А потім розповіла міс Кроулі, як вона вчора зустріла її небожа, що гуляв зі своєю кузиною, з якою був так давно заручений, яка вона мила й гарна дівчина і як скромно, навіть, можна сказати, просто була вбрана; і міс Брігс описала й оцінила з чисто жіночою докладністю весь одяг леді Джейн, від капелюшка до | черевиків.
Міс Кроулі дала змогу компаньйонці вибалакатись, майже не перебиваючи її. Одужавши, вона почала нудитися за товариством. А містер Крімер, її лікар, навіть чути не хотів про те, щоб вона повернулася до свого колишнього, бурхливого способу життя в Лондоні. Стара панна рада була б знайти якесь товариство в Брайтоні, тому , у відповідь другого ж таки дня не тільки послала графині Саутдаун листа з подякою за увагу, а й люб'язно запросила до себе Пітта Кроулі. Той прийшов разом з леді Саутдаун та її дочкою. Графиня жодним словом не згадувала про стан душі міс Кроулі, а з великим тактом говорила про погоду, про війну і поразку того жахливого Бонапарта, особливо ж про лікарів-дурисвітів, і дуже хвалила Поджерса, якому вона тоді протегувала.
Під час цієї зустрічі Пітт Кроулі зробив спритний хід— такий хід, який показав, що коли б він замолоду, з самого початку, не занедбав своєї дипломатичної кар'єри, то міг би на цій ниві далеко піти. Коли вдова-графиня почала паплюжити корсиканського вискочня, як тоді всі його паплюжили, доводячи, що він мерзотник, який заплямував себе всілякими злочинами, що він боягуз і тиран, негідний того, щоб йому дарували життя, що він з самого початку був приречений на загибель і т.д., Пітт Кроулі виступив на захист цього обранця долі. Він описав першого консула, яким бачив його в Парижі під час Ам'єнського миру, коли він, Пітт Кроулі, мав щастя познайомитися з великим державним діячем, шановним містером Фоксом, яким, хоч би як вони з ним розходилися в поглядах, не можна було не захоплюватись і який завжди був високої думки про імператора Наполеона. Далі він обурено затаврував зрадливу поведінку союзників щодо позбавленого трону монарха, який довірливо, здався па їхню ласку. Вони засудили його на жорстоке й ганебне заслання, а тим часом Франція опинилася під владою нових тиранів — зграї фанатичних католиків.
Така ортодоксальна відраза до католицької єресі врятувала Пітта Кроулі від гніву леді Саутдаун, а захоплення Фоксом і Наполеоном дуже підняло його в очах тітки.
Про її приятелювання з цим покійним державним діячем ми вже згадували в своїй повісті, коли вперше знайомили читача з міс Кроулі. Вірна прибічниця вігів, міс Кроулі протягом усієї війни була в опозиції, і хоч можна сказати напевне, що падіння імператора не дуже схвилювало стару леді, а знущання з нього не вкорочувало їй життя й не позбавляло сну, все ж таки Піттові схвальні слова про обох її ідолів не лишили байдужим її серце і неабияк вплинули на її ставлення до небожа.
А ви що про це думаєте, люба? — звернулася міс Кроулі до дівчини, яка сподобалася їй з першого погляду, як завжди подобалися скромні молоді особи, хоч треба визнати, Що її симпатії так само швидко згасали, як і спалахували.
Леді Джейн дуже почервоніла й відповіла, що "вона зовсім не розуміється на політиці, хай про неї говорять мудріші люди, але хоч мама, безперечно, мала слушність; містер Кроулі теж говорив дуже гарно". І коли після розмови гості прощалися, міс Кроулі висловила надію, що "леді Саутдаун буде така ласкава й часом відпускатиме леді Джейн, коли та матиме вільну хвилину, щоб вона прийшла трохи розважити самітну хвору стару жінку". Леді Саутдаун ласкаво пообіцяла відпускати дочку, і дами дуже мило попрощалися.
Не пускай більше до мене леді Саутдаун, Пітте,—сказала тітка,— вона дурна й пихата, як усі твої родичі по матері. Я їх завжди не зносила. Але ту милу, добродушну маленьку Джейн приводь коли завгодно.
Пітт пообіцяв приводити Джейн. Він, звичайно, не сказав графині Саутдаун, яку думку склала про неї його тітка, а та, навпаки, вважала, що справила на міс Кроулі найкраще враження.
І ось Джейн, якій не набридало сидіти коло хворої леді і яка, може, в душі навіть рада була час від часу звільнитися від похмурих просторікувань велебного Бартоломія Айронса й товариства нудних нахлібників, що плазували перед бундючною графинею, її матір'ю,— леді Джейн почала досить часто навідуватись до міс Кроулі, їздити а нею на прогулянки й скрашувати їй вечори. Вона була від природи така добра й лагідна, що навіть Феркін не ревнувала до неї, а покірній Брігс здавалося, що міс Кроулі не так знущається з неї, коли в кімнаті сидить леді Джейн. Міс Кроулі чудово ставилася до дівчини. Вона розповідала їй безліч історій зі своєї молодості, розмовляючи з нею зовсім іншим тоном, ніж свого часу з тією безбожною Ребекою; в присутності невинної леді Джейн легковажні розмови здавалися недоречними, і міс Кроулі була надто добре вихована, щоб ображати таку чистоту. Сама юна леді, що не бачила ласки ні від кого, крім цієї старої ванни, свого батька і брата, платила за engouement міс Кроулі щирою ніжністю і приязню.
