У Світлі Істини. Послання Ґраля

І це потрібно для того, аби поступово розвинулися всі здібності духовного зародка.

Я казав уже, що панівне в бажаній діяльності є вирішальним для виникнення форми, оскільки духовний зародок не буде займатися неодмінно цілком позитивним або неодмінно цілком негативним.

При цьому невикористані здібності залишаються тоді в дрімотному стані, але в будь-який час можуть бути пробуджені.

Якщо ж усе-таки однораз станеться так, що духовний зародок розвине всі позитивні частини, то вплине це настільки потужно на негативні нерозвинуті здібності, що може статися їх витискування, і при цьому відторгнення, через що відбудеться розщеплення. Такі відторгнуті таким чином частини іншого роду змушені тоді внутрішньо пробудитись і, самозрозуміло, у своїй замкнутості набути протилежної форми, тобто жіночої. Це тоді розщеплений зародок, який себе знову мусить знайти, щоб стати цільним. Така подія в цілому є, одначе, неприйнятною.

Людське уявлення, що для кожної людини існує душа, яка її доповнює, саме по собі правильне, але не в сенсі попереднього розщеплення. Парна душа – це щось зовсім інше. Я це вже підкреслював у моїй доповіді "Шлюб"* (Доповідь №25). Парна душа є лише підхожою до іншої душі. Це означає, що одна душа розвинула саме ті здібності, яким інша душа дала змогу дрімати в собі. Завдяки цьому настає тоді цілковита доповнюваність, наявна спільна робота загальних здібностей духу, всіх негативних і всіх позитивних. Такі доповнюваності в житті трапляються, одначе, не один, а багато разів, тож людина, яка бажає знайти для себе підхожу душу, може зустріти не одну цілком визначену іншу людину. Вона у своєму земному бутті може зустріти їх багато, щойно лише триматиме свою здатність до відчуття в чистоті та бадьорості.

Умови для життя у щасті виконати, отже, зовсім не так важко, як здається на перший погляд напівобізнаним. Мати щастя значно легше, ніж багато хто гадає. Людство мусить тільки спершу пізнати Закони, закладені у Творінні. Якщо воно житиме згідно з ними, то неодмінно стане щасливим! Сьогодні воно, однак, ще дуже далеке від цього, і тому покищо ті, хто наблизиться до Істини у Творінні, здебільшого змушені почуватися самотніми, що, одначе, зовсім не робить їх нещасливими, а несе в собі глибокий мир.

79. Чи може вік стати перешкодою для духовного сходження?

Сьогодні для людини вже недостатньо просто бажати правоти! Щось таке могла вона чинити у своєму першому інкарнуванні. Тепер більшого від неї вимагається! Якщо вона примусово не збереться на силі, щоб духовно нарешті обізнаною піднятися вище, то неодмінно пропаде. Вік – зовсім не перешкода, а стимул, оскільки з віком година переходу в інший світ відчутно наближається! Це лише мною вже часто згадувані як найлютіші вороги млявість і зручність, якими обтяжують себе ті, хто зволікає і через це гине.

Час духовного блукання скінчився, як і час зручности й приємного очікування. З моторошною жахливістю і жорстокістю протягом короткого часу в соньків та ледарів ударить так, що й найглухіший тоді пробудиться.

Вивчення моїх доповідей обумовлює, одначе, від початку власні зусилля, примусове опанування всіх почуттів, і разом із тим духовну жвавість і невпинне пильнування! Лише в такий спосіб удасться заглибитись у мої слова, по-справжньому їх осягнути.

І саме так бажано чинити! Я відкидаю кожного млявого духом.

Якщо люди, одначе, хоча б зернятко Істини з батьківщини Духовного Царства в собі не загубили, то мусить досягти їх Слово, як заклик, за умови, що вони докладуть зусиль однораз прочитати його без стороннього впливу і з повною серйозністю. Якщо не відчують вони тоді нічого такого, що пробудило б у них відгук, то й у потойбічному світі навряд чи можна буде їх пробудити, тому що й там вони не зможуть отримати нічого іншого. Вони залишаться стояти там, куди самі себе поставили власною волею. Ніхто не примушуватиме їх зрушити, але, разом із тим, вони не вийдуть вчасно з цієї Речовинности, щоб уберегтися від розпаду, тобто від вічного прокляття.

"Небажання чути" вони візьмуть, звісно, з собою при переході від цієї Землі до Етерної речовинности і там поводитимуться не інакше, як робили це тут. Як вік якимось чином може стати перешкодою! Це поклик вічности, який досягає їх зі Слова, якого вони, одначе, не хочуть чути, тому що їм так зручніше. Зручність же врешті-решт їх знищить, якщо вони вчасно не захочуть сповнитися життям. Запитання, одначе, цю зручність виявляє дуже чітко. У такий спосіб поводиться досить багато людей, котрі повсякчас хочуть обманювати самих себе під будь-яким більш-менш прийнятним приводом. Вони належать до полови, яка в майбутніх очищувальних бурях не зміцніє, а розвіється, тому що непридатна для серйозности справжнього буття.

