Після цієї битви і смерті Епамінонда греки уклали між собою мир. Агесилай хотів виключити з мирного договору мессенців, не визнаючи в них громадян самостійної держави.
Оскільки всі інші греки стояли за включення мессенцеів в число учасників договору і за прийняття від них клятви, лакедемоняни відмовилися брати участь в світі і одні продовжували війну, сподіваючись повернути собі Мессенію. Через це Агесилая вважали людиною жорстокою і упертою, вічно прагнучим війни: адже він всіма способами підкопувався під загальний мир і перешкоджав йому, а з іншого боку, маючии потребу в грошах, повинен був обтяжувати своїх друзів в Спарті позиками і поборами замість того, щоб в таких важких обставинах, упустивши з
своїх рук стільки міст і таку владу на суходолі і на морі, покласти кінець бідам і не домагатися так жадібно мессенських володінь і прибутків.
ХХХVI.
Ще гіршу славу здобував він, коли поступив на службу до Таху, правителя Єгипту.
Ніхто не схвалював того, що людина, що вважалася першою у всій Греції, чия слава розповсюдилася по всьому світу, тепер надає себе в розпорядження варвару, відпалому від свого царя, продає за гроші своє ім'я і славу, перетворившись у ватажка найманого війська. Навіть якби в віці понад вісімдесяти років, з тілом, поцяткованим рубцями від ран, він знову прийняв на себе, як раніше, славне і прекрасне предводительство в боротьбі за свободу греків, то і в цьому випадку не можна було б не докорити його за зайве честолюбство. Адже і для славної справи є відповідний вік і відповідний час, так і взагалі славне відрізняється від ганебного більш усього належною мірою. Але Агесилай зовсім не піклувався про це і ніщо не вважав негідним, якщо це було на користь державі; навпаки, йому здавалося негідним жити в місті без діла і спокійно чекати смерті. Тому він набрав найманців на кошти, послані Тахом, спорядив декілька суден і відплив, взявши з собою, як і раніше, тридцять спартанців як радників. Коли Агесилай прибув в Єгипет, до його судна прибули найвидніші полководці і сановники царя, щоб засвідчити свою повагу. І інші египтяни, що багато чули про Агесилая, чекали його з нетерпінням; всі зібрались, щоб подивитися на нього. Коли ж замість блиску і пишного оточення вони побачили лежачого на траві біля моря стару людину маленького зросту і простої зовнішності, одягнутої в дешевий грубий плащ, вони стали жартувати і насміхатися над ним. Деякі навіть говорили: "Зовсім як в байці: гора мучилася в родах, а породила мишу". Ще більш здивувалися вони його дивним смакам, коли з принесених і приведених дарів він прийняв тільки пшеничну муку, телят і гусей,відмовившись від вишуканих ласощів, печива і пахощів, і в відповідь на наполегливі прохання прийняти і ці дари запропонував роздати їх ілотам. Однак, як говорить Теофраст, йому сподобався єгипетська тростина, з якої плетуть прості, витончені вінки, і при відплитті він попросив і отримав від царя небагато цього тростини.
ХХХVII.
Після прибуття він з'єднався з Тахом, який був зайнятий приготуваннями до походу. Однак Агесилай був призначений не головнокомандуючим, як він розраховував, а лише ватажком найманців; флотом командував афінянин Хабрій, а всім військом — сам Тах. Це було першим, що засмутило Агесилая, але, крім того, і у всьому іншому він вимушений був з досадою перенести хвастощі і пихатість єгиптянина. Він супроводив його в морському поході у Фіникію, беззаперечно йому підкоряючись —— всупереч своєму достоїнству і вдачі, поки, нарешті, обставини не склалися більш сприятливо. Справа в тому, що Нектанебид, двоюрідний брат Таха, що начальствував над однією з частин його війська, відпав від нього, був проголошений єгиптянами царем і відправив людей до Агесилаю з проханням про допомогу. Про це ж просив він і Хабрія, обіцяючи обом великі подарунки. Коли Тах дізнався про це, він прийнявся переконувати їх не йти від нього, і Хабрій намагався увіщуванням і домовленостями зберегти дружні відносини між Агесилаєм і Тахом. Але Агесилай відповідав: "Ти, Хабрій, прибув сюди з власного бажання і тому вільний чинити, як заманеться, мене ж відправило полководцем до єгиптян моя вітчизна. Отже, я не можу воювати з тими, до кого присланий як союзник, якщо не отримаю зі Спарти нового наказу". Після цієї розмови він послав в Спарту декілька чоловік, які повинні були там звинувачувати Таха, Нектанебіда ж всіляко вихваляти. Тах і Хабрій зі свого боку послали в Спарту уповноважених, при цьому перший посилався на старовинну дружбу і союз, другий же обіцяв бути ще більш відданим другом Спарти, ніж доти. Лакедемоняни, вислухавши послів, відповіли єгиптянам, що віддають справу на розсуд Агесилая, самому ж Агесилаю відправили наказ дивитися лише за тим, щоб ці вчинки принесли користь Спарті. Таким-то чином Агесилай зі своїми найманцями перейшов на бік Нектанебіда, здійснивши під приводом користі для вітчизна недоречний і неналежний вчинок; бо, якщо відняти цю обставину, то найбільш справедливою назвою для такого вчинку буде зрада. Але лакедемоняни, що вважають головною ознакою блага користь, що приноситься вітчизні, не визнають нічого справедливого, крім того, що, на їх думку, збільшує могутність Спарти.
