І чи знаєш ти, що він закохався в Соню? д
— Які дурниці...
— Я впевнена, от побачиш.
Наташине завбачення справджувалось. Долохов, який не любив жіночого товариства, став часто бувати в домі, і питання про те, заради кого він їздить, невдовзі (хоч ніхто й не казав про це) було розв'язане так, що він їздить заради Соні. ї Соня, хоча ніколи не посміла б сказати цього, знала це і щоразу, як кумач, червоніла, коли з'являвся Долохов.
Долохов часто обідав у Ростових, ніколи не пропускаючи спектакля, де вони були, й бував на балах adolescentes 1 в Іогеля, де завжди бували Ростови. Він виявляв переважну увагу до Соні і дивився на неї такими очима, що не тільки вона без рум'янцю не могла витримати цього погляду, а й стара графиня і Наташа червоніли, помітивши цей погляд.
Видно було, що цей сильний, чудний мужчина перебував під невідпорним впливом цієї чорненької, граціозної дівчинки, яка любила іншого.
Ростов помічав щось нове між Долоховим і Сонею; але він не визначав собі, які це були взаємини. "Вони там усі закохані в когось",— думав він про Соню і Наташу. Але йому було не так, як раніш, легко з Сонею та ДолоховИхМ, і він рідше став бувати вдома.
З осені 1806 року знову всі заговорили про війну з Наполеоном ще з більшим запалом, ніж торік. Призначено було не тільки набір десяти рекрутів, а ще й дев'яти ратників з тисячі. Скрізь проклинали анафемою Бонапартія, і в Москві тільки й було балачок, шо про майбутню війну Для родини Ростових увесь інтерес цих готувань до війни полягав лише в тому, що Миколенька нізащо не погоджувався залишатись у Москві й ничіку-вав тільки кінця відпустки Денисова, щоб з ним разом їхати в
" підлітків
иолк після свят. Майбутній від'їзд не тільки не перешкоджав йому веселитися, а ще заохочував його до цього. Більшу частину часу він проводив поза домівкою, на обідах, вечорах та балах.
XI
На третій день різдва Микола обідав удома, що останнього часу рідко траплялося з ним. Це був офіціально-прощальний обід, бо він з Денисовим виїжджав у полк по водохрещах. Обідало чоловік зо двадцять, серед них Долохов і Денисов.
Ніколи в домі Ростових любовна атмосфера, атмосфера закоханості не давалася взнаки з такою силою, як у ці дні свят. "Лови хвилини щастя, примушуй себе кохати, закохуйся самі Тільки це одне є справжнє на світі, решта все дурниці. І цим лише ми тут захоплені",— звучало в цій атмосфері.
Микола, як і завжди, замучивши дві пари коней, і то не встигши побувати в усіх місцях, де йому треба було бути і куди його запрошували, приїхав додому перед самим обідом. Тільки-но він увійшов, як відразу помітив і відчув напруженість любовної атмосфери в домі, але, крім того, він помітив чудне збентеження, що панувало між деякими з членів товариства. Особливо схвильовані були Соня, Долохов, стара графиня і трохи Наташа. Микола зрозумів, що щось мало статися до обіду між Сонею та Долоховим, і, з властивою йому чуйністю серця, був дуже ніжний і обережний під час обіду в обходженні з ними обома. Цього ж вечора третього дня свят мав бути один з тих балів у Іогеля (вчителя танців), що він давав на свята для всіх своїх учнів та учениць.
— Миколенька, ти поїдеш до Іогеля? Будь ласка, їдь,— звернулась до нього Наташа,— він тебе особливо просив, і Василь Дмитрович (це був Денисов) їде.
— Куди я не поїду з наказу графині! — сказав Денисов, який жартома поставив себе в домі Ростових в роль Наташиного рицаря,— pas de châle 1 ладен танцювати.
— Якщо встигну! Я обіцяв Архаровим, у них вечір,— сказав Микола.
