Вони вже мали вирушати за хвилин десять, не пізніше.
— Гарієт чомусь упевнена, що Ліббі мала зайвий квиточок, але не захотіла поїхати разом з нею. Я сказала їй, що це неправда… це ж ваш квиток, бо ви не хочете, щоб Ліббі їхала сама, правильно?
— Ну, звісно, — відповіла Саманта, — вона не може їхати сама.
— Я так і знала, — на диво радісно вигукнула співбесідниця. — І я чудово розумію вашу стурбованість, і ніколи б вам цього не запропонувала, якби не думала, що це може звільнити вас від зайвих переживань. Просто дівчата такі дружні… а Гарієт страшенна фанатка цього дурнуватого гурту… і мені здається, з того, що я чула, коли вони розмовляли по телефону, що Ліббі насправді дуже хоче, щоб Гарієт таки поїхала. Я абсолютно розумію, чому ви хочете супроводжувати Ліббі, але річ у тім, що моя сестра бере туди двох своїх дівчаток, так що догляд за ними буде забезпечений. Я могла б підвезти Ліббі і Гарієт до стадіону і біля входу передати їх з рук у руки сестрі, а тоді ми всі разом у неї й заночуємо. Я даю вам гарантію, що з Ліббі постійно буде або моя сестра, або ж я сама.
— Ой… це так люб'язно з вашого боку. Але моя подруга, — сказала Саманта, відчуваючи дивний дзвін у вухах, — уже нас там чекає, розумієте…
— Але ж ви можете поїхати й побачитися з подругою… просто вам тепер не доведеться йти на той концерт, якщо з дівчатами хтось буде… А Гарієт у дикому розпачі… просто місця собі не знаходить… Я не збиралася втручатись, але їхня дружба зараз під загрозою…
А тоді діловито додала:
— Ми, звісно, заплатимо вам за цей квиток.
Саманту загнали в глухий кут, і їй не було куди діватися.
— Ох, — зітхнула Саманта. — Ну, добре. Я просто хотіла піти з нею…
— Їм удвох буде набагато цікавіше, — безапеляційно заявила мама Гарієт. — Ну й вам не треба буде пригинатися, щоб не закривати сцену тим дітлахам, хі-хі… моїй сестрі не страшно, вона й сама метр з кепкою.
III
На превелике розчарування Ґевіна, все складалося так, що він не міг відкрутитися від святкування ювілею Говарда Моллісона. Якби Мері, клієнт фірми і вдова його найкращого друга, запросила його на вечерю, він мав би моральне право не йти на бенкет… але Мері його не запросила. До неї приїхала родина, і вона чомусь дуже розхвилювалася, коли з'явився Ґевін.
"Не хоче, щоб знали родичі", — подумав він, втішаючись, як вона зніяковіла, проводжаючи його до дверей.
Він поїхав до своєї "Кузні", прокручуючи в голові розмову з Кей.
"Я думала, він був твоїм найкращим другом. Він лише кілька тижнів тому помер!"
"Так, і я заради Баррі піклуюся про неї, — відповів їй подумки Ґевін, — він би сам цього хотів. Ніхто не чекав, що так станеться. Баррі помер. Йому це вже не зашкодить".
Вдома він підшукав собі відповідний костюм, бо на запрошенні було зазначено "вечірній одяг", і спробував уявити, як цей малий язикатий Пеґфорд обсмоктуватиме новину про Ґевіна й Мері.
"Ну то й що? — подумав він, здивований власного хоробрістю. — Невже вона все життя має бути самотня? Всяке трапляється. Я піклувався про неї".
І попри все його небажання йти на ту нудну й виснажливу вечірку, він відчував, як на нього накочується хвиля радісного збудження.
У Домі-на-пагорбі Ендрю Прайс укладав собі волосся маминим феном. Ще ніколи він так ретельно не готувався до будь-яких дискотек чи вечірок, як сьогодні. Йому, Ґаї й Суквіндер за додаткову оплату доручили обслуговувати бенкет. Говард з цієї нагоди навіть узяв напрокат відповідний одяг: білу сорочку, чорні штани і краватку-метелик. Він буде працювати поруч із Ґаєю — і не простим хлопчиком на побігеньках, а офіціантом.
