Місячна долина

Джек Лондон

Сторінка 82 з 87

Завтра вранці я допоможу вам розпланувати загороди для курей та курники. Окрім того, треба подумати про каплунів для Сан-Франціско. Почнете з дрібнички, поки що це буде другорядна стаття господарства. Про каплунів я вам теж докладно розкажу й надішлю потрібну літературу. Але ви й самі думайте. Хай інші працюють. Це ви повинні добре запам'ятати. Корівники завжди одержують більше за робітників. Ви повинні завести собі книги прибутків і видатків, щоб завжди знати, як ваші справи, що вигідне, а що ні, і що найвигідніше. Про це вам розкажуть ваші книги. З часом я вам усе покажу.

— І все те на якихось двох нещасних акрах! — пробурмотів Біллі.

Місіс Мортімер суворо глянула на нього.

— Два акри, добродію? П'ять акрів, ось що. І того вистачить на ваш ринок. А ви, мій хлопче, то хай тільки почнуться перші дощі, ви з вашими кіньми матимете по вуха роботи, висушуючи свій луг. Завтра ми розробимо весь план. Ага, тут ось, на терасі, будуть у нас ягоди і шпалерний виноград першорядних сортів. За нього платять шалені гроші. Отам ростиме чорна смородина, але тільки Бербанкова{44},— до речі, він живе в Санта-Розі,— а також гібриди малини, мамутові ягоди… Тільки не заводьтеся з полуницею. З нею стільки мороки, що й не сказати. Це вам не виноград! Сад я вже оглянула. В основному він добрив. Підчищати й щепи робити— за це ми візьмемося пізніш.

— Але ж Біллі хоче залишити три акри під лугом, — вставила при першій змозі Сексон.

— Навіщо?

— А на сіно й таке інше для своїх коней. Чим же їх годувати?

— Купованим на прибуток від цих трьох акрів, — як стій вирішила місіс Мортімер.

Біллі примирився з неминучим.

— Гаразд, — погодився він з саможертовною веселістю в голосі.— Якщо город — то й город, про мене…

Місіс Мортімер пробула в Робертсів кілька днів, разом із Сексон розплановуючи все господарство, а Біллі тим часом мав інший клопіт у голові. В Окленді почалося економічне пожвавлення, і з Західно-Оклендських стаєнь прибуло термінове замовлення на нову партію коней. Біллі пропадав з ранку до ночі, вишукуючи в околиці молодих робочих коней, завдяки чому невдовзі добре ознайомився зі своєю долиною. В Західно-Оклендських стайнях вирішили позбутися кобил, що пошкодили собі ноги на міському брукові, і Біллі запропонували на вигідних умовах вибрати для себе найкращих із них. То були ще добрі коні. Біллі знав це, пам'ятаючи їх ще з давніх часів. Але найперше їм треба було відпочити від підків, набратися сил на доброму пасовиську, на м'якій сільській землі — і тоді вони служитимуть ще не один рік у господарстві,— звісно, не в місті. Та й плідниками вони можуть бути. Проте Біллі все ж не міг зважитися на купівлю і переборював спокусу на самоті, не кажучи нічого Сексон.

Вечорами він сидів у кухні, палив і слухав розповіді обох жінок про те, що вони зробили за день і що планували надалі. Купувати добрих коней був не легкий клопіт: розлучитися з путящим конем для фермера було однаково, що видерти зуба, хоч Біллі дістав повноваження підвищувати ціну доларів на п'ятдесят. Дарма що все більшало число автомобілів, ціна на биндюгів і далі зростала, — скільки Біллі пам'ятає, вона весь час ішла вгору. Як ото підскочила після землетрусу, так уже й не спадала до попереднього рівня.

