А ну ж бо я покажу вам їдальню та сад" (останнє було вимовлене жвавiше, нiби вона вабливо майнула голосом).
Я неохоче пiшов за нею знову в нижнiй поверх; пройшли через передпокiй та повз кухню, що була на правому боцi будинку, на тому ж боцi, де були їдальня й вiтальня (мiж тим як злiва вiд передпокою, пiд "моєю" кiмнатою не було нiчого крiм гаража). На кухнi мiцна молода мавринка промовила, знiмаючи свою велику глянсо-чорну торбину з клямки дверей, якi вели на заднiй ґанок: "Я тепер пiду, мiсiс Гейз". "Гаразд, Луїзо", зiтхаючи вiдказала та. "Я заплачу вам у п'ятницю". Ми проминули невеличку комору для посуду й хлiба та опинились в їдальнi, сумiжнiй з вiтальнею, якою ми донедавна милувались. Я помiтив бiлу шкарпетку на пiдлозi. Нерадо крякнувши, панi Гейз нагнулась за нею мимохiдь i кинула її в якусь шафу. Побiжно ми оглянули стiл iз червоного дерева i фруктову вазу на-посередцi, яка нiчого не мала в собi крiм однiєї сливової кiстки, яка ще лиснiла. Втiм я намацав у кишенi розклад поїздiв i непомiтно його вивудив, щоби на першу змогу ознайомитись з ним. Я досi ще йшов услiд за панi Гейз крiзь їдальню, коли раптом у кiнцi її спалахнула зелень. "Ось i веранда", проспiвала моя водителька, й за тим, без найменшого попередження, блакитна морська хвиля напнулась менi пiд серцем, i з комишевого килимка на верандi, вiд сонячного кола, напiвгола, на колiнах, повертаючись на колiнах до мене, моя рiв'єрська любов уважно на мене глянула з-над темних окулярiв.
Це було те ж саме дитя — тi ж тонкi, медового вiдтiнку, плечi, шовковиста, гнучка, оголена спина, така ж русява кучма. Чорна, бiлим поцяткована, хустина, пов'язана навколо її торса, ховала вiд моїх постарiлих горилячих очей — та не вiд погляду моєї молодої пам'ятi — напiврозвиненi груди, якi я так пестив того довiчного дня. Та буцiмто я був казковою нянькою маленької князiвни (згублена, вкрадена, знайдена, вдягнена в циганське лахмiття, скрiзь яке її голизна всмiхається королю i своїм гончакам), я впiзнав темно-брунатну родимку в неї на боцi. Iз священним острахом й зачаруванням (король ридає з радощiв, сурми сурмлять, нянька п'яна) я знову побачив привабний запалий живiт, де мої на пiвдень спрямованi вуста мимохiдь зупинились, i цi хлоп'ячi стегна, на яких я цiлував зубчастий вiдбиток вiд пояску трусикiв — того нестямного, довiчного дня бiля Рожевих Скель. Чверть столiття з тих пiр, яку я прожив, звузилась, створила трепетне вiстря й зникла.
Надзвичайно важко менi виразити з потрiбною силою цей вибух, цей подрог, цей поштовх палкого впiзнавання. В ту ж сонцем пронизану мить, у яку мiй погляд устиг обiйняти навколiнену дiвчинку (яка блимала з-над окулярiв — о, маленький Herr Doktor, котрому судилось вилiкувати мене вiд усiх хвороб), поки я йшов повз неї у машкарi достиглостi (в образi поставного мужнього вродливця, героя екрану), порожнеча моєї душi встигла ввiбрати всi подробицi її яскравої звабностi й порiвняти її з рисами моєї померлої нареченої.
Пiзнiше, ясна рiч, ця nova, ця Лолiта, моя Лолiта, повинна була цiлком затьмарити свiй прототип. Я тiльки прагну пiдкреслити, що одкровення на американськiй верандi було тiльки наслiдком того "князiвства бiля моря" в моєму стражденному отроцтвi. Все, що вiдбулось мiж цими двома подiями, зводилось до низки слiпих пошукувань i блукань i хибних зачаткiв радостi.
Все, що було спiльного мiж цими двома створiннями, робило їх єдиним для мене.
