А Джейн з Майклом рушили за нею.
У тьмяній крамничці діти все ж розгляділи засклений прилавок, що тягся вздовж аж трьох стін, і під склом унизу лежали рядками коржики з імбиром. Вони були так густо всіяні позолоченими зірочками, що від того вся крамничка ніби аж світилася.
Джейн із Майклом озирнулися, дуже цікаві побачити, хто їх обслужить. І неабияк здивувалися, коли Мері Поппінс гукнула:
— Фенні, Енні, де ви?
Голос її ніби відбився луною від усіх стін тьмяної крамнички. І ледве він пролунав, як за прилавком з'явилися дві жінки небачено великого зросту й потиснули Мері Поппінс руку. Тоді перехилилися обидві над прилавком, нечувано гучними голосами промовили до дітей: "Доброго здоров'я!" — і потиснули їм руки.
— Доброго здоров'я, міс!.. — Майкл замовк, силкуючись угадати, котру з них як звуть.
— Мене звати Фенні, — промовила одна з велетенських жінок. — А здоров'я... Дякую вам... Ревматизм не попускає.
Голос у неї був дуже сумний, начебто вона не вірила, що це її так чемно вітають.
— Який сьогодні гарний день, — ввічливо сказала Джейн до другої сестри, що вже з добру хвилину тримала руку дівчинки в своєму здоровенному кулаці.
— Я — Енні! — сумно повідомила вона. — А взагалі-то людей міряють не по словах, а по ділах.
Джейн з Майклом подумали, що в сестер досить чудна звичка розмовляти, але довго чудуватися дітям не довелося, бо міс Фенні та міс Енні потяглися велетенськими руками до візка, і кожна урочисто потиснула ручку одному з Близнят. Малі з несподіванки зайшлися плачем.
— Ну-ну-ну-ну! А чого, чого ви? — озвався десь із глибини крамнички пискливий, тоненький, деренчливий голосок. Почувши його, міс Фенні та міс Енні наче ще дужче посумніли. Обидві були якісь перелякані й мов самі не свої. І Джейн з Майклом подумали, що, мабуть, сестрам-велеткам дуже хотілось стати малесенькими й не такими помітними.
— А що це я чую? — химерний тонесенький голосок лунав десь близько.
І ось з-поза скляного прилавка виринула та, що говорила. Не диво, що вона мала такий тонісінький голосочок: вона й сама була крихітна й тендітна. І здалася вона дітям старою як світ — з манісіньким жмуточком кіс на голові, тонесенькими, мов патички, ніжками й сухеньким зморшкуватим личком. А проте вона підбігла до них так легко й весело, як молоденька дівчина.
— Ну-ну, оце несподіванка! Господи, та це ж Мері Поппінс з Джоном і Барбарою Бенкс! Що — і Джейн з Майклом тут? Ну, яка ж бо й справді люба несподіванка для мене! Такої я не зазнала, відколи Христофор Колумб відкрив Америку. Правду вам кажу!
Вона захоплено всміхалась їм. І її ноженята в невеличких м'якеньких черевичках аж пританцьовували.
Ось вона підбігла до візочка, злегка погойдала його і швидко-швидко заворушила перед носом у Джона й Барбари своїми сухенькими, кривими, старенькими пальчиками. Малі відразу перестали плакати і почали всміхатись.
— Отак краще! — мовила вона і весело захихотіла. І зненацька зробила щось дуже чудне. Вона відламала в себе на руці два пальці і простягла один Джонові, другий Барбарі. Та найдивовижніше з усього було те, що замість відламаних пальців умить виросли нові, — Джейн з Майклом добре бачили це.
— Просто цукор собі, їм не зашкодить, — сказала старенька до Мері Поппінс.
— Все, що дасте їм ви, місіс Коррі, може принести їм тільки користь, — відповіла Мері Поппінс напрочуд люб'язно.
— От шкода! — не втерпів Майкл. — Якби це були м'ятні цукерки!
— Ну, часом виходять і м'ятні цукерки, — радісно сказала місіс Коррі, — ще й до того дуже смачні!
