Встановлені Всевишнім, ці Закони працюють залізно, непохитно на виконання Його Волі, самочинно, як Її частина, прагнучи досконалости.
Так було й зі створенням людини як вінця всього Діяння, в котрій мали поєднатися всі роди, закладені у Творіння. Тому в Груборечовинному світі із земної видимої матерії в дальшому розвитку поступово сформувалося вмістище, в яке могла бути занурена іскра з Чистодуховного, що була безсмертною. Шляхом невпинного розвитку форм із часом постала високорозвинена тварина, наділена мисленням, яка вже використовувала різні допоміжні засоби для здобування їжі та захисту. Ми можемо й сьогодні спостерігати різновиди нижчих тварин, які використовують окремі допоміжні засоби для здобування та зберігання того, що потрібне для їхнього існування, і які при захисті часто виявляють вражаючу хитрість.
Вищезгаданих найбільш високорозвинених тварин, які зникли в переворотах, що відбулися на Землі, іменують сьогодні "первісними людьми". Але називати їх пращурами людини – велика помилка! На тій самій підставі корову можна було б визнати "частковою матір'ю" людства, оскільки більшість дітей у перші місяці свого життя потребують молока корови безпосередньо для побудови своїх тіл, тобто завдяки їй вони є життєздатними і ростуть. Не дуже багато спільного з благородною й мислячою твариною "первісною людиною" має і справжня людина, бо груборечовинне тіло людини є не більше, ніж необхідний допоміжний засіб, якого вона потребує, щоб у груборечовинному земному мати змогу діяти в кожному його напрямку і знаходити порозуміння.
Твердженням, що людина постала від мавпи, буквально "виплескують дитину з водою"! Таким чином далеко відходять від цілі. Часткову подію підносять до абсолютно доконаного факту. І головного бракує при цьому!
Це було б правильно, якби тіло людини справді було "людиною". Однак груборечовинне тіло є лише її вбрання, яке вона скидає, щойно повертається до Етерної речовинности.
Як же відбувалося становлення першої людини?
Після досягнення найвищої точки Груборечовинного світу з найдосконалішими тваринами мусила відбутися переміна для подальшого розвитку, коли не повинен був виникати застій, що мав у собі небезпеку реґресу. І ця переміна була передбачена і здійснилася: як іскра Духа, що вийшла з Духовного і проникла крізь Етерноречовинний світ, оновлюючи й підносячи все притягнуте, на його межі в мить, коли груборечовинне земне вмістище досягло у своєму розвитку найвищої точки, постала етерноречовинна духовна людина, готова пов'язати себе з груборечовинним, аби його просувати й підносити.
Отже, тим часом, коли вмістище в Грубій речовинності дозріло, душа в Етерній речовинності розвинулася настільки, що володіла достатньою силою, щоби при входженні в груборечовинне вмістище зберегти свою самостійність.
Об'єднання обох цих частин означало тісніше злиття Груборечовинного світу з Етерноречовинним світом аж із піднесенням до Духовного.
Тільки ця подія означила народження людини!
Саме зачаття ще й сьогодні є в людині чисто тваринним актом. Високі або ниці відчуття при цьому не мають нічого спільного з самим актом, але вони зумовлюють духовні прояви, наслідки яких у притяганні абсолютно спорідненого мають велике значення.
Чисто тваринним є також розвиток тіла до середини вагітности. "Чисто тваринний", власне кажучи, неправильний вислів, але я хочу цим означити його як чисто груборечовинний.
Тільки в середині вагітности при визначеній зрілості майбутнього тіла для народження інкарнується передбачений дух, який до цього довго перебував поблизу майбутньої матері. Входження духу спричиняє перші здригання маленького груборечовинного тіла, що поволі розвивається, тобто перші порухи дитини. Відтепер з'являється і своєрідне почуття блаженства у вагітної жінки; з цієї миті в неї входять зовсім інші відчуття: усвідомлення близькости другого духу в собі, сприйняття його самого. І залежно від природи нового, другого духу в ній виникають і її власні відчуття.
Такою є подія при кожному становленні людини. Але повернімося до становлення першої людини.
Отже, настав великий етап у розвитку Творіння: на одному боці – в Груборечовинному світі – постала найбільш високорозвинена тварина, котра підготувала груборечовинне тіло, як вмістище, для прийдешньої людини; на другому боці – в Етерноречовинному світі – постала розвинена людська душа, що жадала з'єднання з груборечовинним вмістищем, аби цим усьому груборечовинному надати дальшого злету до одухотворення.
Коли відбувся акт зачаття між найблагороднішою парою цих високорозвинених тварин, у годині інкарнування не було, як досі, душі тварини* (Доповідь № 49 "Відмінність у походженні людини і тварини"), натомість інкарнувалася готова до цього людська душа, яка несла в собі безсмертну іскру Духа. Етерноречовинні людські душі з переважно позитивно розвиненими здібностями інкарнувались у відповідні їхній природі чоловічі тіла тварин, а з переважно негативними ніжнішими здібностями – в жіночі тіла, що більше відповідали їхній природі** (Доповідь № 78 "Стать").
