Мені здавалося, що в моїх крижах бубнявіє якась стародавня істота з ніжним і зморщеним обличчям старої кози, змія, що виповзає з глибини моєї плоті, і я поклонявся тобі як прадавній і вселенській тітці. Я, мабуть, рухався й далі, притиснувшись до твого тіла, але відчував, як ти підносишся у леті, перетворюєшся на золото, відчиняєш замкнені двері, примушуєш рухатися предмети в повітрі. Я проникав у твоє темне черево, Megale Apophasis. Полонянка ангелів.
Чи не тебе я шукав? Може, я тут, щоб чекати на тебе завжди. Я втрачав тебе щоразу, бо не впізнавав тебе? Я втрачав тебе щоразу, бо впізнавав, але не насмілювався? Я втрачав тебе щоразу, бо, впізнавши, знав, що втрачу тебе?
Але куди ти поділася вчорашнього вечора? Сьогодні вранці я прокинувся з болем голови.
70
Однак ми добре пам'ятаємо таємничі натяки на період у 120років, з якими брат А..., наступник брата D і останній у другій лінії наступництва, — який жив серед багатьох із нас, — звернувся до нас, третьої лінії наступництва...
Fama Fratemitatis, in Allgemeine
und general Reformation, Cassel, Wessel, 1614
Я поквапився повністю перечитати обидва маніфести Рози і Хреста, "Fama" та "Confessio". І кинув оком також на "Хімічні зашлюбини Хрістіана Розенкройца" Йоганна Валентина Андреа, адже Андреа вважався автором маніфестів.
Ці два маніфести з'явилися в Німеччині між 1614-м та 1615 роками. Років з тридцять після зустрічі 1584 року французів та англійців, але майже за століття перед тим, як французи мали зійтися з німцями.
Я читав маніфести не на те, щоб повірити тому, що вони проголошували, а щоб побачити у них щось зовсім інше. А щоб вони могли означати щось зовсім інше, мені доводилось опускати цілі абзаци і розглядати деякі фрази, як значливіші за інші. Але саме цьому навчали нас дияволісти та їхні вчителі. Потрапивши у делікатний вимір одкровень, не можна підкорятись дріб'язковим, неповоротким ланцюгам логіки та їхній монотонній послідовності. З іншого боку, якщо розуміти їх буквально, обидва маніфести були нагромадженням нісенітниць, загадок та суперечностей.
Отже, зміст маніфестів не відповідав тому, що вони твердили, а коли так, то вони не були ані закликом до глибокої духовної реформи, ані історією бідолахи C. R. — Хрістіана Розенкройца. То було закодоване послання, яке слід читати, накладаючи на нього ґратки, ґратки ж відкривають певні місця, закриваючи інші. Як у зашифрованому посланні із Провена, де значущими були тільки перші літери. У мене не було ґраток, але досить було припустити їхнє існування, а тому маніфести треба було читати з недовірою.
* * *
Не було жодного сумніву, що маніфести говорили про План з Провена. У могилу C. R. (алегорія, насправді йшлося про Гранж-о-Дім та ніч 23 червня 1344 року!) було обачливо покладено скарб, призначений для нащадків, скарб, "схований... на сто двадцять років". Не менш очевидно, що цей скарб не мав нічого спільного з грошовими цінностями. Тут не лише полемізувалося з наївною зажерливістю алхіміків, але й відкрито говорилося, що обіцяне означає велику історичну переміну. А як хтось чогось не зрозумів, наступний маніфест повторював, що не можна відмовлятися від пропозиції стосовно mirands sextae aetatis (чудес шостої й останньої зустрічі!), і наголошував: "Якби тільки Богові вгодно було донести до нас світло його шостого Candelabrum... якби можна було прочитати все в одній-однісінькій книзі і, читаючи, зрозуміти й запам'ятати все те, що було... Як було б утішно, якби за допомогою пісні (послання, прочитаного вголос!) можна було перетворити каміння (lapis exillis!) на перли та самоцвіти..." І знову мова йшла про таємні аркани, про уряд, який буде створено в Європі, і про якесь "велике діло", що його треба здійснити...
Говорилося також, що C. R. подався до Іспанії (а може, до Португалії?) і показав тамтешнім ученим, "звідки черпати правдиві indicia щодо прийдешніх віків", але даремно. Чому даремно? Навіщо група тамплієрів-німців на початку XVII сторіччя вирішила довести до загального відома надзвичайно глибоку таємницю? Невже треба було відкриватися, аби не заблокувати процес передачі?
Ніхто не міг заперечити, що ці маніфести намагалися відтворити фази Плану, як їх підсумував Діоталлеві. Першим братчиком, смерть якого згадувалась у маніфесті, був брат І. О., який "переставився" в Англії. Отже, хтось успішно дійшов до першої зустрічі. Згадувалась також друга і третя лінія наступництва. Аж до цього місця все нібито було як належить: друга лінія, англійська, зустрічається з третьою, французькою, лінією 1584 року, а люди, які пишуть на початку XVII сторіччя, можуть говорити лише про те, що сталося з першими трьома групами. У "Хімічних зашлюбинах", написаних Андреа замолоду, й отже до маніфестів (хоч вони з'являються 1616 року), згадувалися три величні храми, три місця, які в той час уже були, мабуть, відомі.
Одначе я усвідомлював, що хоча обидва маніфести справді висловлювались у тому самому дусі, що й "Зашлюбини", але в них відчувалась якась тривожна інтонація.
