— Якщо ми добіжимо до нього...
— Пішли!
І вони побігли далі, тримаючись за руки. Провулок попереду розширювався у вулицю. З занепокоєнням Бак пошукав очима флаєри —може доганяють, але не побачив навіть одного. Він не знав точно, куди вони потрапили.
— Погоні нема?
— Здається, нема. Жодного флаєру, і я будь-кого не помітив позаду, коли ми зупинялися.
— Отже, ми втекли!
Футах у тридцяти від них зі світанкових тіней раптом виступила людина. Охоплені панікою, вони зупинилися, а він ступнув до них. Капелюх був низько насунутий на обличчя, але посмішку не можна було не впізнати. Джемс Дентон.
— Добрий ранок, красуня, — вимовив він. — "Відеоскоп Інтернешнл" багато втратив без тебе. Добрий ранок, містер Бак.
Вони стояли мовчки. Міс Меннінг вчепилася в плече Бака, а нігті її через сорочку встромилися йому в тіло. Він не ворушився.
— Я знав, що ти піймаєшся на цю маленьку хитрість, красуня. Я знав, що ти вже досить налякана, щоб на неї піддатися. Біля кожного виходу мої люди, але я вдячний тобі, що ти вибрала саме цей. Дуже вдячний. Я волію особисто зводити рахунки зі зрадниками.
Раптом він повернувся до Бака і прорикав:
— Забирайся звідси, Бак. До тебе черга ще не дійшла. Для тебе я приготував дещо інше.
Бак стояв, як прикутий до сирого тротуару.
— Ворушися, Бак, поки я не передумав!
Міс Меннінг відпустила його плече. Її голос зірвався на переривчастий шепіт.
— Йдіть! — сказала вона.
— Бак.
— Йдіть, швидко! — знову шепнула вона.
Бак нерішуче зробив два кроки.
— Бігцем! — закричав Дентон.
Бак побіг. Позаду пролунав лиховісний тріск пострілу, лемент — і настала тиша. Бак запнувся, побачив, що Дентон дивиться йому вслід, і знову побіг.
— Таким чином, боягуз, — сказав Бак.
— Ні, Бак, — Ленкі повільно похитав головою. — Ти смілива людина, інакше ти не вплутався б в цю справу. Це не була би сміливість — намагатися що-небудь там зробити. Це була би дурість. Винний я. Я думав, що він насамперед займеться рестораном. Тепер я дещо винен за це Дентону, Бак, а я з тих, хто платить свої борги.
Спотворене обличчя Ленкі заклопотано насупилося. Він якось дивно подивився на Бака і почухав свою лису голову.
— Вона була красива і хоробра жінка, Бак. Але я не розумію, чому Дентон відпустив тебе.
Трагедія, що нависла над рестораном Ленкі в той вечір, будь-як не позначилася на відвідувачах. Вони зустріли Бака, який вийшов до мультикорду, громом овацій. Коли він зупинився, нерішуче кланяючись, його оточили три полісмени.
— Ерлін Бак?
— Так.
— Ви арештовані.
Бак посміхнувся. Дентон не змусив чекати свого наступного ходу.
— У чому мене обвинувачують? — запитав він.
— У вбивстві. У вбивстві Меріголд Меннінг.
Ленкі притиснувся до ґрат сумним обличчям і неквапливо заговорив.
— У них є свідки, — сказав він, — чесні свідки, які бачили, як ти вибіг з цього провулка. У них є кілька лжесвідків, що бачили, як ти стріляв. Один з них — твій друг Халсі, якому саме трапилося робити свою ранню ранкову прогулянку по тій алеї — у всякому випадку, він про цьому присягне. Дентон, напевно, не пошкодував би мільйона, щоб засадити тебе, але в цьому нема потреби. Нема потреби навіть у тому, щоб підкупити суд. Настільки чиста справа проти тебе.
— А як щодо револьвера? — запитав Бак.
— Його знайшли. Звичайно, ніяких відбитків. Але дехто заявить, що ти був у рукавичках, або виявиться, що хтось бачив, як ти його обтирав.
Бак кивнув. Тепер він вже був не в змозі що-небудь змінити. Він служив справі, яку всі не розуміли, — можливо, він сам не розумів, що намагався зробити. І він програв.
— Що буде далі?
Ленкі похитав головою.
— Не вмію я приховувати погані звістки. Це означає довічний вирок. Тебе зашлють на Ганімед на рудники довічно.
— Зрозуміло, — сказав Бак. І додав із занепокоєнням: — А ти збираєшся продовжувати нашу справу?
— А чого ти, власне, хотів домогтися, Бак? Ти адже працював не тільки на ресторан "Ленкі". Я все не міг у цьому розібратися, але я ж був з тобою тому, що ти мені подобаєшся. І мені подобається твоя музика. Так чого ж ти хотів?
— Не знаю.
"Концерт? Тисяча чоловік, що збираються, щоб слухати музику? Цього він хотів?"
— Музики, напевно, — сказав він. — Позбутися від комерсів або хоч від деяких з них.
