Зарубати герцоґа — це відрубати голову. Безсумнівно добра політика, проте псувати краще, ніж рубати. Це зрозумів Яків І. Він відновив герцоґство. Він зробив герцогом свого фаворита Вільерса, що його самого зробив свинею [61]. Перетворення герцога февдального в герцоґа придворного. Це потім поширилося. Карл II зробив герцоґинями двох своїх полюбовниць — Варвару Савтгамптонську і Луїзу Кервел. За Ганни було двадцять п'ять герцоґів, і з них три чужинці — Кумберленд, Кембрідж і Шомберг. А чи мали успіх ці заходи, що їх вигадав Яків І? Ні. Палата лордів відчула, що її беруть до рук інтриґою й роз'ярюється. Вона обурюється проти Якова І, вона обурюється проти Карла І, що — скажемо мимохідь — може, був трохи причетний до вбивства свого батька, як Марія Медічі мабуть була трохи причетна до вбивства свого чоловіка. Розрив між Карлом І і перством. Лорди, що за часів Якова І притягали до свого суду хабарництво в особі Бекона, за Карла І порушують процес проти зрадництва в особі Стафорда. Вони засудили Бекона, вони засудили й Стафорда. Один стратив честь, а другий стратив життя. Карлові І вперше зітнуто голову в особі Стафорда. Лорди подають міцну підтримку палаті громад. Король скликає парлямент в Оксфорді, революція скликає його в Лондоні; сорок три пери з королем, двадцять два — з республікою. В наслідок того, що лорди взяли під свій захист народ, виник біль про права — початок наших прав людини: неясна тінь, що її. з глибини майбутнього кинула французька революція на революцію англійську.
Такі заслуги. Невільні, — нехай так. І їх куплено дорогою ціною, бо це перство — величезний паразит. Але, не зважаючи на це, заслуги перства дуже значні. Деспотизм Людовіка XI, Рішельє і Людовіка XIV, заведення султанської будови в державі, загальне приниження, що його вважали за рівність, скипетр, що його обернули в палку, пригноблення народніх мас, — ввесь цей суто-турецький режим заведено було в Франції, та лорди не допустили його в Англії. Вони зробили з аристократії стіну, що стримувала короля з одного боку й захищала народ — з другого боку. Вони викупають свою чванливість щодо народа своїм зухвальством щодо короля. Граф Сімон Лейчестер сказав Генріхові III королю: ти збрехав. Лорди нав'язували короні певні зобов'язання. Вони дошкуляли королеві в уразливому місці, в полюванні. Кожен лорд, проходячи через королівський парк, мав право вбити одну козулю. Взагалі у короля лорди повадяться, як у себе дома. Передбачено, що коли б король був ув'язнений в Лондонському Товері, то йому призначалася б пайка не більша за пайку пера, тобто дванадцять фунтів стерлінгів на тиждень, — цим королі зобов'язані палаті лордів. Навіть більше. Король позбавлений корони, — і цим він зобов'язаний лордам. Лорди скинули Івана Безземельного, розжалували Едварда II, усунули Річарда II, зломили Генріха VI і зробили можливою появу Кромвеля. Який Людовік XIV був у Карлі 1? Завдяки Кромвелю він залишився захований. А втім — скажемо мимохідь — сам Кромвель — ні один історик не звернув уваги на цей факт — претендував на перство. От чому він одружився з Єлісаветою Бурчір, що походила й була спадкоємницею якогось Кромвеля, лорда Бурчіра, якого перство погасло 1471 року, і якогось Бурчіра, лорда Робзарта, — інше перство, що погасло 1429 року. Беручи участь у страшному розгортанні подій, Кромвель визнав, що скоріше можна прийти до влади, скинувши короля, ніж домагаючися перства. Церемоніали, що їх встановлено було для лордів, іноді лиховісні, торкалися й короля. Два кати з Товера, що стояли з сокирами на плечах з правого й лівого боку пера, коли він обвинувачений з'являвся до суду, призначалися так само й для короля, як і для всякого іншого лорда. Протягом п'яти віків старовинна палата лордів мала єдиний плян і неухильно додержувалась його. Можна пёрерахувати дні її неуважности й слабкости, як, наприклад, той чудний момент, коли вона дозволила спокусити себе галерою, навантаженою сиром, шинкою та грецькими винами, що їх надіслав папа Юлій II. Англійська аристократія була неспокійна, непохитна, уважлива, патріотично недовірлива. Це вона на кінці сімнадцятого століття десятим актом 1694 року відняла в містечка Стокбріджа в Савтгемтоні право посилати представника до парляменту й примусила палату громад скасувати вибори від цього містечка, що було заплямовано папістськими підступами. —
Вона ж вимогала від Якова, герцоґа Йоркського, зректися католицтва і на його відмовлення позбавила його прав на трон. Він був королем, однак справа закінчилася на тім, що лорди схопили його й вигнали. Ця аристократія за часи довгого свого існування виявляла деякий інстинкт прогресу. Певна кількість примітного світла завсігди виходила від неї, за винятком теперешніх часів, коли вона схиляється до свого кінця. За Якова І вона тримала в палаті громад низьку пропорцію трьохсот сорока шости горожан проти дев'яноста двох лицарів; п'ятдесят горожан від двадцяти п'яти міст більш ніж урівноважували шістнадцять баронів од П'яти Портів. Взагалі дуже розбещена й дуже егоїстична, аристократія в деяких випадках виявляла особливу безсторонність. В багатьох випадках лорди вміли викликати незадоволення короля більше, ніж палата громад. Вони тримали короля під шахом. Так, у пам'ятний 1694 рік пери вотували проект трьохрічних парляментів, якого відкинула палата громад тому, що Вільгельм III не бажав його. Роздратований Вільгельм III відібрав у графа Бата замок Пенденіс, а у віконта Мордавнта всі його посади. Палата лордів — це була Венеційська республіка у самому серці англійського королівства. Звести короля на ступінь дожа — така була її ціль, і вона збагачувала народ усім тим, чого вона позбавляла короля.
