Але очі її тільки машинально бігали по рядках. Думки витали далеко від сторінок книжки, ні на мить не торкаючись намальованих там уже застарілих пасторальних картин. Знудившись, вона відклала книжку і, схрестивши руки, чекала, що" буде далі. Молода жінка стомилася від усяких припущень і тепер, навіть не намагаючись угадати, як саме Сігоньяк визволятиме її, цілком покладалася на самовідданість цього благородного молодого чоловіка.
Настав вечір. Лакеї засвітили свічки, й незабаром дворецький доповів про його світлість пана де Валомбреза. Герцог увійшов одразу ж за слугою і з вишуканою люб'язністю привітав свою полонянку. Сам він був істинним взірцем краси та елегантності. Прегарне лице його запалило б любов у будь-якому неупередженому серці. Куртка з перлис-тб-сірого атласу, короткі блідо-рожеві оксамитові штани, білі чоботи з розтрубами, підшиті мереживом, на перев'язі із срібної парчі — шпага з оздобленим коштовними каменями руків'ям — усе це напрочуд вдало підкреслювало достоїнства молодого вельможі, і тільки Ізабелла в своїй чесноті та вірності могла бути байдужа до них.
— Я прийшов узнати, чарівна Ізабелло,— мовив він, сідаючи в крісло біля неї,— може, мене ви приймете краще, ніж мій букет. Не дуже вірю в це, але хочу, щоб ви звикли до мене. Завтра будуть нові квіти і нові відвідини.
— Ні квіти, ні відвідини нічого не дадуть,— відповіла Ізабелла.— Мені нелегко бути нечемною і казати це вам, але я кажу відверто, щоб ви не тішили себе марною надією.
— Що ж,— мовив герцог з ппхатою безтурботністю,— обійдуся без надії і вдовольнюся тим, що є. Виходить, ви, бідолашна дитино, не знаєте, що таке Валомбрез, якщо робите спроби опиратися йому. Жодне бажання, яке будь-коли виникало в його душі, не лишалось невдоволене; коли він іде до своєї мети, то ніщо не може похитнути чи збити його — ні сльози, ні благання, ні крики, ні трупи чи руїни, які появляються на його дорозі, хай погибає світ — це не зупинить його, і на румовищі всесвіту він зробить те, що хоче. Не розпалюйте його пристрасті манливістю неможливого, необережно даючи тигрові понюхати ягнятко, а потім забираючи його.
Поки Валомбрез це говорив, його лице так змінилося, що Ізабеллу охопив жах. Привітний вираз геть зник. Тепер на ньому була тільки холодна злість і жорстока рішучість. Ізабелла інстинктивно відсунулась од нього й піднесла руку до корсажа, де був Чікітин ніж. Валомбрез спокійно підсунув своє крісло. Він уже вгамував гнів, і його обличчя знову стало таке ж ніжне, веселе й чарівливе.
— Переборіть себе; не намагайтеся повернутись до того життя, яке віднині має бути для вас тільки забутим сном. Не будьте вперті у своїй химерній вірності немічній любові, негідній вас, і знайте, що в очах світу ви тепер моя. Головне ж, зрозумійте, це те, що я люблю вас, люблю так палко, так шалено, так безтямно, як не любив іще жодної жінки. Не намагайтеся ж утікати від цієї палкої любові, яка обкутує вас, від твердої волі, якої ніщо не зламає. Як розтоплюється холодний метал, кинутий у тигель, де кипить уже другий метал, так і ваша байдужість, кинута в мою пристрасть, розтопиться і змішається з нею. Хочете ви того чи ні, своєю волею чи супроти неї, а полюбите мене, бо так хочу я, бо ви молоді й гарні, і я — молодий і гарний. Хоч би як ви впиралися й відбивались, а моїх обіймів не розірвете. Так що всякий опір буде марний, він нічого вам пе дасть. Покоріться ліпше, всміхаючись; хіба, зрештою, то таке велике лихо — бути коханою герцога де Валомбреза! Це лихо для багатьох жінок було б найвищим блаженством.