— А що, Біллі, торгуючи кіньми, ви заробляєте, мабуть, трохи більше, ніж би заробили коло землі, правда? — спитала місіс Мортімер. — Ну й чудово! Тож вам не має жодного сенсу висушувати луг, орати й засівати. Ви собі купуйте коні — і край. Працюйте головою. Але зі свого заробітку платіть, будь ласка, робітникові, що допомагатиме Сексон порати город. Це найкращий банк для вашого капіталу, бо добрі відсотки не забаряться.

— А звісно, — згодився він, — на те й беруть люди наймитів, щоб вибивати з них гроші. Тільки не знаю, як це Сексон із одним наймитом подужає обробити п'ять акрів… Містер Гейл он казав, що ми з нею не виходимо й двох акрів як слід.

— Сексон і не працюватиме, — заперечила місіс Мортімер. — Де ви бачили, щоб я працювала в Сан-Хозе? Сексон керуватиме. Пора вже це зрозуміти. Щоденний заробіток людей, що не вміють метикувати, — півтора долари. А її ці гроші не задовольнять. Послухайте-но. Сьогодні я мала довгу розмову з містером Гейлом. Він сказав, що у вашій долині немає порядних сільськогосподарських робітників.

— Я знаю, — підтвердив Біллі.— Всі добрі робітники йдуть до міста. Залишаються вишкребки. А ті з трудящих хлопців, що є на селі, не хочуть у найми.

— Ваша правда. Отже, слухайте, дітки. Знаючи це, я й перебалакала з містером Гейлом. Він обіцяє вам допомогти. Він добре знає, що й до чого, і знайомий з начальником тюрми. Коротко кажучи, ви візьмете на поруки двох арештантів з Сан-Квентіна, що зарекомендували себе бездоганним поводженням, — і то будуть вам робітники для городу. У в'язниці чимало китайців та італійців, а вони найкращі садівники. Отож ви впіймаєте разом двох зайців. Зробите добро бідолашним в'язням і собі.

Сексон завагалася, неприємно вражена, але Біллі поважно обмірковував пропозицію.

— Ви ж, мабуть, знаєте Джона, робітника містера Гейла? — провадила далі місіс Мортімер. — Що ви про нього скажете?

— О, я ще сьогодні думала, якби нам знайти й собі та кого, — жваво відказала Сексон. — Він такий вірний та щирий. Місіс Гейл розповідала про нього багато гарного.

— Але одного вона вам не сказала, — всміхнулася місіс Мортімер. — Джон — в'язень, відпущений на поруки. Двадцять вісім років тому він у запалі вбив людину, посварившись за шістдесят п'ять центів. У Гейлів він уже три роки А пам'ятаєте старого Луї в мене на фермі? Це вам другий приклад. Отже, це вже вирішена справа. Ви їм, звичайно, будете платити, скільки належиться. Попросимо, щоб вам прислали людей одної національності: чи китайців, чи італійців… Містер Гейл покаже їм, що до чого, Джон допоможе, і вони поставлять собі хатину — місце ми що виберемо. Але все одно, коли робота на вашій фермі закипить ви потребуватимете ще більше сторонньої допомого. Тож ви, Біллі, підшукуйте собі людей, коли роз'їжджатимете по долині.

Другого дня Біллі зовсім не вернувся додому, а о дев'ятій вечора з Глен-Елена примчав верхи хлопчик з телеграмою від нього: Віллі подався в округу Лейк шукати коней для Окленда.

Повернувся він додому лише на третю ніч. Втомлений, Біллі, одначе, ледь приховував свою радість.

— Що ж ви робили всі ці три дні? — запитала місіс Мортімер.

— Крутив мозком, — спокійно похвалився він. — Ловив заразом двох зайців і, повірте, впіймав їх цілу зграю. Довідався про це я в Лондейлі і добре-таки попоганяв Гезл і Геті, доки поставив їх на спочинок у Калістозі, а сам подався диліжансом до Санта-Гелени. Зате я встиг закупити таких восьмеро биндюг, що хоч куди! Молоді, здорові коні — найлегший важить щонайменше тисячу п'ятсот фунтів. Учора ввечері я відправив їх з Калістоги. Але ж це ще не все.