Я сама частенько їх смокчу, як не можу вночі заснути. Дуже добре на шлунок.
— А що з них вийде наступного разу? — спитала Джейн, з великою цікавістю дивлячись на пальці місіс Коррі.
— Отож! — підхопила місіс Коррі. — У тому-то й штука! Я ніколи не знаю заздалегідь, на що вони обернуться. Іду на ризик, як сказав колись Вільгельм Завойовник своїй матері (я сама чула), коли вона умовляла його не братися завойовувати Англію.
— Ви, мабуть, дуже старі! — сказала Джейн заздро зітхаючи, як подумала, чи знатиме вона хоч коли-небудь стільки, скільки знає місіс Коррі.
Місіс Коррі закинула назад свою маленьку голівку з жмутиком сивих кіс і зайшлася пискливим сміхом.
— Стара! — вигукнула вона. — Та я просто пискля проти своєї бабусі. Ото таки справді стара жінка, як хочете знати! Ну, але й сама я пожила на світі чималенько. Як-не-як, а коли світ робився, — пам'ятаю, я ж бо тоді була вже далеко не дитина. Ох і веремія ж тоді зчинилася, леле!
Вона несподівано урвала і так і вп'ялася в Джейн із Майклом своїми маленькими оченятками.
— Ой лишенько, я собі розбалакую, а вас ніхто не обслуговує! Напевне, голубонько, — звернулась вона до Мері Поппінс так, як звертаються до дуже давніх добрих знайомих, — напевно ж, ви всі прийшли по коржики з імбиром?
— Щира правда, місіс Коррі, — чемно відказала Мері Поппінс.
— Це добре! Фенні й Енні вже дали їх вам? — кажучи це, вона дивилася на Джейн і Майкла.
Джейн похитала головою.
З-за прилавка почулися два боязкі голоси.
— Ні, мамо, — насилу вимовила міс Фенні.
— Ми саме хотіли...— злякано прошепотіла міс Енні. Почувши це, місіс Коррі випросталась на весь
зріст і розлючено подивилася на своїх здоровил-дочок. А тоді промовила тихеньким, лютим, моторошним голосом:
— Саме хотіли? Он як! Це цікаво! А ти не скажеш мені, Енні, хто дозволив тобі роздавати мої коржики з імбиром?
— Ніхто, мамо! Та я ж і не роздавала, я тільки подумала...
— Ти тільки подумала! Зробила мені ласку! Ну, то ось! Зроби мені ласку, не думай! Я сама подумаю про все, як буде треба! — сказала місіс Коррі тим самим тихим, моторошним голосом. Тоді засміялася коротким, деренчливим сміхом: — Поглянь на неї! Ти тільки поглянь на неї! Плаксійка-тюхтійка! Ревуня-манюня! — пищала вона, показуючи на дочку своїм вузлуватим пальчиком.
Джейн з Майклом, обернувшись, побачили, що по велетенському зажуреному обличчі міс Енні котиться здоровенна сльозина, але сказати нічого не сказали, бо місіс Коррі, хоч яка була невеличка на зріст, наганяла на них неабиякий страх. Та як тільки вона на мить відвернулась, Джейн крадькома подала міс Енні свою хустину. Велетенська сльозина вмить змочила її наскрізь, і міс Енні, вдячно поглянувши на Джейн, викрутила її, перш ніж віддати дівчинці.
— Ну, а ти, Фенні, також думала, га? — цього разу пискливий голосок був звернений до другої дочки.
— Ні, мамо, — тремтячи, вимовила міс Фенні.
— Гм! Твоє щастя! Відсунь лишень скло! Тремтячими, неслухняними пальцями міс Фенні відсунула на прилавку скло.
— Ну-бо, милі мої, — зовсім інакшим голосом сказала місіс Коррі до Джейн з Майклом. Вона усміхалась і кликала їх так привітно, що обох аж сором узяв за свій острах перед нею. Вони подумали: "Яка ж вона й славна!"