Ця подія не дає жодних підстав для твердження, що людина, справжнє походження котрої коріниться в Духовному, постала від тварини "первісна людина", яка могла лише підготувати груборечовинне перехідне вмістище для неї. І сьогодні найбільшим матеріялістам не спало б на думку розглядати себе як безпосередньо споріднених із твариною; і все-таки як тепер, так і тоді наявна тісна тілесна спорідненість, тобто груборечовинна схожість, тоді як справді "жива" людина, себто справжнє духовне "Я" людини взагалі не має жодної схожости з твариною чи якогось стосунку до неї.
Після народження перша земна людина виявилася по-справжньому самотньою, безбатченком, оскільки, попри високий розвиток тварин, вона не могла визнати їх за батьків і не спроможна була мати з ними якесь спілкування.
Жінка завдяки її ціннішим духовним якостям насправді повинна була і могла би бути досконалішою за чоловіка, якби тільки вона намагалася все більше й більше гармонійно очищати даровані їй відчуття, внаслідок чого стала б силою, яка мусила діяти в усьому Груборечовинному творінні, перетворюючи та підносячи його. Але, на жаль, саме вона, передусім, і схибила, оскільки стала іграшкою довірених їй потужних сил відчуттів, які до того ж іще затьмарила та забруднила почуттями і фантазіями.
Який глибокий зміст закладено в біблійну оповідь про куштування від дерева пізнання! Коли жінка, спокушена змієм, подала чоловікові яблуко. Навіть неможливо краще образно відтворити подію, що сталася в речовинності.
Те, що жінка запропонувала яблуко, означало усвідомлення нею своєї принадности для чоловіка та зумисне використання цього. А те, що чоловік його прийняв і з'їв, було згодою на це з пробудженим прагненням привернути увагу жінки тільки до себе; відтоді він розпочав накопичення скарбів та привласнення різноманітних цінностей, аби стати бажаним для неї.
З цього почалося плекання інтелекту з його виявами користолюбства, брехні, гноблення, і люди зрештою цілком підкорилися йому і таким чином добровільно зробили себе рабами власного інструмента. Віддавши ж себе під владу інтелекту з невідворотними наслідками, що є його характерною особливістю, вони міцно прикували себе до простору й часу, і втратили таким чином здатність осягнути або пережити те, що підноситься над простором і часом, тобто все духовне, етерноречовинне. Це було повне відокремлення від справжнього Раю і від Етерноречовинного світу, яке вони самі собі спричинили, бо невідворотним було те, що вони більше не могли "розуміти" все духовно-етерноречовинне, яке не знає ні простору, ні часу, через їхній міцно прив'язаний до простору й часу інтелект і, отже, вузько обмежений горизонт спроможности осягнення. Так для людей інтелекту переживання і видіння людей відчуття, як і незрозумілі їм перекази, перетворилися на "казки". Невпинно збільшувалася кількість матеріялістів, тобто людей, спроможних визнавати покищо лише грубу, прив'язану до земного простору та часу матерію, котрі, зрештою, сміялися, глузуючи з ідеалістів, які, завдяки своєму більшому та глибшому внутрішньому життю, ще не зовсім втратили шлях до Етерноречовинного світу, називаючи їх мрійниками, якщо не дурнями або навіть шахраями.
Однак сьогодні стоїмо ми нарешті впритул перед годиною, коли почнеться наступний великий етап у Творінні, який буде безумовним злетом і принесе те, що вже повинен був принести перший етап становлення людини: народження одухотвореної досконалої людини!
Людини, яка впливає на все Груборечовинне творіння, спряючи його розвитку і ушляхетнюючи його, що і є справжньою метою людини на Землі. Тоді ніде більше не буде місця для прикутого до простору і часу гнобителя-матеріяліста. Чужинцем він стане у всіх землях, залишившись без батьківщини. Він висохне і пропаде, як полова, що від'єднується від пшениці. Пильнуйте, аби при цьому від'єднанні ви не виявилися занадто легкими!
8. Людина у Творінні
Людина насправді повинна не жити за колишніми поняттями, а більше бути людиною відчуття. Завдяки цьому вона для подальшого розвитку всього Творіння утворила б необхідну сполучну ланку.Об'єднуючи в собі етерноречовинне Потойбіччя і груборечовинне Цьогобіччя, а це для неї можливо, вона обидва може оглядати, обидва водночас може переживати. Для цього в її розпорядженні є інструмент, який ставить її на вершину всього Груборечовинного творіння: інтелект. Із цим інструментом вона здатна спрямовувати, тобто вести.
Інтелект є найвищим у земному і має бути стерном крізь земне життя, тимчасом як існує рушійна сила відчуття, породжена Духовним світом. Основою інтелекту, отже, є тіло, а основою відчуття – дух.
Інтелект прив'язаний до простору та часу, як усе земне, як продукт мозку, що належить до груборечовинного тіла. Інтелект ніколи не зможе діяти поза простором і часом, хоча попри це, сам він етерноречовинніший, ніж тіло, та все-таки ще надто щільний і важкий, аби піднятися над простором і часом. Отже, він повністю прив'язаний до Землі.
А відчуття (не почуття) існує поза простором і часом, тому приходить із Духовного.
Оснащена в цей спосіб, людина могла бути тісно пов'язана з найетерноречовиннішим, більше того, підтримувати зв'язок із самим Чистодуховним і все-таки жити й діяти серед усього земного груборечовинного.