А він же мусить чітко бачити перед собою "шлях", інакше милиці йому нічим не допоможуть. Такий шкутильгає, блукаючи, наче сліпець, незнайомим йому шляхом. Ні, це неправильно, це знову призвело б до нової догми, яка перешкоджала б кожному сходженню.
Людина міркує: якщо вона хоче потрапити до Царства Духу, то мусить, звісно, до нього йти. Вона мусить іти – воно не прийде до неї. Воно розташоване, однак, у найвищій точці Творіння, оскільки само є найвищою точкою.
Людський дух, одначе, перебуває покищо в низовинах Грубої речовинности. Тому кожному, напевне, зрозуміло, що спершу він мусить пройти шлях від цих низовин аж до жаданої Висоти, щоб досягти мети.
Аби він не заблукав, йому також обов'язково треба точно знати всю трасу, якою йому доведеться мандрувати. І не лише цю трасу саму, але й усе, що він на ній може ще зустріти, які небезпеки йому при цьому загрожують і яку допомогу знайде на ній. Оскільки ця вся траса лежить у Творінні, є Творінням, то мандрівник, вирушаючи до Духовного Царства, заздалегідь мусить точно пізнати Творіння, яке його приведе туди. Адже він хоче пройти крізь нього – інакше він не дістанеться до мети.
Досі ще не було жодної людини, яка б змогла так описати Творіння, як його треба знати для сходження. Інакше кажучи, немає нікого, хто міг би зробити чітко видимим шлях до Замку Ґраля, до найвищого пункту Творіння. Шлях до того Замку, який стоїть у Царстві Духу як Храм Всевишнього, єдино в якому відбувається чисте Богослужіння. Не лише в образному розумінні, але відбувається в усій дійсності.
Послання Сина Божого вказало вже однораз цей шлях. Але через мудрування людей воно неодноразово застосовувалося хибно, внаслідок чого, вводячи в оману, не давало людському духові змоги підніматися вгору. —
Проте нині настає година, коли кожен людський дух сам мусить обрати для себе рішення – Так чи Ні, день чи ніч, сходження до Світлих Висот чи низходження, – повинен вирішити остаточно і безповоротно, без пізнішої можливости щось іще раз змінити. Тому приходить повторно Послання зі Світлого Замку. Послання хибно застосовані дороговкази знову встановлює правильно, щоб серйозні шукачі розпізнали правильний шлях. Це Послання Ґраля, Євангелія Ґраля!
Блаженні всі ті, хто керується ним із відкритим розумом, вільним серцем! Вони в ньому пізнають у Творінні те, побачать ті сходинки, які дух повинен використати для сходження, щоб увійти до Царства Духу, до Раю.
Кожна особа знайде в ньому те, чого вона потребує, щоб зі здібностями, якими вона володіє, піднятися до Світла.
Це лише дає життя, свободу для піднесення, розвитку необхідних для цього здібностей кожної особи, а не нав'язує такого однакового для всіх ярма в жорсткій догмі, яка робить із них безвільних рабів, пригнічуючи самостійний розвиток і, отже, не лише стримує сходження, а для багатьох робить його цілком неможливим. —
Людина, яка знає Творіння в його такій закономірній діяльності, зрозуміє в ньому також незабаром велику Божу Волю. Коли вона правильно пристосовується до нього, тоді Творіння, тобто і шлях, служить їй тільки для радісного сходження, бо ж вона стоїть завдяки цьому також правильно в Божій Волі. Її шлях та життя мусять тому бути приємні Богові! —
Це не благочестиве підведення очей догори, не покаянне підлабузництво, не стояння навколішки, не моління, а здійснена, впроваджена в життя молитва у бадьорому, радісному, чистому діянні. Це не означає зі скигленням випрошувати шлях, але бачити його сповненим вдячности поглядом і радісно ним іти.
Цілком інакший, ніж думали досі, має вигляд, отже, все життя, яке можна назвати приємним Богові. Набагато прекрасніший, вільніший! Це значить правильно стояти у Творінні – так, як бажає цього ваш Творець за посередництва Творіння! Образно кажучи, вхопитися за Божу руку, яку Він у такий спосіб простягнув людству.
Ще раз закликаю я тому: прийміть усе нарешті як факт, як дійсність, уже не образно, і ви самі станете справжніми, позбавившись нинішніх мертвих схем! Пізнайте Творіння в його Законах правильно!
У цьому полягає шлях угору, до Світла!
75. Ти бачиш скалку в оці брата твого, а в своєму колоди не помічаєш
Кожен вірить у те, що він цілком розуміє ці прості слова, але насправді небагато знайдеться таких, хто зрозумів їхній справжній зміст. Це однобічно й хибно, якщо ці слова тлумачать так, ніби їх сказано лише для того, щоб людина вчилася поблажливо ставитися до свого ближнього. Поблажливість до свого ближнього при переживанні цього вислову виникає цілком однозначно та самозрозуміло, однак лише другою чергою. Хто знаходить такий сенс у словах Христа, той досліджує їх недостатньо глибоко і свідчить тим, що далекий від того, щоб зуміти оживити в собі слова Сина Божого, або ж він від самого початку недооцінює мудрість у його висловах. Так само ці слова у викладах багатьох проповідників, як і все інше, підлаштовані під м'якотілість та млявість тієї любови, яку церква так охоче намагається виставити за християнську любов.Людина може, однак, і повинна застосовувати цей вислів Сина Божого тільки як мірило своїх власних вад. Якщо вона уважно подивиться довкола себе і спостерігатиме при цьому також водночас за собою, то незабаром усвідомить, що саме ті вади, які в її ближніх дратують її якнайбільше, у ній самій виражені особливо яскраво і докучають іншим.
