Гірняк не міг би жити в атмосфері, пересиченій отим газом, як не можна жити в газометрі, наповненім світляним газом. Копальняний газ, так як світляний, вже при 5-10% його у повітрі, в замкненому просторі спричинює вибух. Маленької іскорки потрібно, щоби спричинити величезний вибух, що веде звичайно страшну катастрофу в копальні. Перед тою небезпекою хоронить лампа Деві, якої металева циліндрова сітка відмежовує полумінь світла від газу.
Цю лампу з часом удосконалено. Якщо вона розіб’ється, так зараз гасне. Та звідкіля все-таки лучаються вибухи в копальні? Діється це тому, що ніколи не можна запобігти необережности гірняка, який спричинює не раз вибух, закуривши, помимо заборони, папіроску чи файку, або іскрою, що вилетіла з-під його джаґана, лупаючого камінь.
Не в усіх копальнях находиться отой небезпечний газ. Там, де його нема, можна вживати звичайних ламп. Так, приміром, в анзінських копальнях, – у шахті Тієр, – зовсім цього газу нема. Коли знову в копальні находяться верстви чорного вугілля, копальняний газ може добуватися з нього в більшій кількости. Тільки лампа Деві хоронить вповні перед вибухом, тим більше страшним, що не раз спричинює він катастрофу в копальні, в якій гинуть сотки робітників.
Йдучи дальше, Симон Форд оповідав інженерови про свої заходи, щоби виказати існування вугілля в копальні, як це він пересвідчився, що дійсно копальняний газ добувається в глибині крайньої шахти в західній стороні копальні. Розказував, як він спричиняв локальні вибухи, щоби пересвідчитися, що газ таки добувається із нутра копальні. Вправді, його мало, та зате добувається він без упину.
За годину по виході з помешкання Форда перейшли вони чотири милі. Інженер, піддержуваний цікавістю, навіть не запримітив цього. Він передумував це, що розказав йому старий гірняк. І в думках прихилявся до погляду Форда, що поява копальняного газу доказує присутність вугілля. Та чи були це верстви вугілля на широкому просторі, чи тільки невеличкі останки давнього багатства копальні – ось тут було важливе питання.
Гаррі, який йшов попереду, спинився.
– Ми прийшли, – кликнув Симон. – Славити Бога, що ви тут, пане Джемс, й вкінци про все довідаєтеся.
Твердий голос старого гірняка дрижав.
– Любий Симоне, заспокойтеся, – сказав до нього інженер. – Я рівно ж зворушений, як і ви... Отже, не тратьмо часу.
В тім місци остання галерея шахти розширювалась, творячи щось в роді темної печери. Тут не було ніякого виходу наверх і галерея, глибоко врізуючись в скалу, не мала ніякого безпосереднього получення з поверхнею землі графства Стірлінг.
Джемс Стар, незвичайно зацікавлений, оглядав оту частину підземелля, в якій вони знайшлися.
На стінах в глибині печери було ще видно сліди останніх ударів джаґана, як рівно ж кілька дір з динамітових патронів, що розсадили кусень скелі, покінчуючи отим роботи копальні. Стіни в отій галереї були незвичайно тверді, так, що нічим не треба було їх скріплювати. Саме тут скінчилися верстви вугілля і звідсіля вивезено останній його кусень, що й покінчило роботи на шахті Дошар.
– Пане Джемс, – сказав Симон, – ми тут зачнемо нашу роботу, бо, мабуть, за отою стіною, ближче чи дальше, лежать нові верстви вугілля.
– І ви пересвідчилися, що дійсно отут, із отих скель, добувається газ?
– Саме тут, пане Джемс, – відповів Симон Форд. – Я запалював його, підносячи лампу вгору. І Гаррі робив те саме.
– А як зависоко? – спитав Джемс Стар.
– Десять стіп над землею, – відповів Гаррі.