— Так. Так, здається, я тепер зрозумів. Ресторан "Ленкі" буде продовжувати твою справу, Бак, поки я живий. Новий мультикордист не такий вже поганий. Звичайно, не те, що ти, — але такого, як ти, більше завжди не буде. Ми все ще не можемо задовольнити всі заявки на місця. Ще кілька ресторанів покінчили з відеоскопом і намагаються нам наслідувати, але ми далеко попереду. Ми будемо продовжувати те, що почав ти, а твоя третина доходу буде йти тобі. Її будуть перераховувати на твій рахунок. Ти станеш багатою людиною, коли повернешся.
— Коли повернуся?
— Ну, довічний вирок не обов'язково означає вирок на все життя. Дивися, поводься як слід.
— А як же Вел?
— Про неї подбають. Я дам їй якусь роботу, щоб зайняти її.
— Може, я зможу посилати тобі музику для ресторану, сказав Бак. — У мене буде багато часу.
— Боюся, що ні. Від музики ж бо вони і хочуть тебе тримати подалі. Так що писати буде не можна. І до мультикорду тебе не підпустять. Вони думають, що ти зможеш загіпнотизувати сторожу і звільнити всіх ув'язнених.
— А мені дозволять взяти мою колекцію платівок?
— Боюся, що ні.
— Зрозуміло. Що ж, якщо так...
— Так, так. Тепер за мною вже другий борг Дентону.
У Ленкі, звичайно не схильного до проявів почуттів, були сльози на очах, коли він відвернувся.
Суд радився вісім хвилин і виніс обвинувальний вирок. Бак був присуджений до довічного ув'язнення. Хазяї відеоскопу знали, що життя на рудниках Ганімеда частенько виявлялося дуже коротким.
Серед простих людей все ширше розходилася чутка, що цей вирок був оплачений замовниками і хазяями відеоскопа. Говорили, що Ерліну Баку пришили справу за музику, яку він дав народу.
У той день, коли Бака відправили на Ганімед, було оголошено про публічний виступ мультикордиста X. Вейла і скрипаля Б. Джонсона. Вхід — один долар.
Ленкі старанно зібрав матеріал, перекупив одного з підкуплених свідків і оскаржив. У перегляді справи відмовили. Один за іншим тяглися роки.
Був організований Нью-йоркський симфонічний оркестр із двадцяти інструментів... Один з розкішних повітряних автомобілів Джемса Дентона розбився, і він загинув. Нещасний випадок. Мільйонер, що один раз чув, як Ерлін Бак грав по відеоскопу, заснував десяток консерваторій. Вони повинні були мати ім'я Бака, але один історик музики, який будь-чого не чув про Бака, змінив ім'я на Баха.
Ленкі вмер, і його зять продовжував заповідану йому справу. Була проведена передплата на будівництво нового концертного залу для Нью-йоркського симфонічного оркестру, який тепер нараховував сорок інструментів. Інтерес до цього оркестру ріс, як лавина, і, нарешті, місце для нового залу вибрали в Огайо, щоб туди легко можна було добратися з кожної частини Північноамериканського континенту. Був споруджений зал Бетховена на сорок тисяч чоловік. За перші ж сорок вісім годин після початку продажу квитків були розібрані всі абонементи на першу серію концертів.
Вперше за двісті років по Відеоскопу передавали оперу. Там же, в Огайо, був збудований оперний театр, а потім інститут мистецтв. Центр зростав спочатку на приватні пожертвування, потім на урядову субсидію. Зять Ленкі вмер, керування рестораном "Ленкі" перейшло до його племінника разом зі справою звільнення Ерліна Бака. Пройшло тридцять років, потім сорок.
Через сорок дев'ять років, сім місяців і дев'ятнадцять днів після того, як Баку був винесений довічний вирок, його помилували. Йому все ще належала третина прибутку найбільш процвітаючого ресторану на Манхеттенені, і капітал, який нагромадився за багато років, зробив його багатою людиною. Йому було дев'яносто шість років.
Зал Бетховена знову переповнений. Відпочиваючі з усієї Сонячної системи; любителі музики — власники абонементів; старі, які доживають життя в Центрі, — уся сорокатисячна юрба нетерпляче колихалася в чеканні диригента. Коли він вийшов, із усіх дванадцяти ярусів гримнули оплески.
Ерлін Бак сидів на своєму постійному місці в задніх рядах партеру. Він навів бінокль і розглядав оркестр, знову міркуючи про те, на що можуть бути схожі звуки контрабаса. Усі його прикрості залишилися на Ганімеді. Життя його в Центрі стало нескінченним потоком чудесних відкриттів.
Зрозуміло, всі не пам'ятали Ерліна Бака, музикороба й вбивцю. Бо вже цілі покоління людей не пам'ятали комерсів. І все-таки Бак почував, що всього цього домігся він — точнісінько так само, немов би він побудував цей будинок і сам Центр власними руками. Він витягнув перед собою руки, знівечені за багато років на рудниках. Його пальці були розплющені, тіло покалічене каменями. Він не шкодував про будь-що. Він зробив свою справу як належить.
У проході за ним стояли два білетера. Один вказав на нього пальцем і прошептав:
— Ну і тип, от цей! Ходить на всі концерти. Навіть одного не пропустить. Просто сидить отут у задньому ряді і розглядає людей. Кажуть, він був одним з колишніх музикоробів багато років тому.
— Може, він музику любить? — сказав інший.
— Та ні. Ці колишні музикороби нічого розуміли в музиці. І зрештою — він же ж зовсім глухий.