Аби навчитися правильно спостерігати, для початку просто якнайуважніше зосередьтеся на ваших ближніх. Серед них навряд чи буде хоча б один, хто не знаходив би тих або інших вад у інших і не висловлювався б про це відкрито або приховано. Щойно це станеться, одразу включіть таку людину, яка критикує чи обурено засуджує вади інших, у поле свого пильного спостереження. Недовго чекаючи, ви здивовано виявите, що саме та вада, яку зазначена особа так суворо огуджує в інших, їй самій притаманна значно більшою мірою!
І цей факт, який вас спершу приголомшить, проявлятиметься постійно, без винятків. При судженні про людей на майбутнє ви можете спокійно прийняти його як усталений, не боячись при цьому помилитися. Надалі виявлятиметься, що людина, котра нервується через якісь вади інших, неодмінно сама несе в собі саме ці вади значно більшою мірою.
Влаштуйте однораз спокійно таку перевірку. Завершивши її, ви відразу розпізнаєте істину, тому що ви самі при цьому не є учасником і, отже, для жодної зі сторін не намагатиметеся нічого прикрасити.
Візьмімо тепер людину, яка виплекала в собі невихованість, переважно буркотливу та нечемну, в якої зрідка буває привітне лице, яку зазвичай намагаються уникати. Саме такі люди вимагають особливо привітного ставлення до себе і дратуються (дівчата й жінки – навіть до сліз), коли наштовхнуться однораз лише на справедливо докірливий погляд. Це діє на серйозного спостерігача настільки неcказанно смішно і сумно водночас, що він навіть забуває, що можна цим обурюватися.
І таке буває в тисячах різноманітних варіантів. Вам буде легко це вивчити й розпізнати. Якщо ж у цьому напрямі міркуватимете далі, маєте також набратися мужности, щоб визнати, що ви самі в цьому не є винятком, оскільки доказ ви знаходили у всіх інших. І таким чином вам тоді нарешті відкриються очі на самих себе. Це рівнозначно великому кроку вперед, можливо, навіть найбільшому у вашому розвитку! Ви розрубуєте в такий спосіб вузол, який сьогодні, наче зашморг, душить усе людство! Звільніться і допомагайте з радістю тоді іншим у такий самий спосіб.
Ось що хотів сказати Син Божий цими простими словами. Такі виховні цінності дав він у своїх невигадливих фразах. Люди, одначе, не шукали чесно в них. Вони хотіли, як завжди, піднявшись над ними, вчитися лише поблажливого ставлення до інших. Це лестило їхній огидній гордині. Уся нікчемність їхнього хибного мислення в дотеперішніх викладах повсюдно проривається назовні, – це неприховане лицемірне фарисейство. Воно незміненим перейшло до християнства. Бо ті, хто називає себе шукачами, сприймали і сприймають усе аж надто легковажно у звичній для них ілюзії, гадаючи, що вони справді з читанням неодмінно розуміють і зміст, оскільки таким чином змушують себе вірити, цілком покладаючись на власний розсуд. Ніякий це не чесний пошук. Тому й не можуть вони знайти справжній скарб. Тому й не могло це також принести поступу. Слово залишилося мертвим для тих, хто повинен оживити його в собі, щоб здобути в ньому для себе цінності, які підносять у височінь.
І кожен вислів, що його Син Божий дав людству, приховує такі цінності, яких не знаходили лише тому, що ніколи в них по-справжньому не шукали!
76. Боротьба в природі
Ви, дурні, хто знову й знову запитує, чи праведною є боротьба у Творінні, хто відчуває її лише як жорстокість, хіба ви не знаєте, що таким чином визначаєте себе як слабовільних людей, як шкідників для будь-якої сьогоднішньої можливости сходження?Пробудіться нарешті з цієї нечуваної м'якотілости, яка дає змогу тілу та духу лише повільно опускатися, але ніколи не підноситися!
Озирніться ж навколо, прозрівши, пізнаючи, і ви будете змушені благословити велику рушійну cилу, яка пориває до боротьби і з тим до захисту, до обачности, до пильности і до життя! Вона захищає створіння від обіймів убивчої млявости!
Хіба може художник досягти висоти майстерности та втриматися на ній, якщо він повсякчас не вправляється і не бореться за це? Байдуже, в чому він проявляє себе, наскільки розвинуті здібності, якими володіє. Голос співака незабаром би ослаб, утратив упевненість, якби він не зміг перебороти себе, щоб знову й знову вправлятися та вчитися.
Рука може зміцніти лише за умови, що вона повсякчас працює. При зменшенні зусиль вона мусить ослабнути. Так само й кожне тіло, кожен дух! Але добровільно жодна людина на це не згодиться. Потрібен якийсь примус!
Якщо хочеш бути здоровим, піклуйся про свої тіло і дух.