Це означає – підтримуй його в напруженій діяльності!
А те, що людина сьогодні і з давніх-давен розуміє під "піклуванням", є неправильним. За "піклування" вона або вважає солодке неробство, в чому одному вже приховано розслаблення та безсилля, або займається "піклуванням", як і будь-яким спортом, лише однобічно, тобто піклування перетворюється на "спорт", на однобічне перебільшення і таким чином – на легковажне марнославне спотворення, яке просто не пасує образу серйозної людини. Справжня людина повинна перед очима мати, одначе, кінцеву мету, якої не можна досягти за допомогою стрибків у висоту, плавання, бігу, їзди верхи, безглуздих автоперегонів. Людство і все Творіння не мають жодної користи від таких особистих досягнень, на які так багато людей дуже часто жертвують велику частину своїх думок, свого часу та свого земного життя!
Виникнення таких спотворень показує, наскільки хибним є шлях, яким іде людство, і як воно, знову ж таки, й цю велику рушійну Силу у Творінні штовхає на хибну путь і тим марнує її в непотрібних ігрищах, якщо навіть не на шкоду через заважання здоровому поступові, для якого вже є всі засоби у Творінні.
Плин потужних течій духу, який повинен сприяти силі піднесення, викривляється через людську зарозумілість настільки, що замість бажаного просування вперед виникають застої, котрі проявляються як перешкоди й у зворотній дії розпалюють інстинкт боротьби та, врешті-решт прорвавшись, затягують усе з собою в глибину.
Саме цим сьогодні переважно займається людина у своїх беззмістовних псевдонаукових ігрищах та честолюбстві. Як порушник спокою в будь-якій гармонії Творіння!
Вона б давно поринула у млявий сон неробства, що неодмінно переходить у гниття, якби, на щастя, у Творінні не було закладено інстинкт боротьби, який примушує її все-таки ворушитися! Інакше вже давно у неї б виникли домагання, що Бог за допомогою Свого Творіння мусить турбуватися про неї, наче у мріях про казкову країну. І якщо вона висловить за це свою вдячність у бездуховній молитві, то зі своїм Богом щедро вже розплатилася, а є ж багато таких, котрі Йому взагалі за це не дякують!
Такою є людина, і нітрохи не іншою!
І вона говорить про жорстокість у природі! Думка, що насамперед саму себе однораз треба перевірити, не виникає у неї при цьому. Вона хоче завжди тільки осуджувати.
Також у боротьбі між тваринами є лише благо, а не жорстокість.
Достатньо лиш уважно поспостерігати за будь-якою твариною. Наприклад, за собакою. Чим делікатніше ставляться до собаки, тим ледачішим, млявішим він стає. Якщо собака перебуває в робочому кабінеті свого господаря і той ретельно стежить, аби на тварину не наступили або ж не штовхнули її, хоча вона й лежить у такому місці, де повсякчас є небезпека ненавмисного ушкодження – скажімо, біля дверей тощо, – то це тварині лише зашкодить.
Собака за зовсім короткий час утратить пильність. "Добродушні" люди "із замилуванням" прикрасять це, можливо, навіть будуть зворушені і скажуть, що він тим виявляє невимовну "довіру"! Він знає, що йому ніхто не зробить боляче! Насправді ж це не що інше, як істотне зниження здатности "пильнування", значний реґрес душевної діяльности.
Якщо тварина, одначе, повсякчас мусить бути насторожі та в готовності до оборони, то не лише завжди залишається душевно пильною, але й її розумові здібності всякчас зростають, тобто вона виграє в усьому. Вона залишається живою в усіх відношеннях. Це і є поступ! Так відбувається з кожним створінням! Інакше воно загине, бо й тіло при цьому поступово слабшає, легше вражається захворюваннями, не маючи вже здатности до опору.
Те, що людина і тут стосовно тварини займає цілком хибну позицію і неправильно впливає на неї в багатьох відношеннях, уважного спостерігача не дивує, оскільки людина зайняла абсолютно хибну позицію щодо всього, в тому числі щодо самої себе і цілого Творіння, – всюди духовно вона завдає тільки шкоду, замість того, щоби приносити користь.
Якби сьогодні у Творінні зник інстинкт боротьби, який так багато ледарів називають жорстоким, то Речовинність дуже давно перебувала б уже в стані гниття та розкладання. Він сприяє збереженню душі і тіла, а зовсім не знищенню, як здається при поверховому спостереженні. Інакше нічим іншим ця млява Речовинність уже не підтримувалася б у русі і, завдяки цьому, в стані здоров'я та свіжости після того, як насправді призначену для цього наснажливу дію духовної сили, що струменить крізь усе, людина через свої помилки так ганебно викривила, що вона не може діяти так, як повинно бути насправді! (Зіставте з попередніми доповідями.)
Якби людина так прикро не провалилася у своєму призначенні, то багато що, все сьогодні мало б інший вигляд! І так звана "боротьба" не набрала б тієї форми, в якій вона тепер проявляється.
