Ізабелла часто була з братом, читала йому і робила це напрочуд гарно — вчорашня актриса, вона добре володіла голосом і вміла відповідно міняти інтонації.
Одного дня, коли вона, закінчивши розділ, мала почати новий і вже прочитала короткий виклад змісту його, герцог де Валомбрез жестом попросив її відкласти книжку і сказав:
— Люба сестро, пригоди, які ви читаєте, надзвичайно цікаві, автор їх належить до найрозумніших людей при дворі й у місті, в салонах тільки й мови, що про його книжку, але я, признаюся, волію вашу чарівну розмову, а не це читання. Я ніколи не думав, що, втративши всяку надію, так багато здобуду. Краще бути вашим братом, аніж коханим; наскільки ви були суворі до одного, настільки тепер лагідні до другого. В цьому тихому почутті я знаходжу таку чарівність, про яку раніше й не підозрював. Ви відкрили мені досі невідому сторону жінки. Будучи в полоні палкої пристрасті, добиваючись насолоди, яку могла дати мені краса, сердячись на перешкоди, які водночас іще дужче розпалювали мене, я був немов жорстокий казковий мисливець, якого ніщо не може стримати; в коханій я бачив лише здобич. Думка про опір видавалася мені немислимою. Чуючи слово "доброчесність", я тільки здвигав плечима і, не хизуючись, можу сказати єдиній жінці, яка не поступилася передо мпою: у мене були підстави не вірити в чесноти. Моя мати померла, коли мені було тільки три роки; вас тоді з нами не було, і я не знав нічого з того чистого, ніжного, витонченого, що є в жіночій душі. Я побачив вас; нездоланна симпатія — до цього, певно, має причетність потаємний голос крові — потягнула мене до вас, і в моєму серці вперше
змішалося двоє почуттів: повага і любов. Ваш характер доводив мене до відчаю і водночас подобався мені. Я схвалював ту скромну й чемну твердість, з якою ви відхиляли мої вираження почуттів. І чим дужче ви мені опиралися, тим достойнішою мене я вас бачив. Гнів і захоплення сповнювали моє серце по черзі, а часом панували в ньому разом. Навіть у поривах несамовитого шаленства я не переставав поважати вас В жінці я відчував янгола і підпадав під вплив небесної чистоти. Тепер я щасливий, бо знайшов у вас саме те, чого підсвідомо жадав,—прихильність, позбавлену всього земного, непорушну, вічну; нарешті у мене є рідна душа. '
— Так, дорогий брате,— відповіла Ізабелла,— у вас є рідна душа', і для мене велике щастя, що я можу сказати вам про це. В мені ви маєте віддану сестру, яка любитиме вас удвоє більше, надолужуючи втрачений час, особливо ж коли ви, як пообіцяли, вгамуєте свій надмірний запал, що так тривожить вашого батька, і виявлятимете тільки хороші свої сторони.
— Ви чудова моралістка! — сміючись, мовив Валомбрез.— Це правда, я жахливе чудовисько, але я виправлюсь якщо не з любові до доброчесності, то принаймні щоб не бачити — після якоїсь нової витівки — суворого обличчя моєї старшої сестри. Боюся тільки, що я завжди буду шаленим, як ви завжди будете розважливою.
— Якщо ви не перестанете вихваляти мене,— сказала Ізабелла з вдаваною погрозою,— то я знову візьму книжку, і вам доведеться вислухати всю історію, яку почав розповідати в каюті своєї галери берберський корсар своїй полонянці, незрівияпній принцесі Аменаїді, котра сидить на подушках із золотої парчі.
— Я не заслужив такої суворої кари. Мабуть, я скидатимусь на базіку, але мені кортить поговорити. Чортів медик так надовго закрив мені рота печаттю мовчання, що я став схожий на статую Гарпократа!8
— А ви не боїтеся, що стомитесь? Ваша рана ледь затягнулась. Доктор Лоран радив читати вам, щоб, слухаючи, ви берегли свої груди.
— Доктор Лоран сам не знає, що каже, він хоче якнайдовше бути важною особою. Мої легені вдихають і видихають повітря так само легко, як і раніше. Почуваю я себе цілком добре і хотів би поїхати верхи на прогулянку в ліс.
— Тоді вже краще говорити, шкоди від цього, звісно, менше.
— Ось я скоро стану на ноги і представлю вас у світі, до за своїм становищем ви, сестро, маєте бути і де своєю чарівною вродою неодмінно привернете до себе безліч палких прихильників, серед яких графиня де Лінейль зможе вибрати собі чоловіка до пари.
— Я не маю ніякого бажання виходити заміж, і це, повірте, не просто балачки молодої дівчини, яка дуже розсердилася б, коли б її піймали на слові. Я стільки раз віддавала свою руку наприкінці вистав, у яких грала, що зовсім не поспішаю зробити це в житті. Лишитися з принцом і з вами — про краще життя я й не мрію.
— Батько й брат — цього мало для дівчини, навіть геть одірваної від світу. Любов до них не заповнює всього серця.
— А проте вона цілком заповнить моє серце, і, якщо колись їх не стане, то я піду в монастир.
— Це було б уже надмірне самозречення. А чи не здається вам, що шевальє де Відаленк міг би стати прекрасним чоловіком?
— Авжеж. І та жінка, з якою він одружиться, зможе назвати себе щасливою; та хоч який гарний ваш друг, я, любий мій брате, цією жінкою ніколи не буду.
