Потім Дравек опинився між нами. Кармен змело вбік, як сухий листок, і тепер Дравекові вже не міг перешкодити ніхто.
Дравек схопив ворога за горло. Перед тим Марті жбурнув свій розряджений пістолет у його широке обличчя. Пістолет відскочив, як гумовий м'яч. Марті пронизливо верещав, але. Дравек міцно тримав його за горло й просто-таки відривав від підлоги.
З хвилину Марті намагався розціпити великі руки напасника. Та раптом щось різко хруснуло, і руки в Марті безвільно звисли. Потім знову почувся хрускіт, але вже тихіший. Та перше ніж Дравек відпустив Марті, я побачив, що обличчя в того стало багряно-синім. Мимоволі я пригадав, що люди, в яких зламана шия, іноді проковтують перед смертю язика.
Потім Марті відлетів у куток, і Дравек почав відступати від нього. Він задкував, ледве зберігаючи рівновагу, але ноги вже не тримали його. Дравек незграбно ступив ще чотири кроки й упав на спину.
Я швидко підійшов до Марті, схилився над ним, а тоді сягнув рукою до його нагрудної кишені й дістав [126] з неї грубий конверт, в якому було щось цупке й важке. Потім я випростався й озирнувсь.
Десь далеко пролунало ледь чутне завивання сирени; воно начебто наближалося. Чоловік із блідим обличчям обережно зазирнув у двері. Я став навколішки перед Дравеком.
Він намагався щось сказати, та я нічого не зрозумів. Потім його напружений погляд згас, очі стали безживними.
— Він був п'яний, — кам'яним голосом промовила Кармен. — Він примусив мене сказати, куди я їду. Я не знала, що батько стежить за мною.
— Тобі не треба було втручатися, — сухо кинув я. Потім я підвівся й надірвав конверт. У ньому було кілька фотографій та скляний негатив. Я шпурнув фотопластинку на підлогу й розтоптав її ногою. Тоді заходився рвати фотографії, і клаптики падали на підлогу.
— У газетах, дівчинко, надрукують ще безліч твоїх знімків, — сказав я. — Але цього вже не побачить ніхто.
Сирена вила вже поруч із будинком. Потім звук її затих до настирливого гудіння, а на той час, як я скінчив рвати фотографії, і зовсім замовк.
Я спокійно стояв посеред кімнати й не міг зрозуміти, заради чого ліз на рожен. Тепер це не мало ніякого значення.
12
Гай Слейд сперся ліктем на край великого столу з горіхового дерева в кабінеті інспектора Айшема й, тримаючи між пальцями запалену сигарету, не дивлячись не мене, сказав:
— Дякую вам, приватний детективе, за те, що розібралися зі мною. Мені приємно час від часу спілкуватися з чинами головного управління. — Він примружив очі й кисло посміхнувся.
Я сидів за столом навпроти Айшема. Це був сивий худорлявий чоловік у пенсне. На полісмена він був зовсім не схожий. Фіалка М'Джі та веселий детектив ірландець на прізвище Гріннел влаштувалися в кріслах з округлими спинками під заскленою вгорі перегородкою, що відокремлювала канцелярію від приймальні.
— Мені здалося, — сказав я Слейдові, — що ви надто швидко виявили кров. Я не мав рації. Вибачте, містере Слейд.
— Ви говорите так, ніби нічого не сталося. — Він підвівся й узяв зі столу ротангову тростину та рукавичку. — Зі мною все, інспекторе? [127]
— На сьогодні все, Слейде. — Айшем говорив спокійно, сухо, ущипливо.
Слейд почепив тростину на зігнуту руку, відчинив двері, всміхнувся і вийшов. Його погляд затримався, певно на моїй шиї, але я не озирнувся.
Айшем звернувся до мене:
— Гадаю, вам не треба пояснювати, як в управлінні поліції ставляться до такого способу розкриття злочинів?
— Спершу — постріли, — тяжко зітхнувши, почав я. — Потім — мертвий чоловік на підлозі... Гола, одурманена наркотиком дівчина в кріслі, яка не тямить, що сталося... Вбивця, якого не змогли затримати ні я, ні ви... Бідолашний старий бешкетник, в якого розривалося серце і він намагався виплутатися з цієї халепи... Ідіть напролом — валіть усе на мене. Я не ображуся.
Айшем пустив мої слова повз вуха.
— Хто ж усе-таки вбив Стейнера?
— Про це вам розповість білява дівчина.
— Я хочу, щоб ви розповіли самі. Я знизав плечима й сказав:
— Якщо ви хочете, щоб я висловив здогад... Дравеків водій Карл Оуен.
Айшем не дуже здивувався. Фіалка М'Джі голосно крекнув.
— Чому ви так думаєте? — спитав інспектор.
— Якийсь час я вважав убивцею Марті, бо так сказала Кармен. Та це нічого не доводило. Вона нічого напевно не знала, проте скористалася нагодою накинути Марті зашморга на шию. А Кармен не з тих, хто легко відмовляється від своїх намірів. Проте Марті поводився не так, як поводяться вбивці. До того ж він холоднокровний чоловік і не рятувався б у такий спосіб. Я навіть не встиг постукати в двері, а вбивця вже кинувся тікати. Звичайно, я думав і про Слейда. Та й Слейд не зовсім із таких людей. Він узяв із собою двох озброєних хлопців, і вони вчинили щось на зразок бійки. Проте Слейд, як мені здалося, щиро здивувався, коли виявив на підлозі кров. Цей чоловік бував у Стейнера вдома й вів із ним справи, але він не вбивав його, він не мав підстав його вбивати і при свідку не вбив би, хоч би й мав підставу. А Карл Оуен убив би. Колись він був закоханий у Кармен, і, певно, все ще не збайдужів до неї. Він мав змогу стежити за нею, дізнаватися, куди вона ходила й що робила. У Стейнера Оуен був недовго. Він увійшов з чорного ходу, побачив отой трюк з фотографуванням і застрілив його. А потім злякався й утік. [128]
— Добіг до самого причалу в Лідо й кинувся в море, — сухо промовив Айшем. — А ви не забули, що на голові в Оуена була кривава рана?