— А ти?..— звернувся він до Долохова. І тільки-но спитав це, помітив, що цього не треба було питати.
— Поїду, можливо...— холодно й сердито сказав Долохов, глянувши на Соню, і, насупившись, таким самим поглядом, яким він на клубному обіді дивився на П'єра, знову глянув на Миколу.
"Що-небудь є",— подумав Микола і ще більш упевнився в цьому припущенні після того, як Долохов зараз же по обіді поїхав. Він викликав Наташу і спитав, що трапилось.
1 танець з шаллю
дві
— А я тебе шукала,—промовила Наташа, вибігши до нього.— Я казала, ти все не хотів вірити! —з переможним виглядом сказала вона.— Він освідчився Соні!
Хоч як мало за цей час Микола приділяв уваги Соні, але, коли він почув це, щось наче відірвалось у ньому. Долохов являв собою пристойну і з деяких поглядів блискучу партію для сироти-безприданниці Соні. На думку старої графині і вищого світу не можна було відмовити йому. І тому першим почуттям Миколи, коли він почув це, була злість проти Соні. Він готувався до того, щоб сказати: "І чудово! Певна річ, треба забути дитячі обіцянки і прийняти освідчення". Але не встиг він ще сказати цього...
— Можеш собі уявити! Вона відмовила, зовсім відмовила! — заговорила Наташа.— Вона сказала, що любить іншого,— додала вона, трохи помовчавши.
"Та інакше й не могла зробити моя Соня!" — подумав Микола.
— Хоч як мама просила її, вона відмовила, і я знаю, вона не змінить, коли що сказала...
— А мама просила її? — докірливо сказав Микола.
— Просила,— сказала Наташа.— Знаєш, Миколенька, не сердься; але я знаю, що ти з нею не одружишся. Я знаю, бозна-чому, я знаю певно, ти не одружишся.
— Ну, цього ти зовсім не знаєш,— сказав Микола,— але мені треба поговорити з нею. Яка чудова ця Соня! — додав він, усміхаючись.
— Вона така чудова! Я тобі пришлю її.— І Наташа, поцілувавши брата, побігла.
Через хвилину прийшла Соня, злякана, розгублена й винувата. Микола підійшов до неї і поцілував її в руку. Ue вперше у цей приїзд вони розмовляли віч-на-віч і про свою любов.
— Sophie,— почав він боязко, а далі говорив усе сміливіше і сміливіше,— коли ви хочете відмовитись не тільки від блискучої, від вигідної партії... але він прекрасна, благородна людина... він мій друг...
Соня перебила його.
— Я вже відмовилася,— сказала вона квапливо.
— Якщо ви відмовляєтесь заради мене, то я боюсь, що на мені...
Соня знову перебила його. Вона благальним, зляканим поглядом подивилась на нього.
— Nicolas, не кажіть мені цього,— сказала вона.
— Ні, я повинен. Може, це suffisance 1 з мого боку, проте краще сказати. Якщо ви відмовитесь заради мене, то я повинен сказати вам щиру правду. Я вас люблю, я думаю, більш за всіх...
1 самовпевненість
— Мені й досить,— спалахнувши, сказала Соня.
— Ні, але я тисячу разів закохувався й буду закохуватись, хоч такого почуття дружби, довіри, любові у мене ні до кого нема, як до вас. Потім я молодий. Maman не хоче цього. Ну, просто, я нічого не обіцяю. І я прошу вас подумати про освідчення Долохова,— сказав він, насилу вимовляючи прізвище свого друга.
— Не кажіть мені цього. Я нічого не хочу. Я люблю вас, як брата, і завжди любитиму і більше мені нічого не треба.
— Ви ангел, я вас не вартий, але я лише боюся обманути вас.— Микола ще раз поцілував її в руку.
