Можеш сказати своїй мамі, щоб вона шмагала тебе ним щоразу, як ти полізеш у банку з цукром.
Казка про маленьких кроленят
У Братчика Кролика були гарненькі діточки. Вони слухалися маму і татка з ранку і до ночі. Старий Кролик скаже їм: "Лежи!" — вони лежать. Матінка Крільчиха скаже їм: "Біжи!" — вони біжать.
Вони ніколи не смітили в будиночку, а під носом у них було завжди сухо.
Тут Джоель мимохіть підняв руку і витер кінчик носа рукавом.
— Це були дуже чемні діточки, — продовжував старий. — А були б вони неслухняними, їм би давно кінець настав — у той самий день, коли Старий Лис заліз у хатинку до Братчика Кролика.
— А як це сталося, дядечку Римусе?
Нікого тоді не було вдома, одні лишень малесенькі кроленята. Старий Кролик працював на городі, а Матінка Крільчиха пішла за чимось до сусідів.
Маленькі кроленята саме бавилися в "Жучка", як раптом у хатку зайшов Братчик Лис. Кроленята були такі жирненькі — у нього аж слина потекла. Але він побоявся зачіпати маленьких кроленят без причини.
А кроленята перестрашилися на смерть. Вони збилися докупи, сидять і великими очима на Лиса дивляться. А Лис усе сидить і міркує, до чого б причепитися, щоб їх з'їсти. Раптом побачив — стоїть у кутку велика палиця цукрової тростини.
Прочистив він горло та й каже так нахабно:
— Гей ви, довговухі! Відламайте-но мені шматок цієї палиці, та побільший.
Кроленята миттю схопили тростину і давай її ламати, аж спітніли.
Але користі з того не було. Вони не могли відламати жодного шматочка. А Братчик Лис ніби й не дивиться. Знай покрикує:
— Ну, швидше, швидше там! Довго мені чекати?
А кроленята вовтузились, вовтузились, кректали над палицею, кректали — ніяк не могли її розламати.
Раптом почули вони — маленька пташка співає над дахом хатинки. А співала ця пташка таку пісеньку:
Дружно зубками гризіть,
Дружно зубками точіть,
Треба дружно пропиляти
І зігнути, розламати!
Кроленята зраділи й почали гризти палицю. Старий Братчик Лис ще й підвестися не встиг — а вони вже тягнуть йому велетенський шматок солоденької тростини.
От сидить Братчик Лис, все розмірковує, до чого б йому ще причепитися, щоб можна було з'їсти маленьких кроленят. Раптом схопився, зняв зі стіни сито та як гукне:
— Гей ви, довговухі! Збігайте-но до струмка, притягніть у цьому ситі води!
Кроленята щодуху — до струмка. Зачерпнуть ситом воду, а вода тікає; зачерпнуть, а вода тікає.
Сіли кроленята, заплакали. А на дереві сиділа пташка. Вона й заспівала. Ось яку пісеньку вона співала:
В сито листя покладіть,
Глиною все заліпіть,
Та не гайтесь, поспішіть,
В ситі воду принесіть!
Тут схопились кроленята, поклали в сито листя, замазали дірочки глиною, щоб вода не витікала, і принесли води Братчику Лису. А Старий Лис розлютився, тицьнув ногою у велику дровиняку і сказав:
— Гей ви, довговухі! Хутко киньте цю колоду в вогонь!
Застрибали кроленята довкола дровиняки, кректали, сопіли — ніяк не піднімуть. Тут на паркані знову заспівала пташка. І ось яку пісеньку вона заспівала:
Поплюйте на лапки і разом
штовхніть,
Штовхайте, штовхайте та
спершу гойдніть,
А потім котіть, котіть і котіть!
Тільки встигли вони підкотити колоду до вогню, дивляться — їхній татусь стрибає, а пташка полетіла геть. Побачив Братчик Лис, що нічого в нього не вийшло.
— Треба мені, Братчику Кролику, йти, — сказав він. — Я на хвильку забіг, провідати, чи всі у вас здорові.
— Та ти не поспішай, Братчику Лисе, — відповідає Кролик. — Лишайся, перекусимо разом. Братчик Вовк давно не заходить до мене, а вечори нині довгі. Я вже й заскучав!
Але Братчик Лис застібнув щільніше комірець і побрів додому.