ХХХVIII.
Тах, коли найманці покинули його, тікав, але в Мендесі повстала проти Нектанебіда інша людина, також проголошена царем, і рушила на нього, зібравши військо з ста тисяч чоловік. Бажаючи підбадьорити Агесилая, Нектанебід говорив йому, що хоч вороги і чисельні, вони являють собою нестрункий натовп ремісників, недосвідчених у військовій справі, і тому з ними можна не вважатися. Агесилай відповідав на це: "Але я боюся не їх чисельності, а якраз їх недосвідченість і неуцтва, які завжди важко обдурити. Бо несподівано обдурити можна тільки тих, хто підозрює обман, чекає його і намагається від нього захищатися. Той же, хто нічого не підозрює і не чекає, не дає ніякої зачіпки бажаючому провести його, подібно тому, як стоячий нерухомо борець не дає можливості противнику вивести його з цього положення". Незабаром після цього мендесець спробував залучити Агесилая на свій бік, підіславши до нього своїх людей. Це вселило побоювання Нектанебіду. Коли ж Агесилай став переконувати його вступити як можна швидше в битву і не затягувати війни з людьми, які, хоч вони і недосвідчені в військовій справі, можуть завдяки своїй численності легко оточити його, обвести ровом його табір і взагалі багато в чому попередити його кроки, Нектанебід став ще більшим підозрювати і боятися свого союзника і відступив у велике, добре укріплене місто. Агесилай був дуже ображений цим недовір'ям, однак, соромлячись ще раз перейти на бік противника і покинути справу незакінченою, пішов за Нектанебидом і увійшов разом з ним в твердиню.
ХХХIХ.
Ворог виступив слідом і почав оточувати місто валом і ровом. Єгиптянином знову оволодів страх —— він боявся облоги і хотів вступити в бій, греки гаряче підтримували його, оскільки в твердині не було запасів хліба. Але Агесилай рішуче перешкоджав цьому наміру, і єгиптяни більше колишнього ганили і ганьбив його, називаючи зрадником царя. Однак тепер він зносив наклеп набагато спокійніше і вичікував зручного випадку, щоб привести у виконання військову хитрість, яку він що замислила. Хитрість же ця полягала в наступному. Вороги вели глибокий рів навколо міських стін, щоб остаточно замкнути осаджених. Коли обидва кінці рову, що оточували все місто, підішли близько один до іншого, Агесилай, дочекавшись темряви наказав грекам озброїтися, з'явився до царя і сказав йому наступне: "Юнак, час порятунку настав; я не говорив про нього раніше, ніж він наступить, щоб не перешкодити його приходу. Вороги самі, власноручно розсіяли небезпеку, що загрожувала нам, викопавши такий рів, що готова частина його представляє перешкоду для них самих, відбираючи у них чисельну перевагу, простір, що залишився між кінцями рову, дозволяє нам битися з ними на рівних умовах. Сміливіше ж! Постарайся виявити себе доблесним чоловіком, спрямуйся уперед разом з нами і врятуй себе і все військо. Адже стоячі проти нас вороги не витримають нашого натиску, а інші відділені від нас ровом і не зможуть заподіяти нам шкоди". Нектанебид вразився винахідливості Агесилая, став в середину грецького ладу і, напавши на ворогів, легко змусив їх до втечі. Як тільки Агесилай оволодів довір'ям Нектанебіда, він знову вдався до тієї ж військової хитрості: то відступаючи, то наближаючись, то роблячи обхідні рухи, Агесилай загнав велику частину ворогів в таке місце, яке з двох сторін було оздоблено глибокими, наповненими водою ровами. Проміжок між ровами він перегородив, побудувавши там бойову лінію своєї фаланги, і цим добився того, що вороги могли виступити проти нього тільки з рівним числом бійців і в той же час були не в стані зайти йому у фланг або в тил. Тому після недовгого опору вони тікали. Багато хто з них був убитий, інші ж розсіялися.
ХL.
Після цього єгиптянин укріпив і зміцнив свою владу. Бажаючи виразити свою любов і симпатію до Агесилаю, Нектанебід став просити його залишитися з ним і провести в Єгипті зиму. Але Агесилай поспішав додому, знаючи, що Спарта веде війну, має найманців і тому потребує грошей. Нектанебид відпустив його з великими почестями, щедро нагородивши і давши в числі інших почесних подарунків двісті тридцять талантів для ведення війни. Вже наступила зима, і Агесилай тримався зі своїми кораблями ближче до суші. Він висадився на узбережжі Африки, в пустинному місці, яке носить назву Менелаєвої гавані, і тут помер у віці вісімдесяти чотирьох років, після того як процарствував в Спарті більш сорока одного року, з яких понад тридцяти років, аж до битви при Левктрах, був найбільш впливовою і могутньою людиною в Лакедемоні і вважався наче ватажком і царем всієї Греції. У лакедемонян існує звичай: тіла тих, хто помер на чужині, хоронити на місці кончини, тіла ж царів доставляти на батьківщину. Тому Агесилаєві спартанці, що супроводили залили тіло за відсутністю меду розплавленим воском і доставили потім в Лакедемон. Царська. влада перейшла до сина Агесилая Архідама і залишалася за його родом аж до Агіда, який був п'ятим царем після Агесилая і при спробі відновити старовинне державний устрій пав від руки Леоніда.