XII
В Іогеля були найвеселіші в Москві бали. Це казали матінки, дивлячись на своїх adolescentes *, які виробляли щойно вивчені па; це казали й самі adolescentes та adolescents2, танцюючи до знемоги; це казали дорослі панночки й молодики, що приїжджали на ці бали, ставлячись до них поблажливо, і знаходили в них найкращі веселощі. Цього ж таки року на цих балах зав'язалось два одруження. Дві гарненькі княжни Горчакови знайшли женихів і вийшли заміж, і цим ще більш уславили ці бали. Особливим на цих балах було те, що не було господаря й господині: був добродушний Іогель; він як пух літав, за всіма правилами розшаркувався і приймав білетики за уроки від усіх своїх гостей; було заведено, що на ці бали їздили лише ті, хто хотів танцювати й веселитися, як хочуть цього тринадцяти— і чотирнадцятилітні дівчатка, що вперше одягають довгі плаття. Майже всі здавалися гарненькими: так захоплено всі вони усміхалися і так блищали в них оченята. Кращі учениці, з яких найкращою була Наташа, що відзначалася своєю граціозністю, інколи танцювали навіть pas de châle; але на цьому, останньому балу танцювали лише екосези, англези та мазурку, яка тільки-но входила в моду. Залу взяв Іогель у домі Безухова; бал дуже вдався, як казали всі. Багато було гарненьких дівчаток, і панночки Ростови були з найкращих. Обидві вони були особливо щасливі й веселі. Цього вечора Соня, горда освідченням Долохова, своєю відмовою і розмовою з Ростовим, крутилася —ще вдома, не даючи дівчині дочесати свої коси, і тепер наскрізь сяяла поривчастою радістю.
Наташа, не менш горда тим, що вона вперше була в довгому платті, на справжньому балу, була ще щасливіша. Вони були в білих серпанкових платтях з рожевими стрічками.
Наташа стала закоханою з самої тієї хвилини, як увійшла
1 підліточків, * підлітки,
на бал. Вона не була закохана ні в кого зокрема, вона закохана була в усіх. На кого вона дивилася в ту хвилину, як дивилася, в того й була закохана.
— Ах, як гарно! — раз у раз казала вона, підбігаючи до Соні. Микола з Денисовим ходили по залах, привітно й поблажливо оглядаючи тих, що танцювали.
— Яка вона мила, красунею буде,— сказав Денисов.
— Хто?
— Графиня Наташа,— відповів Денисов.
— І як вона танцює, яка грація! — помовчавши трохи, знову сказав він.
— Та про кого ти говориш?
— Про сестру про твою! — сердито вигукнув Денисов. Ростов усміхнувся.
— Mon cher comte; vous êtes l'un de mes meilleurs écoliers, il faut que vous dansiez,— сказав маленький Іогель, підходячи до Миколи.— Voyez combien de jolies demoiselles1.— Він з тією ж просьбою звернувся й до Денисова, теж свого колишнього учня.
— Non, mon cher, je ferai tapisserie2,— сказав Денисов.— Хіба ви не пам'ятаєте, як недбало я ставився до ваших уроків?..
— О ні! — квапливо утішаючи його, сказав Іогель.— Ви лише неуважні були, а ви мали здібності, так, ви мали здібності.
Заграли новозаведену мазурку. Микола не міг відмовити Іогелю і запросив Соню. Денисов підсів до стареньких жінок і, спершись на шаблю, притупуючи в такт, щось весело розповідав і смішив старих дам, поглядаючи на молодь, що танцювала. Іогель у першій парі танцював з Наташею, своєю гордістю і кращою ученицею. М'яко, ніжно перебираючи своїми ніжками в черевичках, Іогель першим полетів по залі з Наташею, яка торопіла, але старанно виробляла па. Денисов не зводив з неї очей і вистукував шаблею такт з таким виглядом, який ясно говорив, що він сам не танцює лише тому, що не хоче, а не через те, що не може.