Втiм я не маю жодних iлюзiй. Мої суддi добачать у вищесказаному лише кривляння навiженого, який просто любить le fruit vert. Врештi-решт, я цiлком байдужий до цього. Знаю тiльки, що поки Гейзиха та я спускалися сходинками до зачаїлого подих саду, колiна мої були, мов вiддзеркалення колiн у хиткiй водi, а губи були наче пiсок.
"Це була моя Ло" проказала вона, "а ось мої лiлеї." "Так," сказав я, "так. Вони чудовнi, чудовнi, чудовнi."
11.
Експонат номер два — нотатник у чорнiй обкладцi зi штучної шкiри, з карбованим золотим роком (1947) сходинками в верхньому лiвому кутi.
Змальовую цей ретельний вирiб фiрми Бланк, Бланктон, Масач., наче вiн дiйсно лежав проти мене. Насправдi ж, вiн був знищений п'ять рокiв тому, i те, що ми позираємо (завдяки ласкавостi Мнемозiни, яка увiчнила його) — тiльки миттєве втiлення, кволий викидень з гнiзда Фенiкса.
Виразнiсть, з якою пам'ятаю свiй щоденник, спричинена тим, що я писав його двiчi. Спочатку я використав блокнот великого формату, на вiдривних аркушах якого я робив записи олiвцем з багатьма пiдчищеннями й виправленнями; все це дещо скорочено я переписав найдрiбнiшим i найбiльш бiсiвським зi своїх начеркiв у чорний записник.
Тринадцяте число травня офiцiйно об'явлене Днем Пiсним у Нью-Гемпширi, але в Каролiнах, наприклад, це не так. Року 1947 в цей день через пошесть так званої "шлункової iнфлюенци" рамздельська мiська управа вже закрила на лiто свої школи. Незадовго до того я в'їхав у Гейзiвський дiм, i щоденничок, з яким я тепер маю намiр ознайомити читача (на зразок того, як шпигун передає на пам'ять змiст повiдомлення, яке проковтнув), сягає бiльшої частини червня. Мої зауваження про погоду читач може перевiрити в числах мiсцевої газети за 1947 рiк.
Четвер. Дуже гаряче. З вигiдного дозорчого пункту (у вiкнi ванної кiмнати) побачив, як Долорес знiмає бiлизну з вервечки в яблучно-зеленому свiтлi по той бiк дому. Вийшов, нiби гуляючи. Вона була в клiтчастiй сорочцi, в синiх ковбойських панталонах i полотняних тапочках. Кожним своїм рухом серед круглих сонячних блискiв вона торкалась найпотаємнiшої й найсуттєвiшої струни моєї мiзерної плотi. Трохи згодом сiла бiля мене на нижню сходинку заднього ґанку та зайшлася збирати дрiбнi камiнцi, що лежали на землi мiж її ступнями — гострi, гострi камiнцi — й на додачу їм кручений уламок вiд молочної пляшки схожий на губу вищиреної тварини, й кидати їх у бляшанку, що валялась поблизу. Дзеньк. Вдруге не можеш, не можеш — що за дикi тортури — не можеш влучити вдруге. Дзеньк. Чудовна шкiра, й нiжна, й засмагла, жодного ґанджу. Морозиво з сиропом спричинює висип: надто рясне видiлення з сальних залоз, що живлять фолiкули шкiри, призводить до подразнення, а останнє приводить заразу. Та нiмфетки, хоч вони й наїдаються донесхочу, таки не прищаться. Боже, що за тортури — цей єдвабистий вилиск за скронею, який переходить у гаряче русяве волосся! А ця кiсточка, що дриґотить збоку бiля припорошеного щиколотку...
"Дочка мiстера Мак-Ку? Дженнi Мак-Ку? Ах — жахна потвора! Ще й ниця. Й кульгава. Ледь не сконала вiд полiомелiту".
Дзеньк. Лискучий штриховок волоскiв уздовж руки нижче лiктя. Коли вона встала, щоб внести в дiм бiлизну, я звiддаля простежив обожуваним поглядом вицвiлу ззаду блакить її закочених штанiв. Звiд середини галявини п-нi Гейз, озброєна кодаком, неквапно зросла, немов фальшиве дерево факiра, та пiсля декотрих свiтлотехнiчних клопотань — сумний погляд угору, радий погляд униз — зважилася зняти присiлого на схiдцях збентеженого Humbert le Bel.
