Як він підійшов з того боку, щоб подивитись, у чому річ, жінка тихенько покликала його. Він упізнав її голос і одгукнувся; вона ж, користаючи з нагоди, одкрила йому небагатьма словами свою душу. Зраділий юнак розколупав мур із свого боку ширше, але так, щоб воно було не дуже й помітно: тут вони частенько розмовляли вдвох і подавали собі руки крізь ту відтулину, але далі, через пильний догляд ревнивого чоловіка, годі було щось зробити.
Тим часом надійшло Різдво, і жінка сказала чоловікові, що хотіла б (коли він дозволить) сходити в перший день свята до церкви посповідатись і причаститись, як то годиться всякій душі християнській. А ревнивець і питає в неї:
— А які ж у тебе є гріхи, що ти хочеш сповідатись?
— Як то? — заперечила жінка. — Невже ти думаєш, що як держиш мене під замком, то я вже й свята? Ба ні, і в мене є гріхи, як у всякої живої людини, та перед тобою сповідатись я не думаю, бо ти ж таки не піп.
Сії слова збудили в серці ревнивого підозру; поклавши дізнатись, які гріхи скоїла жінка, він прибрав уже на те у думці спосіб і сказав, що дозволяє їй іти на сповідь, тільки не в яку церкву, а в їхню каплицю, і щоб сповідалась вона або в самого капелана, або в того священика, якого він сам призначить; нехай же сходить завтра раненько та зразу й додому вертається. Жінка почала вже догадуватись про його підступ, але нічого, сказала, що так і зробить.
У перший день святок жінка схопилась рано-вранці, убралась і пішла до тої каплиці, що сказав чоловік. Ревнивець устав іще раніше за неї і був уже в каплиці; домовившись із капеланом, що він має робити, накинув на себе швиденько довгу попівську рясу з відлогою, що затуляє обличчя (наші священики часом такі носять), зашушкався в неї та й сів на криласі. Тим часом прийшла до церкви жінка й покликала капелана; той вийшов і, почувши, що вона хоче сповідатись, сказав, що не зможе її вислухати, але пришле їй зараз іншого душпастиря, і справді прислав їй того ревнивця, йому ж на лихо. Увійшов той новоявлений душпастир урочисто; та хоч було ще не досить світло і він насунув каптура на самі очі, щоб краще заличкуватись, жінка таки впізнала його і сказала собі подумки: "Хвала Богові, що мій ревнивець у попи постригся, розкажу ж я йому і луччої, й гіршої — нехай має, чого шукає". А сама підійшла до нього, мов і не вона, і приклякнула біля його ніг.
А ревний наш ревнивець, щоб жінка його з мови не впізнала, ще й камінців у рота взяв, бо з виду, як йому здавалось, він так перемінився, що годі його вгадати. Як почала жінка свою висповідь, то сказала спершу, за ким вона замужем, а потім, між іншим, призналась, що кохається з одним священиком, котрий щовечора приходить до неї ночувати. Як почув те ревнивець, то мов хто йому ножа в серце дав; якби не кортіло йому вивідати геть-чисто все, то кинув би сповідь та й пішов.
— Як то? — спитав він у жінки, погамувавши себе. — Хіба муж не спить із вами?
— Ба ні, панотче, спить, — одказала жінка.
— То як же, — спитав ревнивець, — може спати з вами священик?
— Панотче, — одказала жінка, — мабуть, він знає якесь характерство, що аби тільки до клямки торкнувся, будь-які двері перед ним розчиняются. Він сам мені говорить, що як підійде до дверей моєї кімнати, то спершу каже замову, щоб чоловік заснув, а як чоловік засне, тоді одчиняє двері й лягає до мене в ліжко; такого ще не було, щоб се йому не вдалось.
— Се не гаразд, добродійко, — рече тоді ревнивець. — Треба вам се діло покинути.
