Першим алхімічним принципом є BITPIOЛ — Visita Inieriora Terrae, Rectificando Inverties Occultum Lapidem .
Lapis exillis. Мій Камінь, який повільно виходив з вигнання, з солодкого, безпам'ятного, гіпнотичного вигнання у просторій посудині Лії, не шукаючи інших глибин, мій прегарний, білий Камінь, який хоче на поверхню... Мені хотілось бігти додому, до Лії, година за годиною чекати разом з нею появи Речі, тріумфального відвоювання поверхні. У Салоновій печері панував сморід підземель, підземелля — то наш початок, від якого слід відійти, а не мета, за яку слід боротися. І все ж я слухав Салона, і в моїй голові вирували нові підступні ідеї щодо Плану. Очікуючи єдину Істину цього земного світу, я докладав усіх зусиль, аби впадати в нові омани. Сліпий, наче підземні тварини.
Я здригнувся. Мені треба було вийти з цього тунелю.
— Я мушу йти, — сказав я.
— Може, ви б мені порадили якісь книжки на цю тему.
— Хм, усе, що було написано з цього приводу, брехливе, брехливе, наче Юдина душа. Все, що мені відомо, я дізнався від свого батька...
— Він був геолог?
— Та ні, — засміявся Салон, — ні, зовсім ні. Мій батько — нічого соромитись, адже спливло вже стільки води — працював у Охранці. Під безпосереднім началом її шефа, легендарного Рачковського.
Охранка, Охранка, щось схоже на КДБ, чи це часом не царська таємна поліція? А той Рачковський, ким він був? Хто мав подібне ім'я? Хай йому біс, це ж таємничий полковників відвідувач, граф Ракоскі... Ні, далі так не можна. Ці збіги справляли на мене надто велике враження. Я не напихав соломою мертвих тварин, я породжував живих.
80
Коли в матерію Великого Діла входить Біле, Життя перемагає Смерть, воскресає їхній Цар, Земля і Вода стають Повітрям, настає панування Місяця, народжується їхнє Дитя... Тоді Матерія набуває такого ступеня нерухомості, що Вогонь не може її знищити... Коли художник бачить досконалу білину, Філософи кажуть, що треба подерти книги, бо вони стали непотрібні.
Dom J. Pemety. Dictionaire myth-hermétique,
Paris, Bauche, 1758, Blancheur
Я поспіхом промимрив якесь виправдання. Гадаю, я сказав: "Завтра у моєї дівчини пологи", — Салон привітав мене з таким виглядом, наче не зрозумів, хто батько дитини. Я побіг додому подихати цілющим повітрям.
Дії не було. У кухні на столі — картка: "Кохання моє, у мене відійшли води. Я не знайшла тебе в офісі. Я помчала у клініку на таксі. Приїзди до мене, я почуваю себе самотньою".
На мить мене охопила паніка, я повинен був бути там і лічити разом з Лією, я мав бути в офісі, вона мала знати, де я. То була моя провина, Річ народиться мертвою, Лія помре разом з нею, і Салон натопче їх обох соломою.
Я зайшов до клініки, неначе п'яний, питав щось у людей, які нічого не могли знати, двічі помилився відділенням. Я говорив усім, що вони повинні добре знати, де народжує дитину Лія, і всі говорили мені, щоб я заспокоївся, адже в цьому місці всі народжують дітей.
Урешті, сам не знаю як, я опинився у палаті. Лія була бліда, але перлистою блідістю, і всміхалася. Хтось підібрав їй чубчик під білий чепець. Вперше я бачив Ліїне чоло у всьому його блиску. Поруч із нею лежала Річ.
— Це — Джуліо, — похвалилась вона.
Мій Ребіс. Я теж брав участь у його створенні, але не зі шматків мертвих тіл і без миш'якового мила. Він був цілий, всі пальці були на місці.
Я зажадав побачити його цілого. "Яка у нього гарна сюся, які великі яєчка!" Відтак я поцілував Лію у відкрите чоло: "Це твоя заслуга, люба, все залежить від посудини".
— Авжеж, моя заслуга, гівнюче. Я мусила лічити сама.
— Я завжди знав, що на тебе можна розраховувати, — відповів я.
81
Підземний народ здобув найвищі знання... Якби наше божевільне людство розпочало війну проти нього, йому було б неважко підірвати поверхню планети.
Ferdinand Ossendowski. Beasts, Men and Gods, 1924, V
Я залишався з Лією й тоді, коли вона вийшла з клініки, адже тільки-но опинившись удома, вона, міняючи малому пелюшки, вибухнула плачем і сказала, що ніколи не дасть собі ради. Згодом хтось пояснив нам, що це нормально — після піднесення, викликаного перемогою під час пологів, з'являється почуття безсилля перед безмірністю завдання. У ті дні, коли я тинявся по хаті, почуваючи себе непотрібним, у кожному разі непридатним годувати груддю, я бавив довгі години, читаючи все, що зміг знайти про телуричні потоки.
Повернувшись, я заговорив про це з Альє. Він знудьговано махнув рукою:
— Убогі метафори, що натякають на таємницю змія Кундаліні. Китайська геомантія теж шукала у землі слідів дракона, але телуричний змій означав всього лиш змія втаємничення. Богиня спочиває у вічному летаргічному сні у формі скрученого змія. Кундаліні ніжно, з легким свистом пульсує, пульсує і з'єднує важкі тіла з тілами тендітними. Наче вихор, або водяний смерч, наче половина складу ОМ.
— То на яку ж таємницю натякає змій?
— На телуричні потоки. Але на справжні телуричні потоки.
— А що ж таке справжні телуричні потоки?
— Це велика космологічна метафора, що натякає на змія.
До дідька Альє, сказав я собі. Я знаю про це більше за нього.
