Ти не можеш очікувати справжньої допомоги більше нізвідки: не розтрачуй заради тимчасового полегшення все те, що здобув. Твоя терпеливість і стійкість піддаються випробуванню. Витримавши пробу, дякуй Богові, який дав тобі на це силу. Якщо ж ти не витримав випробування, швидко встань, молись про помилування, і усвідом, що це тобі за ділами твоїми. Бо саме падіння було тобі покаранням, ти занадто надіявся на себе самого. Не забудь подякувати за урок.
24.
Приклад Закхея
Подібно до Закхея ти виліз на дерево, щоб побачити Господа. Ти зробив це не тільки подумки і не тільки містично в душі. Ти людина, і в тебе є тіло; тому ти, як і Закхей, скористався своїми тілесними силами і можливостями, щоб піднятися від землі. Якщо ти зробив це, обдумавши все і спокійно розрахувавши, пам'ятаючи при цьому про тягар свого тіла і його обмеженість, і якщо ти це робив без страху, не шкодуючи себе і не ухиляючись в різні сторони, то ти піднявся настільки, що можеш через голови людської юрби, тобто через свої світські пристрасті, побачити проблиск Того, кого ти шукав.
Ти зауважиш це, коли будеш відчувати все виразніше свою власну темряву, бо тебе більше не буде тягнути до людей і розваг, і тобі стане зрозумілішим твоє внутрішнє "Я", і ти зрозумієш, яке воно. Можливо, ти думав, що твоє серце, як човен, що похитується безцільно і бездумно, як горіхова шкарлупа без веслярів; тепер же плавання набуло змісту і цілі, і це вже добре. Але все ж таки ти ще той самий малий човен у безмежному морі. Якщо ти йшов правильним шляхом, то тільки тепер бачиш ясно, який слабий і маленький є човник.
Бог всюди випереджує нас, як тільки побачить нашу готовність, – каже архиєпископ Теофілакт Болгарський. Христос сказав Закхею: Зійди швидше, додолу, що означає упокорися, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм! (Лк.19:5). Можна вважати, що "домом" названо серце. Звичайно, каже Господь, ти виліз на дерево, і тим самим переміг якусь частину своїх земних пристрастей, тому що ти "хотів бачити" Мене, це означає, що ти хотів мати можливість пізнати Мене, коли мені належало "йти" до твого серця; але поквапся упокоритися, не чекай і не думай, що ти кращий за інших, бо Я перебуваю в покірному серці. І той зараз додолу зліз, і прийняв Його з радістю (Лк.19:6).
Закхей, начальник митників, прийняв Христа і відразу роздав все, що мав. Половину свого маєтку віддав жебракам, а решта швидко пішло на те, щоб вчетверо повернути тим, від яких забирав з надлишком; бо й він син Авраама (Лк.19:9), він почув голос Господа і вийшов зі своєї землі, і з дому батька свого (Бут.12), де панували егоїзм і пристрасті. Закхей знав, що серце, яке прийняло Христа, треба звільнити від всього іншого: воно повинно відмовитися від всього, здобутого неправедним шляхом, пожадливості тілесної, і пожадливості очей і пихи життєвої (1Ів.2:16). Він зрозумів, що той, хто багатий тут, буде жебраком там; бо бути багатим матеріально означає бути бідним духовно, – каже св. Іван Золотоустий. Якби багатий не був би дуже бідним, то він не був би дуже багатим. Як неможливо поєднати здоров'я з хворобою, так важко з'єднати любов і багатство, – зауважує св. Ісаак Сірійський, бо той, хто любить свого ближнього, без сумніву віддасть все, що має. Така природа любові. Без любові неможливо увійти в Царство Боже. І Закхей усвідомив це.
Наскільки менший твій достаток, настільки простішим буде твій спосіб життя. Все зайве викинути, і серце зосереджується. Воно потрохи входить в себе і там знаходить сходи до Царства Божого. Тоді і молитва буде проста. Молитва буде зосереджуватися в глибині, буде входити у глибінь. А там є одна молитва – молитва про помилування. Бо чи може грішник, перший зі всіх (1Тм1:15), просити чогось іншого, як не того, щоб Господь помилував його? Чи може він що-небудь віддати, не маючи нічого свого? Чи є у нього власні сили, власна воля, свій розум? Чи може чим-небудь зарадити? Чи знає він що-небудь? Чи він розуміє, чи відчуває що-небудь, що він, сам нічого не маючи, міг би назвати своїм? Він нічим не володіє, бо гріх – це ніщо, це те, чого немає. Гріх – це порожнеча, темінь, заперечення. Грішник знаходиться ніби в порожнечі. Так він бачить себе і наскільки менший його достаток, настільки він багатший, бо порожнеча, яка утворилася в ньому, заповнюється не тлінними речами, а повнотою вічного життя, його світлом і його утвердженням – любов'ю і милосердям; це Господь відвідав його.
Але як може він, грішник, заслужити, щоб Господь його відвідав? Як він може навіть подумати про те, що Господь зглянеться на нього, у його темряву. Як не працює він над очищенням себе, як він не бореться, як не працює над собою, як не намагається йти шляхом св. Євангелія, заповіданого Господом: чуває, постить і всіляко старається переслідувати себе, ради Господа, він все ж бачить, що він постійно впадає у смуток, безсердечність і лінь, нетерпеливість, невдячність і різноманітні пороки. Як може він чекати приходу Господа до себе?
