Це зроблено.
— Зроблено?
— Поверніть голову, мілорде Ер. Він сидить позад вас на баронській лаві.
Лорд Ер повернувся, однак лице Ґуїнплена "ховалося під лісом його волосся.
— Ось як, — сказав старий, побачивши тільки його волосся, — він уже засвоїв нову моду. Він не носить перуки.
— Ґрентам підійшов до Колпепера.
— От хто піймався!
— А хто?
— Давид Діррі Мойр.
— Як так?
— Він уже не пер.
Як так?
І Генрі Оверкверк, граф Ґрентам, розповідав Джонові, баронові Колпеперу весь "анекдот" про пляшку, що її викинуто на берег і принесено до адміралтейства, про пергамент компрачикосів, про jssu regis, про підпис Jefferies, про зводини в підземеллі Савтворкської в'язниці, про те, що лорд-канцлер і королева визнали всі ці факти, про присягу, що її переведено в скляній ротонді і в кінці про те, що лорда Кленчерлі прийнято на початку засідання; обидва намагалися розгледіти між лордом Фіцем Баретером і Лордом Аронделем лице нового лорда, що про нього стільки говорили, алез таким самим успіхом, як лорд Ер і лорд Енслі.
А втім Ґуїнплен, чи то випадково, чи то за порадою його хрищених батьків, що їх попередив лорд-канцлер, сидів у значній сутіні і міг уникнути цікавости.
— Де ж це? Де він?
Так кричали всі, що приходили, та нікому не щастило добре розгледіти. Дехто з тих, що бачили Ґуїнплена в Зеленому Ящику, жагуче цікавилися, проте даремна була праця. Як іноді буває, що гурток бабусь розсудливо загорожує молоду дівчину, так і Ґуїнплена наче оточував густий натовп старих лордів, слабовитих і байдужих. Старі люди, що недужають на подагру, мало чулі до чужих історій.
З рук до рук переходили копії листа на три рядки, що його, як запевняли, написала герцоґиня Джосіяна до своєї сестри королеви в відповідь на розпорядження, що його зробила їй її величність одружитися з новим пером, законним спадкоємцем Кленчерлі, лордом Ферменом. Зміст цього листа був такий:
"Міледі.
Мені так само це подобається. У мене буде змога мати лорда Давида за коханця".
Підпис: Джосіяна. Цей лист, справжній чи фалшивий, викликав ентузіязм.
Молодий лорд Чарлз Окгемптон, барон Моген, з тих, що не носили перуки, з насолодою читав і перечитував листа. Льюїс де Дюрас, граф Фівершем, англієць французького духу, дивився на Могена і усміхався.
— Ну, — викрикнув Моген, — от жінка, що з нею я хотів би одружитися!
І два сусіди лорди чули таку розмову між Дюрасом і Могеном.
— Одружитися з герцоґинею Джосіяною, лорде Моген!
— А чому ні?
— Казнащо! .
— Можна бути щасливим.
— Тільки не одному, а багатьом?
— А хіба завсігди буває багатьом?
-у Лорде Моген, ви маєте резон. Щодо жінок, то всі ми маємо рештки одні від одних. А хто ж починав?
І —г Мабуть, Адам.
Навіть ні.
— Справді. Сатана!
— Мій любий,—закінчив Льюїс де-Дюрас.—Адам тільки заслона. Бідний простак. Він скинув на свої плечі рід людський. Диявол дав жінці чоловіка.
— Лорд Натанієл Крью, що сидів на єпископській лаві і був подвійний пер—пер світський, як барон Крью, і пер духовний, як єпископ Дюргемський,—звернувся з питанням до Гюґо Чолмлея, графа Чолмлейського, відомого правознавця:
— Та хіба ж це можливо?—сказав Крью.
— Чи правильно?—сказав Чолмлей.
— Інвеституру цього новоприбулого переведено було поза палатою, — продовжив єпископ, — однак кажуть, що прецеденти бували.
Так. Лорд Бьючемп за Річарда II. Лорд Ченей за Єлісавети. — — І лорд Броґіл за часів Кромвеля.