— Як же мені його, панотче, покинути, — каже жінка, — коли я його страх як люблю?
— Коли так, — каже ревнивець, — то я не даю вам розгрішення.
— Дуже мені шкода, — одповідає жінка, — я прийшла сюди не для того, щоб брехати; якби могла од сього діла одстати, я б вам так і сказала.
— І мені вас жаль, — рече сповідник, — бо бачу я, добродійко, що ви свою душу марно загубите. Та я вже про вас подбаю — буду читати особливі молитви про спасіння душі вашої, може, Господь порятує вас. Час до часу посилатиму я до вас свого служку, щоб дізнатись, чи ті молитви вам помагають, як помагатимуть, то буду ще молитись і ще.
— Не робіть сього, панотченьку, — сказала жінка, — не присилайте до мене в дім нікого, бо муж у мене такий ревнивий, що вб'є собі в голову, ніби той посланець приходить до мене у якійсь лихій справі, і я тоді цілий рік од нього промитої години не матиму.
— Не бійтеся, добродійко, — одказав ревнивець, — я так усе влаштую, що ви про те од нього й слова ніколи не почуєте.
— Ну, коли так, — каже жінка, — то нехай, про мене. Висповідавшись і діставши, нарешті, розгрішення, жінка встала й пішла слухати службу. А ревнивець у превеликому горі скинув із себе, сопучи, рясу і повернувся додому, думаючи про те, як би застукати священика з жінкою та дати їм обом по добрій повній. Як прийшла жінка з церкви, зараз постерегла по виду чоловіковому, що вона йому добрі святки справила, а чоловік силкувався якомога приховати од неї те, що він зробив і що він, як йому здавалось, узнав. Задумавши провартувати наступну ніч біля дверей дому, підстерігаючи, поки прийде священик, він сказав жінці:
— Я піду сьогодні вечеряти в одне місце і там, мабуть, заночую; тож замкни добре ті двері, що од улиці, на сходах і в своїй кімнаті та й лягай собі спати, коли захочеш.
— Чи так, то й так, — одказала жінка.
А сама, вигодивши хвильку, підійшла до тої відтулини в мурі й подала умовлений знак; коли Філіппо його почув, підійшов зразу до щілки. Вона розповіла йому, що зробила вранці і що сказав їй чоловік в обід, а тоді сказала:
— Я певна, що нікуди він не піде, а буде вартувати надворі біля входу; тим постарайся прийти до мене через дах на горище, то й побудемо собі вдвох.
— Мадонно, — одповів урадуваний юнак, — все зроблю як слід.
Коли настала ніч, ревнивий чоловік сховався нишком із зброєю в придомку, що стояв у дворі, а жінка веліла добре позамикати всі двері, особливо ті, що на сходах, щоб чоловік не зміг дістатись нагору. Молодий сусіда вельми зручно прокрався в дім, як домовлявся з господинею, і ліг із нею на постелі на превелику обопільну радість і втіху; перед світом він повернувся потаємне до себе. А невтішний ревнивець стояв усю ніч на холоді, не ївши, не спавши, біля входу та чекав того священика із зброєю в руках. Перед світом його почало хилити на сон, і він пішов спати в той придомок. Коло дев'ятої години він устав — вхідні двері дому були вже відімкнені, — увійшов до себе в дім, нібито з гостей вернувся, і поснідав. Через деякий час прислав до жінки хлопчика (нібито служку того духівника, в якого вона сповідалась), щоб спитав, чи приходив до неї той, що вона знає. Жінка дуже добре знала, чий то посланець, і сказала, що сеї ночі він до неї не приходив, додавши, що як і далі так діло піде, то вона, може, й забуде його, хоч їй те й не зовсім до мислі.
