Водночас він міркував, як вирватися з пастки і звести нанівець працю і наміри Красса.
Минуло дванадцять днів.
— Скажи, Спартак, — спитав якось Арторікс, — хіба ти не бачиш, що вони замкнули нас у пастці?
— Ти так гадаєш?
— Але я бачу стіну, яку вже кінчають будувати, і мені здається, що це справді так.
— Ще на Везувії бідолаха Клодій Глабр думав, що впіймав мене у пастку.
— Але через десяток днів не стане харчів.
— У кого?
— У нас.
— Де?
— Тут.
— А!.. Та хто ж тобі сказав, любий мій Арторіксе, що через десять днів ми ще будемо тут?
Арторікс мовчки похнюпив голову, зніяковівши, що зважився повчати такого передбачливого полководця. А Спартак приязно глянув на юнака і, зворушений його замішанням, ласкаво поплескав по плечу, сказавши:
— То добре, що ти попередив мене про стан з нашим продовольством. Але не бійся, я вже придумав, як пошити Красса у дурні і залишити з роззявленим ротом перед його страшенною стіною.
— Красс досвідчений полководець!
— Найдосвідченіший з усіх, які з нами за ці три роки воювали, — згодився Спартак і додав за хвилину: — Та він ще нас не переміг.
— 1 не переможе, поки ти живий!
— Ах, Арторіксе, адже я теж тільки людина.
— Ні, ти — думка, ти — сила, ти — прапор! У тобі втілилась і живе ідея: права пригнобленим, щастя знедоленим, свободу рабам! Великодушний і звитяжний, ти сяєш світлом, якому підкоряються найбільш буйні з наших товаришів. Поки ти живеш, вони слухатимуться тебе і робитимуть неможливе, як було досі. Поки ти живеш, вони здатні переходити по тридцять миль за день, зносити всякі злигодні, терпіти голод, битися як леви. Якщо, на лихо, ти загинеш, з тобою впаде наш прапор, і за якісь три тижні війна закінчиться для нас повною поразкою… О! Хай боги довго бережуть тебе, щоб ми домоглися цілковитої перемоги!
Цієї миті підійшов центуріон повідомити Спартака, що три тисячі іллірійських і далматинських пращників, які втекли з римського табору, стоять перед преторськими воротами і настійно просять прийняти їх у ряди їхніх братів.
Спартак поміркував над проханням цих трьох тисяч дезертирів. Його, можливо, взяв сумнів у їхній щирості, а може, не хотів давати своїм воїнам приклад, шануючи дезертирів. Він вийшов до воріт табору і сказав їм:
— Кидати свій прапор — вчинок негарний, негідний доблесних воїнів. Вітати і приймати втікачів з ворожого табору — недостойно честі полководця і небезпечно. Бо який згубний приклад для моїх бійців дали б ви, як товариші, що зраджують військо і присягу.
І він їм відмовив.
Через тиждень після цих подій, надвечір, декуріони й центуріони обійшли намети і від імені Спартака наказали зняти табір, не чекаючи сурми і додержуючи повної тиші.
Тим часом вершники за наказом вождя поїхали з сокирами нарубати дерев у сусідньому лісі і вночі настягати їх до табору в достатній кількості.
О годині перших смолоскипів Спартак звелів розпалити в таборі великі багаття. Потім під покровом дощу і снігу, що йшли вже дві доби без упину, в темряві безшумно рушив до того місця Крассового рову, де ще не було стіни. Тут він наказав поскидати у рів стовбури і хмиз, які принесли вершники, а зверху шість тисяч піхотинців поклали шість тисяч заздалегідь приготовлених мішків з землею. Так вони завалили широкий прохід через рів. Цим мостом Спартак перевів усе військо і наказав іти безшумно, незважаючи на дощ і сніг, аж до Кавлона.