— Чи не хочете, голуб'ятонька, поклювати чогось смачненького? Сьогодні їх приготовано особливим чином — цей спосіб я знаю від Альфреда Великого. З нього був чудовий кондитер, я добре це пам'ятаю, хоча якось коржики в нього пригоріли. Скільки вам?
Джейн з Майклом поглянули на Мері Поппінс.
— Кожному по чотири, — сказала вона. — Отже, всього дванадцять.
— Візьміть тринадцять! — весело мовила місіс Коррі.
І Джейн з Майклом набрали аж тринадцять — просто цілу гору — чудових, темних, величезних коржиків з імбиром, і на кожному блищала золота паперова зірка. Майкл не втерпів і відкусив ріжечок одного з них.
— Добрі? — писнула місіс Коррі, і, коли він ствердно кивнув, вона з тієї втіхи підхопила руками сукню і пішла в танок. — Ура, ура, пречудово! — гукала старенька своїм тонесеньким, дзвінким голосочком.
Та ось вона спинилася і вмить споважніла.
— Одначе затямте: я не роздаю їх дарма. Я беру за них плату! Кожний з вас платить три пенси.
Мері Поппінс розщібнула гаманець і дістала звідти три монетки по три пенси. Вона дала по монетці Джейн і Майклові.
— Ну ж бо, — сказала місіс Коррі, — приліпіть мені їх на сукню. Там їхнє місце.
Вони аж тепер придивились до її темної довгої сукні і раптом побачили, що вона вся всипана монетками в три пенси, як маскарадне вбрання яскравими блискітками.
— Мерщій-бо! Приліпіть! — знову сказала місіс Коррі, потираючи руки з радісної нетерплячки. — Вони не впадуть, самі побачите!
Мері Поппінс перша ступнула до неї і приліпила монету на комір сукні місіс Коррі.
На диво Джейн і Майклові, монета пристала.
Тоді й вони приліпили свої — Джейн — на праве плече місіс Коррі, а Майкл — на облямівку сукні спереду.
— Просто диво! — сказала Джейн.
— Яке ж тут диво? — захихотіла місіс Коррі. — Принаймні не найбільше з див.— І вона по-змовницькому підморгнула Мері Поппінс.
— Мабуть, нам уже час іти, місіс Коррі, — сказала Мері Поппінс. — У нас на другий сніданок має бути запіканка, тож треба мені встигнути самій зробити її. Бо ця місіс Брілл...
— Куховарка абияка? — жваво підхопила місіс Коррі.
— Абияка? — зневажливо сказала Мері Поппінс— Це не те слово.
— Ага! — місіс Коррі приклала палець до носа й прибрала мудрого вигляду. Тоді сказала: — Ну, люба моя міс Поппінс, для мене це були дуже приємні відвідини, і я певна, що й мої дівчатка також щиро вдоволені. — Вона хитнула головою на своїх сумних здоровенних дочок. — І сподіваюсь, що ви скоро знов прийдете, еге ж? — усі: і Джейн, і Майкл, і маленькі! А коржики ви донесете? — звернулася вона до Джейн і Майкла.
Вони ствердно кивнули. Місіс Коррі підступила до дітей ближче і подивилася на них якимось загадковим, поважним і допитливим поглядом.
— А ось що мені цікаво, — повільно мовила вона.— Що ви зробите з паперовими зірочками?
— О, ми їх ніде не дінемо, — сказала Джейн. — Ми складаємо зірочки.
— Ах, он як, складаєте? А де ж ви їх держите? — очі місіс Коррі були приплющені, але дивилися ще гостріш, як досі.
— Ну, — почала Джейн, — я свої — під носовими хусточками у верхній лівій шухляді комода.
— А я в шафі, на нижній полиці, в коробці з-під черевиків.
— Верхня ліва шухляда в комоді і коробка з-під черевиків у шафі, — повагом промовила місіс Коррі, ніби запам'ятовуючи це. Потім вона перевела погляд на Мері Поппінс і легенько кивнула їй головою. І Мері Поппінс ледь помітно кивнула у відповідь.
Вони ніби мовчки про щось змовилися.
— Ну, — весело сказала місіс Коррі, — це страх як цікаво.