мені потрібне місце, щоб заховати книгу..."
Тричі він пройшов уздовж порожньої стіни. Коли розплющив очі, то нарешті побачив двері в кімнату на вимогу. Гаррі рвучко їх відчинив, заскочив досередини й хряснув за собою дверима.
Йому перехопило дух. Попри метушню, паніку, попри страх від того, що його чекає в туалеті, Гаррі не міг стримати свого захвату побаченим. Він стояв у приміщенні завбільшки як величезний собор, з височенних вікон якого струменіло світло, осяваючи справжнісіньке містечко з вежами й мурами, вибудоване, як здогадався Гаррі, з різних речей, що їх тут переховували численні покоління вихованців Гоґвортсу. Там були вулички й провулки, оточені хиткими стосами поламаних і понищених меблів, чи то схованих тут, щоб знищити сліди невдало виконаних чарів, чи викинутих сюди прибиральниками-ельфами. Там були тисячі книжок — або заборонених, або крадених. Були крилаті рогатки й ікласті літальні тарілки, деякі й досі мляво ширяли над горами заборонених предметів; там були надщерблені пляшечки з загуслими настійками, капелюхи, коштовності, мантії; було щось схоже на шкаралупи драконячих яєць, закорковані пляшки, в яких і досі щось зловісно булькотіло, кілька іржавих мечів і важка закривавлена сокира.
Гаррі забіг в один з багатьох переходів між усіма цими захованими скарбами. Завернув направо біля величезного опудала троля, пробіг ще трохи, тоді повернув ліворуч біля поламаної щезальної шафи, у якій торік загубився Монтеґю, й нарешті зупинився біля іншої величезної шафи, вкритої пухирями, очевидно, від кислоти. Відчинив рипучі дверцята — шафу використовували як схованку для клітки з істотою, що давно вже здохла; її кістяк мав п'ять лап. Гаррі запхав підручник Напівкровного Принца ззаду за клітку й зачинив дверцята. Затримався на мить, відчуваючи, як несамовито калатає серце, й обвів поглядом увесь цей непотріб... чи знайде він це місце серед такого мотлоху? Схопив з якогось ящика пощерблене погруддя бридкого старого чаклуна, поставив його на шафу, в якій щойно заховав книжку, почепив на голову погруддю, щоб було прикметніше, стару запорошену перуку й якусь потьмянілу тіару, а тоді притьмом помчав назад провулочками, захаращеними прихованим від чужих очей мотлохом, підбіг до дверей, вискочив у коридор, грюкнувши, зачинив за собою двері, й ті негайно знову злилися з суцільною кам'яною стіною.
Гаррі помчав прямо до туалету поверхом нижче, запихаючи по дорозі в сумку Ронову "Прогресивну методику зіллєваріння".
За хвилину він уже стояв перед Снейпом, котрий мовчки простяг руку до сумки. Гаррі, важко дихаючи й відчуваючи, як пече в грудях, віддав її й чекав.
Снейп по одному витягував підручники й оглядав. Останнім залишився підручник настійок, і він дуже уважно його переглянув, перш ніж заговорити.
— Поттер, це твій підручник "Прогресивної методики зіллєваріння"?
— Так, — відповів Гаррі, усе ще важко дихаючи.
— Ти в цьому впевнений, Поттер?
— Так, — трохи виклично підтвердив Гаррі.
— Ти купив цю "Прогресивну методику зіллєваріння" в книгарні "Флоріша й Блотса"?
— Так, — рішуче визнав Гаррі.
— Тоді чому, — запитав Снейп, — зсередини на палітурці написано "Руні Ввазусруні"?
Серце в Гаррі на мить зупинилося.
— Це моє прізвисько, — відповів він.
— Твоє прізвисько, — повторив Снейп.
— Так... мене так прозвали друзі, — уточнив Гаррі.