Сам він з кіннотою сховався в лісі поблизу ворожого табору. Опівдні наступного дня він кинувся на два легіони Красса, які йшли околицями по продовольство, і за півгодини вирубав понад чотири тисячі римлян.
— О!.. Присягаюся всіма богами пекла! — заричав Марк Красс при цій вістці і вдарив себе кулаком по голові. — Що це за людина?.. Коли я певен, що замкнув його в залізному кільці, він утікає; я громлю його, він збирає нове військо і нападає на мене ще сильніший, ніж був раніш. Я оголошую, що війні скоро кінець, а він запалює ще запеклішу війну!.. Присягаюся душами померлих! Це якийсь злий привид! Це упир, який щогодини жадає більше крові! Це ненажерний вовк-перевертень, що живиться різаниною, вбивствами!
— Ні, він просто великий полководець, — відповів юний Катон, якого за дисциплінованість, витривалість і доблесть поставили до Красса контуберналом.
Сам не свій від люті, злобно зиркнув на юнака Марк Лiціній, ледве не вилаяв його, та, заспокоївшись, сказав:
— Мабуть, твоя правда, сміливий юначе.
— Якщо сміливість — це звичка завжди говорити правду, то ні Персей, ні Ясон, ні Діомед і ніхто інший на світі не був сміливішим від мене, — гордо сказав Катон.
Замовк Красс, мовчали Скрофа, Квінт, Муммій та інші. Всі тяжко замислилися. Нарешті Красс заговорив ніби до самого себе:
— Ми можемо за ним гнатись, але його не наздогнати, бо він пересувається, як хорт або олень, а не як людина! Ну що, коли з своїм вісімдесятитисячним військом він піде на Рим?.. О боги!.. Що тоді буде? Яка це небезпека!.. Що вдіяти, аби його спинити?.. Що робити?
Всі радили написати Сенату, що війна стає запеклішою і страшнішою, ніж була раніше, що для її швидкого закінчення слід вирядити проти гладіаторів, крім легіонів Красса, військо, яке після перемоги в Іспанії веде до Рима Гней Помпей, а також військо Луція Ліцінія Лукулла, яке повертається до Італії після перемоги над Мітрідатом. Тільки оточивши ворога трьома військами по сто тисяч бійців кожне під командуванням найславетніших полководців республіки, можна буде закінчити за кілька днів ганебну війну з гладіаторами.
І хоч Крассові дуже тяжко було таке писати, він відправив до Рима це послання, а потім зняв табір і повів своє військо слідом за Спартаком.
Фракієць вирішив іти через гори і з Кавлона через Скіллакій швидким маршем попрямував до гір Новокастра і Полеокастра.
Але через п'ять днів, коли вже прийшли до Полеокастра, буйний та зухвалий Гай Ганнік зчинив у таборі заколот і збунтував цілих п'ять легіонів, голосно заявляючи, що спочатку треба розбити Красса і тільки потім іти на Рим. До нього приєднався Каст. Бунтівники не послухалися ні погроз, ні прохань Спартака, покинули гладіаторський табір і розташувалися на відстані восьми-десяти миль од нього.
Спартака засмутила їхня ганебна поведінка, але він не зважився покинути їх напризволяще, на повну загибель. Він чекав і сподівався, що вони схаменуться, а через це втрачав час і віддаль, які виграв у Красса.
Ворог надходив дуже швидко. За чотири дні він дійшов до висот Полеокастра, де стояв Гай Ганнік, навально напав на нього і зав'язав битву. Одчайдушно билися тридцять тисяч бійців Ганніка і Каста, та коли б вчасно не прийшов Спартак, були б вони порубані на місці.
З приходом фракійця бій став ще запекліший і кривавіший, і тільки ніч розвела противників. Але ні та, ні друга сторона не поступилися й на крок. У цій битві полягло дванадцять тисяч гладіаторів і десять тисяч римлян.
Тієї ж ночі Спартак, маючи менше військо, умовив непокірних іти з ним, знявся з місця і пішов до Бізініяна.
