Габрієла

Стоячи на ґанку, він поляскував себе нагаєм по халявах чобіт. Цим нагаєм він одшмагав доньку, після чого вона й залишила родину. Полковник кинув на негра погляд, який після втечі Малвіни став задумливим і сумним, і роздратовано мовив:

— Готуйся, негре! Днями я знову повезу тебе в Ільєус. Мені потрібний буде там хлопець з гострим оком.

Чи не для того, аби вбити чоловіка, що вивіз його доньку? А там, можливо, і доньку? Вона була гордою, скидалася на святу. Але Фагундес не вбиває жінок. А може, знову почнуться збройні сутички? Фагундес запитав:

— Знову бійка? — І засміявся: — Цього разу я не промахнуся.

— Ти знадобишся мені в час виборів. Вони вже наближаються, і ми маємо перемогти бодай при допомозі зброї.

Добра новина після такого тривалого затишшя. Фагундес ще завзятіше взявся до роботи. Нещадне сонце пекло спину. Нарешті роботу було завершено, чотири тисячі саджанців посаджено в землю, де раніше простилався глухий праліс, сповнений жаху і таємниць.

Повертаючись додому, з мотиками на плечах, Клементе і Фагундес розмовляли. Темніло швидко, нічний морок розповзався по плантаціях, а з ним — різна гидота, блукали душі забитих у засідках ще з часів боротьби за землю. Моторошні тіні хиталися поміж дерев какао, сови розплющували свої очі-ліхтарі.

— Днями я знову поїду в Ільєус. Це непогано. В "Бате-Фундо" стільки жінок, і одна вродливіша за іншу. От погуляю! — Фагундес ляснув себе по животі.

— Ти поїдеш?

— Я ж розповідав тобі недавно, що полковник попередив мене. Будуть вибори, і ми переможемо кулями. Він звелів мені бути напоготові, скоро буде наказ виїздити.

Клементе ішов повільно, немовби щось обмірковуючи. Фагундес сказав:

— Цього разу я повернуся з грошима. Немає вигіднішої роботи, аніж та, що забезпечує успіх на виборах. Там і їсти, й пити — вдосталь. А потім влаштовується свято на честь перемоги, і гроші річкою пливуть до кишені. Можеш бути певний: цього разу я привезу рейси, і ми таки купимо клапоть землі.

Клементе зупинився на освітленій місяцем галявині, його обличчя було в тіні. Він попрохав:

— А ти не можеш поговорити з полковником, щоб він і мене взяв?

— Для чого? Адже ти не з хороброго десятка... Ти тільки й можеш обробляти землю, саджати і збирати какао. Навіщо тобі їхати в Ільєус?

Клементе, не мовивши б слова, пішов далі. Фагундес повторив своє запитання:

— Для чого? — І тут здогадався.— Щоб побачитись з Габрієлою?

Мовчанка Клементе була промовистою відповіддю. Тіні наростали...

— Що ти матимеш від того, коли побачиш її? Вона заміжня жінка і зараз стала ще вродливішою. Правда, незважаючи ні на що, вдачі своєї вона не змінила, розмовляє з нами, як і раніше. І все-таки навіщо вона тобі? Адже це все вигадки, які ні до чого путнього не призведуть.

— Я просто хочу подивитися на неї. Один-єдиний раз подивитись їй у обличчя, відчути її пахощі. Помилуватися її усмішкою, почути її мову.

— Вона не йде в тебе із думки. Ти тільки й мрієш про неї. Я помітив, що навіть про плантацію ти розмовляєш якось байдуже. І це з того часу, коли ти дізнався про її одруження. Навіщо вона тобі потрібна?

Скляна змія з'явилася прямо на стежці. При холодному місячному світлі її довге тіло блищало, вона була красивою, це нічне диво плантації. Клементе ступив крок уперед, опустив мотику і могутніми ударами розрубав скляну змію на три частини. Потім розплющив їй голову.