— Ні, — відповів я. — Не забув і про те, що Марті якось дізнався про фотопластинку. Це примусило його увійти в будинок і забрати її, а потім сховати труп у Стейнеровому гаражі.
Айшем наказав:
— Гріннеле, приведіть сюди Агнес Лорел.
Гріннел підвівся, перейшов кабінет і зник за дверима.
— Ну ти й даєш, хлопче! — вигукнув Фіалка М'Джі.
Гріннел повернувся разом з блондинкою. Пасма сплутаного волосся розсипалися по коміру її пальта. Агатові сережки вона познімала. Агнес мала стомлений вигляд, але переляку в очах уже не було. Вона повільно сіла в крісло біля столу, де доти сидів Слейд, і склала перед собою руки зі сріблястими нігтями.
— Ну що ж, міс Лорел, — приязно сказав Айшем. — А тепер ми б хотіли послухати вас.
Дівчина глянула на свої складені руки й досить упевнено, спокійним, рівним голосом почала розповідати:
— Я познайомилася з Джо Марті місяців три тому. Гадаю, він заприятелював зі мною через те, що я працювала в Стейнера. А раніше я думала, що подобаюсь йому. Я докладно розказала Марті про Стейнера. Дещо він уже й сам знав. Джо жив на гроші, які одержав від батька Кармен Дравек. Але на той час вони вже скінчилися, і він задовольнявся дріб'язком, готуючись до нової афери. Він вирішив, що Стейнерові потрібен компаньйон, і почав стежити за ним, щоб з'ясувати, чи нема в нього зв'язків із злочинним світом.
Учора ввечері Марті сидів у машині внизу на вулиці за Стейнеровим будинком. Він чув постріли, бачив як сходами побіг хлопець, ускочив у велику закриту машину й швидко поїхав. Джо рушив услід. На півдорозі до берега він наздогнав ту машину й зіштовхнув із шосе. Хлопець підскочив до нього з пістолетом, але нерви не витримали, і Джо його випередив. Поки хлопець лежав непритомний, Марті обшукав його й дізнався, хто він. Коли хлопець прийшов до тями, Джо видав себе за полісмена. Бідолаха злякався і в усьому признавсь. Поки Марті міркував, що робити далі, той зібрався на силі, виштовхнув його з машини й поїхав. Він мчав, як божевільний, і Джо не став його наздоганяти, а повернувся до Стейнерового будинку. Ну, а решту, гадаю ви знаєте. Коли Джо проявив фотопластинку й побачив, що у нього в руках, він одразу ж зрозумів, що нам треба виїхати з міста, поки поліція [129] не знайшла труп. Ми збиралися взяти з собою Стейнерові книжки й відкрити кригарню в іншому місті.
Агнес Лорел закінчила свою розповідь. Айшем постукав пальцями по столі й запитав:
— Марті розказав вам усе, чи не так?
— Еге ж.
— Ви певні, що він не вбивав того Карла Оуена?
— Я там не була. Проте з поведінки Джо не схоже було, щоб він когось убив.
Айшем кивнув головою.
— На сьогодні досить, міс Лорел. Запишіть свої свідчення. Певна річ, нам доведеться вас затримати.
Дівчина підвелася. Гріннел провів її. Зона вийшла, не глянувши ні на кого.
— Марті не міг знати про загибель Карла Оуена, — озвався Айшем. — Але він був упевнений, що той спробує зникнути. Коли ми до нього приїхали, Марті вже встиг одержати від Дравека гроші. Думаю, дівчина каже правду.
Усі мовчали. По хвилі Айшем звернувся до мене:
— Ви припустилися грубої помилки. В розмові з дівчиною не треба було згадувати про Марті, поки ви не переконалися, що він у ваших руках. Загибель двох людей не була така вже неминуча.
— Еге ж, — відповів я. — Може, мені повернутись і зробити все наново?
— Не треба сперечатись.
— А я й не сперечаюсь. Я працював на Дравека й намагався звільнити його від цього клопоту. Я не знав, що Кармен така навіжена і що її батько так розлютиться.
— Гаразд, гаразд, — перебив мене Айшем. — Сьогодні ви мені більш не потрібні. Але на слідстві вам ще, певно, дадуть чосу.
Інспектор підвівся, я теж. Він простяг мені руку.
— Та вам це тільки на користь, — сухо додав Айшем.
Ми потисли один одному руку, і я пішов. М'Джі рушив за мною. Ми мовчки спустилися разом у ліфті. А коли опинились на вулиці, Фіалка підійшов з правого боку до мого "крайслера" й сів у нього.
— У твоєму смітнику знайдеться щось випити?
— Скільки завгодно, — відказав я.
— Їдьмо хильнемо трохи.
Був тихий вечір. Ми їхали до мене в Берглунд. Я почував себе змореним, старим і нікому не потрібним. [130]