У цьому єдиному приховано справжні "переживання" людського духу, бо воління у відчутті – це єдиний важіль, що спричиняє дію духовних силових хвиль, які містяться в Діянні Творіння і лише чекають на пожвавлення воління у відчутті людського духу, щоби тоді, багаторазово підсиливши, негайно привести до його прояву. Саме цією такою важливою, навіть найважливішою подією людство досі ледь цікавилося.
З цієї причини я знову й знову вказую на здавалося б, простий, але головний пункт, який таїть у собі все: духовна Сила, яка пронизує Діяння Творіння і входить у зв'язок тільки з волінням у відчутті людського духу; все інше до цього зв'язку не має жодного стосунку!
Уже воління в думках жодним чином не може встановити цей зв'язок, а ще менше – якесь породження цього воління. Цей факт виключає будь-яку надію на те, що справжню головну Силу у Творінні коли-небудь можна було б застосувати за допомогою якогось "винаходу"! Проти цього поставлено нездоланний бар'єр. Людина не знає цієї головної Сили, так само – її проявів, але, попри це, вона стоїть у ній. Що таке Прасила, не здогадується жоден мислитель чи винахідник! При цьому всякчас ідеться лише про досить другорядні енергії, яких іще можна знайти багато з їхніми приголомшливими проявами, але в такий спосіб не вдається ні на крок наблизитися до справжньої Сили, якою дух людський несвідомо користується щодня. На жаль, – ніби граючись, не усвідомлюючи жахливих наслідків цієї безмежної легковажности! Відповідальність за наслідки він у своєму абсолютному незнанні завжди намагається злочинно перекласти на Бога, що його, одначе, не звільняє від великої провини, яку він через своє небажання знати… звалює на себе.
Я хочу спробувати тут наразі дати чітку картину подій. Людина відчуває, наприклад, заздрість. Зазвичай говорять: "У неї спалахнула заздрість!" Спочатку це загальне відчуття, що його людський дух часто навіть чітко не усвідомлює. Це відчуття, однак, іще зовсім не втілилось у певні думки, тобто ще не "піднялося" в мозок, але є вже тим, що має в собі ключ, єдино здатний забезпечити з'єднання з "живою Силою", утворивши міст до неї. Відразу вливається тоді в дане відчуття стільки наявної у Творінні "живої Сили", скільки воно здатне прийняти, що визначається відповідною силою відчуття. Завдяки цьому тільки людське, тобто "одухотворене" відчуття стає в собі живим і набуває ґрандіозної здатности породження (а не сили творення) в Етерноречовинному світі, яке робить людину володарем усіх створінь, верховним створінням у Творінні. Ця подія дає їй, одначе, також змогу здійснювати величезний вплив на все Подальше Творіння і накладає разом із тим… особисту відповідальність, якої, окрім неї, не може мати жодне створіння в Подальшому Творінні, тому що тільки людина володіє вирішальною здатністю, закладеною у властивості духу.
І тільки вона єдина в усьому Творінні несе у своєму найглибиннішому ядрі дух і отримує як така тому також єдина зв'язок із сущою у Творінні верховною живою Силою. Першостворені в Раю є, знову-таки, іншими духами, ніж мандрівники світами, так звані земні люди, і тому їхня здатність до утворення зв'язків поширює інші, вищі та значно потужніші силові хвилі, які вони свідомо використовують і таким чином, природно, можуть творити зовсім інші речі, ніж мандрівники світами, до яких належать земні люди, найвищою з сил, хвилями якої вони можуть користуватися, є лише ґрадація наявної в Пратворінні Сили, як і самі земні люди є лише ґрадацією Першостворених.
Чого людському знанню досі головним чином бракувало – це знання про численні ґрадації, які поступово слабшають, ідучи донизу від усього того, що розташоване в Пратворінні, і усвідомлення того, що самі люди належать лише до цих ґрадацій. Щойно це розуміння однораз по-справжньому пошириться, то зникне колишня гординя, і шлях до сходження завдяки цьому стане вільним.
Безглузда вигадка, що людина є верховним створінням і навіть несе в собі Божественне, зазнає тоді жалюгідного краху, і залишиться насамкінець лише рятівний сором. У значно вищих, цінніших Першостворених немає такої зарозумілости. Вони лише поблажливо усміхаються, спостерігаючи за цими заблудлими земними хробаками, як чимало батьків усміхаються з приводу фантастичного белькотіння своїх дітей.
Однак повернімося до відчуття. В такий спосіб зміцнене відчуття людини в подальшій ґрадації безпосередньо та самочинно породжує утворення, яке цілком точно втілює рід відчуття! В даному разі, отже, заздрість. Це утворення спочатку перебуває в ньому, потім поблизу свого породжувача, з яким воно пов'язане через підживлювальний шнур. Але водночас самочинно відразу під дією Закону Притягання Спорідненого воно вступає в контакт із місцем збору подібних до нього утворень і отримує звідти потужне підсилення, яке разом із юним утворенням складає тепер етерноречовинне оточення даної людини.