— Кромвель не в число.
— Що ви думаєте про все це?
— Багато різного.
— Мілорд граф Чолмлей, який буде ранґ цього молодого Фермена Кленчерлі в палаті?
— Мілорде єпископ, республіка порушила старі ранґи, імперство Кленчерлі тепер стоїть між Барнадром і Сомерсом; на випадок подачі думок по черзі лорд Феямен Кленчерлі говоритиме восьмим.
— Справді! Скоморох з балагана!
Ця подія сама по собі мене не дивує, мілорде єпископ. Такі речі бували. Бувало ще дивніше. Хіба війну Червоної й Білої троянд не було призвіщено тим, що несподівано висохла річка Уаза в Берфорді 1-го січня 1399 року? А коли може річка впасти до того, що висихає, то чому вельможа не може впасти до рабського стану? Улісові, цареві Ітаки, довелося випробувати найможливіші ремества. Фермен Кленчерлі залишався лордом і в убранні блазня. Простий одяг не псує благородства крови. Однак присяга й інвеститура поза засіданням, хоч у властивому розумінні й законні, та можуть викликати й заперечення. Я тієї думки, що треба буде вирішити, чи не доречно буде пізніше в державній раді поставити запитання лордові-канцлеру. За декілька тижнів видно буде, що треба зробити.
А єпископ додав:
— Авжеж. Такої пригоди наче не було від часів графа Ґесбодуса.
Гуїнплен, Людина, що сміється, Тедкастерська таверна, Зелений Ящик, "П ереможений Хаос", Швайцарія, Шільон, кромпрачикоси, вигнання, покалічення, республіка, Джефріс, Яків II, jussu regis, пляшка, що її відіткнуто в адміралтействі, батько — лорд Лінней, законний син — лорд Фермен, неправонароджений син — лорд Давид, можливі конфлікти, герцоґиня Джосіяна, лорд-канцлер, королева — все це перебігало з лави на лаву. Вся ця пригода викликала безперервне гудіння палати. Заглиблений в свої думки, Ґуїнплен неясно чув це шепотіння, але він не підозрював, що воно було про нього.
Тим часом Ґуїнплен був уважливий, проте уважливий до того, що було в глибині, а не на поверхні. Зайвина уваги утворює самотність.
Галас у палаті не перешкоджає засіданню йти своїм порядком, як порох на військовому загоні не перешкоджає йому маршувати. Судді, що в верхній палаті лише просто присутні і можуть говорити тільки в відповідь на запитання, сіли на другій подушці, а секретарі — на третій. Спадкоємці перства скупчилися у своєму відділенні, що одночасно було в залі й поза залею, позад трона. Неповнолітні пери були на своїх особливих приступках.
VI
ВЕРХНЯ Й НИЖНЯ ПАЛАТИ
Враз у палаті стало дуже світло. Чотири дверники принесли й поставили по обидва боки трона чотири високі канделябри, повні свічок. Так освітлений трон здавався чимсь подібним до пурпурового сяйва. Порожній, проте величний. Королева на ньому не додала б до цього величчя нічого.
Пристав чорного жезла підійняв жезло й сказав:
— їх світлості комісари її величности.
Галас відразу ущух.
З'явився у великих дверях клерк у перуці і в довгій мантіїї він ніс вишивану лілеями подушку — на ній видно було пергамент. Ці пергаменти були не що інше, як білі. На кожному висіли на шовковому шнурку кульки, деякі золоті; от чому в Англії закони звали білями, а в Римі — буллами.
За клерком ішли три чоловіки в мантіях перів і в капелюхах з пір'ям на головах.
Це були королівські комісари. Перший був лорд головний скарбник Англії Ґодолфін, другий був лорд-президент ради Пемброк, третій був охоронець королівської печатки Ньюкестл. Вони йшли один за одним за старшинством, не титулів, а посад — Ґодолфін на чолі, Ньюкестл — останній, хоч він і був герцоґ.