— Я розумію, що таке прізвисько, — сказав Снейп. Його холодні чорні очі знову почали свердлити Гаррі, але він намагався в них не дивитися. Закрий свій мозок... закрий свій мозок... але ж він так і не навчився цього робити...
— Знаєш, що я думаю, Поттер? — дуже спокійно запитав Снейп. — Я думаю, що ти брехун і шахрай, і що ти заслуговуєш відбувати в мене покарання щосуботи аж до кінця семестру. А ти що думаєш, Поттер?
— Я... я з цим не погоджуюся, пане професоре, — відповів Гаррі, і далі уникаючи Снейпових очей.
— Побачимо, що ти скажеш після покарань, — сказав Снейп. — О десятій ранку в суботу, Поттер. У моєму кабінеті.
— Але ж, пане професоре... — пробелькотів у розпачі Гаррі. — Квідич... останній матч цього...
— Рівно о десятій, — прошипів Снейп і вишкірив жовті зуби. — Бідолашний Ґрифіндор... цього року четверте місце вам забезпечене...
І, не кажучи більше ні слова, Снейп вийшов з туалету, а Гаррі стояв і дивився в потріскане дзеркало, відчуваючи таку слабкість, якої Рон, напевно, не відчував ніколи в житті.
— Не хочу нагадувати, що я тобі це не раз казала, — зронила Герміона згодом у вітальні.
— Перестань, Герміоно, — сердито буркнув Рон.
Гаррі так і не пішов вечеряти; у нього геть пропав апетит. Він щойно закінчив розповідати Ронові, Герміоні й Джіні про те що сталося, хоч у цьому й не було великої потреби.
Новина розлетілася блискавично: Плаксива Мірта, очевидно, вважала за свій обов'язок вигулькувати в кожнісінькому туалеті замку, розносячи цю вістку; Мелфоя в шкільній лікарні вже провідала Пенсі Паркінсон; не гаючи часу, вона почала скрізь паплюжити Гаррі, а Снейп розповів викладачам усі подробиці того, що сталося. Гаррі вже довелося пережити страшенно неприємні п'ятнадцять хвилин у товаристві професорки Макґонеґел, яка сказала, що йому дуже пощастило, як його відразу не вигнали, і що вона від усього серця підтримує призначене Снейпом покарання щосуботи до кінця семестру.
— Я ж тобі казала, що той Принц був паршивий тип, — ніяк не могла вгамуватися Герміона. — І я мала рацію, скажи?
— Я так не думаю, — впирався на своєму Гаррі.
Йому було погано й без Герміониних повчань; обличчя гравців ґрифіндорської команди, коли він їм повідомив, що не гратиме в суботу, були для нього найгіршою карою. Він відчував погляд Джіні, але не піднімав на неї очей; не хотів побачити її розчарування чи обурення. Сказав їй тільки, що в суботу вона буде ловцем, а Дін знов увіллється в команду і займе її місце загонича. Якщо вони переможуть, то Джіні помириться з Діном на хвилі загальної післяматчевої радості... ця думка пронизала Гаррі крижаним ножем...
— Гаррі, — все чіплялася Герміона, — і як же ти можеш захищати ту книжку після того, як закляття...
— Та скільки можна триндіти про книжку! — зло урвав її Гаррі. — Принц просто переписав це закляття! Він же не радив його застосовувати! Скоріше за все, він записав те, що хтось використав проти нього!
— Я в це не вірю, — заперечила Герміона. — Ти просто виправдовуєшся...
— Я не виправдовуюся! — вигукнув Гаррі. — Краще б я такого не робив — і не тільки через той десяток покарань. Ти знаєш, що я не використав би таке закляття навіть проти Мелфоя, але не можна звинувачувати в цьому Принца, адже ж він не написав: "Випробуйте, це класна штучка"... він просто робив нотатки для себе, а не для когось іншого...
— То ти хочеш сказати, — не могла повірити Герміона, — що підеш туди і..