— Шевальє де Відаленк трошки рудуватий, а ви, можливо, як наш король Людовік XIII, не любите цього кольору, хоч його, одначе, дуже цінять художники. Але досить про Відаленка. Що ви думаєте про маркіза де л'Етана, який на днях приходив провідати мене і весь час, скільки був тут, не зводив з вас очей? Він був так захоплений вашою граціозністю і зачарований вашою незрівнянною вродою, що геть заплутався в компліментах і тільки щось белькотів. Коли не зважати на цю сором'язливість, яка має знайти вибачення в ваших очах, бо ви ж були причиною її, то де л'Етан — чудовий кавалер. Красень, молодий, знатного походження, багатий. Дуже підходяща пара вам.
— Відтоді, як я маю честь належати до вашої уславленої сім'ї,— відповіла Ізабелла, вже трохи роздратована цими жартами,— надмірна смиренність мені не личить. Отож я не казатиму, що вважаю себе негідною такого шлюбу; але якби маркіз де л'Етан попросив у батька моєї руки, я б відмовила. Я ж вам уже сказала, що зовсім не хочу виходити заміж, ви це добре знаєте і все ж отак мучите мене.
— О, яка доброчесна і сувора у вас вдача, сестро! Навіть Діана не така відлюдкувата в лісах і долинах Гемуса 9. До того ж, якщо вірити міфологічним пліткарям, сеньйор Енди-міон таки зміг запобігти у неї ласки. Ви сердитеся, що я в розмові назвав кількох пристойних кандидатів; якщо вони вам не подобаються, ми знайдемо інших.
— Я не серджуся, брате мій; тільки от розмовляєте ви,
як для хворого, забагато, скажу докторові, хай вилає вас А на вечерю вам не дадуть курячого крильця.
— Ну, раз так, то я замовкаю,— покірно мовив Валомбрез,— але пам'ятайте: нареченого ви дістанете тільки з моєї руки.
Щоб відплатити братові за уперте кепкування, Ізабелла почала читати історію берберського корсара, гучним вібруючим голосом заглушаючи слова Валомбреза.
— "Мій батько, герцог де Фосомброн, з моєю матір'ю, однією з найвродливіших (якщо не найвродливішою) жінок Генуезького герцогства, прогулювався берегом Середземного моря, куди спускалися сходи від прекрасної вілли, де влітку він жив; раптом алжірські пірати, що ховалися серед скель, надали на нього, кількістю своєю перемогли його відчайдушний опір, кинули його майже мертвого на місці, а герцогиню, в той час вагітну, забрали, не зважаючи на її крики, з собою і віднесли в свій човен, який під сильними ударами весел швидко помчав до капітанської галери, прихованої у бухті. Мою матір привели до дея 10, вона сподобалась йому і стала його улюбленкою".
Намагаючись обманути хитрість Ізабелли, Валомбрез заплющив очі і саме в цьому захопливому місці вдав, що спить. Спочатку він прикидався, але скоро й справді заснув, і дівчина, побачивши це, тихенько, навшпиньки вийшла з кімнати.
Розмова, в яку герцог, схоже, вкладав якийсь лукавий замір, непокоїла Ізабеллу. Чи не старався він, затаївши в душі злість на Сігоньяка,— хоча після нападу на замок і не згадував його імені,— видати сестру заміж і тим звести нездо-ланпу перепону між нею та бароном? А може, просто хотів знати, чи не змінились у актриси, котра стала графинею, її почуття, як змінилася доля? Вона була сестрою де Валомбреза, тому суперництво між Сігоньяком і молодим герцогом відпадало само собою; але, з другого боку, трудно було припустити, щоб людина з таким гордим, таким пихатим і мстивим характером забула ганьбу першої своєї поразки, а ще більше — другої. Хоча становище й змінилося, Валомбрез в душі мав завжди ненавидіти Сігоньяка. Йому вистачило душевного благородства, щоб пробачити своєму кривдникові, але щоб молодий герцог полюбив його і прийняв у свою сім'ю — такої великодушності від нього нічого й ждати. Надії на примирення не могло бути. У принца, зрештою, теж ніколи не викликала б радості зустріч з тим, хто мало не обірвав життя його сина. Ці думки сповнювали Ізабеллу глибоким смутком, і вона марно силкувалася відігнати його. Будучи актрисою, дівчина вважала, що її становище є перешкодою для успіху Сігоньяка, і геть відкидала думку про одруження з ним; тепер же, коли доля несподівано щедро обдарувала її всіма благами, яких тільки можна забажати, Ізабелла дуже хотіла віддати руку цьому благородному чоловікові в нагЬроду за те, що просив її стати його дружиною тоді, коли вона була бідна й жалюгідна. їй здавалося, що це просто підло — не поділитися своїм щастям з товаришем по нещастю. Але єдине, що могла зробити Ізабелла, це бути непохитно вірною йому, бо ні з принцом, ні з Валомбрезом нона не наважувалась говорити про свою любов.
Незабаром молодий герцог почував себе вже достатньо добре і міг обідати за столом разом з батьком та сестрою; під час таких обідів Валомбрез проявляв увагу та пошану до принца, чулість і витончену ніжність — до Ізабелли й цим показував, що, незважаючи на свою позірну легковажність, він куди освіченіший, аніж можна було б сподіватися від молодика, який захоплювався жінками, дуелями і всякими розпутствами. Ізабелла скромно втручалася в ці розмови, говорила мало, проте всі її зауваження були настільки справедливі, влучні й доречні, що принц був у захваті, тим більше, що молода дівчина надзвичайно тактовно уникала манірності і педантства.
Уже цілком одужавши, Валомбрез запропонував сестрі прогулятися верхи в парку, і молоді люди повільно рушили по довгій алеї, вікові дерева якої сходилися кронами, немов склепіння, утворюючи покриття, непроникне дйя сонячного проміння; герцог став такий же вродливий, як і раніше, Ізабелла була чарівна — кращої пари, яка б отак їхала пліч-о-пліч верхи, ще ніколи не було.