Інстинкт боротьби ушляхетнився б, одухотворився завдяки спрямованій у височінь волі людей. Первісний грубий його прояв, замість посилюватися, як це відбувається тепер, завдяки духовному правильному впливу з часом перетворився б на спільний радісний порив взаємної підтримки, який потребує таких самих зусиль, як і найзапекліша боротьба. З тією лише різницею, що в боротьбі настає втома, а в підтримці ж, у взаємодії – ще вище піднесення. Урешті-решт, завдяки цьому також і в подобі Творіння, в якій духовна воля людей володіє найпотужнішим впливом, для всіх створінь запанував би райський стан, як у Справжньому Творінні, де більше не було б потреби ні в боротьбі, ні в чомусь схожому на жорстокість! Райський стан, одначе, зовсім не є неробством, навпаки, він рівнозначний найсильнішій активності, справжньому, повноцінному особистісно свідомому життю!
У тому, що цього не сталося, винен людський дух! Я при цьому знову й знову повертаюся до вирішальної події гріхопадіння, яку я докладно описав у доповіді "Було колись…"* (Доповідь №80)
Тільки повний провал у Творінні людського духу та зловживання довіреною йому духовною силою через викривлення її дії та спрямування донизу, а не до Світлих Висот, призвели до сьогоднішніх неправедних спотворень!
Навіть здатність бачити власну помилку людина вже легковажно втратила, упустила. Тож я лише марнував би слова, не хочу більше про це говорити. Хто справді хоче "почути" і може серйозно шукати, той знайде в моєму Посланні все, чого він потребує! Повсюди в ньому містяться також роз'яснення про великий провал, що притягнув до себе настільки невимовно тяжкі наслідки в таких різноманітних формах. Одначе духовно глухі, а таких дуже багато, лише заходяться безликим сміхом нерозуміння, що має здаватися сміхом обізнаних, але насправді свідчить лише про легковажну поверховість, рівнозначну щонайбільшій обмеженості. Той, на кого сьогодні ще справляє якесь враження недоумкуватий сміх духовно звуженого, сам нічого не вартий. Тут доречне слово Христа: "Зостав мертвим ховати мерців своїх!" Бо того, хто духовно глухий та сліпий, вважають духовно мертвим!
Людський дух за своїми здібностями спроможний земний світ – як подобу Творіння – зробити Раєм! Він цього не виконав і бачить світ тому нині таким, на який він його перетворив своїм неправильним впливом. У цьому приховано все! Тому не паплюжте в хибній м'якотілості таке важливе явище, як боротьба в природі, яка за необхідности ще врівноважує дещо з того, що людина пропустила! Не насмілюйтеся вашу солодкувату чуттєву м'якотілість визначати як "любов", до якої людина так охоче намагається долучити свої слабкості! За брехливість та лицемірство доведеться гірко поплатитися!
Отож горе тобі, людино, прогнила халтуро власної уяви! Ти викривлене відображення того, чим ти повинна бути!
Роздивіться спокійно однораз те, що ви звикли називати природою: гори, моря, ліси, поля! У всі пори року ваші очі можуть сп'яніти від краси всього того, що вони бачать. А тепер поміркуйте: те, що вміє вас так радувати й дарувати вам відпочинок, є плодами діяльности всього сутнісного, яке у Творінні стоїть під духовним, чия сила притаманна і вам!
А тепер відшукайте плоди вашої творчости, ви, які є духовними і через те вбачаєте наявність у себе значно більших здібностей, а тому й мали б звершити щось вище, ніж сутнісне, що йде перед вами.
То що ж ви бачите? Лише холодний відбиток усього того, що вже виробило сутнісне, але без дальшого розвитку до ідеальних висот у всьому живому, і таким чином у Творінні! Зі своїми лише занепалими творчими інстинктами людство намагається безживно копіювати форми, причому в найпримітивнішому вигляді, тоді як із вільним та свідомим духом із поглядом, зверненим до Божественного, воно було б здатне формувати зовсім інше, набагато величніше!
Величі, яка виникає тільки за наявности вільного духу, позбавили себе по-блюзнірьки люди і можуть тому, крім дитячих копіювань, лише виробляти ще… машини, конструкції, техніку. Усе, як і вони самі, прив'язане до Землі, розташоване на низькому щаблі, порожнє та мертве!
Такими є плоди, що їх люди, як духовні істоти, можуть протиставити діяльності сутнісного. Так вони виконали завдання духу в дарованому їм для цього Подальшому Творінні!
Як же збираються вони вистояти при підбитті підсумку? Хіба можна при цьому дивуватися, що для людей зі схильністю до низького високий Рай мусить залишатися зачиненим? Чи може бути дивом, якщо після всього цього сутнісне під кінець у зворотній дії повністю зруйнує роботу, настільки хибно проведену людським духом? —
Якщо тепер через виявлену вами недієздатність над вами все впаде, затуліть своє лице, визнайте із соромом нечувану провину, яку ви на себе звалили! Не намагайтеся вже знову звинувачувати в цьому вашого Творця або називати Його жорстоким, несправедливим!
Але ти, шукачу, перевір себе серйозно, нещадно, а потім спробуй твоє все мислення і відчуття, навіть твоє все буття заново налаштувати на духовну основу, яка більше не захитається, як колишня – інтелектуальна, і отже, надзвичайно обмежена! Хто на це не спроможний, того буде відкинуто навічно! —