Каркароф щойно повідомив, що їх буде дванадцятеро...
— Містере Кравч? — обережно промовив Гаррі.
— ...а потім пошліть іще сову до мадам Максім — може, вона, як і Каркароф, теж захоче взяти з собою більше учнів... Чули, Везербі? Виконаєте? Вико... — очі містера Кравча вирячилися. Він стояв і дивився на дерево, беззвучно ворушачи губами. Тоді, хитаючись, відійшов убік і впав на коліна.
— Містере Кравч? — голосно покликав Гаррі. — Що з вами?
Кравчеві очі забігали. Гаррі обернувся до Крума. Той підійшов ближче і дивився на Кравча з тривогою.
— Що з ним?
— Не знаю, — пробурмотів Гаррі. — Слухай, збігай когось поклич...
— Дамблдора! — почав задихатися Кравч. Він ухопив Гаррі за мантію і притяг до себе, хоч погляд його був спрямований кудись поверх Гарріної голови. — Мені треба... побачити... Дамблдора...
— Гаразд, — сказав Гаррі, — якщо ви встанете, містере Кравч, то підемо до...
— Я зробив... дурницю, — видихнув містер Кравч. Вигляд у нього був божевільний. Очі крутилися й витріщалися, по підборіддю котилася слина. Кожне слово коштувало йому страшенних зусиль. — Мушу... розповісти... Дамблдорові...
— Підводьтеся, містере Кравч, — голосно й чітко сказав Гаррі. — Вставайте і я відведу вас до Дамблдора!
Очі містера Кравча зупинилися на Гаррі.
— Ви... хто? — прошепотів він.
— Я учень цієї школи, — Гаррі озирнувся до Крума, чекаючи допомоги, але той, помітно нервуючись, тримався позаду.
— Ви не... його? — зашепотів Кравч. Рот у нього перекосився.
— Ні, — відповів Гаррі, не маючи ані найменшого уявлення, про що говорить Кравч.
— Ви Дамблдорів?
— Так, — сказав Гаррі.
Кравч притяг його до себе ще ближче. Гаррі спробував вивільнитися, та дарма.
— Попередьте... Дамблдора...
— Я приведу Дамблдора, якщо ви мене пустите, — сказав Гаррі. — Відпустіть мене, містере Кравч, і я його приведу...
— Дякую, Везербі, і як усе оце зробите, принесіть мені кави. Моя дружина з сином скоро приїдуть. Ми сьогодні збираємося на концерт з містером та місіс Фадж. — Кравч знову говорив до дерева, і, як видно, навіть не здогадувався про присутність Гаррі. Це так здивувало Гаррі, що він і не помітив, як Кравч відпустив його мантію. — Так, мій син нещодавно отримав дванадцять СОВ, так, це найвища оцінка, так, авжеж пишаюся. А поки що, прошу принести мені оту записку від Андорського міністра магії. У мене зараз є час накидати відповідь...
— Залишайся тут з ним! — сказав Гаррі Крумові. — Я приведу Дамблдора. Так буде швидше, бо я знаю, де його кабінет.
— Він божевільний, — невпевнено озвався Крум, не зводячи очей з Кравча. Той щось базікав до дерева, вочевидь, переконаний, що то Персі.
— Побудь біля нього, — сказав Гаррі і зібрався вже йти, та його рух викликав ще одну різку зміну в поведінці містера Кравча. Він міцно обхопив Гаррі за коліна й потяг на землю.
— Не... кидайте... мене! — прошепотів він, знову вирячивши очі. — Я... втік... мушу попередити... мушу сказати... побачити Дамблдора... моя провина... це все я винен... Берта... мертва... це все я винен... мій син... моя провина... скажи Дамблдорові... Гаррі Поттер... Темний Лорд... сильнішає... Гаррі Поттер...
— Я приведу Дамблдора, якщо ви мене пустите, містере Кравч! — сказав Гаррі. Він люто озирнувся на Крума. — Допоможи мені, нарешті!
Переляканий Крум підійшов і присів біля містера Кравча.
— Не дай йому нікуди піти, — промовив Гаррі, визволяючись із чіпких рук містера Кравча. — Я повернуся з Дамблдором.
