Габрієла

Тоніко? А в кого цей вдався,— мені й сказати важко. Кажуть, кумів батько був бабієм, але ж він не був падлюкою. Я довго роздумував і прийшов до висновку, що в Ільєусі є лише одна людина, яка достойно замінить кума. І ця людина — ви. Я прийшов сказати вам про це. Для мене все закінчилось, більше я не борюся проти вас.

Мундіньйо помовчав ще якусь мить. Він думав про братів, про матір, про дружину Лоурівала. Коли службовець повідомив йому про візит полковника Амансіо, він дістав револьвер із шухляди і поклав у кишеню. Він остерігався за своє життя і чекав чого завгодно, лише не руки, простягненої на дружбу полковником. Тепер він, Мундіньйо, управлятиме краєм какао. Проте він не відчув особливої радості або гордості. Йому не було з ким боротися. Принаймні до того часу, поки не з'явиться той, хто виступить супроти нього; а це трапиться, коли знову настануть зміни і він уже буде непридатний більше до державної роботи. Так, як це трапилося з Раміро Бастосом.

— Я вдячний вам, полковнику. Я теж боровся проти вас і полковника Раміро. І не з особистих міркувань. Я завжди захоплювався полковником, але ми з ним не дійшли згоди в питанні про майбутнє Ільєуса.

— І це мені відомо.

— Ми теж тримали напоготові жагунсо. І не знаю, хто б міг вивернути Ільєус назад після того, коли б ми вивернули його навиворіт. І я мав людину спеціально для вас, сеньйоре. Він теж був давнім товаришем, але не моїм, а одного мого друга. Тепер усе закінчилось і для мене. Послухайте, полковнику, цей нікчема, Вітор Мело, не буде депутатом від Ільєуса. Ільєус має бути представлений кимось із місцевих жителів, що зацікавлені в його прогресі. Це може бути хтось з тих, кого ви порадите. Назвіть лише ім'я, і я зніму свою кандидатуру, а виставлю того, кого ви порадите, і відрекомендую його своїм друзям. Доктор Алфредо? Ви самі, сеньйоре? На мій погляд, вам більше пасує місце в сенаті Баїйї, аніж покійному полковнику Раміро.

— Ні, сеньйоре Мундіньйо, дякую вам. Для себе я нічого не прошу. Коли я і буду голосувати, то за вас; за цього негідника Вітора Мело я голосував би тільки заради кума. Але тепер я покінчив з політикою. Буду жити в своєму кутку. Я приїхав задля того, аби сказати вам, що припиняю боротьбу проти вас. Про політику в моїй господі заговорять тільки після того, як син закінчить університет, та й то за умови, коли він захоче нею зайнятися. Я хочу попросити вас лише про одне: не переслідуйте кумових хлопців і його друзів. Його сини не багато варті, я це знаю. Але Алфредо людина порядна. А Тоніко просто обійдений богом. Наші друзі — добрі люди, вони не залишили кума у важкі години. Тільки про це я і хотів вас просити. Для себе мені не потрібно нічого.

— Я не збираюся нікого переслідувати, це виходить за межі моїх принципів. Навпаки, я хочу обміркувати з вами, як нам краще вчинити з доктором Алфредо.

— Для нього якнайкраще — це повернутися в Ільєус і продовжувати лікувати дітей. Ця робота йому до серця. Тепер, після смерті кума, Алфредо став дуже заможною людиною. Політика йому ні до чого. А Тоніко залиште в нотаріальній конторі.

— А полковник Мелк? А інші?

— Це вже мене не обходить. Мелк ходить пригнічений після історії з донькою. Цілком імовірно, що він вчинить по-моєму і не втручатиметься більше в політику. Ну, мені пора, сеньйоре Мундіньйо, я і так забрав у вас чимало часу. Від сьогодні вважайте мене своїм другом, але не в політиці. Коли закінчаться вибори, я прошу вас приїхати якось на мою невеличку плантацію. Пополювати на преа^[85]...

Мундіньйо провів полковника до сходів. Трохи згодом вийшов на вулицю і пішов без ніякої мети, майже не відповідаючи на численні щирі вітання.

Про прибутки і витрати, пов'язані з шеф-кухарем

— Несмачно, Насібе. Кулінарія — це мистецтво, і вам би слід було про це знати. Вона вимагає не лише знання, а перш за все — покликання. А у вашої куховарки його немає. Вона просто дурисвітка.

Навколо розсміялися, лише Насіб залишився заклопотаним. Ньо-Гало вимагав відповіді на запитання:

— Чому Коріолано задовольнився тим, що вигнав Глорію і Жозуе? Саме він, такий прихильник жорстокої розправи, кат Шікіньї і Жуки Віани, який ще два роки тому погрожував Тоніко Бастосу. Чому він вчинив саме так?

— Чому?.. Мабуть, сказали своє слово бібліотека Комерційної асоціації, бали в клубі "Прогрес", автобусний маршрут, робота в бухті... Син, що закінчує університет, смерть Раміро Бастоса і Мундіньйо Фалкан.

Ньо-Гало на мить замовк, Насіб обслуговував інший столик.

— А також Малвіна та Насіб...

Зачинені вікна будинку, де раніше жила Глорія, були сумними рисами в пейзажі майдану, і Доктор зауважив:

— Мушу визнати, що мені бракує її личка в рамці вікна. Ми вже до цього звикли.

Арі Сантос зітхнув, згадавши високі груди, які Глорія немовби пропонувала перехожим, постійну усмішку на її вустах, кокетуючий погляд. Де вона мешкатиме, коли повернеться з Ітабуни (вона поїхала туди з Жозуе на кілька днів), з якого вікна виглядатиме, кому демонструватиме свої груди, усміхатиметься своїми повними губами і очима з поволокою?