Осінніми вечорами (коли Ребека, найвеселіша серед веселих переможців, хизувалася в Парижі, а Емілія, люба, вбита горем Емілія,— ох, де вона тепер?) леді Джейн сиділа у вітальні міс Кроулі й співала їй свої прості поетики й гімни, поки заходило сонце, западав присмерк і хвилі шуміли, розбиваючись об берег. Коли пісенька кінчалась, стара панна звичайно прокидалася з дрімоти і просила співати далі. А щодо Брігс і тих щасливих сліз, які вона пролила там, удаючи, що плете, й дивлячись на могутній потемнілий океан за вікнами — хто, питаю я, міг би зміряти щастя й зворушення сердешної Брігс?-Пітт тим часом сидів у їдальні з брошурою про зерновий запон або з місіонерським довідником і відпочивав, як і належить відпочивати після "біду романтичним і неромантичним чоловікам. Він поливав мадеру, будував повітряні замки, думав, що він Чудовий хлопець, і відчував, що тепер він закоханий у леді Джейн дужче, ніж будь-коли за ці сім років, протягом яких вони були заручені і протягом яких Пітт не виявляв ніякого нетерпіння, після мадери він надовго засинав. Коли наставала пора пити каву, містер Боулс заходив до їдальні і, застаючи звичайно містера Пітта в темряві, заглибленого в свої брошури, кликав його нагору.
Як би я хотіла, серденько, знайти когось, хто б зіграв зі мною в пікет,— сказала одного вечора міс Кроулі, коли згаданий служник з'явився із свічками та кавою.—Бідолашна Брігс грає, як сліпа, бо вона дурна (стара панна не пропускала нагоди образити Брігс у присутності челяді)
Мені здається, що після гри я б навіть краще спала.
Леді Джейн почервоніла по самі вуха і, коли містер Боулс вийшов і двері за ним зачинилися, сказала:-Я вмію трохи грати, міс Кроулі. Я колись... грала із своїм любим татом.
Ходіть і поцілуйте мене! Негайно люба дитино! — захоплено вигукнула міс Кроулі.
За цим мирним мальовничим ділом і застав містер Пітт стару й молоду леді, коли зайшов до вітальні з брошурою в руках. Ох, як червоніла цілий вечір бідолашна леді Джейн.
Нічого й казати, що хитрощі містера Піїта не лишилися поза увагою його любих родичів з пасторського дому в Королевиному Kpoyлі. Гемпшір і Сасекс лежать дуже близько один до одного, а місіс Б'ют мала багато друзів у цьому графстві, які дбайливо повідомляли її про все і навіть більше, ніж про все, що робилося в брайтонському помешканні міс Кроулі. Пітт бував там дедалі частіше. Він місяць не приїздив до замку, де його старий батько тільки те й робив, що пив ром і бавив час у мерзенному товаристві Горокеів. Піттові успіхи доводили родину пастора до сказу, і місіс Б'ют тепер каялася (хоч і не признавалася в цьому), що допустилася страшної помилки, так образивши Брігс і з такої" зарозумілістю й скупістю поставившись до Боулса й Феркін,— через це тепер у домі міс Кроулі не було Ніною, хто б сповіщав її, що там робилося.
І все через твою ключицю, Б'юте,— вперто торочила вона.— Якби ти її не зламав, я б зроду від неї не поїхала. Я стала жертвою подружнього обов'язку і твоєї мерзенної, негідної пастора пристрасті до полювання.
До чого тут полювання? Дурниці! Це ти її злякала, Марто. — боронився пастор.— Ти мудра жінка, але маєш кляту натуру і страшенно трусишся над грішми.
Трусився б ти у в'язниці, Б'юте, якби я не ощадила твоїх грошей.
Це правда, голубко,— добродушно погодився пастор.— Ти мудра жінка, але надто круто до всього берешся.— І Б'ют, праведна душа, втішив себе великою чаркою портвейну.
І що в біса вона знайшла в тому йолопові Піттові? — не вгавав він.— Він же полохливий, як заєць. Пам'ятаю, як колись Родон — отой уже не такий, хан би його чорти взяли,— ганяв його навколо конюшні, мов лошака. Тоді починав ревіти й тікав до матері, га-га-га, та будь-котрий із двох хлопців упорається з ним однією рукою. Він каже, що його й досі згадують в Оксфорді як "міс Кроулі". Ото вже м'яло... А знаєш що, Марто...— озвався його велебність, помовчавши.
Що? — запитала дружина, кусаючи нігті й таранячи пальцями по столу.
Чи не послати нам у Брайтон Джіма? Може, він якось уговкає стару. Джім от-от матиме університетський диплом. Він тільки двічі провалювався на іспитах, як і я— Оксфорд, університетська)світа... Він знайомий там з найкращими хлопцями. V змаганнях він сидить на перших веслах. І на вроду гарний. Трясця його матері, пошлемо хлопця до старої і скажемо, хай дасть Піттові поза вуха, коли той щось казатиме, га-га-га!-Джім, звичайно, може поїхати до неї,— зітхнувши, погодилась господиня.— Якби ми могли прилаштувати в неї котрусь із дівчат... але ж вона їх не зносить, бо вони негарні.
Поки мати говорила, ті нещасні освічені дівчата, сидячи поряд у вітальні, тарабанили негнучкими пальцями па фортепіано якусь складну музичну п'єсу; цілий день вони або виконували музичні вправи, або сиділи а дощечками за спиною, щоб вона була рівна, або вчили географію й історію. Але яка користь від усього цього на Ярмарку Суєти, коли дівчина низька на зріст, убога, негарна і має поганий колір обличчя? Щоб спекатися хоч одної з них, місіс Б'ют могла розраховувати хіба що на помічника парафіяльного священика.
Тієї миті, повернувшись із стайні, до кімнати крізь вікно скочив Джім з коротенькою люлькою, заткнутою за ремінець цератового кашкета.