Людина, що сміється

Віктор Гюго

Сторінка 82 з 97

Тому він і проголосив себе, як і палата перів, владою судовою і в той самий час і владою законодавчою.

Ця подвійна влада від споконвічних часів належала палаті лордів. Ми оце сказали, що, як судді, лорди засідали у Вестмінстер-Голі, а як законодавці — в іншій залі.

Ця інша заля, що власне й називалася палатою лордів, була довга й вузька. В ній було для всього освітлення тільки чотири вікна, що їх прорубано було високо під стелею, й світло проходило через дах; крім того, над королівським бальдахином було ще кругле, як волове око, віконце з шістьма шибками і з завісами; ввечері не було іншого світла опріч дюжини півканделябрів, що їх прикріплено було до стіни. Заля сената у Венеції мала ще менше світла. Певна сутінь подобається таким совам всемогутности.

В монархічних будівлях все має своє значіння. На одному кінці довгої залі лордів були двері; на другому, протилежному, трон. На декілька кроків од дверей — бар'єр, що перерізував залю впоперек, — щось подібне до межі, що відзначає місце, де закінчується народ і де починається аристократія. Праворуч од трона — камін, прикрашений угорі гербом, і на ньому два мармурові барельєфи, що уявляли — один перемогу Кетуолфа над бретонцями 572 року, а другий — геометричний плян містечка Денстебля, в якому було тільки чотири вулиці, відповідно до чотирьох країв світа. До трона вели тільки три сходинки. Трон звали "королівським кріслом ". На двох стінах, що приходилися одна проти однієї, були розгорнуті, в послідовних картинах, величезні шпалери, що їх подарувала лордам Єлісавета; на них подано було всі пригоди Армади, починаючи від від'їзду з Еспанії й до катастрофи проти Англії. Високі надводні частини кораблів було виткано золотими й срібними нитками, що з часом почорніли. До цих шпалер, що їх подекуди прорізано було прибитими канделябрами, було приставлено праворуч од трона три ряди лав для єпископів, а ліворуч три ряди лав для герцогів, маркізів і графів. Лави йшли приступками й розділялися проміжками. На трьох лавах першого розділу сиділи герцоги; на трьох лавах другого — маркізи, на трьох лавах третього графи. Лава віконтів, у вигляді наугольника, стояла проти трона, а ззаду, між віконтами й бар'єром, стояли дві лави для баронів. На верхній лаві, праворуч од трона, сиділи два архієпископи — Кентерберійський і Иоркський; на середній лаві — три єпископи: Лондонський, Дергемський і Вінчестерський; інші єпископи — на нижній лаві. Між архієпископом Кентерберійським і іншими єпископами та значна різниця, що той є єпископ "з божественного промисл а", в той час, як інші тільки "з божественного ізволенн я". Праворуч од трона видно було крісло для принци Велзького, а з лівого боку складані стільці для герцогів королівської крови, за цими складаними стільцями — лавки приступками для неповнолітніх перів, що не мали ще права засідати в палаті. Скрізь сила королівських лілей, і великий герб Англії на чотирьох стінах над перами, як і над королем. Сини перів і спадкоємці перств присутні були на нарадах, стоячи позад трона між бальдахином і стіною. Трон у глибині, і з трьох боків залі три ряди лав перів залишали вільним широкий чотирикутній простір. В цьому квадраті, що його покривав державний килим, прикрашений гербами Англії, лежало чотири подушки, набиті шерстю — одна проти трона, на якій сидів канцлер між булавою й печаткою, одна проти єпископів, на якій сиділи судді — державні радники, що мали право бути присутніми, тільки без права голоса, одна проти герцогів, маркізів і графів, на якій сиділи державні секретарі, одна проти віконтів і баронів, на якій сиділи клерк корони та клерк парляменту й на яких писали два підклерки на колінах. В центрі квадрата стояв великий накритий сукном стіл, завалений "справами", судовими журналами, прибутковими книгами і масивними каламарями і з високими свічниками на чотирьох ріжках. Пери посідали місця в хронологічному порядку, кожен відповідно до часу, коли його поставлено на перство. Вони мали ранґ відповідно до титула, а в титулах — відповідно до старшинства. Коло бар'єра тримався пристав чорного жезла, стоячи із своїм жезлом у руці. Коло дверей — помічник пристава, а за дверима оповісник чорного жезла, що мав за обов'язок одкривати засідання суда викликом: Oyez[62] французькою мовою, виголошуючи його три рази, при чому з особливою урочистістю робив наголос на першому складі. Поруч з оповісником — сержант бунчужний канцлера.

Підчас королівських церемоній світські пери були в коронах, а духовні пери в митрах. Архієпископи носили митру у вигляді герцоґської корони, а єпископи, що мали ранґ після віконтів, — у вигляді баронської корони.

Зібрання парляменту були обов'язково тільки один раз на сім років.

Лорди, радилися секретно, за зачиненими дверима. Засідання палати громад були публічні Публічність здавалася приниженням:

Кількість лордів була необмежена. Призначати лордів — це була загроза з боку королівської влади. Засіб управління.

На початку вісімнадцятого століття палата лордів мала вже дуже значну цифру. Потім вона ще зросла. Розбавляти аристократію — це політика. Єлісавета мабуть зробила помилку, стиснувши перство в шістдесят п'ять лордів. Аристократія менш численна — інтенсивніша. На зібраннях щобільше членів, то менше голів. Яків II відчував це, коли довів палату лордів до ста вісьмидесяти вісьми лордів; ста вісьмидесяти шости, коли виключають з цих перів двох герцоґинь з королівського алькова, Портсмут і Клівленд. За Ганни загальна кількість лордів, рахуючи в тому числі і єпископів, була двісті сім.