Джемс Стар сів на скелю. Він понюхав довкола себе повітря, а відтак глянув на обох гірняків таким поглядом, немов би починав сумніватися в їх словах, хоч як вони видавалися приманливими.
Річ у тому, що копальняний газ має таки дещо запаху; інженер дуже був здивований, що, хоч в нього був незвичайно розвинений змисл нюху, він не міг запримітити присутности вибухового газу. На всякий випадок, якщо він навіть й находився у повітрі, то було його там дуже мало. Значиться, не треба лякатися вибуху й можна безпечно відкрити лампу, щоби зробити пробу, як це вже не раз робив старий гірняк.
В оцей мент Джемса Стара огорнула тривога, та не перед вибухом газу, а тривожило його те, що, може, того газу нема у повітрі.
"Невже б вони мали помилятись? – майнула в нього думка. – Немислиме! Вони розумні люди, що знають своє діло! Та хто знає..." Тому він зі зворушенням дожидав, щоби в його присутности повторилося те явище, про яке так розказував Симон. Та рівночасно й Гаррі, мабуть, запримітив те саме – це є, що не чути своєрідного запаху копальняного газу, бо крикнув зміненим голосом:
– Тату! Мабуть, газ вже більше не добувається з отої стіни!
– Не добувається більше? – кликнув старий гірняк і, закусивши губи, кілька разів потягнув сильно носом.
Відтак крикнув нетерпляче:
– Дай мені свою лампу, Гаррі!
Дрижачою, мов у лихорадці, рукою вхопив Симон лампу, відкрутив металеву сітку, що огортала полумінь, і підняв її в гору.
Та вибуху не було. Не було й навіть легкого шипіння, що доказувало б хоч про невеличку кількість газу у повітрі.
Симон Форд взяв у Гаррі палицю, прикріпив до неї лампу й підняв її скільки міг високо вгору, де повинен був знаходитися, хоч у невеличкій кількости, газ.
Та полумінь лампи горіла рівно й ясно, як перед тим.
– Приближіть лампу до стіни, – сказав інженер.
Симон підніс лампу в те місце біля стіни, у якому ще вчора запримітив був газ.
Рука старого дрижала, коли він старався наблизити лампу до щілини, що находилася в горішній частині стіни.
– Пробуй ти, Гаррі, – сказав старий.
Гаррі взяв лампу й водив нею у різних місцях стіни галереї, та й це на ніщо не придалося. Не було чути навіть легкого тріскоту, так питомого тим місцям, з яких добувається копальняний газ.
Газ не запалився, значить, його не було.
– І знов нічого! – кликнув Симон, стискаючи кулаки, більше з досади, як з пересвідчення про невдачу.
Та тут Гаррі крикнув...
– Що там? – спитав з поспіхом інженер.
– Щілини в стіні забиті!
– Дійсно? – спитав старий гірняк.
– Гляньте, тату.
Гаррі не помилявся. Приглянувшись ближче, можна було запримітити при світлі лампи, що щілини в стіні були заліплені вапном й замазані зверху вугляним пилом.
– Це він! – крикнув Гаррі. – Ніхто більше, як тільки він!
– Він? – повторив Джемс Стар.
– Так, цей загадковий чоловік, який блукає по нашій копальні, якого я сотні разів запримічав, та ніколи не міг зловити! Тепер вже ясне, що це він написав вам цей лист, пане Стар, щоби не дати вам приїхати на стрічу з моїм батьком. Врешті, то він кинув на нас каменем в галереї шахти Ярова! Тут не може вже бути про те двох думок! Це діло людської руки.
Гаррі говорив з такою енергією та вірою, що моментально вспів пересвідчити про правду своїх слів інженера. А старого Симона й не треба було переконувати. Втім, заліплена щілина була найкращим доказом цього, що говорив Гаррі.
– Візьми джаґан, Гаррі, – кликнув Симон Форд, – і стань на мої плечі. В мене ще доволі сили, щоби тебе вдержати!
