших законів, прав і привілеїв хай буде скинутий! — оголосили члени Генеральних штатів.
І печатки королівські були поламані[255].
І сонце світило над землею й над морем, золотило стиглий колос, наливало виноград, розсипало перли на морських хвилях, наче на весільних шатах нареченої Нідерландів — Свободи.
А трохи згодом у Делфгі четвертий убивця пробив трьома кулями груди принцові Оранському[256]. І він умер, вірний своєму девізові: "Будь спокійний серед бурхливих хвиль".
Його вороги пустили чутку, ніби він, не маючи надії захопити владу в південних католицьких провінціях і щоб пошити Філіппа в дурні, таємною угодою відступив їх "її високості" герцогові Анжуйському. Але герцог нездатний був сплодити зі Свободою дочку Бельгію, бо Свобода не любить протиприродного кохання.
А Уленшпігель і Неле покинули флот.
А Бельгія, їхня вітчизна, і далі стогнала під ярмом, закована в кайдани зрадниками.
9
Настали жнива; стояла спека, віяв гарячий вітер. Косарі й женці спокійно могли збирати посіяний під вільним небом, на вільній землі урожай.
Фрісландія, Дренте, Оверейссель, Гельдерн, Утрехт, Північний Брабант, Північна й Південна Голландія, Вальхерен, Північний і Південний Беевеланд, Дюївеланд і Сгауен, що утворюють Зеландію, увесь берег моря з півночі від Кнокке до Гельдерна, острови Тессель, Віланд, Амеланд, Схірмоннік-Ог — все від Шельди на заході до Емса на сході було напередодні визволення від іспанського ярма. Сип Мовчазного Моріц[257] вів далі війну.
Уленшпігель і Неле, не втрачаючи ні своєї молодості, ні сили, ні краси, бо дух і любов Фландрії не старіють, спокійно жили у Веерській вежі, чекаючи, коли ж, нарешті, після стількох жорстоких випробувань, повіє на Бельгію вітер свободи.
Уленшпігель попросив, щоб його призначили доглядачем на вежу, сказавши, що в нього зір гострий, як в орла, а слух, як у зайця, і тому він зразу ж помітить, якщо іспанцям заманеться знову завітати в їхню вільну країну. І тоді він ударить wacharm, що по-фламандському означає "на сполох".
Магістрат задовольнив його бажання.