— ...і заберу книжку? Аякже, — переконано заявив Гаррі. — Послухай, без Принца я б ніколи не виграв фелікс-феліціс. Ніколи б не довідався, як урятувати від отруєння Рона, ніколи б...
— ...не здобув незаслуженої репутації блискучого знавця настійок та відварів, — уїдливо додала Герміона.
— Та годі вже, Герміоно! — втрутилася Джіні, і Гаррі був цим такий приголомшений і такий вдячний, що навіть посмів на неї глянути. — Судячи з усього, Мелфой збирався скористатися непрощенним закляттям, то ти б краще раділа, що Гаррі мав чимось добрим оборонитися!
— Ну, звичайно, я радію, що Гаррі не закляли! — сторопіла Герміона, — але я б не казала, що "Сектумсемпра" — добре закляття. Дивися, Джіні, які він тепер має неприємності! А які тепер у вас мізерні шанси в матчі...
— Ой, тільки не прикидайся, ніби ти щось тямиш у квідичі, — урвала її Джіні, — бо тільки пошиєшся в дурні.
Гаррі й Рон витріщили очі: Герміона й Джіні, які завжди так добре ладнали, тепер сиділи, схрестивши руки на грудях, повідвертавшись одна від одної. Рон боязко підвів очі на Гаррі, а тоді схопив якусь книжку й затулився нею. А от Гаррі, навіть знаючи, що великої його заслуги в цьому не було, раптом відчув неймовірне піднесення, хоч ніхто з них до кінця вечора так і не заговорив.
Та його радість тривала недовго. На другий день він мусив терпіти кпини слизеринців, не кажучи вже про обурення колег-ґрифіндорців, яких страшенно засмутила звістка про заборону їхньому капітанові брати участь у фінальному матчі сезону. Коли настав суботній ранок, Гаррі, незважаючи на те, що він казав Герміоні, з радістю віддав би увесь фелікс-феліціс світу за право вийти на квідичне поле разом з Роном, Джіні та всіма іншими. Було нестерпно плуганитися проти маси прикрашених стрічками, кепками, прапорами та шарфами учнів, що сунули надвір, на сонечко, і спускатися по кам'яних сходах у підвали, куди майже не долинав далекий галас юрби, знаючи, що не почує звідти ані словечка коментарю, ані радісних криків чи розпачливих стогонів.
— А-а, це ти, Поттер, — озвався Снейп, коли Гаррі постукав у двері і зайшов у до болю знайомий кабінет, що його Снейп так і не звільнив, хоч і викладав тепер на кілька поверхів вище; в кабінеті було, як завжди, тьмяно, а попід стінами в різнобарвних рідинах плавали ті самі слизькі мертві істоти. На столі, за яким, очевидно, мав сидіти Гаррі, загрозливо височів цілий стос затягнутих павутинням коробок; відчувалося, що з ними буде пов'язана важка, виснажлива й абсолютно марна праця.
— Містер Філч давно вже шукав, кому б доручити навести лад у його старій картотеці. Тут зафіксовано всі гоґвортські правопорушники та їхні покарання. Там, де поблякло чорнило, або картки погризені мишами, ти повинен заново переписати всі злочини й покарання, а тоді розкласти картки по відповідних коробках за абеткою. Чарами користуватися заборонено.
— Добре, пане професоре, — сказав Гаррі, вкладаючи в останнє слово якомога більше зневаги.
— Можеш починати, — зловісно посміхнувся Снейп, — з коробок від тисяча дванадцятого номера до тисяча п'ятдесят шостого. Там побачиш кілька знайомих прізвищ, щоб цікавіше було працювати. Ось, поглянь...
Він витяг картку з коробки, що лежала згори, і прочитав: "Джеймс Поттер і Сіріус Блек. Затримані за накладення незаконного закляття на Бертрама Обрі. Голова Обрі збільшилася вдвоє. Подвійне покарання". — Снейп відверто знущався.