Отож, сер, я не міг з ним позмагатися, а Боб відразу скинув сюртук і...
три хвилини молотив бенберійця й поклав його за чотири раунди. Господи, як той упав, сер! А чому так вийшло? Усе кров.
Ти щось не п'єш, Джеймсе,— нагадав йому колишній аташе.— Коли я вчився в Оксфорді, чоловіки швидше спорожняли пляшку, ніж, бачу, теперішня молодь.
Еге-е — мовив Джеймс, підносячи йому до носа кулака і п'яно підморгуючи.— Без жартів, друже! Хочете мене випробувати? Загнати мене? Я не дамся! In vino Veritas , друже. Mars, Bacchus, Appollo virorum, еге ж? Хотів би я, щоб тітка послала трохи цього вина моєму предкові... пречудове питво!-А ти попроси її,— порадив йому Макіавеллі.— Або надолужуй тут. Як каже бард: "Nunc vino pellite curas, Cras ingens iterabimus aequor",— і, процитувавши ці рядки з виглядом парламентського оратора, прихильник Бахуса й собі випив наперсток вина з таким виглядом, паче щодня пив його, як воду.
Коли в пасторському домі відкорковували після обіду пляшку портвейну, дівчата отримували по чарочці наливки з порічок, місіс Б'ют випивала чарочку портвейну, а чесний Джеймс, звичайно, дві; а що батько насуплювався, як він зазіхав на третю, добрий син здебільшого утримувався й надолужував наливкою або джином з водою тайкома в конюшні, втішаючись ним у товаристві конюха і своєї люльки. В Оксфорді кількість вина йому ніхто не обмежував, але воно було поганої якості; коли ж у тітчиному домі з'єдналися кількість і якість, Джеймс показав, що він справді може віддати йому належне, і не потребував заохочень кузена спорожнити другу пляшку, яку приніс містер Боулс.
Та коли настала пора пити каву й повертатися до жінок, яких юний джентльмен дуже боявся, його покинула приємна щирість, він замкнувся в своїй звичайній похмурій мовчазності, цілий вечір відповідав тільки "так" і "ні", похмуро блимав очима на леді Джейн і перекинув чашку з кавою.
Хоч він і не розмовляв, зате безсоромно позіхав і своєю присутністю всіх пригнічував під час скромних розваг того вечора; міс Кроулі і леді Джейн, що грали в пікет, та міс Брігс із своїм шитвом відчували, що він дивиться на них посоловілими очима, і їм робилося ніяково від того п'яного погляду.
Він, здається, дуже мовчазний, незграбний і несміливий хлопець,— сказала міс Кроулі Піттові.
У чоловічому товаристві він говіркіший, ніж у жіночому,— сухо відповів Макіавеллі, мабуть, трохи розчарований, що портвейн не заставив Джеймса сказати ще щось.
Першу половину другого ранку Джеймс просидів над листом до матері, в якому захоплено описував, як його прийняла міс Кроулі. Та він не передчував, яке лихо принесе йому цей день і яким коротким виявиться його щастя. Ввечері, напередодні його появи в тітки, в заїзді "Герб Тома Крібба" сталась одна подія, про яку Джеймс зовсім забув, дріб'язкова, але фатальна подія. Власне, вийшло ось що: Джім мав щедру натуру і за чаркою ставав особливо гостинним. Того вечора він пригощав "Улюбленця Татбері" й "Роттінгдінського Бійця" разом з їхніми друзями і два чи три рази замовляв джин, тому Джеймсові Кроулі записали в рахунок аж вісімнадцять склянок цього питва, по вісім пенсів за склянку. Звичайно, не сума тих пенсів, а кількість джину виявилась фатальною для репутації бідолашного Джеймса, коли тітка послала свого дворецького, містера Боулса, сплатити рахунок юного джентльмена. Господар, боячись, що йому зовсім не заплатять, урочисто присягався, що юний джентльмен сам випив увесь той джин; кінець кінцем Боуло сплатив рахунок, а повернувшись додому, показав його місіс Феркін. Та вжахнулася й понесла рахунок міс Брігс (головному рахівникові), яка в свою чергу вважала своїм обов'язком сказати про це міс Кроулі.
Якби Джім випив з десяток пляшок червоного вина, стара панна могла б йому вибачити: містер Фокс і містер Шерідан пили вино. Всі джентльмени п'ють його.
Але вісімнадцять склянок джину, випитих з боксерами в огидному шинку,— це жахливий злочин, який не так легко вибачити. Все обернулося проти нещасного хлопця: він зайшов у будинок, просякнутий запахом конюшні, куди ходив відвідати свого пса Таузера, а коли вивів його погуляти, то зустрів міс Кроулі з астматичним бленемським спанієлем, і Таузер був би роздер його, якби той, заскавулівши, не кинувся під захист міс Брігс, тим часом як жорстокий господар бульдога стояв і реготав з тієї жахливої гонитви.
Того самого дня злощасному хлопцеві зрадила й скромність. Під час обіду він був жвавий і веселий. Коли жінки вийшли, він дозволив собі один чи два жарти на Піттову адресу, пив, як і вчора, багато вина, а перебравшись до вітальні, почав безтурботно розважати жінок добірними оксфордськими анекдотами. Він описав різницю між боксерським хистом Моліне і Сема-Голландця, жартівливо запропонував леді Джейн піти в заклад на "Улюбленця Татбері" проти роттінгдінця або навпаки — як їй завгодно, і наприкінці викликав свого кузена Пітта помірятися з ним силою в рукавицях чи без них.
Я навіть даю вам право вибирати, друже,— мовив він, регочучи, і ляснув Пітта по плечі.— Батько також радив мені помірятися з вами силою, він сан заклався б на мене, ха-ха-ха!-З цими словами чарівний юнак хитро підморгнув Брігс і жартівливо показав великим пальцем через плече на Пітта Кроулі.
