Ти знав Баррі Фербразера?
— Трохи, — відповів Жирко.
Щось у його голосі збентежило Ендрю.
— Він був моїм наставником у школі Святого Томаса, — сказала Патриція, дивлячись кудись удалину. — Приємний чолов'яга. Я обов'язково приїхала б на похорон, але ми з Меллі відпочивали тоді в Церматті. А що це за фігня, якою так тішилася моя мати… цей "Привид Баррі"?
— Хтось присилає повідомлення на сайт місцевої ради, — поспіхом пояснив Ендрю, побоюючись, що Жирко може ляпнути щось не те. — Плітки й таке інше.
— Ну, таке моя мати любить, — сказала Патриція.
— Цікаво, що тепер напише "Привид"? — мовив Жирко, скоса зиркнувши на Ендрю.
— Мабуть, більше нічого, бо вибори вже пройшли, — буркнув Ендрю.
— Ой, не знаю, — засумнівався Жирко. — Якщо є щось таке, шо й досі дратує "Привида Баррі"…
Він знав, що Ендрю засмикався, і це його тішило. Ендрю весь час стирчав на цій нікудишній роботі, а скоро взагалі звідси поїде. Жирко нічим не був йому зобов'язаний. Справжність не має нічого спільного з докорами сумління і зобов'язаннями.
— З тобою все добре? — спитала Патриція Ґаю, і та кивнула, й далі ховаючи обличчя. — Це в тебе від алкоголю чи, може, від того дуету?
Ендрю ввічливо реготнув, щоб хоч якось відійти від теми "Привида Баррі Фербразера".
— Я теж мало не блювонула, — сказала Патриція, — коли мій старий і та потаскана Морін зайшлися дуетом. Та ще й під ручку. — Патриція зробила останню потужну затяжку, викинула недопалок і розтерла його каблуком. — Коли мені було дванадцять, я їх застукала, коли Морін відсмоктувала в нього, — сказала вона. — І він дав мені п'ятірку, щоб я не сказала матері.
Ендрю й Жирко ошелешено заклякли на місці, боячись навіть перезирнутися. Патриція витерла рукою обличчя: вона плакала.
— Краще б я не приїжджала, — сказала вона. — Знала, блін, що не варто.
На очах у хлопців вона сіла у "БМВ", завела мотор, виїхала заднім ходом з парковки і помчала в нічну темряву.
— Ні фіга собі, — сказав Жирко.
— Я, здається, зараз виблюю, — прошепотіла Ґая.
— Містер Моллісон кличе вас назад… подавати напої.
Повідомивши це, Суквіндер знову щезла.
— Я не можу, — прошепотіла Ґая.
Ендрю залишив її на вулиці. Коли він прочинив двері, йому у вуха вдарив неймовірний гамір. Танці були в розпалі. Ендрю відступився, щоб дати дорогу Обрі і Джулії Фаулі. Повернені спинами до присутніх, вони вже не приховували втомленого полегшення, що можуть, нарешті, піти з вечірки.
Саманта Моллісон не танцювала, а стояла, спершись об стіл, що зовсім недавно ломився від моря пляшок. Поки Суквіндер бігала сюди-туди, збираючи порожні склянки, Ендрю розпакував останню коробку чистих келихів, склав їх у ряд і наповнив.
— У тебе метелик з'їхав убік, — сказала Саманта і, перехилившись через стіл, поправила йому метелик. Він зніяковів і одразу шмигнув до кухні, щойно вона його відпустила. Ставлячи склянки в посудомийку, Ендрю кілька разів приклався до поцупленої ним пляшки. Він хотів напитися, як Ґая. Хотів, щоб знову повернулася та мить, коли вони нестримно реготалися, аж поки з'явився Жирко.
Хвилин за десять він знову перевірив стіл з напоями і побачив, що Саманта ще й досі стовбичила там з осклілими очима, а на столі перед нею стояли наповнені келихи, і вона могла пити, скільки влізе. Говард, стікаючи потом, робив вихиляси в центрі зали і голосно реготав з якогось жарту Морін. Ендрю проштовхався крізь натовп і знову вийшов на свіже повітря.
