На мене покладено обов'язок установлювати порядок похорон перів і піклуватися й охороняти їх герби. Я передаю себе до розпорядження вашої світлости-
Перший з двох інших, що були в червонив атласних камізельках, уклонився й сказав:
— Мілорде, я — Кляренс, другий герольдмейстер Англії. Я урядовець, що встановлюю порядок при похоронах дворян, які стоять нижче за перів. Я передаю себе до розпорядження вашої світлости.
Друга людина в атласному камізельку привітала й сказала:
— Мілорде, я — Норрой, третій герольдмайстер Англії. Я передаю себе до розпорядження вашої світлости.
Шестеро з другого ряду, непорушно і не дсданяючися, зробили крок уперед.
Перший з правого боку від Ґуїнплена сказав:
— Мілорде, всі ми шестеро — герольди Англії. Я — Йорк.
Потім кожен з герольдів брав слово по черзі й називав себе:
— Я — Ланкастер.
— Я — Річмонд.
— Я — Честер.
— Я — Сомерсет.
— Я — Віндзор.
Герби, що були в них на грудях, були саме ті графства й міста, іменнями яких вони прозивались.
Четверо, що були одягнені в чорне й стояли позад герольдів, мовчали.
Герольдмайстер Джаретьєр показав на них Ґуїнпленові пальцем і сказав:
— Мілорде, оце четверо кандидатів у герольди. Блакитна Мантія.
Людина в блакитній мантії нахилила голову.
— Червоний Дракон.
Людина з св. Ґеорґом уклонилася.
— Червоний Хрест.
Людина з вишитими черврними _хрестами вклонилася.
— Хутроноша.
Людина з соболевим хутром вклонилася.
На знак герольдмайстера перший з кандидатів, Блакитна Мантія, виступив наперед і взяв з рук помічника пристава подушку із срібного ґлясету і портфель з короною.
І перший герольд сказав приставу чорного жезла:
— Нехай буде так. Заявляю вашій честі, що його світлість прийнятий.
Всі ці подробиці етикету та інші, що їх буде описано далі, становили старовинний церемоніял, заведений ще до Генріха VIII. Ганна намагалася відживити його на деякий час. Нічого з усього цього тепер не робиться. Однак палата лордів вважає себе за непохитну, і якщо де існує старовина в якихсь частинах, то саме тут.
Проте й вона змінюється. Е pur si muove *.
Перший герольд звернувся до Ґуїнплена:
— Будь ласка, йдіть за мною, мілорде.
Потім додав:
— Вам будуть уклонятися. А ви, ваша світлість, тільки підіймайте край свого капелюха.
Церемоніальний похід попрямував до дверей, що були в глибині круглої залі.
Похід починав пристав чорного жезла.
За ним Блакитна Мантія з подушкою, потім перший герольд; за першим герольдом — Ґуїнплен з капелюхом на голові.
Інші герольдмайстери, герольди, кандидати залишилися в круглій залі.
Ґуїнплен, маючи поперед себе пристава чорного жезла і в супроводі першого герольда, пройшов із залі в залю таким шляхом, що його тепер неможливо відзначити, бо старий будинок англійського парлямента знищено.
Настала ніч, і в ґалеріях на певній відстані одна від однієї горіли лямпи. В залях висіли мідяні люстри з засвіченими восковими свічками, щось подібне до церковних паникадил.
Не стрічали нікого, крім осіб, що потрібні були для церемоніалу.
В одній кімнаті, через яку переходив похід, стояли, нахиливши з пошаною голови, четверо клерків державної печатки J клерк державних паперів.
В іншій залі був високошановний Філіпп Сайденгем, лицархорунжий, володар Браймптона в Сомерсеті. Хорунжим звали лицаря, що його висвячував король підчас війни під розгорнутим королівським прапором.
В дальшій залі був найдавніший баронет в Англії, сер Едмунд Бекон Суфолкський, спадкоємець сера Ніколаса, що його кваліфіковано було primus baronetorum Angliae[55] [56]. За сером Едмундом стояв його джура з самопалом і стайничий з гербом Улстера, бо боронети були природжені захисники Удегейського графства в Ірландії.
Ще в дальшій залі був канцлер державної скарбниці із своїми чотирма рахівниками та з двома депутатами лорда-камергера, що їх обов'язок був розкладати податки. Тут же був ще завідувач монетарні, що держав на відкритій руці фунт стерлінгів, якого вироблено було, як це було звичайно для фунтів, на особливому штампі. Всі вісім осіб уклонилися новому лордові.
На вході до коридору, що його оббито було матами й що сполучував нижній поверх з верхнім, Ґуїнплена привітав сер Томас Мансел де-Маргам, контролер королівського двора і член парлямента, як представник Ґлеморґена; а на виході — депутація баронів П'яти Портів, що стояла з правого і з лівого боку, по чотири на кожній сторінці, бо портів було вісім.
Коли Ґуїнплен хотів відповісти на привітання, то перший герольд потихеньку нагадав йому про церемоніал.
— Тільки край капелюха, мілорд.
Ґуїнплен зробив, як йому було наказано.
Він дійшов до "розмальованої кімнати ", де не було ніяких малюнків, крім декількох образів святих, між іншими святого Едварда, під склепінням великих стрільчатих вікон, що їх перерізано було надвоє підлогою; низ їх був у Вестмінстерській залі, а верх у "розмальованій кімнаті".
По той бік дерев'яного бар'єра, що перегороджував одну частину кімнати від другої, стояли три державні секретарі — значні люди.
Всі вони мовчки привітали Ґуїнплена.
Ґуїнплен доторкнувся краю свого капелюха.