— Тільки спішити, добро? — гукнув услід йому Крум, коли Гаррі вибіг з лісу й побіг темними шкільними угіддями. Там давно нікого не було. Беґмен, Седрик і Флер зникли. Гаррі вибіг кам'яними сходами, проскочив у дубові передні двері й побіг мармуровими сходами на третій поверх.
П'ятьма хвилинами пізніше він налетів на кам'яного гаргуйля, що стояв посеред коридору.
— Лимонний шер шербет! — видихнув він.
То був пароль для прихованих сходів, що вели до кабінету Дамблдора. Принаймні два роки тому був такий пароль. Поза сумнівом, його змінили — кам'яний гаргуйль не ожив і не відскочив, а стояв непорушно і пронизував Гаррі зловісним поглядом.
— Ворушися! — закричав на нього Гаррі. — Швидко!
Та жодна річ у Гоґвортсі не рухалася лише через те, що хтось на неї кричав. Гаррі зрозумів — справи кепські. Глянув у обидва кінці темного коридору. Може, Дамблдор у вчительській? Гаррі щодуху рвонув до сходів...
— ПОТТЕР!
Гаррі аж занесло від різкої зупинки. Він озирнувся.
Снейп щойно з'явився з прихованих сходів за кам'яним гаргуйлем. Стіна за ним знову з'їхалася, а він пальцем підкликав Гаррі до себе.
— Поттере, що ти тут робиш?
— Я мушу побачити професора Дамблдора! — відповів Гаррі, побігши назад коридором і зупинившись перед Снейпом. — Містер Кравч... він щойно з'явився... він у лісі... він просить...
— Що за нісенітниці? — блиснув чорними очима Снейп. — Про що ти?
— Про містера Кравча! — закричав Гаррі. — 3 міністерства! Він хворий, він у лісі, він хоче побачитися з Дамблдором! Скажіть мені пароль...
— Поттере, директор зайнятий, — сказав Снейп і його тонкі губи скривила неприємна посмішка.
— Я повинен розповісти Дамблдорові! — не вгавав Гаррі.
— Поттере, ти хіба не чув, що я сказав?
Гаррі бачив, що Снейп насолоджується своєю владою над ним.
— Послухайте, — сердито промовив Гаррі. — 3 Кравчем не все гаразд. Він... він з'їхав з глузду. Каже, що хоче попередити...
Кам'яна стіна за Снейпом розсунулася. В її отворі стояв Дамблдор, одягнений у довгу зелену мантію. Його обличчя виказувало крайнє зацікавлення.
— Щось сталося? — спитав він, дивлячись то на Гаррі, то на Снейпа.
— Пане професоре! — Гаррі поспішив заговорити раніше за Снейпа. — У лісі містер Кравч. Він хоче з вами говорити!
Гаррі думав, що Дамблдор щось запитає, але, на щастя, Дамблдор нічого не питав.
— Показуй дорогу, — кинув він і пішов слідом за Гаррі. Снейп залишився стояти біля гаргуйля. Обличчя його стало вдвоє потворнішим, ніж завжди.
— Гаррі, що казав містер Кравч? — спитав Дамблдор, коли вони збігали мармуровими сходами.
— Казав, що хоче вас попередити... що він зробив щось жахливе... згадував свого сина... і Берту Джоркінз... і... і Волдеморта... казав, що Волдеморт стає сильніший...
— Авжеж, — Дамблдор пришвидшив темп, і вони вбігли в непроглядну темряву.
— Він поводиться ненормально, — розповідав Гаррі біжучи. — Здається, він не розуміє, де перебуває. Постійно говорить так, наче звертається до Персі Візлі, а тоді його перемикає і він починає бубоніти, що хоче побачитися з вами... Я залишив його з Віктором Крумом.
— З Крумом? — різко вимовив Дамблдор і пришвидшив крок. — Не знаєш, чи ще хтось бачив містера Кравча?
— Ні, — сказав Гаррі. — Ми з Крумом розмовляли. Містер Беґмен якраз закінчив розповідати нам про третє завдання, ми трохи відстали, а потім побачили, що з лісу виходить містер Кравч...
— Де вони? — спитав Дамблдор, коли з темряви виринула бобатонська карета.