Спочатку він її не побачив. А тоді помітив їх обох. Метрів за десять від дверей Ґая з Жирком затискалися і цілувалися в засос.
— Слухай, ти вибач, але я не можу робити все сама, — розпачливо мовила з-за його спини Суквіндер.
І тут вона помітила Жирка і Ґаю. З її грудей вирвалося щось середнє між зойком і схлипом. Онімілий Ендрю поплентався за нею до зали. На кухні він вилив решту горілки в склянку і залпом хильнув. Потім механічно, наче робот, наповнив раковину водою й заходився мити склянки, які не вмістилися в посудомийці.
Алкоголь діяв інакше, ніж трава. Ендрю відчував спустошеність і гостре бажання врізати комусь по пиці: скажімо, Жиркові.
Невдовзі він зрозумів, що стрілка на настінному годиннику перескочила з півночі на першу ночі; гості почали розходитись.
Йому сказали йти в гардероб. Це було нелегко, тож він, похитуючись, знову подався на кухню, залишивши замість себе Суквіндер.
Саманта зі склянкою в руці самотньо підпирала холодильник. Ендрю замиготіло перед очима, ніби він бачив серію слайдів. Ґая так і не повернулась. Напевно, давно пішла кудись разом із Жирком. Саманта щось говорила. Вона теж була п'яна. Тепер він її вже не соромився. Зате відчував, що його скоро знудить.
— …ненавиджу цей клятий Пеґфорд, — казала Саманта, — але ти ще молодий і можеш забратися звідси.
— Ага, — сказав він, не відчуваючи власних губ. — Я п-п-поїду… з-заберуся.
Вона відгорнула йому волосся з чола і сказала "милий". Образ Ґаї, яка засунула язика Жиркові в рот, стер з його пам'яті все інше. Від розпашілого тіла Саманти хвилями накочувалися пахощі її парфумів.
— Це гівняний гурт, — сказав Ендрю, тицьнувши пальцем їй у груди.
Але Саманта, здається, його не почула. Її потріскані губи були гарячі, а перса величезні, і вона притискалася ними до його грудей. Її зад був завширшки, як…
— Що за херня?!
Ендрю гепнувся на сушарку для посуду, а Саманту поволік із кухні дебелий мужчина з коротким сивуватим волоссям. До Ендрю почало туманно доходити, що сталася якась халепа, але все довкола почало мерехтіти й крутитися, і єдине, на що він мусив спромогтися, це добрести на непевних ногах до сміттєвого бачка на іншому кінці кухні і блювати, блювати, блювати…
— Вибачте, сюди не можна! — почув він голос Суквіндер. — Тут двері заставлені!
Ендрю міцно зав'язав торбинку для сміття зі своїм блювотинням. Суквіндер допомогла йому прибрати на кухні. Його ще двічі знудило, але обидва рази він встигав добігти до туалету.
Була вже майже друга ночі, коли спітнілий, але усміхнений Говард подякував їм і побажав "на добраніч".
— Чудова робота, — сказав він. — Ну, до завтра. Дуже добре… а де, до речі, міс Баден?
Ендрю залишив Суквіндер, щоб та щось понавигадувала, а сам вийшов надвір, відв'язав Саймонів велосипед і повів його в темряву.
Довга нічна поїздка до Дому-на-пагорбі трохи освіжила йому голову, але не втамувала ні гіркоти, ні відчуття власної нікчемності.
Чи казав він колись Жиркові, що йому подобається Ґая? Може, й ні, але Жирко це знав. Він знав, що Жирко це знав… може, вони зараз трахаються?
"Я все одно їду звідси, — подумав Ендрю, ведучи велосипед під гору і здригаючись від нічного вітру. — Так що пішли вони всі на хер…"
А тоді подумав: треба валити звідси… Невже він лизався з матір'ю Лексі Моллісон? Невже її чоловік їх застукав? Невже це сталося насправді?