Спартак намагався переконати Гая Ганніка і Каста не роз'єднуватись і поки що уникати битви з Крассом. Він сподівався розбити його після того, як утомить його маршами та маневрами.
Поради Спартака трохи ніби заспокоїли Каста і Ганніка, бо вони не були йому ворогами, навпаки — любили його й шанували. Та їм несила було терпіти узду дисципліни; вони жадали будь-що схопитися з ворогом.
Три дні ховався Спартак на горі поблизу Бізініяна. Потім буремної ночі, в дощ і грозу, при світлі блискавок спустився з гори слизькими стежками і ще раз непомітно втік від Красса. Швидким маршем військо рушило до Кларомонти.
На восьмий день Красс наздогнав гладіаторів і розташувався так, щоб знову замкнути Спартака на горі, де той стояв табором. Тут Ганнік і Каст знов відокремились од фракійця з своїми двома легіонами і отаборилися на відстані шести миль од нього.
Протягом двох днів оглядав Красс місцевість і ворожі позиції. Потім вирядив уночі один легіон на вкриту лісом та чагарником верховину, наказав їм причаїтися там і несподівано вдарити Ганнікові й Кастові в спину, коли Скрофа з трьома легіонами атакує їх у лоб. Красс хотів разправитися з Ганніком і Кастом за якусь годину, раніш ніж Спартак встигне на поміч, а потім зав'язати битву з самим Спартаком. Після втрат під Полеокастрою гладіаторське військо зменшилось до сімдесяти тисяч бійців. Коли ж знищити ще цих дванадцять тисяч, то воно зменшиться до п'ятдесяти восьми тисяч, і Красс надіявся повністю оточити його своїм дев'яностотисячним військом.
Командир засідки Лівій Мамерк привів свій легіон на верховину так обережно, що Ганнік і Каст нічого не помітили. Він передбачив, що відблиск сонця на зброї викриє ворогові його бійців, і тому наказав покрити гілками панцирі і шоломи.
Нетерпляче чекав Мамерк ночі і світанку, призначеного для нападу на ворога. Та, на його біду, біля підніжжя цього горба побожні мешканці околиць збудували колись невеличкий храм Юпітера. Хоч у ті часи храм був занедбаний, проте Мірца почула про нього і вирішила принести тут жертву отцеві богів.
Палко люблячи свого брата, боячись за нього щохвилини, побожна Мірца ніколи не пропускала зручної нагоди принести жертву богам, благаючи їхньої ласки до брата.
Цього дня Мірца в супроводі своєї вірної Цетул привела до храму біле козеня, щоб принести його в жертву на всіма забутому олтарі всевишнього бога.
Коли вона підійшла до храму, то помітила на схилі горба римських воїнів, які сиділи навпочіпки і лежали на траві.
Безшумно повернулася вона назад, збігла в лощину і зайшла до табору Ганніка й Каста сказати їм про ворожу засідку, а потім попередити брата.
Ще за годину до полудня Гай Ганнік вивів обидва свої легіони з наметів і вдарив по загонах Мамерка. Той стійко зустрів несподіваний напад і одразу ж послав гінця до Красса за підмогою.
Незабаром до поля бою майже одночасно з усіма силами підійшли Спартак і Марк Красс. Почалася битва, запекліша, ніж усі попередні. Вперто й хоробро билися вони цілий день, аж поки нічний морок не вкрив ряди бійців і не припинив битву.
Понад одинадцять тисяч римлян і дванадцять тисяч триста гладіаторів полягли на полі бою, і серед них, звитяжно б'ючись, впали три начальники гладіаторських легіонів: Ганнік, Каст і Індутіомар.
Через чотири години після бою Спартак, зібравши військо, крутими стежками і лісистими ущелинами продовжив свою путь у Петелінські гори.
Красс, залишившись господарем на полі бою, звелів спалити трупи римлян.