— Отам, — Гаррі вийшов уперед, щоб показувати Дамблдорові стежку поміж дерев. Він більше не чув голосу Кравча, але знав, куди йти. Це було недалечко від бобатонської карети... десь тут...
— Вікторе! — погукав Гаррі.
Ніхто не відповідав.
— Вони були тут, — сказав Гаррі. — Вони точно були десь тут...
— Лумос, — Дамблдор засвітив чарівну паличку й підняв її догори.
Вузький промінь світла перебігав з дерева на дерево й освітлював землю. І раптом упав на чиїсь ноги.
Гаррі з Дамблдором кинулися вперед. Крум лежав непритомний. Навколо не було й сліду містера Кравча. Дамблдор присів біля Крума й обережно підняв йому повіку.
— Його оглушили, — тихо сказав він, роззираючись. Схожі на півмісяці окуляри поблискували у світлі чарівної палички.
— Може, я когось покличу? — спитав Гаррі. — Мадам Помфрі?
— Ні, — швидко сказав Дамблдор. — Залишайся тут.
Він підняв чарівну паличку й націлив її в напрямку Геґрідової хатини. Гаррі помітив, як щось срібне вилетіло з кінчика палички і майнуло поміж дерев, неначе примарний птах. Дамблдор знову нахилився над Крумом, доторкнувся до нього паличкою й сказав:
— Розсійчари!
Крум розплющив очі. Вигляд у нього був очманілий. Побачивши Дамблдора, він спробував сісти, але той поклав руку йому на плече і змусив лягти.
— Він на мене кидатися! — пробелькотів Крум, приклавши до голови руку. — Старий псих напасти на мене! Я дивитися, куди піти Поттер, а він напасти ззадо!
— Полеж, — сказав Дамблдор.
До них долинуло гупання кроків і незабаром з'явився захеканий Геґрід з арбалетом та з Ікланем.
— Пане професоре! — вигукнув він. Його очі розширилися. — Гаррі!.. Що си стало?..
— Геґріде, треба, щоб ти привів професора Каркарофа, — сказав Дамблдор. — На його учня напали. Як приведеш, повідом професора Муді...
— Без потреби, Дамблдоре, — пролунало хрипке гарчання. — Я вже тут. — Муді шкутильгав до них, спираючись на костур і присвічуючи собі чарівною паличкою.
— Клята нога, — сердито буркнув він. — Я був би тут скоріше... що сталося? Снейп казав щось про Кравча...
— Про Кравча? — сполотнів Геґрід.
— Геґріде, прошу привести Каркарофа! — перебив Дамблдор.
— А, так... зара' приведу, пане професоре, — сказав Геґрід, розвернувся й зник поміж темних дерев. Іклань побіг за ним.
— Мені не відомо, де Барті Кравч, — сказав Дамблдор до Муді, — але його необхідно знайти.
— Я тільки "за", — прогарчав Дикозор і, виставивши вперед чарівну паличку, пошкутильгав у ліс.
Ні Дамблдор, ні Гаррі більше не промовили й слова, доки не почули характерних звуків наближення Геґріда з Ікланем. Блідий і схвильований, Каркароф ішов з ними. На його плечах вилискувало сріблясте хутро.
— Що це таке? — закричав він, коли побачив на землі Крума, а поряд — Гаррі та Дамблдора. — Що відбувається?
— На мене напасти! — сказав Крум, знову сідаючи й потираючи голову. — Містер Кравч чи як там його називато...
— Кравч на тебе напав? На тебе напав Кравч? Суддя турніру?
— Ігорку — почав Дамблдор, та Каркароф випростався, судомно вчепився в своє хутро і аж посинів.
— Це зрада! — заревів він, тицяючи в Дамблдора. — Це змова! Ви з вашим Міністерством магії заманили мене сюди під фальшивим приводом! Це не справжній турнір! Спершу ви запхали в нього Поттера, хоч йому й замало років! Тепер ваш друг з міністерства намагається здихатися мого чемпіона! В усій цій справі ніяк не обійшлося без корупції та подвійної гри, головну роль у якій відіграєте ви, Дамблдоре, з усіма вашими балачками про відновлення міжнародних чарівницьких зв'язків, про стирання відмінностей між нами...