— Ти що робиш? Адже вона не отруйна... І нікому не чинить зла.

— Вона надто гарна, і вже одне це — велике зло.

Якийсь час вони йшли мовчки. Фагундес сказав:

— Чоловік не повинен убивати жінку, навіть коли вона робить його нещасним.

— А хто каже, що повинен?

Ніколи б Клементе не наважився на вбивство, у нього не вистачило б ні мужності, ані сили. Але він ладен був віддати десять років життя і надію на придбання клаптика землі, аби лише ще раз побачитись з нею, тільки один раз почути її сміх. Вона була скляною змією, в неї не було отрути, але вона приносила горе, вона проходила повз чоловіків, наче таємниця, наче диво. З глибини лісу долинув крик сови, немовби вона кликала Габрієлу.

Про дзвони, що дзвонили покійникам

Виборча кампанія набула нових форм, раніше невідомих у цих краях. Про них не знали ані в Ільєусі, ні в Ітабуні, ні в Піранжі, ні в Агуа-Преті, одне слово, у всій зоні какао. Колись кандидати, упевнені в своїй перемозі, навіть не з'являлися перед виборцями. Вони відвідували тільки впливових полковників, власників чималих земельних володінь і величезних плантацій какао. Цього разу все було по-іншому. Жоден з кандидатів не був упевнений в своїй перемозі, тому доводилося завойовувати голоси. Раніше полковники ухвалювали, за кого голосувати, керуючись вказівками Раміро Бастоса. Тепер все перевернулося: коли Раміро ще командував у Ільєусі, то в Ітабуні повновладним господарем був Арістотелес, його ворог. І той, і другий підтримували уряд штату. А кого підтримає уряд після виборів? Мундіньйо не допустить, щоб Арістотелес порвав з губернатором.

В суперечках, що точилися в барах, в "Папеларіа Моделе", на рибному базарі думки роздвоювались. Одні твердили, що уряд буде, як і раніше, на боці Раміро Бастоса, визнає тільки його кандидатуру і його кандидатів, навіть коли вони зазнають поразки. Хіба не старий полковник був оплотом уряду штату, хіба не він у години скрути підтримував уряд? Другі вважали, що уряд стане на бік тих, хто переможе на виборах. Термін правління попереднього губернатора закінчувався, а новому, щоб управляти штатом, знадобиться підтримка. Якщо Мундіньйо переможе, казали вони, новий губернатор його визнає, бо тоді уряд штату зможе розраховувати на Ільєус та Ітабуну. Бастоси вже не варті нічого, вони нагадують спрацьовану машину, місце якої на смітнику. Треті були впевнені, що уряд намагатиметься домовитись з обома напрямками. Він, мовляв, не визнає Мундіньйо, надавши можливість Алфредо Бастосу, як і раніше, одержувати платню федерального депутата. В палаті штату уряд продовжуватиме підтримувати саме його. Але Капітана, в перемозі якого ні в кого не було навіть сумніву, уряд визнає. Префектом Ітабуни буде обрано, звичайно, прибічника Арістотелеса — одного з його кумів, аби зберегти владу в руках полковника. А посаду сенатора штату, яка звільниться після смерті Раміро, передбачали вони, уряд, очевидно, запропонує Мундіньйо. Адже старому вже добирається до дев'яноста.

— Ну, він дотягне і до ста...

— Все може бути. Тоді Мундіньйо доведеться зачекати сенаторської вакансії.

— Таким чином, уряд зможе зберегти дружні відносини з обома партіями і посилити свої позиції на півдні штату.

— Завершиться все тим, що він зіпсує відносини і з тими, і з іншими...