— І ти краще біжи додому, синку, бо мама твоя давно вже у віконце визирає — виглядає свого синочка.
Братчик Кролик і Братчик Ведмідь
Надумав якось Братчик Лис посадити горох, — почав дядечко Римус. — Поплював Старий Лис на руки, взявся за лопату — і справа пішла!
А Братчик Кролик все сидів і дивився, як він працює. Одне око примружив і заспівав своїм діточкам:
Ой люлі! Ой люлю!
Я горошок люблю.
Протопчу стежинку
По ту горошинку.
Ну і, звичайно ж, як почав горох достигати, прийде Лис на свої грядки, а хтось вже поласував тут солоденьким.
"Не інакше, як Братчик Кролик", — думав Лис.
Але Кролик так гарно плутав сліди, що Старий Лис ніяк не міг спіймати його.
От якось обійшов Лис свої грядки і знайшов у паркані дірку. Тут і поставив він пастку. Нагнув гілляку ліщини, яка росла біля паркану, прив'язав до верхівки мотузку, на іншому кінці мотузки зробив петлю і приладнав петлю зашморгом біля самої дірки.
Наступного ранку шмигнув Кролик крізь дірку, підхопила його петля попід руки, зашморг затягнувся, ліщинова гілка випрямилася та як рвоне його догори!
Висить Братчик Кролик між небом і землею і думає: "Ну, як впаду! Ну, як не впаду?"
Впасти страшно, і не впасти теж страшно. Став він придумувати, що б таке збрехати Лису. Раптом чує — хтось чалапає дорогою. Це Братчик Ведмідь повертається з лісу — він ходив шукати медові дупла. Кролик гукнув до нього:
— Як живеться, Братчику Ведмедю?
Ведмідь роззирнувся довкола — немає нікого. Подивився ще раз і бачить — Братчик Кролик теліпається на гілляці.
— Здоров будь, Братчику Кролику! Ти сам як поживаєш?
— Та так, нічогенько, дякую, Братчику Ведмедю, — відповідає Кролик.
— А що ти там нагорі робиш? — питає Ведмідь.
— Грошенята заробляю, Братчику Ведмедю.
— Як же ти їх заробляєш, Братчику Кролику?
— Та ось найнявся у Братчика Лиса бути опудалом. Ворон відганяю від горохових грядок. А ти б не хотів заробити, Братчику Ведмедю?
— Та як не хотіти, Братчику Кролику! Сім'я у мене така велика, що ніяк не прогодуєш.
— А опудало з тебе гарне вийде, Братчику Ведмедю! — каже Кролик.
Він пояснив Ведмедю, як нагнути гілку ліщини. Не минуло й хвилини, як Братчик Ведмідь повис над гороховою грядкою на місці Братчика Кролика.
А Кролик — щодуху до хатинки Старого Лиса. Прибіг і кричить:
— Братчику Лисе! Мерщій, Братчику Лисе, я покажу тобі, хто у тебе горох тягає!
Старий Лис схопив палицю й побігли вони разом до горохових грядок. Прибігають, а Братчик Ведмідь усе висить.
— Ага! Попався нарешті! — сказав Братчик Лис.
І перш ніж Ведмідь встиг рота відкрити, Братчик Кролик почав галасувати:
— В зуби його, Братчику Лисе! В зуби!
Старий Лис розмахнувся своєю палицею — і лусь! лусь! лусь!
Тільки-но Ведмідь рота розкриє, щоб пояснити, як все насправді було, як Братчик Лис — лусь! лусь! лусь!
А Кролик тим часом втік і сховався в невеличкому болоті, тільки очі видно, бо ж знав напевне, що Братчик Ведмідь побіжить його шукати.
Аж бачить: біжить Ведмідь дорогою. Добіг до болітця та й каже:
— Як поживаєш, Сестрице Жабко? Чи не бачила, не пробігав тут часом Братчик Кролик?
— Ось щойно пробіг, — відповідає Братчик Кролик.
І старий Братчик Ведмідь припустив дорогою, а Братчик Кролик вибрався з болітця, обсушився на сонечку і пішов додому до своїх діточок, наче нічого й не сталось.
— А Ведмідь не спіймав Кролика потім?.. — сонним голосом запитав хлопчик.
