Він починав дивитись на те, що трапилось, трохи тверезіше. Матильда не вийшла до сніданку. Маркіз відчув величезне полегшення і був втішений, коли з'ясувалось, що вона й слова не казала матері.
Опівдні у дворі почувся кінський тупіт; повернувся Жюльєн. Він тільки встиг скочити з коня, як Матильда вже звеліла його покликати. Вона кинулась йому в обійми мало не на очах у покоївки. Жюльєн був їй не дуже вдячний за цей порив; після довгої наради з абатом Піраром він настроївся дуже обережно і дипломатично. Зважування і перелік всяких можливостей остудили його уяву. Матильда з слізьми на очах розповіла йому, що читала його записку про самогубство.
— Мій батько може передумати, зробіть це для мене, їдьте негайно в Віллек’є. Сідайте на коня і їдьте, поки ще не повставали із-за столу.
Але в Жюльєна все ще був здивований і холодний вираз, і Матильда розплакалась.
— Дозволь мені вести всі наші справи,— гаряче вигукнула вона, стискаючи його в обіймах.— Ти ж розумієш, що я розлучаюся з тобою проти свого бажання. Пиши мені на ім'я покоївки, але хай адреса буде написана не твоєю рукою, а я тобі писатиму цілі томи. Прощай! Тікай!
Останнє слово неприємно вразило Жюльєна, але він скорився. "Чому це так неминуче трапляється,— що ці люди навіть в найкращі свої хвилини якось умудряються мене образити".
Матильда твердо чинила опір всім розважливим планам свого батька. Вона не хотіла вступати в переговори інакше, як на таких умовах: вона буде пані Сорель і скромно житиме з чоловіком у Швейцарії або залишиться з ним у батька в Парижі. Вона й слухати не хотіла про таємні пологи.
— Саме це й дало б привід для наклепів і безчестя. Через два місяці після весілля я поїду з чоловіком подорожувати, і можна буде легко переконати всіх, ніби мій син народився вчасно.
Маркіз спочатку відповідав на цю непохитність вибухами гніву, але згодом почав вагатися.
— Ось, візьми,— сказав він дочці в хвилину розчулення,— ось тобі дарчий лист на десятитисячну ренту для твого Жюльєна, і хай він зробить так, щоб я не міг його в нього забрати назад, якщо передумаю.
Знаючи схильність Матильди наказувати, Жюльєн лише для того, щоб поступитись їй, даремно проскакав аж сорок льє; він був у Віллек'є, перевіряючи рахунки з фермерами; благодіяння маркіза стало для нього приводом, щоб повернутись. Він попросив притулку в абата Пірара, що був під час його відсутності найкориснішим союзником Матильди. Кожного разу, як маркіз питав його поради, абат доводив йому, що всякий інший вихід, крім шлюбу, який стане відомим усім, буде злочином перед Господом богом.
— І, на щастя,— додавав абат,— житейська мудрість у даному разі збігається з релігією. Чи можна хоч хвилину покладатись на те, що мадемуазель де Ла-Моль, з її невгамовною вдачею, буде проти власної волі додержувати таємниці? А якщо ви не погодитесь на те, щоб цей шлюб відбувся відкрито, в товаристві набагато довше займатимуться цим дивним мезальянсом. Треба все оголосити відразу, щоб не залишилось ні тіні таємниці.
— Це вірно,— замислено погодився маркіз.— В наш час розмови про цей шлюб уже через три дні здаватимуться переливанням з пустого в порожнє. Треба буде скористатись з якого-небудь антиякобінського заходу уряду, щоб нишком прослизнути слідом за ним.
Двоє чи троє друзів пана де Ла-Моля були тієї самої думки, що й абат Пірар. Велику перешкоду для інших вирішень вони вбачали у рішучій вдачі Матильди. Але й після всіх цих прекрасних міркувань, маркіз углибині душі не міг змиритися з тим, що доводиться зректися надії на табурет для своєї дочки.
Його пам'ять і уява були сповнені всіляких хитрощів і викрутів, що були у вжитку за часів його молодості. Поступитись перед необхідністю, злякатися закону — здавалося йому абсурдним і не гідним людини його стану. Він дорого платив тепер за свої чарівні мрії про майбутнє улюбленої дочки, якими втішався на протязі десяти років.
"І хто б міг передбачити це? — казав він собі.— Дівчина з такою гордовитою вдачею, з такою високою душею, дівчина, яка більше мене пишалася своїм ім'ям! Вона, чиєї руки, ще коли вона була дитиною, в мене наперед просили найзнатніші люди Франції. Доводиться зректися всякої розсудливості. Цей вік усе перемішав. Ми простуємо до повного хаосу".
XXXIV. РОЗУМНА ЛЮДИНА
Їдучи на коні, префект міркував подумки: "Чому б мені не стати міністром, головою ради, герцогом? Ось як я повів би війну... а ось яким способом я закував би в кайдани всіляких прихильників нововведень..."
"Глобус"
Ніякі розумні міркування неспроможні знищити могутню владу десятирічних мрій. Маркіз погоджувався, що гніватися нерозумно, але не знаходив у собі сили пробачити. "Якби цей Жюльєн міг умерти від якого-небудь нещасного випадку",— думав він часом. Його засмучена уява знаходила деяке полегшення в абсурдних мріях, що паралізували вплив мудрих міркувань абата Пірара. Минув місяць, а переговори не зрушили з місця.
В цій сімейній справі, так само як і в політичних, у маркіза з'являлись блискучі плани, що захоплювали його днів на два три. В таких випадках він ухвалював певний план поведінки не тому, щоб той був обгрунтований на вагомих доказах, а, навпаки, самі докази подобались йому через те, що підтримували його улюблений план. Протягом трьох днів він з усім запалом і натхненням поета працював над тим, щоб повернути справу так, як йому хотілося, але минав іще день — і він уже не думав про це.