Королівська влада розуміла це й ненавиділа перство. Обидві сторони намагалися знесилити одна одну. Це знесилення було корисне народові, збільшуючи його значіння. Обидві сліпі сили — монархія й олігархія — не помічали, що вони працюють для третьої сили — демократії. Який радий був двір, коли він минулого (XVIII) століття мав змогу повісити пера, лорда Ферерса.
А втім, його повісили на шовковій шворці. Ввічливо.
Французького пера не повісили б. Горде зауваження, що його зробив герцоґ Рішельє. Погоджуємося. Йому б зітнули голову. Більше ввічливости. Монморансі-Танкарвіл підписувався: пер французький і англійський таким чином він одсував англійське перство на другий плян.
Французькі пери вищі за англійських, однак не такі могутні; вони трималися за ранґ більше, ніж за владу, і за першенство більше, ніж за панування. Між ними й лордами була та тонка різниця, що між гонористістю й гордощами. Для французьких перів найважливіша справа була стояти вище за чужоземних принців, іти поперед еспанських Грандів, першенствовати над венеційськими патриціями, садити на нижчих місцях у парляменті французьких маршалів, конетабля й адмірала французького, хоч би він був граф Тулузький і син. Людовіка XIV, відрізняти герцоґства по чоловічій лінії й герцогства по жіночій лінії, додержуватися межі між простим графством, наприклад, Арманякським або Альбретським, і графством-перством, як Евре, мати право, в певних випадках, у двадцять п'ять років носити блакитну стьожку або орден Золотого Руна, протиставити герцогові де-ляТремуалю, найстаршому перові у короля, герцога д'Юзеса, найстаршого пера в парляменті, претендувати на те, щоб мати в кареті стільки ж пажів і коней, як і в курфюрста, вимагати, щоб президент парлямента говорив йому: Monseigneur, дискутувати, чи герцог Мен має ранґ пера, як граф д'Е від 1458 року, перехрещувати велику палату по діяґоналі чи по-під стінами. А для англійських лордів важливою справою були навігаційні акти, акт про присягу, пристосування Европи до послуг Англії, домінування на морі, вигнання Стюартів, війна з Францією. Там насамперед етикет, тут — насамперед влада. У англійських перів — здобич, у французьких перів — тінь.
Англійська упертість — ця темна всемогутня сила — народилася в палаті лордів. Барони цілою низкою заходів щодо принців почали рішуче розхитувати трони. Теперішня палата лордів трохи здивована й засмучена тим, що вона зробила тоді, не бажаючи того й не відаючи. Тим більше, що зробленого вже не одмінити. Що таке надання? Віддача. І народи добре знають це. Я жалую, — каже король. Я стягаю, — каже народ. Палата лордів гадала утворити привілеї для перів, а в наслідок дала права горожанам. Аристократія — яструб, що висидів орляче яйце — волю.
Тепер яйце розбите, орел ширяє, яструб умирає.
Аристократія в агонії; Англія зростає.
СТАРОВИННА ЗАЛЯ
Коло Вестмінстерського абатства стояв старовинний норманський палац, що згорів за Генріха VIII. Залишилося тільки два крила. Едвард VI помістив у одному палату лордів, а в другому — палату громад.
Ні обидва крила, ні обидві залі тепер не існують: все це перебудовано.
Ми вже говорили і знову повторюємо, що між теперішньою й колишньою палатою лордів немає подібности. Знищили старовинний палац, трохи знищили й старовинні звичаї. Удари лому в монументи мають свої контр-удари в звичаях і хартіях. Старий камінь не падає, не потягнувши за собою старого закона. Помістіть у круглій залі сенат, що засідав у чотирикутній залі, — він буде інший. Змінена черепашка змінює форму молюска.
Якщо ви хочете зберегти щось старе, людське або божественне, кодекс чи догму, світську чи духовну ієрархію, то не перероблюйте в ньому наново нічого, навіть обгортки. На крайній випадок — залатайте. Наприклад, єзуїтизм — це латка, що її пришито до католицизму. Поводьтеся з будинками, як ви поводитеся з установами.
Тіні повинні оселяти руїни. Постарілій владі ніяково в наново прикрашеному будинку. Установам, що подібні до лахміття, потрібні й палаци-руїни.
Англійські пери засідали, як верховний суд, у великій Вестмінстерській залі, а як вища законодавча палата — у спеціяльній залі, що її звали "будинок лордів", House of the lords.
Засідати як суду й засідати як палаті — дві різні речі. Ця подвійність становить вищу владу. Довгий парлямент, що почав свої засідання 3 листопада 1640 року, відчував революційну потребу такого двобічного гострого меча.