Тому і молиться він: Помилуй мене, Господи! Господи, помилуй мене грішного! Бо я, як міг, намагався виконати все, що повинен був виконати, служачи Тобі. Я орав ниву серця, яку ти дав мені обробляти, і я пас вівці, які паслися там (Лк.17:7-10), але я лише раб, який нічого не вартий, і без Тебе нічого не можу зробити. Тому помилуй мене і наповни мене Своєю благодаттю. Працею примножує він свою віру (Лк.17:5), через молитву він одержує силу для праці. Так праця і молитва доповнюють одна одну, поки не з'єднаються повністю і будуть єдині. Його працею буде молитва, і молитвою – його праця. Це те, що святі отці називають внутрішнім діянням, сердечною молитвою чи Ісусовою молитвою.
25
Про Ісусову молитву
Згідно св. Авви Ісаї, єгипетського пустельника, Ісусова молитва є дзеркалом душі і світлом для совісті. Хтось порівняв її з тихим голосом, який безперестанно чується в домі. Грабіжники, які підкрадаються у дім, кидаються втікати, бо чують, як хтось чуває в домі. Дім – це серце, грабіжники – злі думки, молитва є голосом чування. Але той, хто чуває, не є вже "Я" сам, а Христос. Духовна праця втілює Христа у нашій душі, і полягає в тому, щоб безперервно тримати Бога у пам'яті; ти вселяєш Господа у середину, у свою душу, у своє серце, у свою свідомість. Я сплю – моє ж серце чуває (Пісня 5:2); сам я сплю, ніби відступаю, а серце моє залишається у молитві, у вічному житті, у Царстві Небесному, у Христі. Моя сутність перебуває біля Першоджерела. Досягнути цього можна лише через молитву, Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного. Молитву цю творять вголос або тихо, про себе, чи лише подумки, повільно, з увагою і в серці, звільненому від всього стороннього. Сторонніми є не тільки земні інтереси, але також різного роду очікування відповідей, всяка мрійливість, цікаві питання і гра уяви. Простота так само необхідна, як і тілесне упокорення та душевна стриманість, і все, що невід'ємне від невидимої боротьби.
Початківець повинен особливо стерегтися всього, що хоч трохи притягує до містики. Молитва Ісусова є діяльність, праця, за допомогою якої ти працюєш над самим собою, приготовляєш себе для сприйняття тієї сили, яка називається Божою благодаттю, що завжди перебуває у кожному, хто прийняв хрещення, хоча і потаємно. Ти ж приготовляєш себе для того, щоб перебуваюча у тобі благодать могла принести плід. Молитва оплодотворює цю силу в нашій душі; і в цьому й полягає ціль молитви. Молитва – це молот, який розколює шкарлупу; молот твердий, удари болючі. Відкинь всяку думку про насолоду, захоплення, про райські голоси: до Царства Божого є лише один шлях – це шлях до Хреста. Бути розп'ятим на дереві є нестерпно – не чекай нічого іншого.
Ти розіп'яв своє тіло, прибив його до одноманітного способу життя із суворим самонаглядом. За твоєю думкою і твоєю уявою повинен бути такий самий суворий нагляд. Прибий їх до слів молитви, до Святого Письма, до читання псалмів і св. Отців, якщо в тебе є така можливість. Не дозволяй уяві блукати, де завгодно; те, що називається летом думки, є ніщо інше, як безцільне ширяння у світі ілюзій. Як тільки твоя думка не зайнята твоєю службою чи роботою, повертай її знову до молитви.
Слідкуй за тим, щоб твоя уява і твої думки були тобі слухняними, як добре дресирований пес. Ти не дозволяєш йому бігати всюди, гавкати, порпатися в багні і купатися у стічних канавах; таким же чином ти повинен повертати свою думку і уяву, і це ти повинен робити безконечну кількість разів протягом кожної хвилини, що минає. Але якщо ти чиниш не так, то будеш схожий на дикого коня, якого поганяє то один, то інший вершник, поки він покритий піною, не впаде від перевтоми, – каже преп. Антоній.
Надто сильний удар молотом по шкарлупі може пошкодити серцевину. Будь обережний! Відразу ж не переходь на читання тільки однієї Ісусової молитви. Читай ще інші молитовні правила, особливо на початку і вкінці теж. Не будь надто ревним. І не уявляй, що можеш хоч раз як слід вимовити "Господи помилуй". Твоя молитва завжди розсіяна, незібрана – ти ж людина. Лише ангели повсякчасно бачать у небі обличчя мого Отця, що на небі (Мт.18:10); ти, однак, маєш земну плоть, яка вимагає свого. Не взивай до неба і не дивуйся, якщо на початку забуватимеш свою молитовну працю по декілька годин, а можливо, навіть по декілька діб і більше. Приймай це просто і природно: ти ж незвиклий плавець, який, захопившись іншим, забув слідкувати за поривами вітру. Отже, не чекай нічого від самого себе, але й не вимагай нічого від інших.
Молитва повинна оживити твою думку, зробити її ясною. Тоді вона правильна. Той, хто молиться, все бачить навколо себе, помічає все і спостерігає за всім, але робить це через молитву, яка дає йому всюдипроникаюче і ясне світло. Дух діє в очищеній області нашого внутрішнього "Я". Оскільки ми очищуємо наше серце, ця область збільшується і наша духовна людина росте. Молитва повинна породити внутрішній спокій, мир у скорботі, любов, подяку і упокорення. Навпаки, якщо будеш у стурбованому і напруженому стані, радісно схвильованим чи в глибокому відчаї, переживаючи жаль чи прикрість, чи перебільшене сп'яніння, близьке до почуття насолоди, яке буває при слуханні музики, чи взагалі відчуваєш задоволення і задоволеність, так що ти задоволений собою і всім світом, то ти на невірній дорозі.