Що ж вам сказати далі? Не одну ніч і не дві провартував ревнивець під дверима, щоб того священика-характерника застукати, а жінка тим часом із коханцем утішалась. Нарешті чоловік не міг уже далі терпіти й спитав у жінки, поглядаючи на неї згрізна, що вона говорила душпастиреві, коли була в нього на сповіді. Жінка одповіла, що не скаже, бо не годиться. Тоді ревнивець промовив:
— Я добре знаю, окаянна, що ти йому говорила! Ану ж, признавайся мені зараз, як звати того попа, що ти з ним любишся і що приходить до тебе щоночі ночувати, бо таке слово знає, а не признаєшся, то жили тобі переріжу!
Жінка сказала, що то неправда, ніби вона з якимось попом кохається.
— Як же! — каже ревнивець. — А хіба ти не казала сповідникові отак і отак?
— Чи він тобі все розказав, — каже жінка, — чи ти сам чув усе од слова до слова? Ну, казала йому, так що?
— То говори ж мені зараз, — каже ревнивець, — що то за священик?
Усміхнулась тоді жінка та й каже:
— Любо мені дивитись, як жінка-простачка водить за ніс свого мудрого чоловіка, як от барана ведуть за роги в різниці. Правда, ти не такий у мене й мудрий, відколи з доброго дива впустив у своє серце злого духа ревнощів, а як чоловік дурнуватий, тоді й жінці менше од того слави. Невже ти, чоловіче, гадаєш, що я сліпа на очі, як ти на розум темний? Ба ні, скоро я на того сповідника глянула, зразу впізнала, що то ти, і втелющила тобі те, чого ти шукав. Якби ж ти був таким розумним, як сам про себе думаєш, то не став би вивідувати таким чином ума в своєї доброї дружини, і не живив би даремних підозрінь, а догадався б, що вона тобі правду каже і що в тім нема жодного гріха. Я сказала тобі, що люблю священика, а хіба ж ти, якого я здуру люблю, не був у ту хвилю священиком? Я сказала тобі, що жодних дверей мого дому не можна замкнути, як він хоче спати зі мною, а хіба ж перед тобою зачинялись коли двері нашого дому, як ти хотів до мене вступити? Я сказала, що священик ночує зі мною щоночі, а коли те було, щоб ти зі мною не ночував? Скільки разів ти досилав до мене свого служку, стільки ночей, як тобі відомо, ти зі мною не був, тим я й одказувала, що священик не приходив. Який же дурень, окрім тебе, що з ревнощів зовсім сліпий став, не зрозумів би таких простих речей? Я ж знаю, що ти вартував ті ночі коло входу, а ще казав мені, що йдеш кудись у гості. Схаменися ж ти, нарешті, стань ізнов людиною, як і перше, не будь посміховищем для тих, хто, як і я, знає твою натуру, і не стережи мене більше так пильно, бо присягаю тобі на ймення Боже, якби я хотіла наставити тобі ріжки, то таки й наставила б любісінько, та так, що ти й не встерігся б, коли б навіть сто очей у лобі мав, а не двоє!
Бідолашний ревнивець, якому здавалось, що він он як хитро вивірив ума у жінки, дуже засоромився, почувши сії слова. Він нічого не сказав жінці і з того часу мав її за чесну й розсудливу: поки не треба було, то ревнував її, а тепер, як уже було за що, закаявся! А розумна жінка, діставши майже повну свободу, стала водити до себе полюбовника не через дах, як то роблять кішки, а вже через двері і, діючи дуже обачно, багато разів з ним потім цілувалась та милувалась.
ОПОВІДКА ШОСТА
До монни Ізабетти, що приймала саме Леонетта, приїжджає закоханий у неї Ламбертуччо; коли вертається чоловік, вона каже вибігти Ламбертуччові з кинджалом уруці, а чоловік потім проводжає додому Леонетта
Ф'ямметтина оповідка надзвичайно сподобалась усьому товариству; дами й кавалери заявили в один голос, що добре зробила жінка, провчивши таким чином чоловіка-недолюдка.