— Я кажу, чуєте, що немає нічого вищого за це звання в моїй державі. Їдьте негайно в Медон, шановний пане, і ніколи не смійте й згадувати про це. Геть, кажу вам! Коли, з волі божої, ви станете королем цієї країни, ви матимете право робити все, як схочете, але доти не насмілюйтесь суперечити планам того, хто є і вашим батьком і вашим королем.
Молодий чоловік низько вклонився і з гідністю рушив до дверей, але на порозі затримався.
— Зі мною приїхав абат Фенелон, ваша величність. Угодно вам прийняти його?.
— Геть, геть! — несамовито крикнув король, метаючись по кімнаті. Обличчя його було таке ж гнівне, а очі блищали гарячковим збудженням.
Дофін вийшов з кабінету, і слідом за ним туди ввійшов високий, худий священик років сорока, дивовижної вроди, з блідим обличчям і виразними рисами. Його невимушені і разом з тим шанобливі-манери свідчили про"довге перебування при дворі.
Король круто повернувся й глянув на абата підозрілим поглядом.
— Доброго ранку, абат Фенелон, — сказав він. — Можу спитати, яка мета вашого приходу?
— Ви часто прихильно питали моєї смиренної поради, ваша величність, і навіть потім висловлювали своє задоволення, що слухались її.
— Ну? ну? ну? — нетерпляче пробурчав король.
— Коли справедлива поголоска, то ваша величність в цей час переживаєте кризу, і безстороння. порада може мати для вас значення. Чи треба говорити, що…
— До чого всі ці слова? — перебив король. — Вас прислано, щоб зробити спробу підбурити мене проти мадам де Ментенон…
— Ваша величність, від цієї дами я не бачив нічого, крім добра. Я поважаю й шаную її більше, ніж яку іншу жінку у Франції.
— В такому разі, абат, я певен, що ви з радістю довідаєтесь про мій намір одружитися з нею. Прощайте, абат. Жалкую, що не маю змоги приділити більше часу цій вельми цікавій розмові.
— Але, ваша величність…
— Коли у мене виникають сумніви, я високо ціню ваші поради, абат. В даному разі у мене, на щастя, немає ні найменших сумнівів. Маю честь побажати вам всього доброго.
Перший вибух гніву короля вгамувався, і лишилось тільки холодне гірке почуття, але ще більш небезпечне для його супротивників. Абат змушений був замовкнути, незважаючи на всю свою спритність і бистродумність: Задкуючи, він віддав три низьких поклони, згідно з придворним етикетом, і вийшов з кімнати.
Але королеві ненадовго дали спокій. Супротивники його наміру добре знали, що упертою настирливістю вдавалося часом зламати його волю, і сподівались зробити це й тепер. В кімнату увійшов міністр Лувуа у величезному парику, з своєю величною поставою й погордливими манерами. Однак деяке збентеження з'явилось на його аристократичному обличчі, коли він зустрів гнівний погляд короля.
— Ну що ще, Лувуа? — нетерпляче спитав Людовік.
— Тільки одна нова державна справа, ваша величність, зате така, що важливістю своєю примусила забути всі інші.
— Яка?
— Ваш шлюб, ваша величність.
— Ви не схвалюєте його?
— О, ваша величність, чи можу я схвалювати його?
— Геть з моєї кімнати, пане! Що? Ви хочете замучити мене на смерть своїми чіпляннями? Що? Ви насмілюєтесь залишатись, коли я наказую вам вийти?
Король сердито підійшов до міністра, але Лувуа раптом витяг з ножен шпагу. Людовік відскочив назад з виразом переляку й здивування на обличчі. Лувуа шанобливо простяг йому ручку шпаги.
— Пройміть нею моє серце, ваша величність! — крикнув міністр, падаючи навколішки. Все його величезне тіло трусилось від хвилювання. — Я не можу пережити занепаду вашої слави!
— Боже мій! — крикнув король, кидаючи на підлогу шпагу і хапаючись руками за голову. — Мені здається, ви всі змовились звести мене з розуму. Чи мучили коли-небудь кого так, як мучать мене? Адже це буде приватний шлюб, який не має ніякого відношення до держави. Чуєте мене? Розумієте? Чого вам іще треба?
Лувуа підвівся і вклав шпагу в ножни.
— Ваша величність вирішили остаточно?
— Остаточно.
— То я не маю права нічого більше говорити. Я виконав свій обов'язок.
Він вийшов з сумно похиленою головою, але справді від серця у нього відлягло, бо слова короля надали міністрові певності, що ненависна йому жінка, навіть ставши дружиною Людовіка, не стане королевою Франції.
Дальші нападки не похитнули вирішення короля, а тільки довели його до надмірного роздратування. Такий сильний опір був новиною для людини, воля якої була єдиним законом країни. Він був сердитий, знервований, і хоч не жалкував за своїм. вирішенням, але з нерозсудливою запальністю хотів помститись за пережиті ним неприємності на тих, поради яких послухався. Тому вираз обличчя короля був не дуже ласкавий, коли черговий камергер впустив у кімнату шановного отця Лашеза, його сповідника.
— Бажаю вам повного щастя, ваша величність, — промовив єзуїт, — і від щирого серця вітаю з вашим великим наміром, який дасть вам задоволення як в тутешньому світі, так і в майбутньому;
— Досі я не відчував ні щастя, ні задоволення, отче мій! — роздратовано заперечив король. — Ніколи в житті я не переживав нічого подібного. Весь двір стояв тут передо мною навколішках, благаючи змінити мій намір.
Єзуїт тривожно глянув на нього своїми проникливими сірими очима.
— На щастя, ваша величність — людина сильної волі, яку не дуже легко похитнути, як думають деякі, — сказав він.