Він говорив з тим запалом, який п'янить розум жінок і перемагає їхню цнотливість, але на цей раз його красномовство було безсиле; Ізабелла тим часом прислухалася до найменшого шарудіння за вікном, звідки мав прийти порятунок, і раптом їй здалося, ніби на другому березі фоси щось ледь чутно зашурхотіло. Немовби хтось обережно й ритмічно тер по чомусь. Боячись, як би Валомбрез не почув тих звуків, молода жінка відповіла так, щоб зачепити пиху герцога. їй більше подобалось бачити його розгніваним, аніж закоханим, спалахи його люті були для неї приємніші від його ніжності. А головне — своїми докорами вона сподівалася відвернути увагу Валомбреза, щоб він не почув тих звуків знадвору,
— Це блаженство було б для мене ганьбою,— мовила вона.— І якщо вже не лишиться іншого виходу, то я краще вмру, а не допущу її. Вам дістанеться хіба що "мій труп. Раніше я була просто байдужа до вас, а тепер ненавиджу вас за ваші нечесні, ганебні й жорстокі вчинки. Так, я люблю Сігоньяка, якого ви вже не раз намагалися вбити руками найманих убивць.
Шурхіт надворі не вщухав, і Ізабелла, не зважаючи вже ні на що, говорила дедалі голосніше, аби заглушити його.
Почувши такі зухвалі слова, Валомбрез пополотнів од люті, очі його спалахнули несамовитим блиском, у кутиках губів виступила піна, і він судорожно схопився за руків'я шпаги. Думка вбити Ізабеллу пронизала, мов блискавка, його мозок; одначе величезним зусиллям волі він стримався і, заходячись гострим нервовим сміхом, рушив до дівчини.
— Хай йому чорт! — вигукнув герцог,— Ти мені й така подобаєшся; коли ти лаєш мене, твої очі горять незвичайним світлом, обличчя випромінює якесь надприродне сяйво, і ти стаєш удвоє краща. Це добре,*що ти сказала все прямо. Мені набридло почувати себе скованим. Ах, ти любиш Сігоньяка! Тим лучче! Тим приємніше мені буде оволодіти тобою. Яка то радість — цілувати губи, коли вони кажуть: "Ненавиджу тебе!" Це куди привабливіше, ніж вічне й банальне: "Люблю тебе", яким жінки просто викликають огиду.
Перелякана рішучістю Валомбреза, Ізабелла зірвалася з крісла й вихопила з-за корсажа Чікітин ніж.
— Он як! — мовив герцог, дивлячись на озброєну молоду жінку.— Вже появився кинджал! Якби ви, красуне моя, не забули римської історії, то знали б, що Лукреція 3 скористалася кинджалом тільки після того, як на неї посягнув Секст, син Тарквінія Гордого. Цей приклад з античності варто було б пам'ятати.— Валомбрез підступив до Ізабелли і так рвучко схопив її в обійми, що вона не встигла й піднести свій ніж, якого герцог боявся не більше, ніж бджолиного жала.
В цю мить щось затріщало, потім почувся страшенний гуркіт; задзвеніли, розлітаючись, шибки, віконпа рама, наче її коліном знадвору висадив якийсь велетень, упала на підлогу, за нею в кімнату ввалилася купа гілок, утворивши щось наче кострубату катапульту чи перекидний місток.
То була верхівка дерева, по якому Чікіта вибиралася з замку й поверталась назад. Сігоньяк та його товариші підпиляли дерево і, врахувавши закони тяжіння, повалили його так, що стовбур з'єднав понад водою берег фоси з вікном Ізабеллиної кімнати.
Валомбрез, ошелешений несподіваною перешкодою, яка так завадила йому в любовних замірах, випустив актрису й миттю вихопив шпагу, готовий дати відсіч кожному, хто тут появився б.