Приміром, звідки таке наполягання на фактові, що час визрів, що надійшла мить, попри те що ворог зібрав усю свою підступність, аби ця нагода не сповнилась? Яка це нагода? Твердилося, що кінцевою метою C. R. був Єрусалим, але він не зміг туди дістатися. Чому? Маніфести вихваляли арабів, бо ті обмінювалися посланнями, тоді як у Німеччині вчені не вміли прийти на допомогу один одному. І були натяки на "більший гурт, що прагне заволодіти цілим пасовиськом". Тут ідеться не лише про когось, хто намагався задушити План, переслідуючи свої інтереси, а й про його фактичне припинення.
"Fama" твердила, що на початку хтось вигадав магічне письмо (звичайно ж, послання із Провена), але Божий годинник б'є щохвилини, "тоді як наш не здатен вибивати навіть годин". Хто ж не встиг за биттям божественного годинника, хто не зміг прибути до певного місця у належний час? Згадувався перший осередок братчиків, які мали змогу відкрити світові якусь таємну філософію, але вирішили розсіятися по світі.
Маніфести говорять про збентеженість, непевність, про почуття розгубленості. Кожен із братчиків перших ліній наступництва зумів знайти собі "гідного наступника", але "вони вирішили зберігати в таємниці... місце свого поховання, і навіть сьогодні ми не знаємо, де вони поховані".
На що ж тут натякалося? Чого вони не знали? Місцеперебування якої "домовини" було невідоме? Нема сумніву, що написання маніфестів викликане втратою певної інформації і вони закликали озватися того, хто, можливо, нею володів.
Закінчення "Fama" недвозначне: "Ми ще раз просимо всіх учених Європи... розглянути з приязним духом нашу пропозицію… повідомити нам свої міркування... Адже навіть якщо ми на разі не виявили своїх імен... кожен, хто повідомить нам своє ім'я, зможе побесідувати з нами вголос, або — якщо є якась перешкода — на письмі".
Точнісінько те саме, що мав на меті зробити полковник, публікуючи свою історію. Примусити когось вийти з мовчанки.
Тут була одна біла пляма, якась пауза, недомовка, прогалина. У гробниці C. R. було написано не лише post 120 annos patebo, це недвозначне нагадування про періодичність побачень, там можна було побачити й напис Nequaquam vacuum: не "порожнечі не існує", а "порожнечі не повинно існувати". А все ж порожнеча утворилася, і її треба було заповнити!
* * *
Але я знову запитував себе: чому мова про це зайшла в Німеччині, де четверта лінія все одно мала просто-таки зі святою терплячістю очікувати, поки настане їхня черга? Німці не могли скаржитися 1614 року, що не відбулася зустріч у Марієнбурзі, адже побачення у Марієнбурзі передбачалося на 1704 рік!
Звідси можна зробити лише один висновок: німці побивалися тому, що не відбулася попередня зустріч!
Ось де ключ! Німці четвертої лінії скаржаться, що англійці другої лінії загубили французів третьої лінії! Нема жодного сумніву. У тексті можна знайти алегорії, прозорі до абсурдності: при відкритті гробу C. R. знаходять підписи братчиків першого та другого гуртка, але нема підписів третього! Португальці й англійці там, а де ж французи?
Словом, обидва розенкройцерські маніфести давали зрозуміти, — якщо вміти їх читати, — що англійці загубили французів. Згідно з нашим припущенням, англійці були єдині, хто знав, де можна знайти французів, а французи — єдині, хто знав, де шукати німців. Але навіть якщо 1704 року французи відшукали німців, вони з'явилися до них без двох третин того, що мали були їм вручити.
Роза і Хрест виходять зі схованки, ризикуючи всім, адже це єдиний спосіб урятувати План.
71
Ми навіть не знаємо напевно, чи братчики другої лінії володіли тою самою мудрістю, що й перша лінія, ані не знаємо, чи їх допущено до знання всіх таємниць.
Fama Fratemitatis, in Allgemeine
und general Reformation, Cassel, Wessel, 1614
Я негайно розповів про все Бельбо та Діоталлеві: вони погодилися, що таємний зміст маніфестів цілком ясний навіть для окультистів.
— Тепер усе зрозуміло, — сказав Діоталлеві. — Ми по-дурному затялися, що План був заблокований при переході від німців до павликіан, насправді ж його виконання зупинилося 1584 року, при переході від Англії до Франції.
— Чому ж? — поспитав Бельбо. — Хіба в нас є підстави вважати, що 1584 року англійці не зуміли здійснити зустріч із французами? Англійці ж знали, де Схованка, ба більше, вони єдині це знали.
Він хотів знати правду. І увімкнув Абулафію. Для початку запитав про зв'язок лише між двома фактами. І вийшло таке:
Мінні — наречена Мікі-Мауса
Тридцять днів має листопад, квітень, червень та вересень.
— Як це розуміти? — запитав Бельбо. — Мінні має побачення з Мікі-Маусом, але помилково призначає його на тридцять перше вересня, і Мікі-Маус...
— Стоп! — сказав я. — Мінні могла б допуститися такої помилки, лише якби вона призначила побачення на 5 жовтня 1582 року!
— Чому?
— Григоріанська реформа календаря! Все ясно як Божий день: 1582 року набула чинності григоріанська реформа, яка виправила юліанський календар і, щоб відновити рівновагу, скасувала десять днів місяця жовтня, від 5 до 14!
— Але ж зустріч у Франції призначена на 1584 рік, вночі проти святого Івана, 23 червня, — сказав Бельбо.
— Справді.