Гаррі зрозумів, про що розходиться батькови. Симон похилився до стіни, а Гаррі виліз на його плечі тай почав джаґаном розбивати забиту щілину.
Незабаром роздалось шипіння, неначе б хто розкорковував пляшку шампана.
Гаррі схопив лампу і підняв її до щілини...
Роздався легкий тріск, і невеличке червоне полум’я, окружене голубим колісцем, замиготіло на стіні, як блудний огник. Гаррі скочив на землю, а старий гірняк, не тямлячись з радости, схопив руки інженера й крикнув:
– Бачите, пане Джемс, газ горить – значиться: є вугілля!
VIII.
Вибух динаміту.
Проба старого гірняка вдалася. Вугляний газ витворюється, як звісно, тільки там, де знаходиться кам’яне вугілля. Инша річ – кількість того вугілля. Про це можна буде доперва пізніше дізнатися. Такі висновки шибали в думках інженера на основі тього, що він тепер бачив. До таких самих висновків прийшов уже раніше і Симон Форд.
"Так, – роздумував інженер, – за отою стіною тягнуться верстви вугілля, котрого не вміли віднайти ті, в чиїх руках був провід копальні. Шкода, що треба буде наново розпочинати усю роботу, бо копальню закинено вже тому десять літ. Та це нічого! Ми найшли вугілля і використаємо його до останнього кусника!
– Що ж, пане Джемс? Що ж ви на оте наше відкриття? Чи я надаремно турбував вас? Думаю, що не будете жаліти, що надаремно заглянули ще раз у шахту Дошар...
– Ні, ні, мій приятелю! – відповів Джемс Стар. – Ми не тратили часу, йдучи сюди. Та втратимо його зовсім певно, якщо негайно не вернемося до вашої хати, Симоне. Завтра ми знов прийдемо сюди, розіб’ємо динамітом цю стіну і, якщо верстви вугілля покажуться доволі значними, я воскрешу спілку нового Аберфайлю, з чого, мабуть, давні акціонери будуть вдоволені. За кілька днів повинні вже вивозити вугілля з нової копальні!
– Гарні ваші слова, пане Джемс! – кликнув Симон Форд. – Стара копальня відмолодне, як вдовиця, що вдруге виходить заміж. Знов вернеться тут давнє життя, почується стукіт джаґанів, вибухи, скрипіт вагонів, гудок машин! І все те я вже бачу. Думаю, пане Джемс, що не будете вважати мене вже надто старим до моєї давньої роботи наставника.
– Ні, любий Симоне, певне ж, що ні! Ви навіть молодші від мене.
– А ви знов будете в нас директором! Коби тільки отого вугілля вистало на довший протяг часу і Господь дав мені те щастя вмерти, не бачачи його кінця!
Радість старого гірняка була безмежна. Інженер був рівно ж нею захоплений. Тільки Гаррі був задуманий. Ще раз переходив він у думках оті загадкові явища, які супроводжували відкриття нових верств вугілля, і те все тривожило його з огляду на будучину.
За годину Джемс Стар і його товариші повернули до домівки старого наставника.
Інженер вечеряв з великим апетитом, мовчки притакуючи всім планам старого гірняка, і якщо б не нестримне бажання як найскорше дожити завтрашньої днини, він ніколи не спав би так гарно, як у глибокій тишині цього підземелля.
На другий день, по доброму сніданню, Джемс Стар, Симон Форд, Гаррі і навіть Меджі вибрались в дорогу до нової копальні. Всі йшли, як справжні гірняки, з гірничими знаряддями і з динамітовими патронами для розриву стіни, за якою мало знаходитися вугілля. Гаррі, крім великої ліхтарні, взяв ще гірничу лампу, яка могла горіти дванадцять годин.
– До роботи! – кликнув Симон, коли вони дійшли до кінця галереї.
І він підняв великий джаґан, потрясаючи ним сильно у повітрі.
– Пождіть, – сказав Джемс Стар.