Тим часом відчуття піднімається вище, до мозку і пробуджує в ньому споріднені думки, які чітко визначають ціль. Так думки стають каналами, або шляхами, по яких утворення спрямовуються до цілком визначеної цілі, щоб завдати там шкоди, якщо знайдуть ґрунт для цього. Якщо ж людина, котра повинна стати враженою як ціль, має в собі лише чистий ґрунт, тобто чисте воління, то вона цим утворенням не надасть жодного місця для нападу, жодної точки для закріплення. Проте з цим вони не стають зовсім нешкідливими, а продовжують блукати поодинці або з'єднуються з подібними до себе в місцях збору, які можна назвати "рівнями", бо вони підлягають Закону духовного Тяжіння і тому мають утворювати певні рівні, які завжди можуть допускати в себе та втримувати тільки споріднене. Але при цьому вони залишаються, безумовно, небезпечними для тих людських духів, які не мають у собі достатньої чистоти потужного воління добра, і зрештою приносять своїм породжувачам загибель, оскільки вони завжди перебувають у зв'язку з ними і через підживлювальний шнур повсякчас дають змогу надходити новій енергії заздрости, яку самі утворення отримують із центрів зосередження. Через це такому породжувачеві буде нелегко знову віддатися чистим відчуттям, тому що спрямований до нього зворотний потік енергії заздрости дуже цьому заважає. Це знову й знову відриває його назад. Він змушений докладати для сходження значно більше зусиль, ніж люський дух, якому не заважають перешкоди такого роду. І тільки завдяки повсякчасному чистому волінню підживлювальний шнур зла поступово втратить силу, доки нарешті, засохлий та безсилий, відпаде. Це стає звільненням для породжувача такого зла за умови, що його утворення досі не завдало жодної шкоди, бо тоді відразу набувають сили нові зв'язки, від яких також треба звільнитися.
Для розплутування таких ниток неодмінно потрібно, щоб його шлях повторно перетинався в Цьогобіччі або в Потойбіччі зі шляхом постраждалої від скоєного зла особи доти, доки буде потрібно для усвідомлення провини та прощення. Внаслідок цього сходження породжувача таких утворень не може відбутися раніше за сходження вражених ним осіб. Нитки зв'язування, або нитки долі затримуватимуть його до часу, коли їх буде розплутано завдяки відшкодуванню збитків та прощенню.
Однак це ще не все! Це воління у відчутті, зміцнене живою "Силою", чинить значно більший вплив, бо воно не лише наповнює своїми утвореннями Етерноречовинний світ, а й спрямовує долю сукупного Подальшого Творіння, до якого належить Земля і всі зірки, що її оточують! Воно втручається, отже, також у Грубу речовинність. Будуючи або спустошуючи! При цьому людина повинна нарешті усвідомити, яких дурниць уже накоїла, замість того, щоб на благо цього Подальшого Творіння і всіх створінь виконувати свої обов'язки, надані їй здібностями її духу. Людина часто запитує, чому боротьба з'явилася в природі, і не розуміє, що в Подальшому Творінні сутнісне керується… способом дій людини! За винятком Першостворених сутнісних. – Але ходімо далі:
Породження воління у відчутті людського духу, вищезгадані утворення не зникають, однак, після відокремлення від їхнього породжувача, а існують самостійно доти, доки отримують підживлення від людських духів зі спорідненими переконаннями! Це не обов'язково має бути сам породжувач. Вони шукають нагоду приліпитися до тієї чи іншої готової до цього людини або ж принаймні до слабо захищеної людини. У злому наповненні це демони, породжені заздрістю, ненавистю та всім схожим. У доброму наповненні це, одначе, доброзичливі істоти, які встановлюють мир у любові та сприяють сходженню.
У всіх цих випадках у земній видимій дії людини зовсім немає потреби – вона лише додає нові ланцюги, або нові нитки, які мусять бути спокутувані на груборечовинному рівні, а це потребує повторного інкарнування, якщо спокутування не змогло відбутися в одному земному житті.
Ці утворення людського воління у відчутті мають у собі силу, тому що вони виникли з духовного воління в поєднанні з "нейтральною головною Силою" і, що найважливіше, тому що завдяки цьому під час свого виникнення приймають у себе сутнісне, яке є тією фактурою, з якої розвинулися ґноми і т. п. Воління тварини не може цього досягти, тому що душа тварини не має в собі нічого духовного, а лише сутнісне. Тобто це подія, яка відбувається тільки під час виникнення утворень людського воління у відчутті, і тому мусить приносити велике благо з добрим волінням, але – незліченні нещастя через зле воління, оскільки сутнісне ядро такого утворення несе в собі власну рушійну силу, яка володіє здатністю впливу на все груборечовинне. І тому зростає відповідальність людського духу надзвичайно. Його воління у відчутті, залежно від своєї природи, утворює як доброзичливих істот, так і наділених життям демонів.
І ті, й інші є лише продуктами здатности людського духу в Подальшому Творінні. Їхнє самочинно рушійне і тому непередбачуване у своїх діях ядро походить, одначе, не від сутнісного зі здатністю прояву волі, з якого походять душі тварин, а від його нижчої ґрадації, яка жодною власною здатністю прояву волі не володіє. Як у Сутнісному, так і в розташованому над ним підрозділі Духу є багато ґрадацій та особливих видів, про які я ще мушу поговорити окремо* (Доповідь №49 "Відмінність у походженні людини і тварини").
Подальшого роз'яснення потребує і те, що сутнісне також знаходить контакт із наявною у Творінні живою Силою, яка, одначе, не є такою самою, до якої під'єднується воління людського духу, а лише її ґрадацією.
Саме різноманітні можливості з'єднання та неможливості з'єднання є найпильнішими стражами порядку в Подальшому Творінні і вибудовують міцну, непохитну структуру в усьому становленні й зникненні.
Так далеко, отже, сягає прояв людського духу.