А Чікіта вже прошмигнула навшпиньки, безгучно, мов тінь, у кімнату, смикнула Ізабеллу за рукав і шепнула:
— Сховайся отут за сундуком, бо зараз почнеться веремія.
Мала казала правду — кілька пострілів зненацька пролунало серед нічної тиші. Охорона замку розкрила напад.
XVII. Аметистовий перстень
Поспіхом вибігши по сходах, Малартик, Випивак і Кру-тиморд увірвалися в Ізабеллину кімнату, щоб відбити напад і допомогти Валомбрезові, а Рашпіль, Мерендоль та забіяки з постійних слуг герцога, який привіз їх із собою, переправились човном через фосу, маючи намір завдати ворогові удару з тилу. Хитра стратегія, гідна бойового генерала!
Верхівка дерева закривала й без того вузьке вікно, а гілки сягали майже до середини кімнати, місця для бою було мало. Малартик став із Кривуляєм біля однієї стіни кімнати, а з другого боку поставив Крутиморда і Випивака, аби в такий спосіб уникнути першого шаленого удару ворога і здобути перевагу над ним. Обложники могли дістатися до вільнішого місця, тільки пройшовши поміж двома рядами здорових розбишак, які чатували, тримаючи в одній руці шпагу, а в другій — пістолет. Ніхто з цих благородних лицарів не прагнув, щоб, коли діло складеться кепсько, його впізнали, тож усі вони понадівали маски, і видовисько, яке являли собою чотири чоловіки з чорними лицями, нерухомі й мовчазні, наче привиди, було досить застрашливе.
— Вийдіть звідси або надіньте маску,— тихо сказав Малартик до Валомбреза,— Не треба, щоб вас бачили в цій сутичці.
— Байдуже,— відповів молодий герцог.— Я нікого в світі не боюсь, а той, хто мене побачить, уже нікому нічого не розкаже,— додав він, погрозливо махаючи шпагою.
— То хоча б одведіть у другу кімнату Ізабеллу, Єлену цієї нової Троянської війни а то, чого доброго, зачепить яка-небудь сліпа куля, все піде нанівець, і буде жаль.
Ця порада видалась герцогові розумною, він підійшов до великої дубової скрині, за якою сховались актриса і Чікіта, обома руками схопив Ізабеллу, хоч вона й опиралася, судорожно чіпляючись за різьблені виступи; переборюючи властиву жінкам боязливість, доброчесна дівчина воліла зостатися на полі бою, аніж опинитися наодинці з Валомбрезом, хоч і осторонь сутички; її могла зачепити куля чи шпага, вона ризикувала втратити життя, аби тільки не втратити честі.
азз
— Ні, ні, пустіть мене,— кричала актриса, відбиваючись і з відчайдушним зусиллям чіпляючись за одвірок: вона відчувала, що Сігоньяк десь тут, він не міг бути далеко.
Нарешті герцог усе-таки прочинив двері і потягнув Ізабеллу в другу кімнату; молода жінка раптом вирвалася й кинулась до вікна, проте Валомбрез знову схопив її, взяв на руки і поніс у глибину кімнати.
— Рятуйте! — гукнула Ізабелла тихо, втрачаючи сили.— Рятуйте, Сігоньяк!
— Я тут! — почувся гучний голос, який линув неначе з неба.
Зашелестіли гілки, чорна тінь блискавично майнула між чотирма розбійниками, стрибнувши так, що коли гримнули майже водночас чотири постріли, вона була вже посеред кімнати. В густій хмарі диму якусь мить не видно було, що сталося після тих пострілів; коли ж дим трохи розвіявся, забіяки побачили, що Сігоньяк — точніше, капітан Фракас, бо вони знали барона саме під цим іменем,— стоїть із шпагою в руці живий і здоровий, тільки перо па його капелюсі було перебите: їхні пістолети пальнули надто пізно, кулі не влучили в капітана, який увірвався так швидко й несподівано.
Одначе Ізабелли та Валомбреза в кімнаті вже не було.