Поки громадяни висловлювали передбачення і сперечалися, кандидати обох угруповань розвинули бурхливу діяльність. Вони здійснювали візити, їздили по всій зоні, хрестили немовлят, дарували різні подарунки, влаштовували мітинги, виголошували промови. В Ільєусі, Ітабуні і селищах щонеділі скликалися збори. Капітан виголосив понад п'ятдесят промов. Він позбувся голосу і неймовірно хрипів, повторюючи свої розкішні тиради, в яких, здавалося, обіцяв усе, окрім пташиного молока. Ішлося в них і про докорінні реформи, і про нові дороги, і про різні удосконалення — словом, про все, чого не встиг здійснити його незабутній батько Казузо де Олівейра. Маурісіо Каїрес не залишався в боргу перед Капітаном. У той час, коли Капітан виступав на майдані Сеабра, він цитував біблію на майдані Руя Барбози. Жоан Фулженсіо стверджував:

— Я вже напам'ять вивчив Старий завіт, стільки раз доводилось мені слухати промови Маурісіо. Якщо він переможе, то запровадить обов'язкове хорове читання біблії на міському майдані під керівництвом падре Сесіліо. Бо падре Базіліо зі всієї біблії засвоїв лише одне — слова господні: "Плодіться і розмножуйтеся!"

Але коли Капітан і Маурісіо Каїрес не виїздили за межі муніципалітету Ільєус, то Мундіньйо, Алфредо й Езекієл охоплювали й Ітабуну, і Феррадас, і Макуко, подорожуючи по всій зоні какао, бо їхня доля залежала від голосування по району. Навіть доктор Вітор Мело, наляканий звісткою про малоймовірність його переобрання, що дійшла до Ріо, виїхав на "Іті" в Ільєус, кленучи непокірних жителів краю какао. Він покинув затишний медичний кабінет, де лікував нерви пересичених жінок, і залишив нудьгувати француженок з кабаре "Ассіріо" і хористок мюзикхольних груп, попередньо поскаржившись Еміліо Фалкану, своєму колезі по республіканській партії, депутату від Сан-Пауло:

— Хто він, цей ваш родич, який вирішив виборювати у мене депутатське крісло? Якийсь Мундіньйо, ви його знаєте?

— Це мій молодший брат. Я вже знаю про його наміри.

Депутат від зони какао злякався. Якщо Мундіньйо — брат Еміліо і Лоурівала, то його, Мело, переобранню, а тим паче визнанню його повноважень урядом, загрожує серйозна небезпека. Еміліо повів далі:

— Він божевільний. Раптом залишив усе і рушив на край світу. А потім виявляється, що він кандидат у депутати. Обіцяв прибути в палату з єдиним наміром: спростовувати мої промови...— Еміліо розсміявся і запитав: — Чому б вам не поміняти виборчої округи? Мундіньйо здатний на все, йому нічого не варто перемогти вас.

Але хіба Мело міг поміняти округу? Йому протегував один сенатор, дядько з материного боку, завдяки йому Мело і захопив вільне місце в сьомій виборчій окрузі Баїйї. Решту місць уже було зайнято. Хто ж захоче тепер помінятися з ним і почати боротьбу з братом Лоурівала Мендеса Фалкана, наймогутнішого кавового плантатора, що має вплив на самого президента республіки? Доктор Мело терміново виїхав у Ільєус.

Жоан Фулженсіо погодився з Ньо-Гало: найкраще, що міг зробити для себе депутат Вітор Мело,— це не з'являтися в Ільєусі. Бо він був навдивовижу несимпатичною постаттю.

— Мене нудить від одного його вигляду...— сказав Ньо-Гало.

Промови депутата Мело були малозрозумілими, оскільки в них переважала медична термінологія. ("Від його виступів тхне карболкою",— стверджував Жоан Фулженсіо). Голос у нього пренеприємний — високий, майже жіночий, піджаки він носив дивовижного крою, з поясом, і, мабуть, зажив би слави гомосексуаліста, коли б не був таким ласим до жінок.

— Цей Мело — Тоніко в кубі,— визначив Ньо-Гало.

Тоніко вирішив з'їздити з дружиною в Баїйю.