Вони б завжди від Творця вимагали додаткового часу на обмірковування, не наважуючись на сходження, у якому їм треба духовно зібратися на силі. З цієї причини немає жодного сенсу довго займатися ними. Вони вічно хочуть, але ніколи внутрішньо не наважуються на здійснення. І тому вони приречені. — — — —

80. Було колись!..

Кожна людина, одначе, при цих словах мимоволі відразу повертається до якогось давнього переживання. Воно оживає перед нею, а з картиною виникає також відповідне відчуття.

Сповнена туги ніжність в одного, щемливе щастя, а також тихі нездійснені бажання. В іншого ж гордість, гнів, страх або ненависть. Завжди людина замислюється над чимось, що колись пережила, що справило на неї надзвичайне враження, яке вона, проте, вже давно вважала в собі згаслим.

Однак ніщо в ній не згасає, ніщо не втрачається з того, що вона по-справжньому колись внутрішньо пережила. Усе це вона може назвати своїм власним, як справді набутим і тому нетлінним. Однак тільки пережите! Інше не може виникнути при цих словах.

Якщо людина однораз пильно й добросовісно зосередиться саме на цьому, то незабаром усвідомить, що є справді живим у ній, а що може бути визначене як мертве, як бездушна шкаралупа безцільних спогадів.

Доцільним і корисним для людини, під якою не варто розуміти тіло, є лише те, що впродовж її земного життя досить глибоко вплинуло на неї, щоб накласти на душу непроминущий відбиток, який неможливо стерти. Лише такі відбитки мають вплив на формування людської душі, впливаючи також на подальше формування духу для його невпинного розвитку.

Отже, по-справжньому пережитим і тому особистим стає лише те, що залишає такого роду глибоке враження. Усе інше проминає безслідно або слугує щонайбільше допоміжним засобом для того, аби створити події, здатні викликати настільки великі враження.

Блажен той, хто багато таких сповнених сили переживань може назвати власними – байдуже, радість це чи страждання, – бо залишені ними враження стануть колись найціннішим, що візьме з собою людська душа на шляху в Потойбіччя. —

Чисто земна інтелектуальна творчість, яка сьогодні є загальноприйнятою, корисна лише за доброго застосування для полегшення тілесного земного буття. Що є, якщо поміркувати критично, справжньою кінцевою метою кожної дії інтелекту! В кінцевому рахунку, вона ніколи не дає іншого результату. У всій шкільній премудрості, незалежно від галузі, а також у всій праці, чи то державна діяльність, чи сім'я, кожна окрема людина чи нація, як, зрештою, і ціле людство. Все, одначе, на жаль, цілком беззаперечно підкорилося лише інтелекту і тому перебуває у важких кайданах земної обмежености спроможности осягнення, що, самозрозуміло, мусило мати, та й ще матиме згубні наслідки для всієї діяльності та розвитку подій.

Тільки один виняток у цьому є тут, на всій Землі. Виняток пропонує нам, однак, зовсім не церква, як багато хто думає і як це й повинно бути, а мистецтво! У ньому інтелект відіграє неминуче другу роль. Там, де все ж інтелект при цьому бере гору, мистецтво відразу знижується до ремесла; воно опускається безпосередньо та невідворотно глибоко вниз. Це той наслідок, який у своїй простій природності аж ніяк не може бути іншим. У цьому неможливо виявити виняток.

Такий же самий наслідок, самозрозуміло, поширюється й на все інше! Невже це не спонукає людину замислитися? Це змусить адже полуду впасти з її очей. Тим, хто думає та порівнює, це говорить цілком чітко, що в усьому іншому, де панує інтелект, можна отримати лише замінник, неповноцінність! На прикладі цього факту людина повинна зрозуміти, яке місце відводить інтелекту природа, коли має з'явитися щось правильне й повноцінне!

Мистецтво – єдине, що народжувалося досі з діяльности живого духу, з відчуття. Воно єдине має природне, отже, нормальне і здорове начало та хід розвитку. Дух виявляє себе, однак, не в інтелекті, а у відчуттях і проявляється лише в тому, що так узагальнено називається "душевність". Саме те, що в собі така безмірно горда людина інтелекту сьогодні охоче висміює і з чого глузує. Вона насміхається таким чином із найціннішого в людині, так, саме з того, що взагалі робить людину людиною!

З інтелектом дух не має нічого спільного. Якщо людина захоче нарешті однораз виправити все, мусить звернути увагу на слова Христа: "По їхніх ділах ви пізнаєте їх!" Настав час, коли це здійсниться.

Тільки діла духу несуть у собі від його витоку до нас життя, а отже, тривалість і сталість.