— Насібе! — гукнув до араба Жоан Фулженсіо.— Вам слід вжити термінових заходів, мій любий. Вам необхідно поміняти куховарку і домогтися того, щоб у будинку Коріолано знову оселилась Глорія. В противному випадку, о преславний нащадку Магомета, ваш бар піде на дно...

Ньо-Гало запропонував оголосити підписку серед відвідувачів бару, аби оплатити оренду будинку і знову урочисто виставити у вікні розкішне тіло Глорії.

— А хто оплачуватиме туалети Жозуе? — вигукнув Арі.

— Очевидно, Рібейріньйо...— відповів Доктор.

Насіб сміявся, але був стурбований. Коли він підсумовував свої справи і думав про те, що йому слід зробити в зв'язку з наступним відкриттям ресторану, він хапався за голову. Можна було подумати, що він просто хоче переконатися, чи не втратив її назовсім, стільки різного дива траплялося останнім часом. Цілком природно, що в перші тижні, після того як Насіб заскочив голого Тоніко у своїй спальні, він мало займався баром і забув про проект ресторану. Тоді він мало не вив від болю, спустошений відсутністю Габрієли, і не міг ні про що думати. А втім, і потім він робив чимало дурниць.

Зовні все стало на свої місця. Відвідувачі були в барі, грали в шашки і кості, розмовляли, сміялися, пили пиво, смакували аперитиви перед сніданком і обідом. Насіб, здавалося, прийшов до тями, шрам на його серці зарубцювався, він уже не шукав дону Армінду, щоб довідатися в неї про Габрієлу і почути про те, скільки пропозицій вона одержала і відкинула. Але відвідувачі пили тепер менше, ніж тоді, коли в бар приходила Габрієла. Куховарка, виписана із Сержіпе (проїзд було оплачено Насібом), виявилась ні до чого не здатною. Вона вміла готувати лише найпростіші страви, важкі гарніри, зацукрені солодощі і нікудишні закуски для бару. І водночас вона наполягала, щоб їй дали помічниць, скаржилась на велику кількість роботи... Прямо чума якась! До того ж була страхітливою, як опудало, з бородавками і волоссям на підборідді. Вона аж ніяк не пасувала для бару, що ж було говорити про ресторан?

Під закуску і солодощі краще п'ється, вони принаджують відвідувачів, примушують їх повторювати замовлення. Відвідувачів, правда, не поменшало; очевидно, через симпатії до Насіба вони ходили в бар, їх було, як і раніше, чимало. Але замовлення на горілчані вироби зменшились, а значить, зменшився і виторг. Тепер, коли не було Габрієли, більшість випивала одну чарку, а дехто перестав щодня ходити в бар. Стрімкий розквіт "Везувію" припинився, прибутки почали зменшуватись. І це тоді, коли в місті було повно грошей, коли ними смітили в крамницях і кабаре! Треба було вживати рішучих заходів: звільнити куховарку і знайти іншу за будь-яку ціну. В Ільєусі це було неможливо, Насіб уже переконався на власному досвіді. Він поговорив з доною Арміндою, і акушерка, набравшись сміливості, порадила йому:

— Який збіг, сеньйоре Насібе! Я сама подумала, що підходящою для вас куховаркою може бути лише Габрієла. Іншої я не знаю.

Насіб ледве стримався, щоб не вилаяти її. Ця дона Армінда зовсім збожеволіла. Вона й досі не пропускає жодного спіритичного сеансу і бесідує з духами. Розповідала, немов старий Раміро з'явився на сеанс у лавці Деодоро і виголосив схвильовану промову; він буцімто пробачив усіх своїх ворогів, в тому числі і Мундіньйо Фалкана. Чортова баба... Тепер дня не минає, щоб вона не запитала, чому б йому не взяти Габрієли куховаркою. Немовби не розуміє, наскільки це неможливо...

Щоправда, він уже трохи отямився, а тому міг спокійно вислуховувати розмови дони Армінди про Габрієлу, сповнені похвали її скромності і працьовитості. Мулатка гнула спину з ранку до вечора, підшиваючи підкладку, обметуючи петлі, готуючи блузки для примірки,— така робота була їй не до душі; за її власними словами, вона була створена не для голки, а для плити. І все ж таки Габрієла вирішила, що не варитиме нікому, окрім Насіба, хоча звідусюди сипались запрошення: знову піти в куховарки і стати коханкою. Насіб вислуховував дону Армінду майже байдуже, лише трохи радий з цієї припізнілої відданості Габрієли, стенав плечима і йшов додому.

Насіб вилікувався, зумів забути її — не як куховарку, а як жінку. Коли в його пам'яті поставали ночі, проведені з Габрієлою, його огортав такий самий тихий сум, як і при спогадах про мистецтво Різолети, про довгі ноги Режіни, однієї з його останніх коханок, про поцілунки двоюрідної сестри Муніри під час відвідин Ітабуни на свята. Тихий сум без гострого болю в грудях, без ненависті, без любові. Тепер він більше згадував про неї, як про неперевершену куховарку, про її мокеки, шіншіни^[86], смажене м'ясо, філе, кабідели^[87]. Насіб очуняв од удару, завданого Габрієлою, але коштувало це йому недешево. Протягом кількох тижнів він щовечора відвідував кабаре, грав у рулетку і баккара, платив за шампанське для Розалінди. Ця кмітлива блондинка витягувала у Насіба одну за другою кредитки по п'ятсот рейсів, немовби він був полковником, що оплачує утриманку, а не власником бару, який затіяв інтрижку з молодою наложницею Мануела дас Онсаса.