— Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови. [69]
— Ага! Тоді все ясно! — сказав Капелюшник. З Часом треба поводитися правильно! Бач якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш. Ось, припустімо, зараз дев'ята ранку — якраз час початку уроків, а ти береш і шепочеш Часові одне слівце — і стрілки я-ак забігають!.. Пів на другу, час обідати.
— Хотів би я, щоб настав час обіду, — тихенько зітхнув Шалений Заєць.
— Звісно, це було б чудово, — задумливо мовила Аліса, — тільки до того часу я ще, мабуть не встигну зголодніти. '
— Мабуть, — погодився Капелюшник. — Але його можна затримати на половині другої й тримати скільки завгодно.
— Так і ви робите? — запитала Аліса.
Капелюшник скрушно похитав головою.
— Аби ж то... Ми з Часом розбили глека ще в березні, якраз перед тим, коли оцей добродій (він показав чайною ложечкою на Шаленого Зайця) ошалів, — на великому королівському концерті. Я мав співати:
Іди, іди, борщику,
Зварю тобі дощику
В олив'янім горщику...
— Знаєш цю пісню?
— Та наче щось таке чула, — відповіла Аліса.
— Там є ще продовження, — і Капелюшник заспівав:
Мені каша, тобі дощ
Щоб періщив густий борщ!
Іди, іди, борщику...
[70]
Тут Сонько стрепенувся і крізь сон заспівав: "Іди-іди-іди-іди-іди..."
Він співав так довго, аж решті чаєпивців довелося його вщипнути, аби він перестав.
— Ну так от, — повів далі Капелюшник, — доспівую я перший куплет, коли це Королева як підскочить та як зарепетує: "Це марнування Часу! Він убиває Час! Відтяти йому голову!"
— Яке дикунство! — вигукнула Аліса.
— І відтоді, — тоскно додав Капелюшник, — Час для мене пальцем об палець не хоче вдарити! Відтоді у нас завжди шоста година.
Нараз Алісу осяяв здогад.
— І через те стіл накритий до чаю*? — спитала вона.
— Атож, саме через те, — зітхнув Капелюшник. — У нас завжди пора чаю, нам навіть ніколи помити посуд.
— Виходить, ви просто пересуваєтесь по колу, чи не так? — спитала Аліса.
— Достеменно так, — відповів Капелюшник. — Вип'ємо чашку і пересідаємо до другої.
— А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали? — ризикнула спитати Аліса.
— Давайте міняти тему! — втрутився, позіхаючи, Шалений Заєць. — Це вже починає набридати. Пропоную: нехай наша панянка розкаже нам казку.
-Боюсь, я не знаю жодної, — збентежилася Аліса.
— Тоді розкаже Сонько! — скрикнули обидва чаєпивці. — Гей, Сонько, прокинься! — І вони ущипнули його відразу з обох боків.
*Це було написано ще до того, як звичай пити чай о п'ятій годині дня став у Англії повсюдним.[71]
Сонько спроквола розплющив очі.
— Я не спав, — озвався він хрипким голосочком. — Я чув, хлопці, кожне ваше слово.
— Розказуй казку! — зажадав Шалений Заєць.
— Будь ласка, — підхопила Аліса.
— Але хутко, — докинув Капелюшник, — бо знову заснеш і не докажеш до кінця.
— Колись давно жили собі три сестрички, — швидко заторохтів Сонько, — і звали їх Олша, Асіла і Тільда*. І жили вони на дні криниці.
— І що вони там їли? — запитала Аліса, яку завжди цікавили проблеми харчування.
— Мелясу**, — сказав Сонько, хвилину подумавши.
— Не могло такого бути, — лагідно зауважила Аліса, — адже вони всі були б недужі.
— А вони й були недужі, — сказав Сонько. — Дуже недужі...
Аліса спробувала уявити, як то можна все життя харчуватися самою мелясою, і це тільки посилило її сумніви.
— А чому вони жили на дні криниці? — допитувалася вона далі.
— Чому ти не п'єш більше чаю? — цілком серйозно мовив Шалений Заєць.
— Більше? — образилася Аліса. — Я ще взагалі його не пила!
— Більше чаю вона не хоче, — задумливо сказав Шалений Заєць.
*Тут обігруються імена сестер Ліддел — Лоріна Шарлотта, Аліса, Матільда. **Меляса — солодка тягуча темна маса, що утворюється при виробленні цукру з буряків.[72]
— Ти хочеш сказати, менше чаю вона не хоче, — втрутився Капелюшник, — адже випити більше, ніж нічого, дуже просто.
— А вашої думки ніхто не питав, — зауважила Аліса.
— То хто тут зачіпає приватні теми? — переможно запитав Капелюшник.
Відповісти на це було нічого, тож Аліса взяла собі чаю і хліба з маслом, а тоді знов повернулася до Сонька.
— То чому ж вони жили на дні криниці?
Сонько знову трохи подумав і промовив:
— Бо то була мелясна криниця.
— Таких не буває! — сердито сказала Аліса.
— Тс!.. тс!.. — засичали на неї Капелюшник і Шалений Заєць.
— Як моє не в лад — я з своїм назад! Докінчуй казку сама, — набурмосився Сонько.
— Ні, ні, будь ласка, розказуйте далі! — покірно сказала Аліса. — Я більше не перебиватиму. Мабуть, один такий колодязь усе ж був.
— Один! Аякже! — запирхав Сонько. Проте оповідати далі не відмовився.
— Отже, ці три сестрички... вони, бачте, жили собі, лижучи...
— Лежачи? — засумнівалася Аліса, забувши про свою обіцянку.