Сторож бар'єра підійняв дерев'яну перегородку, що поверталася на шарнірах, і таким чином одкрив вхід у задню частину "розмальованої кімнати", де стояв довгий стіл, накритий зеленим сукном, його призначено було тільки для лордів.
На столі стояв засвічений канделябр.
Ґуїнплен, маючи поперед себе пристава чорного жезла, Блакитну Мантію і Джаретьєра, пройшов у це привілейоване відділення.
Сторож бар'єра закрив за'Ґуїнпленом вхід.
Герольдмайстер спинився у самої перегородки.
Розмальована кімната була простора.
В глибині залі видно було під королівським гербом, що був між двома вікнами, двох дідів, одягнених у червоні оксамитні мантії; на плечах і на капелюхах у них було по дві горностаєві смужки, облямовані золотим галуном, а на перуках білі пера. З-під мантій видно було їх шовковий одяг і держаки шпаг.
За ними стояла непорушно людина, одягнена в чорний муар; вона високо держала велику золоту булаву, прикрашену зверху левом з короною.
Це був бунчужний англійських перів.
Лев — їхня емблема. Et le lions ce sont les Barons et li Per[57], — сказано в рукописній хрониці Бертрана Дюгесклена.
Герольдмайстер показав Ґуїнпленові на дідів в оксамитних мантіях і сказав йому на вухо:
— Мілорде, це — рівні вам. Уклоніться їм так само, як вони вклоняться вам. Ці вельможі, що присутні тут, два барони, і лорд-канцлер призначив їх вам за хрещених батьків. Вони дуже старі й майже сліпі. Вони саме і введуть вас у палату лордів. Перший з них — Чарлз Мілдмеи, лорд Фітцволтер, шостий вельможа на баронській лаві. Другий — Август Арондел, лорд, Арондел Трерайс, тридцять восьмий вельможа на баронській лаві.
Герольдмейстер, зробивши один крок до двох дідів, підніс голос:
— Фермен Кленчерлі, барон Кленчерлі, барон Генкервіл, маркіз Корлеонський у Сіцілії вітає ваші світлості.
Обидва лорди підняли свої капелюхи над головами на всю довжину руки, потім знову наділи їх на голови.
Гуїнплен вітав їх так само.
Пристав чорного жезла виступив уперед, за ним Блакитна Мантія, потім Джаретьєр.
Бунчужний підійшов до Ґуїнплена й став перед ним, а два лорди — з обох боків: лорд Фітцволтер праворуч, а лорд Арондел Трерайс ліворуч. Лорд Арондел здавався дуже старезним і був старіший із двох. Він помер за рік після того, відписавши своє перство маленькому внукові Джону; 1768 року це перство припинилося. "
Похід вийшов із "розмальованої кімнати" й попростував до ґалерії з колонами, де стояли на варті у кожної колони вперемішку англійці з топірцями й шотляндці з келепами.
Капітани англійських і шотландських вартових одсалютовали Ґуїнпленові та двом лордам-хрещеним батькам шпагами. Салдати салютували — одні топірцями, а інші келепами.
В глибині ґалерії сяяли великГ двері, такі розкішні, що дві половинки їх подібні були до двох золотих блях.
По обидва боки дверей непорушно стояло двоє людей. З їхніх барв можливо було признати в них door keepers — воротарів.
Не доходячи до цих дверей, ґалерія розширювалася, утворюючи круглу скляну ротонду.
В цій ротонді на кріслі з величезною спинкою сиділа якась особа, дуже значна, коли зважати на незвичайно широку мантію й велику перуку. Це був Вільям Ковпер, лорд-канцлер Англії.
Іноді вважають за достойність, коли хто має фізичну хибу більшу, ніж яку має король. Вільям Ковпер був короткозорий, Ганна так само, тільки менше. Ця короткозорість Вільяма Ковпера подобалася її величності й примусила королеву обрати його на канцлера і на охоронця королівського сумління.
У лорда Ковпера верхня губа була менша, а нижня товща, — ознака напівдоброї людини.
Скляну ротонду освітлювала лямпа, що її почеплено було до стелі.
Праворуч од поважного у своєму високому кріслі лорда канцлера стояв стіл, за яким сидів клерк корони, а з лівого боку — другий стіл, де сидів клерк парляменту.
Перед кожним клерком лежав одкритий спис і стояв каламар.
Позад крісла лорда-канцлера стояв його бунчужний, що держав булаву з короною. Далі служник, що носив шлейф, і другий, що носив гаманець, — обидва у великих перуках. Усі ці посади існують ще й тепер.
На табуреті коло крісла лежала шпага з золотим держаком, в піхві і з бархатною перевіссю вогневого кольору.
Позад коронного клерка стояв урядовець, що двома руками держав розгорнуту мантію, — це була коронаційна мантія.
Позад парламентського клерка стояв інший урядовець, що держав розкриту іншу мантію, — то була парламентська мантія.
Обидві мантії були однакові з криваво-червоного оксамиту й підбиті білою тафтою, з двома горностаєвими смужками, облямованими золотим галуном, на плечах — тільки в коронаційній мантії — горностаєві нашивки були ширші.
Третій урядовець, що звався "librarian"[58], держав на чотирикутньому підносі з фляндської шкіри red-book, невеличку книжку, оправлену в червоний сап'ян, — —в ній містився спис перів і виборчих громад, а далі білі сторінки й олівець; за звичаєм таку книжечку давали кожному новому членові, що вступав до парляменту.
Процесія, що її закінчував Ґуїнплен між двома перами, своїми хрещеними батьками, спинилася перед кріслом лорда-канцлера.
Обидва лорди-хрещені батьки зняли свої капелюхи.