Спочатку Жюльєн був збентежений зволіканням з боку маркіза, але через кілька тижнів він почав здогадуватись, що пан де Ла-Моль просто не знає, на що зважитись.
Пані де Ла-Моль і всі в домі думали, що Жюльєн виїхав у провінцію в справах управління маєтками, а він переховувався в домі абата Пірара і майже щодня бачився з Матильдою. Вона щоранку проводила годину з батьком, але траплялось і так, що вони цілими тижнями не розмовляли про справу, що поглинала всі їхні думки.
— Я не хочу знати, де цей чоловік,— сказав їй одного разу маркіз,— пошліть йому цього листа.
Матильда прочитала:
"Лангедокські землі дають 20600 франків прибутку. Я даю 10 000 франків моїй дочці і 10 000 франків панові Жюльєну Сорелю. Певна річ, я даю їм і землі. Накажіть нотареві скласти два окремі дарчі листи і принести їх мені завтра; після цього всі стосунки між нами будуть порвані. Ах, пане, чи міг я чекати від Вас всього цього?
Маркіз де Ла-Моль".
— Щиро дякую, батьку,— весело сказала Матильда: — Ми оселимось в Егільйонському замку, між Мармандом і Ажаном. Кажуть, що це дуже мальовнича місцевість, справжня Італія.
Цей подарунок дуже здивував Жюльєна. Він уже не був такою холодною і суворою людиною, якою ми його знали. Усі його думки заздалегідь роїлися навколо долі свого сина. Несподіване багатство, досить значне для такої бідної людини, зробило його честолюбним. Разом з дружиною він мав тепер 36 000 ліврів ренти. Щодо Матильди, то всі її почуття зосередились на боготворінні свого чоловіка — так вона тепер завжди гордо називала Жюльєна. Єдина її честолюбна мрія полягала в тому, щоб домогтись визнання свого шлюбу. Вона невпинно вихваляла сама себе за свою розсудливість, яка виявилась у тому, що вона зв'язала свою долю з долею такої видатної людини. Особисті достоїнства стали тепер її козирем.
Тривала розлука, заклопотаність, брак часу на розмови про любов, все це поглибило добрі наслідки мудрої політики, до якої раніше вдавався Жюльєн.
Матильда нарешті почала обурюватись, що їй доводиться так мало бачитись з людиною, яку вона по-справжньому кохала.
В хвилину свого обурення вона написала батькові, почавши листа, як Отелло.
"Мій вибір ясно доводить, що я дала перевагу Жюльєнові перед усіма втіхами, якими могла користатись у вищому світі дочка маркіза де Ла-Моля. Всі ці втіхи порожнього гонору й дрібного самолюбства для мене не існують. Ось уже півтора місяця, як я живу в розлуці з своїм чоловіком. Цього, я гадаю, досить, щоб довести мою повагу до Вас. На тому тижні, до четверга, я покину батьківський дім. Ваші благодіяння збагатили нас. Моєї таємниці не знає ніхто, крім шановного абата Пірара. Я піду до нього. Він повінчає нас, і через годину після церемонії ми вирушимо до Лангедока; в Париж ми з'явимось тільки за Вашим наказом. Але мені крає серце думка про те, що все це стане темою для пікантних анекдотів про мене і про Вас. Дотепи яких-небудь дурнів примусять, можливо, нашого любого Норбера шукати сварки з Жюльєном. А в такому разі, я знаю, я втратила б над ним усяку владу. В його душі оживе повсталий плебей. Благаю Вас на колінах, батьку, приїздіть на моє вінчання в церкві пана Пірара наступного четверга. Дошкульність лукавих пліток буде цим пом'якшена, і небезпека не загрожуватиме життю Вашого єдиного сина, так само як і мого чоловіка... і таке інше, і таке інше".
Цей лист надзвичайно збентежив маркіза. Треба було нарешті на щось зважитись. Всі його правила, всі звичні дружні зв'язки втратили тепер для нього всяке значення.
В цих надзвичайних умовах в ньому знов заговорили видатні риси його вдачі, викувані подіями його молодості. Поневіряння в еміграції зробили з нього людину з палкою уявою. Після того, як він два роки користався величезним багатством і шанобою при дворі, тисяча сімсот дев'яностий рік кинув його в найжахливіші злигодні еміграції. Ця сувора школа змінила душу двадцятидвохрічного юнака. По суті, утвердившись тепер, немовби завойовник, серед своїх величезних багатств, він не почував себе залежним від них. Але та сама уява, що врятувала його душу від згубної отрути золота, сповнила його шаленим бажанням домогтися для своєї дочки високого титула.
Протягом останніх шести тижнів маркіз, підкоряючись раптовій примсі, то хотів збагатити Жюльєна,— бо бідність здавалась йому чимось ницим, ганебним для нього, пана де Ла-Моля, і неприпустимим для чоловіка його дочки, і він розкидався грішми,— то його уява кидалася в інший бік, і йому здавалось, що Жюльєн зрозуміє німу мову цієї щедрості, змінить ім'я, переселиться в Америку і напише Матильді, що він для неї більше не існує. Пан де Ла-Моль уявляв собі, ніби цей лист уже написаний, і спостерігав за його впливом на Матильду.
Того дня, коли справжній лист Матильди збудив його від цих юнацьких мрій, він після довгих міркувань про те, як би вбити Жюльєна або примусити його зникнути, раптом запалився бажанням створити йому блискуче становище.