Не рахуючи герцоґа Кумберлендського, чоловіка королеви, герцогів було двадцять п'ять, з них перший, Норфолк, не засідав, бо був католик, а останній, Кембрідж, курфюрст Гановерський, засідав, хоч і чужоземець. Вінчестер, що його кваліфіковано як першого і єдиного маркіза англійського, так само, як Асторґа, був єдиний маркіз еспанський, був відсутній, бо він був якобіт, — отож було п'ять маркізів, з них перший був Ліндсей, а останній Лотіян; сімдесят дев'ять графів, з них перший — Дербі, а останній Іслей; дев'ять віконтів, з них перший Герфорд, а останній Лонсдел; шістдесят два барони, з них перший Аберґавені, а останній Гервей. Лорда Гервея, як останнього барона, звали "мизинцем" палати. Дербі, що його випередили Оксфорд, Шрьюзбері і Кент, за Якова II був тільки четвертий, а за Ганни став першим з графів. Два імення канцлерів зникли із списка баронів: Верулам, під яким історія знаходить Бекона, і Вем, під яким історія знаходить Джефріса. Бекон, Джефріс — імення, порізному темні. 1705 року замість двадцяти шости єпископів було тільки двадцять п'ять, бо Честерська катедра була вакантна. Між єпископами було декілька великих вельмож: так, Вільям Талбот, єпископ Оксфордський, голова протестантської вітки в своєму домі. Інші були видатні вчені, як Джон Шарп, архієпископ Иоркський, колишній декан Норвічський, поет Томас Спрат, єпископ Рочестерський, добряга апоплексичного вигляду, і той Лінкольнський єпископ Век, що йому судилося померти архієпископом Кентерберійським, — вславився як супротивник Боссюета.

В особливо важливих випадках і коли належало вислухати повідомлення корони високій палаті, все це зібрання значних осіб, у мантіях, у перуках, у митрах прелатів або в капелюхах з пір'ям, вирівнювалося й накопичувало ряди голів в перській залі вподовж стін, де неясно видно було, як буря знищує Армаду. Розумій: буря до послуг Англії.

IV

СТАРОВИННА ПАЛАТА

Вся церемонія Ґуїнпленового висвячення від того часу, як він в'їхав під Кінґс-Ґет, і до присяги в скляній ротонді проходила в якійсь сутіні.

Лорд Вільям Ковпер не дозволив, щоб йому, англійському канцлерові, подавали надто детальні подробиці про бридоту молодого лорда Фермена Кленчерлі; він визнавав нижче своєї достойности знати, що пер не був гарний, і почував зневажливим до себе зухвальством, щоб хтось нижчий насмілився оповідати йому про такі речі. Певна річ, що простолюдець з задоволенням скаже: цей принц горбатий. Тому бути бридким — гайьба для лорда. На декілька натяків, що йому сказала королева, канцлер обмежився такою відповіддю: "Вельможі за лице править його вельможність". Швидко потім і на підставі протокола, що він перевірив його й засвідчив, він зрозумів усе. Ось чому й деяка обачність.

Обличчя нового лорда, вже коли він входив би в палату, могло зробити неприємне вражіння. Слід було запобігти цього. Лорд-канцлер ужив своїх заходів. Якнайменше можливих пригод — переважна думка й правило поведінки серйозних людей. Ненависть до інциндентів становить частину величности. Треба було зробити якось так, щоб Ґуїнплена було прийнято без ускладнень, як і кожного іншого спадкового пера.

От чому лорд-канцлер призначив приймання лорда Фермена Кленчерлі на вечірнє засідання. Канцлер, як дверник, — quodammodo ostiarius, — так кажуть норманські хартії, januarum cancellorumque potestas, — так каже Тертуліян, — може виконувати свої обов'язки й поза палатою на порозі. Лорд Вільям Ковпер використав своє право, щоб виконати всі формальності інвеститури лорда Фермена Кленчерлі в скляній ротонді. До того ж він призначив церемонію за годину раніше, щоб новий пер мав змогу увійти в палату до початку засідання.

Щодо інвеститури пера на порозі, поза самою палатою, то такі прецеденти бували. Першого спадкового барона, що його Річард II 1387 року настановив грамотою на барона Кіддермінстерського, Джона Бьючемпа в Голдкестла, було прийнято таким самим способом.

Короткозорий, як ми вже говорили, лорд Вільям Ковпер майже не помітив Ґуїнпленової бридоти, а два лорди-хрищені батьки й зовсім не бачили його. Ці двоє старих були майже сліпі.

Лорд-канцлер навмисне обрав їх.

Навіть більше, лорд-канцлер, побачивши тільки постать і поставу Ґуїнплена, визнав, що він дуже статурний.

В той момент, коли дверники відчинили перед Ґуїнпленом великі двійчасті двері, в залі було тільки декілька лордів. Ці лорди майже всі були старі. Старі ніколи не спізнюються ані на засідання, ані на побачення до жінок. На герцогській лаві видно було тільки двох герцогів, з них один був зовсім білий, а другий — сивий; перший — Томас Осборн, герцог Лідський, а другий — Шонберґ, син Шонберґа, з народження німець, маршальським жезлом француз, перством англієць, спочатку він воював з англійцями, як француз, а потім, коли за Нантським едиктом його було вигнано, воював проти французів як англієць.

79 80 81 82 83 84 85