Вони підійшли до лави перед троном, зняли капелюхи, вклонилися королівському кріслу, потім знов наділи капелюхи й сіли на лаву.
Лорд-канцлер подивився на пристава чорного жезла й сказав йому:
— Покличте до бар'єра палату громад.
Пристав чорного жезла вийшов.
Урядовець, що був клерк палати лордів, поклав на стіл, у квадраті з шерстяних подушок, подушку, що на ній лежали білі.
Настала перерва, що тяглася декілька хвилин. Два дверники поставили перед бар'єром лаву з трьома приступками. Лаву було оббито червоним оксамитом; позолочені цвяхи вимальовували лилейні квіти.
Великі двері, що були зачинені, відчинилися, і голос прокричав:
— Вірні члени палати громад Англії!
Це пристав чорного жезла проголошував, що прибула друга половина парляменту.
Лорди наділи капелюхи.
Члени палати громад увійшли; попереду спікер, — всі з непокритими головами.
Вони спинилися коло бар'єра. Всі були у звичайному городянському одязі, здебільшого в чорному, із шпагами.
Спікер, високошановний Джон Сміт, есквайр, член од містечка Андовера, зійшов на лаву, що була проти середини бар'єру. Оратор палати громад був у довгій чорній атласній мантії, з широкими рукавами й розрізами спереду і ззаду, прикрашеними золотими галунами на петельках. Перука була в нього менша за перуку лорда-канцлера. Він був величний, проте нижчий.
Всі члени палати громад і спікер залишилися ждати, стоячи з непокритими головами, перед перами, що сиділи в капелюхах.
Серед членів палати громад можна було помітити головного суддю Честерського Джозефа Джекіля, далі трьох юрисконсультів її величности — Гопера, Повіса й Паркера, генерального адвоката Джемса Монтеґю і генерального прокурора Сімоиа Гаркорта. За винятком декількох баронетів, лицарів і дев'яти лордів "з увічливости" — Гартінгтона, Віндзора, Вудстона, Мордаунта Ґрембі, Скьюдамора, Фіц-Гардінга, Гайда й Берклея, синів перів і спадкоємців перства, всі інші були з народа. Якийсь темний і мовчазний натовп.
Коли затих шум од кроків цього натовпу, оповісник чорного жезла у дверей сказав:
— Oyez!..
Клерк корони встав. Він узяв, розгорнув І прочитав перший пергамент, що лежав на' подушці. Це було повідомлення королеви, що призначала за своїх представників у парляменті з правом затверджувати білі трьох комісарів, а саме... Тут клерк підніс голос:
— Сіднея, графа Ґодолфіна.
Клерк уклонився графові Ґодолфіну.
Граф Ґодолфін підійняв свого капелюха.
Клерк читав далі:
— ...Томаса Герберта, графа Пемброка й Монґомері.
Клерк уклонився лордові Пемброку. Лорд Пемброк доторкнувся до свого капелюха. Клерк читав далі:
— Джона Голліса, герцоґа Ньюкестля.
Клерк уклонився лордові НьюкестлюЛорд Ньюкестл хитнув головою-
Клерк корони сів. Підвівся клерк парляменту. Його підклерк, що стояв на колінах, теж підвівся й став позад нього. Обидва стояли лицем до трона, повернувшися спинами до палати громад.
На подушці було п'ять білів. Ці п'ять білів, що їх вотували громади й ухвалили лорди, ждали королівської санкції.
Клерк парляменту прочитав перший біль.
Це був акт палати громад, що залічував на рахунок держави витрати на прикраси, які зробила королева в своїй резиденції Гемптон-Корті, — вони досягали мільйона стерлінґів.
Закінчивши читання, клерк низько вклонився трону. Підклерк уклонився за ним ще нижче, потім, повернувши півповоротно свою голову до палати громад, сказав:
— Королева приймає ваш доброхотний подарунок і "хоче так".
Клерк зачитав другий біль.
Це був закон, що засуджував на ув'язнення й до штрафу кожного, хто ухилився б від служби в рухомих загонах.