П'ятниця. Бачив, як вона десь пiшла з Розою, темноволосою подругою.
Чому мене страшенно так хвилює дитяча — та це лише дитяча — її хода? Розберемося з цим. Дещо тупувато ставить носки. Якась розхитанiсть, подовжена на кiнець кроку в русi нiг нижче колiн. Ледь позначене човгання. I все це нескiнченно молоде, нескiнченно розбещене. Гумберта Гумберта, крiм того, глибоко зворушує жаргон дiвчиська та її рiзкий високий голос. Дещо пiзнiше чув, як вона жбурляла в Розу негарним глупством через паркан. Усе це вiдгукувало в менi деренчливим висхiдним ри мом. Пауза. "А зараз менi вже час, малятко".
Субота. (Можливо, в цьому мiсцi щось виправлене автором.) Знаю, що писати цей щоденник — безглуздя, та я вiдчуваю дивну принизливу втiху; та й хто би — крiм люблячої дружини — був би в змозi розшифрувати мiй мiкроскопiчний начерк? Дозвольте ж менi об'явити зi схлипом, що нинi моя Л.
брала сонячну ванну на вiдкритiй верандi, та, от горе, мати та iншi якiсь дами весь час мрояли поблизу. Звичайно, я мiг би розташуватися в гойдалцi й удавати, що читаю. Та я схотiв залишитись у себе, побоюючись, як би жахлива, запаморочна, смiхотворна й убога трясця, iздригаюча мене, не завадила менi надати своїй поставi будь-яку подобу безтурботностi.
Недiля. Хитлива спека все ще з нами; благодатнiший тиждень! На цей раз я зайняв стратегiчну позицiю, з товстою недiльною газетою й новою люлькою у верандовiй гойдалцi заздалегiдь. Та дарма, вона прийшла разом з матiр'ю.
Вони були в чорних купальних костюмах, складених з двох частин i таких же новеньких, як моя люлька. Моя ясочка, моя голубка спинилась бiля мене — схотiла отримати сторiнки гумористичного вiддiлу, — й вiд неї вiяло майже так як вiд iншої, рiв'єрської, хiба що iнтенсивнiше, з домiшкою чогось шорсткого — то був спекотний душок, вiд якої вмить зворушилась моя чоловiча сила; та вона вже висмикнула з мене жадану частину газети й вiдступила до свого килимка поряд iз своєю тюленеподiбною матiнкою. Там краса моя вляглась долiлиць, являючи менi, незлiченним очам широко розкритим в менi у зрячiй кровi, свої випнутi лопатки, й персиковий пушок уздовж увiгнутого хребта, й пухляву обтягнутих чорним вузьких сiдниць, i пляжний виворiт отрочеських ляжок. Третьокласниця мовчки насолоджувалась зелено-червоно-синiми серiями малюнкiв. Щонайпривабливiшої нiмфетки й не снилось зелено-червоно-синьому Прiапу. Iз висохлими губами, крiзь рiзнобарвнi шари свiтла її позираючи, збираючи в фокус своє жадання й ледь погойдуючись пiд прикриттям газети, я знав, що якщо як слiд зосередитись на цьому сприйняттi, то одразу досягну найвищої точки моєї жебрацької втiхи. Як хижак йде на рухливу, а не застиглу здобич, я хотiв, однак, щоби це вбоге торжество спiвпало з одним iз розмаїтих рухiв, якi читаюча дiвчинка зрiдка виконувала, поскубуючи собi хребет i показуючи ледь пiдтушовану пахву, але товста Гейз раптом усе зiпсувала тим, що обернулась до мене й попросила дати їй закурити, пiсля чого загомонiла про шарлатанський роман якогось популярного пройди.
Понедiлок. Delectatio morosa.
"Я проводжу нестерпнi днi В хандрi й тузi..." Ми (матiнка Гейз, Долорес та я) мали поїхати по снiданку на Очкове озеро й там купатись i валятися на пiску; але перламутровий ранок виродився в полудневе дощiв'я, i Ло геть розприндилась.
Встановлено, що середнiй вiк статевого дозрiвання в дiвчат Нового Йорка й Чикаго — тринадцять рокiв i дев'ять мiсяцiв; iндивiдуально цей вiк хитається мiж десятьма (або менше) й сiмнадцятьма.