— Спати, мерщій спати! — вигукнув дядечко Римус. — У тебе оченята вже геть злипаються.
Братчик Ведмідь і Сестричка Жаба
— Ні, ти розкажи мені, дядечку Римусе, — причепився Джоель, — спіймав потім Ведмідь Братчика Кролика?
Все обличчя старого прорізали веселі зморшки.
— Дурниці ти кажеш, синку. Не такий простий Братчик Кролик. От Ведмідь — той знову потрапив у халепу.
— Як же це було, дядечку Римусе?
— Братчик Ведмідь біг, біг дорогою, бачить — немає Братчика Кролика.
— Ну постривай же, Сестрице Жабко, — сказав Братчик Ведмідь. — Я тобі покажу, як обманювати! Хоч через рік, а пригадаю тобі це!
Не минуло й року, й місяця, навіть тижня не минуло, повертався Ведмідь з лісу, де шукав медові дупла, дивиться — на бережку біля болота сидить стара Сестриця Жаба. Кинув Братчик Ведмідь свою сокиру, підійшов до неї тихесенько, простягнув лапу та як схопить Сестрицю Жабу! Ось так. Притиснув її міцно і каже:
— Як живеться, Сестрице Жабко? Як твої діточки? У нас з тобою сьогодні буде довга розмова, — не знаю навіть, коли й побачать вони тебе знову.
А Жабка не знала, що й сказати. Вона не розуміла, в чому справа, і нічого не сказала. Сидить і мовчить. А Ведмідь знову за своє:
— Невже забула, як ти мене колись обдурила? Покепкувала наді мною, Сестрице Жабко? А тепер уже і я з тебе покепкую.
Тут Жабка злякалася та й каже:
— Що ж я тобі зробила, Братчику Ведмедю? Коли це я обманювала тебе?
Братчик Ведмідь давай сміятися. Йому хотілося довше познущатися з Жабки.
— Ні, звичайно ж, ні, Сестрице Жабко! Адже це не ти виставила з води голову і сказала мені, що Братчик Кролик щойно пробіг. Ну, звичайно ж, не ти. Ти, певно, в цей час сиділа вдома зі своїми діточками. Я не знаю, де твій дім, проте я знаю, де ти тепер, Сестрице Жабко, а ще я знаю, що більше ніколи тобі не доведеться морочити голову своїм добрим сусідам тут, поблизу цієї дороги.
Звичайно ж, Жабці було невтямки, що хоче з нею зробити Братчик Ведмідь. Але вона зрозуміла, що їй потрібно якось рятувати своє життя, та хутчіше, бо Братчик Ведмідь вже заклацав зубами.
От Жабка й гукнула:
— Братчику Ведмедю, відпусти мене цього разу! Я ніколи більше не буду!
Відпусти мене, Братчику Ведмедю, я за це покажу тобі найкраще медове дупло у всьому лісі!
Але Братчик Ведмідь усе клацає зубами, піна тече у нього з рота.
Сестриця Жабка знову гукає:
— Відпусти мене, Братчику Ведмедю! Я ніколи, ніколи більше не буду! Лише раз, лише раз відпусти!
Але старий Ведмідь сказав, що їй все одно вже кінець, і почав думати, як поквитатися з Сестрицею Жабкою. Він знав, що її не втопиш, а спалити — вогню в нього не було.
Думав він, думав…
Раптом Жабка перестала кричати і плакати та й каже:
— Якщо хочеш вбити мене, Братчику Ведмедю, понеси мене до он того великого каменя — на краю озера, — щоб я востаннє могла подивитися на моїх діточок. А потім ти візьмеш свою сокиру і приб'єш мене на тому самому камені.
Ця порада сподобалася Братчику Ведмедю, і він погодився: узяв Сестрицю Жабку за задні ноги, закинув сокиру на плече і пішов. Поклав Жабку на камінь. Вона прикинулась, ніби дивиться на своїх діточок, а Ведмідь постояв, постояв і взявся за сокиру. Поплював на руки, розмахнувся — і як стукне по каменю: бабах!
Та поки він піднімав сокиру і опускав її, Сестриця Жабка стрибнула в озеро — плюсь-плюсь! Відплила подалі й заспівала.
Ось яку вона пісню співала:
Інгл-го-дженг, ура, ура!
Інгл-го-дженг, ура!
От я і дома.