Напередодні в Лондейлі я зустрівся з одним чолов'ягою, що підрядився вивозити бруківку з каменярні. Той коней не продавав, — навпаки, йому самому коні потрібні, що аж ну! Він би й сам їх купив, навіть в оренду взяв би!

— І ти послав йому тих вісьмох коней? — поцікавилася Сексон.

— Отакої! Я купив їх на оклендські гроші і до Окленда й відіслав. А з отим чоловіком я домовився на майбутня, що він найме в мене шестеро коней по півдолара в день від кожного коня. Потім зателеграфував хазяїнові в Окленд, щоб вислав у рахунок моїх комісійних шістьох кобил із розбитими ногами і щоб вибрав їх Бад Строзере, він знає, чого мені треба. Тільки-но коні прибудуть сюди — підкови геть, на півмісяця на пашу, а тоді до Лондейла. З роботою вони впораються — станція в долині, і дорога м'яка. По півдолара в день з кожної, це означає три долари за всіх. Мені клопоту ніякого — ані напувай, ані годуй, ані підковуй — тільки час від часу треба накидати оком, щоб їм шкоди не вчинили. Три долари в день! Вистачить на двох наймитів для Сексон, хіба що вона примусить їх працювати ще й у неділю. Оце ж тобі й Місячна долина! Скоро ми в діамантах ходитимемо. В місті можеш крячкою тисячу літ просидіти і зроду не поталанить. Це краще за китайську лотерею!

Біллі підвівся.

— Піду понапуваю, погодую і влаштую Гезл і Геті. Повечеряю опісля.

Жінки захоплено дивились одна на одну, і тільки були зібралися заговорити, коли в двері просунулася голова Біллі.

— Може, ви не все зрозуміли? — сказав він. — Я дістаю за них три долари в день, і ці шість кобил — мої. Вони належать мені. Зрозуміло?

РОЗДІЛ XX

— Я ще відвідаю вас, дітки, — сказала місіс Мортімер на прощання. І тієї зими вона ще кілька разів приїздила до них, учила Сексон, як розподіляти урожай для невеликого зимового збуту, для щораз більшого весняного, а також для максимального літнього, коли попит не задовольниться, скільки не викинь на ринок. А тим часом Гезл та Геті при кожній нагоді вивозили гори гною з Глен-Елена, де ніколи досі так дбайливо не вивищувано хлівів та стаєнь. Окрім того, їм доводилося возити зі станції мінеральні добрива, закуплені за вказівкою місіс Мортімер.

Надіслані з Сан-Квентіну в'язні виявились китайцями. Обоє вони багато років відсиділи у в'язниці й були вже старі, хоч місіс Мортімер залишилася вдоволена з їхньої роботи. Двадцять років тому Гоу Юм доглядав город в одному з великих маєтків Менлов-парку. Занапастила його бійка під час гри у фан-тан у китайському кварталі Редвуд-Сігі. Його товариш Чан Чі був одчайдушний шибайголова за тих бурхливих років, коли у Сан-Франціско ще існували таємні китайські товариства — тонгі. Але чверть віку у в'язниці та праця на городах остудили йому кров і призвичаїли його руки замість сокири тримати сапу.

Обидва в'язні прибули до Глен-Елена, мов найдорожчий вантаж; під розписку прийняв їх з рук у руки місцевий шериф, котрий до того ж мав щомісяця повідомляти в тюрму про їхню поведінку. Сексон зі свого боку теж мала щомісяця подавати такі відомості.

Страх Сексон, що китайці переріжуть їй горло, скоро минувся. Рука державного правосуддя тяжила над ними щохвилі: за єдину краплю алкоголя їх кинуто б назад у каземати. Не мали вони й свободи пересування. Коли старому Гоу Юмові треба було поїхати до Сан-Франціско підписати якісь папери в китайського консула, він мусив спершу дістати дозвіл із Сан-Квентіну.

81 82 83 84 85 86 87