* * *
Я перечитав свої нотатки Бельбо та Діоталлеві, і останні наші сумніви розвіялися. Нарешті ми знайшли змогу наділити тамплієрів гідною таємницею. Це було найощадливіше, найвишуканіше розв'язання, і всі елементи нашого тисячолітнього ребуса ставали на свої місця.
Отже, кельти знали про телуричні потоки: вони дізналися про них від атлантів, коли ті з них, що вижили після занурення континенту у воду, емігрували частково до Єгипту, а частково до Британії.
Атланти в свою чергу довідалися про все від наших пращурів, які мандрували з Авалону через континент Му аж до центральної пустелі Австралії
— коли всі континенти становили єдине, неподільне ядро, чудесну Пангею. Досить було вміти прочитати (як уміють аборигени, які, однак, мовчать) таємничу абетку, викарбувану на великій скелі Аєрс Рок, щоб знайти пояснення. Аєрс Рок — антипод великої (невідомої) гори, яка є Полюсом, справжнім Полюсом, Полюсом ініціації, а не тим, куди може дістатися будь-який буржуа-мандрівник. Звичайно, — і це очевидно для кожного, хто не дає себе засліпити фальшивою мудрістю західної науки, — видимий Полюс не є справжнім Полюсом, справжнього Полюсу не годен побачити ніхто, за винятком кількох адептів, чиї вуста запечатані.
А кельти вірили: щоб зарадити справі, досить знайти глобальну карту цих потоків. Ось чому вони зводили мегаліти — то були радіочутливі апарати, щось на зразок клапанів, електричних розеток, вмонтованих у точки, де ці потоки розгалужуються врізнобіч. Ley lines позначали лінію вже визначеного потоку. Долмени становили собою камери конденсації енергії, де друїди за допомогою геомантичних пристроїв намагалися екстраполювати глобальну мережу; кромлехи та Стоунгендж — то були мікро-макрокосмічні обсерваторії, звідки друїди через порядок сузір'їв намагалися вгадати порядок потоків — адже, як твердить Смарагдова Таблиця — те, що вгорі, ізоморфне тому, що внизу.
Але проблема полягала не в цьому, принаймні не лише в цьому. Це збагнуло інше крило еміграції атлантів. Окультні знання єгиптян перейшли від Гермеса Трисмегіста до Мойсея, він обачно приховав їх від своїх голодранців з волом, усе ще повним манни, — і дав їм десять заповідей, які ті принаймні могли зрозуміти. Істину, що має аристократичний характер, Мойсей зашифрував у П'ятикнижжі. Це зрозуміли кабалісти.
— Подумайте лишень, — мовив я, — усе вже було написано, наче в розгорненій книзі, у вимірах Соломонового Храму, а охоронцями таємниці були розенкройцери, які утворювали Велике Біле Братство, тобто секту єссеїв, а ті, як відомо, втаємничили у свої секрети Ісуса, ось вам і причина розіп'яття Ісуса, яке інакше годі зрозуміти...
— Звичайно, Страсті Христові — це алегорія, провіщення суду над тамплієрами.
— От-от. А завдяки Йосифові Ариматейському таємниця Ісусова потрапляє, точніше, повертається до країни кельтів. Але, можливо, ця таємниця ще не повна, християнські друїди знають лише її фрагмент, і ось вам езотеричне значення Ґрааля: за ним щось стоїть, але ми не знаємо, що саме. Сутність таємниці, що про неї у всій повноті говорив ще Хірам, підозрює лише купка рабинів, які залишились у Палестині. Вони діляться цим із мусульманськими сектами втаємничених, сектами суфі, ісмаїлітів, мотокалемінів. А від них про це дізнаються тамплієри.
— Нарешті маємо тамплієрів. А я вже хвилювався.
Ми вигладжували План, що, неначе м'яка глина, піддавався нашим маячним примхам. Тамплієри відкрили цю таємницю під час безсонних ночей, проведених в обіймах своїх товаришів по сідлу, в пустелі, де дмухав невблаганний самум. Шматок за шматком вони виривали її в тих, кому була відома сила космічної концентрації Чорного Каменя Мекки, спадку вавилонських магів — адже очевидно, що Вавилонська Вежа була не чим іншим, як спробою, на жаль, надто поквапливою і, звісно, невдалою через зарозумілість її творців, побудувати наймогутніший мегаліт, проте вавилонські архітектори схибили в розрахунках. Адже, як це показав отець Кірхер, якби вежу добудували до її вершини, вона через надмірну вагу призвела б до зміщення на дев'яносто градусів, а то й більше, земної осі, і наша бідолашна земна куля, замість мати фалічну корону, спрямовану у вишину, залишилася б із безплідним апендиксом, обвислим прутнем, мавпячим хвостом, що теліпається внизу, Шехіною, загубленою у запаморочливих безоднях антарктичного Малхута, млявим пінгвінячим ієрогліфом.
— Але зрештою, яку саме таємницю відкрили тамплієри?
— Не хвилюйтеся, ми ще до цього дійдемо. На створення світу пішло сім днів. Спробуємо дізнатися.
82
Земля — це магнітне тіло: фактично, як відкрили деякі вчені, вона є одним великим магнітом, що знав це Парацельс близько трьохсот років тому.
H. P. Blavatsky. Isis Unveiled,
New York, Bouton, 1877, I, p. XXIII
Ми спробували і домоглися успіху. Земля — це великий магніт, а сила та напрямок його потоків визначаються також впливом небесних сфер, сезонними циклами, прецесіями рівнодень, космічними циклами. Тому система потоків міняється. Але вона розгалужується, наче волосся, що, ростучи на всій поверхні черепної коробки, відходить спіраллю від одної точки на потилиці, там, де воно найбільше опирається гребінцеві.