Але це було ще не все. Ґая порвала з тим славетним Марко де Лукою. Сьогодні після обідньої перерви, коли Ендрю вибіг перекурити на заднє подвір'я "Мідного чайника", він побачив там заплакану Ґаю.
— Він ще пошкодує, — кинув Ендрю, намагаючись не виказати своєї радості.
А вона шморгнула носом і сказала:
— Дякую, Енді.
— Ти шо, голубий? — вишкірився Саймон, коли Ендрю нарешті вимкнув фен.
Саймон уже кілька хвилин чекав нагоди сказати це, підглядаючи з темного сходового майданчика крізь щілину в дверях, як Ендрю марафетиться перед дзеркалом. З несподіванки Ендрю аж здригнувся, але за мить розсміявся. Саймона дратонув його гарний настрій.
— Це ж треба, — глузливо осміхнувся він, коли Ендрю пройшов повз нього в сорочці з метеликом. — Такого метелика хіба на бабу начепити. Ти в ньому як педик.
"А я тебе, довбойобе, зробив безробітним".
Ендрю ледь не щогодини змінював ставлення до того, що він утнув зі своїм батьком. Іноді його страшенно гризло сумління, а потім раптом мінявся настрій і він уже тішився своїм потаємним тріумфом. Сьогодні думка про це ще більше підігріла хвилювання. Коли Ендрю на гоночному велосипеді Саймона спускався пагорбом у містечко, він відчував, як під тонкою білою сорочкою його пощипують мурашки від вечірньої прохолоди, а в серці розпалюється неабияке збудження. Він був сповнений надії. Ґая доступна і як ніколи вразлива. Її батько жив у Редінґу.
Коли він під'їхав до парафіяльної зали, там стояла у вечірній сукні Шерлі Моллісон і прив'язувала до огорожі величезні золоті повітряні кульки, зроблені у вигляді п'ятірок і шісток.
— Здоров, Ендрю, — бадьоро привіталася вона. — Відкоти, будь ласка, велосипед подалі від входу.
Він відкотив велосипед за ріг, оминувши новісінький гоночний зелений кабріолет "БМВ", припаркований неподалік. По дорозі до зали обійшов машину довкола, милуючись розкішним салоном.
— А ось і Енді!
Ендрю відразу підмітив, що гарний настрій і збудження винуватця свята не надто відрізнялися від його власного. Говард розгулював залою, вбраний у довжелезний оксамитовий смокінг і трохи нагадував фокусника. З гостей ще майже нікого не було: до початку вечірки лишалося хвилин двадцять. Скрізь були порозвішувані сині, білі й золоті кульки. Величезний фуршетний стіл заставлено тацями із закусками, накритими полотняними серветками. На верхньому ярусі зали немолодий діджей налаштовував апаратуру.
— Енді, піди допоможи Морін, добре?
Морін саме розставляла склянки на краю довгого столу, яскраво освітлена лампою, що висіла в неї над головою.
— Диви, який красень! — каркнула вона, коли він підійшов.
Коротка облягаюча сукня підкреслювала усі контури її кістлявого тіла, з якого подекуди звисали жирові складки й подушечки, що невблаганно випирали крізь тканину. Звідкись пролунало знайоме "привіт": біля коробок з тарілками навпочіпки сиділа Ґая.
— Енді, повитягай, будь ласка, з коробок склянки і клади їх сюди, — звеліла Морін, — тут у нас буде бар.
Він усе це зробив. Коли розпаковував коробки, до нього підійшла жінка, якої він ніколи досі не бачив, з кількома пляшками шампанського в руках.
— Це має бути в холодильнику, якщо він тут є.