— Не лежача, а лижучи — вони лизали мелясу! — випалив Сонько, цього разу без жодних роздумів.
— Мені потрібна чиста чашка, — перебив Капелюшник. — Пересуньмося на одне місце. [73]
І тут-таки пересів на сусідній стілець. Сонько посунувся на його місце, Шалений Заєць — на місце Сонька, й Алісі, хоч-не-хоч, довелося сісти на місце Шаленого Зайця. Капелюшник єдиний виграв від такого переміщення, зате Алісі було найгірше, оскільки Шалений Заєць устиг перекинути у своє блюдце глечик з молоком.
Алісі не хотілося знов ображати Сонька-Гризуна, тож вона спитала дуже обережно.
— І все ж я не розумію: як вони там жили?
— Як, як? — озвався Капелюшник. — Лизнуть меляси, та й точать ляси... Второпала, дурненька?
— Перепрошую, а що таке ляси? — спитала Аліса, пускаючи повз вуха останнє Капелюшникове слово.
— Ляси — це баляндраси, — пояснив Сонько.
Спантеличена такою відповіддю, бідна Аліса аж кілька хвилин не перебивала Сонькової оповіді.
— Отак вони й жили, — вів спроквола Сонько-Гризун, позіхаючи й тручи очі, бо його починав морити сон, — лизнуть меляси, поточать ляси, та й малюють всякі вихиляси — усе, що починається з літери Б.
— Чому саме з Б? — поцікавилася Аліса.
— А чом би й ні? — рвучко підвів голову Шалений Заєць.
Аліса знову вмовкла. Сонько-Гризун став западати в дрімоту, та коли Капелюшник його вщипнув, він тоненько вискнув і заговорив далі:
— ... з літери Б, наприклад: баляндраси, блідий місяць, байдики, багацько... До речі, чи траплялося тобі бачити таку штукенцію, як багацько? [74]
— М... м... м... Як би вам сказати, — остаточно розгубилася Аліса. — Я не думаю...
— То й не кажи нічого! — озвався Капелюшник.
Такої нетактовності Аліса стерпіти вже не могла: вона встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі — чи не покличуть її назад.
Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник.
— Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! — казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. — Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!
Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері.
— Оце цікаво! — подумала вона. — А втім, сьогодні цікаве все. Гадаю, мені можна туди ввійти?
Вона увійшла, і... знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком.
— Тепер я вже буду мудріша, — сказала вона подумки і почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба і гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє.
І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями. [75]
Розділ восьмий
Королевин крокет
При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Зацікавлена Аліса підступила ближче, і в цю мить один садівник сказав:
— Обережніше, П'ятірко! Ти мене всього обляпав!
— Я ненароком! — буркнув П'ятірка. — Це Сімка підбив мені лікоть.
Сімка підвів очі й сказав:
— Браво, П'ятірко! Завжди звертай на іншого!
— Ти б краще помовчав! — сказав П'ятірка. — Щойно вчора я чув, як Королева казала, що за твоїм карком давно плаче сокира!
— А то за що? — поцікавився той, кого обляпали.
— А то вже не твій клопіт, Двійко! — сказав Сімка.
— Ба ні, якраз його! — вигукнув П'ятірка. — І я йому таки скажу, за що: за те, що він замість цибулі приніс на кухню тюльпанових цибулин.
Сімка жбурнув пензля.
— Більшої кривди годі уяви... — почав він, але тут його погляд упав на Алісу, і він затнувся. Решта двоє теж озирнулися, і всі разом низенько їй уклонилися.
— Чи не будете ласкаві сказати, — несміливо озвалася Аліса, — навіщо ви фарбуєте троянди?
П'ятірка з Сімкою промовчали і тільки глипнули [76] на Двійку. Той почав пошепки пояснювати:
— Розумієте, панно, отут повинен був рости червоний кущ, а ми взяли та й посадили білий. І якщо Королева це виявить, нам усім, знаєте, постинають голови. Тому, панно, ми й стараємося, аби ще перед її приходом...
Тут П'ятірка, який тривожно позирав углиб саду, загорлав:
— Королева! Королева! — і всі троє садівників попадали ниць. Почувся тупіт багатьох ніг, і Аліса озирнулася, нетерпляче виглядаючи Королеву.
Першими з'явилися десятеро вояків із піками. Усі вони, як і садівники, були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними — так само в колоні по двоє — крокувало десятеро челядників, розцяцькованих з голови до п'ят бубнами. Далі, побравшись за руки, з веселим підскоком ішли парами королівські діти; їх теж було десятеро, і всі — в чирвових серцях. За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика: він то цокотів щось нервовою скоромовкою, то усміхався, коли говорили інші, і врешті проминув Алісу, не помітивши її. За гостями йшов Чирвовий Валет: на червоній оксамитній подушці він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію КОРОЛЬ і КОРОЛЕВА СЕРДЕЦЬ.
Аліса завагалася: чи не слід і їй упасти ниць, але не пригадувала, щоб хтось колись казав про таке правило під час процесій. [77]
"Та й хто тоді буде на них дивитися, — подумала вона, — коли всі лежатимуть долілиць?"
Тож вона стояла на місці й чекала.
Коли процесія порівнялася з Алісою, всі зупинилися і прикипіли до неї очима.
— Хто це? — грізно спитала Королева.
Чирвовий Валет, до якого вона звернулася, лише осміхнувся і вклонився у відповідь.
— Ідіот! — тріпнула головою Королева, і звернулася до Аліси:
— Як тебе звати, дитино?
— Аліса, ваша величносте, — щонайчемніше відказала Аліса, а про себе додала:
"Зрештою всі вони тільки колода карт.