— Так, так, я не піддавався ні на хвилину. А все ж мушу визнати, що дуже неприємно мати проти себе стількох людей. Я певен," що рідко хто встояв би на моєму місці.
— Тепер-то й слід виявити твердість, ваша величність. Сатана шаліє, бачачи, як ви видираєтеся з його пазурів, і нацьковує всіх своїх друзів, посилає всіх своїх прибічників, силкуючись удержати вас у своїй диявольській владі.
Але короля не так легко було заспокоїти.
— Знаєте, отче мій, — промовив він, — ви, здається, не дуже шануєте мою родину. Мій брат і мій син, абат Фенелон і військовий міністр — ось ті прибічники сатани, про яких ви згадуєте.
— Тим більше честі вашій величності, що ви зуміли встояти проти них. Ви вчинили благородно, ваша величність. Ви заслужили похвалу і благословення святої церкви.
— Сподіваюсь, що я був справедливим, отче мій! — серйозно заявив король. — Буду радий побачитися з вами пізніше увечері, а поки що я мушу лишитись на самоті з моїми думками.
Отець Лашез вийшов із кабінету, сумніваючись у справжніх намірах короля. Було очевидно, що благання близьких дуже захитали його вирішення, хоч і не змінили його зовсім. Який буде результат, коли посипляться нові благання? А що вони будуть, це так само певно, як те, що за пітьмою йде світло. Необхідно зробити якийсь спритний хід, щоб негайно викликати кризу. Адже кожен прогаяний час допомагає супротивникам. Вагатись — значить програти гру. Настав час рискнути всім.
Єпископ із Мо ждав його в прийомній, і отець Лашез кількома короткими фразами змалював йому всю небезпеку становища, вказавши засіб, який може, на його думку, запобігти їй. Обидва подались у кімнату мадам де Ментенон. Та вже скинула темний одяг вдови, який носила відтоді, як оселилась при дворі, і замінила його на більш підхоже до майбутньої події багате, але просте вбрання з білого атласу, оздоблене сріблом. В її густих темних косах блищав діамант. Ця зміна ще більш освіжила обличчя й постать, і без того дуже молодяві. Коли змовники побачили прекрасний колір цього обличчя, правильні риси, такі спокійні й гарні, дивну грацію постаті, вони відчули, що коли їх і жде невдача, то вже ніяк не через вибране ними знаряддя впливу.
Побачивши їх, мадам де Ментенон устала з місця… З виразу її обличчя було ясно видно, що вона помітила тривогу, яка сповнювала їх душі.
— Ви принесли погані новини! — скрикнула вона.
— Ні, ні, дочко моя, — заспокоїв єпископ. — Але нам треба бути насторожі, бо нашим ворогам дуже хотілося б відвернути від вас Людовіка.
Обличчя де Ментенон просяяло, коли назвали її коханого.
— Ах, ви не знаєте! — промовила вона. — Він дав слово. Я вірю йому, як самій собі.
Та розумний єзуїт не довіряв інтуїції жінки.
— Наші супротивники численні й сильні, — сказав він, похитуючи головою. — Якщо король і встоїть, то йому завжди набридатимуть, і тоді життя здасться йому темнішим, замість того, щоб проясніти — звичайно, крім моменту перебування в промінні, яке йде від вас, мадам. Треба кінчати цю справу.
— Як саме, отче мій?
— Шлюб має відбутися негайно.
— Негайно!
— Так. Коли можливо, сьогодні вночі.
— О, ви вимагаєте занадто багато, отче мій! Король нізащо не погодиться на таку пропозицію…
— Він сам зробить її.
— Чому?
— Тому, що ми примусимо його до цього. Тільки так буде переможена опозиція. Коли шлюб стане фактом, двір змушений буде визнати його, а доти опір не припиниться.
— Що ж я повинна робити, отче мій?
— Відмовитись від короля.
— Як? Від нього? — Вона. зблідла, як лілія, непорозуміло дивлячись в обличчя єзуїтові.
— Це найкраще, що ви можете зробити, мадам.
— Ах, отче мій, я могла б, так, могла б зробити це минулого місяця, минулого тижня, навіть учора вранці. Але тепер? О! Це розіб'є мені серце.
— Не бійтесь, мадам. Ми даємо вам добру пораду. Ідіть зараз же до короля. Скажіть йому, що до вас дійшли чутки про всі неприємності, які він витерпів через вас. Ви не можете знести думки про те, що станете причиною розладу в його родині, а тому звільняєте короля від даної ним обіцянки і назавжди кидаєте двір.
— Іти тепер? Зараз же?
— Так, не гаючи ні однієї хвилини.
Вона накинула на плечі легку накидку.
— Я роблю за вашою порадою, — промовила вона. — Вірю, що ви розумніші від мене. А що, як він піймає мене на слові.
— Він на це не здатний.
— Страшний риск!
— Без риску не досягнеш такої великої мети. Ідіть, дитино моя, і хай благословить вас бог!
Розділ XIII
У КОРОЛЯ З'ЯВЛЯЮТЬСЯ ДЕЯКІ ІДЕЇ
Король лишився в кабінеті сам. Поринувши в похмурі думки, він обмірковував способи, як здійснити свій намір і разом усунути опозицію, що, як виявилось, була сильна й численна. Нараз хтось постукав у двері, і в півтемряві він побачив постать жінки, про яку тільки що думав. Король схопився з місця і простягнув до неї руки з усмішкою, яка заспокоїла б її, коли б вона хоч на мить сумнівалась у його постоянстві.
— Франсуаза! Ви тут! Нарешті, за цілий день, у мене перший бажаний гість.
— Боюсь, що вас дуже схвилювали, ваша величність.
— Так, правда.
— Я знаю ліки.
— Які?
— Я покину палац, сір, і ви забудете те, що сталося між нами.