Він боявся Майлза, але й хотів розповісти про це Жиркові, щоб побачити вираз його обличчя…
Коли він з останніх сил таки доплівся додому, з темної кухні долинув голос Саймона.
— Ти завіз мій велосипед у гараж?
Саймон сидів за кухонним столом і їв вівсяну кашу. Було вже майже пів на третю.
— Не міг заснути, — поскаржився Саймон.
Він чи не вперше не злився. Рут поблизу не було, тож йому не було потреби доводити, що він сильніший чи мудріший за своїх синів. Він здавався виснаженим і здрібнілим.
— Думаю, нам доведеться переїхати в Редінґ, прищику, — повідомив Саймон. Це було сказано майже з любов'ю.
Усе ще трохи здригаючись і почуваючи себе контуженим ветераном, якого ще й гризуть докори сумління, Ендрю раптом захотів щось зробити для батька, щоб загладити свою провину. Настав час припинити ворожнечу і визнати Саймона союзником. Вони ж родина, врешті-решт. Їм разом переїжджати. Цілком можливо, що десь там їм буде краще.
— Я маю для тебе одну річ, — сказав він. — Ходи сюди. Я в школі докумекав, як це зробити…
IV
Над Пеґфордом і Полями блакитним куполом нависло небо. Світанкове сяйво заграло над старим військовим меморіалом посеред Майдану, блиснуло на потріскані бетонні фасади будиночків на Фолей Роуд і пофарбувало в золотавий колір білі стіни Дому-на-пагорбі. Сідаючи в машину й готуючись до чергової виснажливої зміни в лікарні, Рут Прайс поглянула на річечку Орр, що сріблястою стрічкою виблискувала вдалині, й подумала, як несправедливо, що невдовзі і цей будинок, і його розкішний краєвид належатимуть комусь іншому.
А за якусь милю нижче, в Соборному провулку, Саманта Моллісон ще й досі міцно спала у кімнаті для гостей. Двері тут не замикалися, але перед тим, як завалитися в ліжко у напівроздягненому вигляді, вона забарикадувала їх кріслом. Лютий головний біль будив її серед ночі, а яскравий промінчик, проникнувши крізь шпаринку між шторами, різонув по оку, наче лазер. Вона покрутилася на ліжку, не бажаючи виходити з тривожної напівдрімоти, потерпаючи від спраги й важкого відчуття провини.
Унизу, на вилизаній до блиску кухні, випроставшись і втупившись у холодильник, самотньо сидів Майлз перед неторканим горнятком чаю. Він сидів і раз по раз прокручував у голові образ п'яної дружини в обіймах шістнадцятирічного школяра.
За три будинки звідти, навіть не переодягтись після бенкету Говарда, лежав і курив у своїй мансарді Жирко Вол. Він не хотів засинати і пролежав цілу ніч з розплющеними очима. У роті в нього все затерпло від викурених цигарок, але втома дала зовсім не той ефект, якого він сподівався. Думки стали невиразні, а відчуття пригніченості і неспокою лише наростало.
Колін Вол прокинувся в холодному поту від чергового кошмару, подібного до тих, що мучили його роками. У снах він завжди вичворяв жахливі речі: такі, які він понад усе боявся вчинити в реальному житті. Цього разу він убив Баррі Фербразера і про це стало відомо поліції, і йому прийшли повідомити, що вже зробили ексгумацію трупа і знайшли отруту, якою він, Колін, і отруїв Баррі.
Споглядаючи на стелі знайому тінь від торшера, Колін дивувався, чому він ніколи досі не припускав можливості, що це саме він убив Баррі, і перед ним одразу постало запитання: а як знати, що вбив його не ти?
Унизу Тесса колола собі в живіт інсулін. Вона знала, що Жирко вдома, бо чула запах цигарок на сходах, що вели до його спальні на мансарді. Але вона не знала, коли він повернувся і де пропадав, і це її лякало.