Може, Піттові й не подобалися такі жарти, але він досить легко стерпів їх.
Бідолашний Джім нарешті висміявся, а коли тітка зібралася йти спати, він, хитаючись, перетнув вітальню з її свічкою в руках і вклонявся їй, якнайніжніше, п'яно всміхаючись. Потім і сам пішов нагору, в свою спальню, страшенно задоволений собою, упевнений, що тітка залишить свої гроші не батькові і всім іншим членам родини, а особисто йому.
Можна було б подумати, що коли вже Джім опинився в спальні, то йому нічим було погіршити своє становище, та, на жаль, хлопець "мів його погіршити й тут. Над морем так гарно світив місяць, що Джім, приваблений до вікна романтичною картиною океану й неба, вирішив помилуватися краєвидом, курячи люльку. А тютюнового диму ніхто не вчує, міркував він, коли завбачливо відчинити вікно й висунути з нього голову. Так він і зробив; але, запаморочений хмелем, бідний Джім зовсім забув, що двері 8 його кімнати лишилися відчиненими. Бриз, завіваючи у вікно; зробив легенький протяг, хмари тютюнового диму покотилися вниз і, нітрохи не втративши запаху, досягла міс Кроулі й міс Брігс.
Люлька довершила справу, і місіс Б'ют так і не дізналася, скільки тисяч фунтів вона їм коштувала. Феркін кинулася вниз до Боулса, що замогильним голосом читав своєму помічникові "Сковороду й вогонь". Вона заходилася розповідати про цю жахливу таємницю з такою наляканою міною, що першу мить Боулс і його молодий помічник подумали, що до будинку закралися грабіжники і що покоївка, мабуть, побачила ноги, які стирчали з-під ліжка міс Кроулі. Та, довідавшись, що сталося, Боулс миттю, перестрибуючи через три східці, кинувся до кімната Джеймса, який ні про що не здогадувався, і крикнув здавленим від переляку голосом:-Ради бога, викиньте люльку, містере Джеймсе. Ох, містере Джеймсе, що ви наробили! — схвильовано додав він, викидаючи злощасну люльку у вікно.— Як ви могли собі таке дозволити! Моя пані не любить диму!-То нехай не курить,— відповів Джеймс, недоречно засміявшись і вважаючи, що весь цей переполох — тільки вдалий жарт.
Але другого ранку настрій у нього зовсім змінився, коли помічник Боулса, який чистив Джеймсові черевики й приносив гарячу воду, щоб він голив ту бороду, на появу якої так нетерпляче чекав, подав йому в ліжко записку від міс Брігс.
"Шановний сер,— писала вона,— міс Кроулі дуже погано спала вночі через те, що її дім споганили тютюновим димом. Міс Кроулі звеліла мені передати Вам, що, на жаль, не може побачитися з Вами перед від'їздом у дуже шкодує, що переконала Вас перебратися до її дому і заїзду, де Вам буде, безперечно, набагато зручніше жити протягом того часу, поки Ви залишатиметесь у Брайтоні.
На цьому й закінчилася Джеймсова кар'єра як кандидата на тітчину ласку. Він справді несамохіть зробив те, що нахвалявся: помірявся силою зі своїм кузеном Піттом.
Де ж у цей час перебував той, хто колись був першим претендентом на перемогу в цих змаганнях за гроші? Бекі й Родон, як ми бачили, зустрілися після Ватерлоо і зиму 1815 року перебули в Парижі, весело бавлячи час у блискучому товаристві.
Ребека виявилася ощадливою, і тих грошей, які бідолашний Джоз заплатив за її коні, цілком вистачило, щоб їхнє скромне господарство протрималося принаймні рік. Ребеці не довелось обертати в гроші ні "мої пістолети, ті самі, якими я вбив каштана Маркера, ні золотий несесер і підбитий соболем плащ. З останнього вона пошила собі накидку і їздила в ній у Булонському лісі, викликаючи в усіх захват. Аби ви бачили сцену зустрічі Ребеки з своїм захопленим чоловіком, коли вона приєдналася до нього після того, як армія зайняла Камбре! Вона розпорола своє вбрання й почала витрушувати з нього всі ті годинники, оздоби, асигнації, чеки і гроші, які вона поховала в підкладку, готуючись до можливої втечі з Брюсселя. Генерал Тафто був у захваті, а Родон аж ревів з реготу й казав, що все це, їй-богу, багато цікавіше за будь-яку театральну виставу. А коли він почув незрівнянно веселу розповідь Ребеки про те, як спритно вона обдурила Джоза, то мало не збожеволів з утіхи. Він вірив у свою дружину так, як французи вірили в Наполеона.
У Парижі вона користувалася великим успіхом. Усі французькі дами визнали, що вона чарівна. Вона чудово розмовляла їхньою мовою, відразу перейняла їхню грацію, жвавість і їхні манери. Чоловік у неї, звичайно, був дурний — усі англійці дурні,— а крім того, дурний чоловік у Парижі — завжди доказ того, що жінка чогось варта. Він спадкоємець багатої і spirituelle міс Кроулі, дім якої завжди був відчинений для французьких дворян під час еміграції. Тепер вони приймали дружину полковника в своїх власних віллах.
"Чому б,— писала одна вельможна дама міс Кроулі, що колись купила в неї мережива і всякі дрібнички, заплативши за них стільки, скільки захотіла та герцогиня, і влаштувала на її честь чимало обідів в тяжкий час після революції,— чому б нашій любій приятельці не приїхати в Париж до свого небожа й небоги і до всіх своїх відданих друзів? Увесь світ raffoles y чарівну господиню та в її вроду.