У неї був гострий, як у Говарда, ніс, великі, як у Говарда, сині очі і кучеряве, як у Говарда, світле волосся, але якщо у Говардових рисах проглядалося щось жіноче й пухкеньке, то його донька — а це, без сумніву, могла бути тільки його донька — не була красунею, але приваблювала своїми низько посадженими бровами, великими очима і ямочкою на підборідді. Вона була в штанях і шовковій сорочці з розстебнутим коміром. Поставивши пляшки на стіл, відвернулася. Її манери й одяг підказали Ендрю, що власницею припаркованого "БМВ" була саме вона.
— Це Патриція, — шепнула йому на вухо Ґая, і по його тілу мовби пробіг електричний розряд. — Говардова донька.
— Ага, я так і подумав, — сказав він, але вся його увага прикипіла до того, як Ґая відкорковує пляшку горілки і наливає в келих. Вона випила це одним духом, легенько здригнувшись. Ґая ледве встигла закрутити зáкрутку, як біля них з'явилася Морін з відерцем льоду.
— От курва стара, — кинула їй услід Ґая, дихнувши на Ендрю спиртним. — Ти тільки глянь на неї.
Він засміявся, озирнувся й застиг на місці, бо біля них стояла Шерлі з усмішкою збитошної кицьки.
— Міс Джаванда ще не прийшла? — спитала вона.
— Ось-ось буде, якраз прислала мені есемеску.
Але Шерлі було насправді начхати на Суквіндер. Просто вона підслухала розмову Ендрю й Ґаї про Морін, і це відразу повернуло їй гарний настрій, зіпсутий тим, як Морін випендрювалася в своєму "вечірньому туалеті". Гідно пробити панцир такого обмеженого й тупого марнославства було непросто, але Шерлі, прямуючи від тих двох підлітків до діджея, вже знала, що скаже Говардові за першої-ліпшої нагоди.
"До речі, вся молодь, м'яко кажучи, потішалася з Морін… І нащо було виряджатися в таку сукню?.. Шкода, що вона робить із себе посміховисько…"
Але ж є з чого й тішитися, нагадала собі Шерлі. Вона, Говард і Майлз — усі втрьох будуть тепер у раді: це буде чудесно, просто чудесно.
Шерлі перевірила, чи знає діджей, що Говардова улюблена пісня — "Зелена-зелена трава" у виконанні Тома Джонса, і обвела очима увесь зал, чи не залишилось бува ще якихось дрібних недоглядів, але замість цього її погляд наткнувся на причину, яка трохи затьмарила її сьогоднішню радість.
Патриція стояла у гордій самотності, розглядаючи герб Пеґфорда на стіні, і навіть не намагалася зав'язати з кимось розмову. Шерлі воліла б, щоб Патриція хоч деколи вдягала спідницю. Добре, що хоч приїхала сама. Шерлі боялася, що в "БМВ" з нею приїде ще дехто, але те, що вона приїхала сама, стало для Шерлі хоч якоюсь полегкістю.
Хіба можна не любити власну дитину? Ні, треба любити своїх дітей, не зважаючи ні на що; навіть, якщо вони не такі, як нам хочеться, навіть якщо з них виросли такі персони, яких ми воліли б обійти десятою дорогою. Говард ставився до цього значно спокійніше: він навіть міг, бувало, пожартувати на цю тему, коли Патриції не було поруч. Шерлі ж не могла настільки цим легковажити. Зараз вона відчула, що варто скласти Патриції компанію, підсвідомо сподіваючись якось нейтралізувати своїм бездоганним одягом і поведінкою те дивне враження, яке, на її жаль, могла справити на присутніх Патриція.
— Може, вип'єш чогось, дорогенька?
— Ще ні, — відповіла Патриція, й далі розглядаючи герб Пеґфорда. — Учора я мала веселу нічку. Певно, трохи перебрала. Ми гуляли зі співробітниками Меллі.
Шерлі непевно всміхнулась і теж втупилася очима в герб.
— З Меллі все гаразд, дякую, що запитала, — саркастично мовила Патриція.
— Ну й чудово, — пробурмотіла Шерлі.
— Прикольне запрошення, — сказала Патриція.