Мати вибирала для неї сукні, книжки, капелюшки й думки. їй веліли їздити на поні, грати на фортепіано чи спонукали до якоїсь іншої здорової розваги, залежно від того, що міледі Саутдаун вважала потрібним для неї, а та б одягала свою дочку у фартушки й до двадцяти шести років, якби їх не довелося скинути, коли Джейн відрекомендовували королеві Шарлотті.
Коли ці леді приїхали до свого брайтонського будинку, містер Кроулі спершу відвідував тільки їх, обмежуючись тим, що залишав свою візитну картку в помешканні тітки і скромно, чемно дізнавався в містера Боулса або в його помічника про здоров'я міс Кроулі. Зустрівши раз міс Брігс, яка поверталася з бібліотеки з цілою пакою романів під пахвою, містер Кроулі почервонів, що було для нього зовсім незвично, підійшов до неї і потиснув їй руку. Він познайомив міс Брігс зі своєю супутницею, леді Джейн, сказавши:-Леді Джейн, дозвольте відрекомендувати вам наймилішу товаришку моєї тітки, її віддану компаньйонку, міс Брігс, яку ви знаєте під іншим прізвищем як авторку чудового "Солов'їного співу", що так вам сподобався.
Леді Джейн також почервоніла, подаючи міс Брігс маленьку ручку, і сказала щось дуже ласкаве й незрозуміле про свою матір, виявила бажання відвідати міс Кроулі і висловила радість з приводу свого знайомства з приятелями й родичами містера Кроулі. Прощаючись, вона глянула на міс Брігс очима голубки, а містер Пітт низько, шанобливо вклонився, як він кланявся її милості герцогині Пумпернікель, коли був аташе при її дворі.
О спритний дипломат і учень макіавелліста Бінкі! Це ж він дав міс Джейн книжечку дівочих віршів бідолашної Брігс, згадавши, що бачив її десь у бібліотеці Королевиного Кроулі з посвятою поетеси покійній дружині його батька, і це він привіз її в Брайтон, прочитавши дорогою в саутгемптонській кареті і зробивши позначки олівцем, перше ніж дати її тихій леді Джейн.
І не хто інший, як він звернув увагу леді Саутдаун на " величезну користь, яку могли б дати близькі стосунки її родини з міс Кроулі,— і світську, й духовну користь, сказав він, бо міс Кроулі тепер зовсім самітна. Його брат Родон через своє нечуване марнотратство й ганебне одруження втратив тітчину ласку, а місіс Б'ют своєю тиранією і скупістю довела стару леді до бунту проти надмірних претензій з боку цієї парості їхньої родини, і хоч він сам усе своє життя утримувався від дружби з міс Кроулі — і може, з хибної гордості,— але тепер вважав, що треба всіма можливими способами врятувати її душу від загибелі і вберегти її майно для нього як голови дому Кроулі.
Кмітлива леді Саутдаун цілком погодилася з думками свого майбутнього зятя і сказала, що навертати міс Кроулі треба негайно. В себе вдома, і в Саутдауні, і в замку Троттгерморкасл, ця висока на зріст, запекла поборниця істини , їздила по околицях у колясці в супроводі служників верхи 1 на конях, розкидала паки брошур серед селян та орендарів і наказувала Геферові Джонсу навернутися в істинну віру, як наказала б Гуді Гіксові випити Джеймсів порошок,— негайно, не опираючись, без благословення церкви, її покійний чоловік, лорд Саутдаун, простодушний епілептик, звичайно схвалював усе, що робила й думала його Матильда. Тому хоч як мінялася її власна віра (на неї впливали один за одним найрізноманітніші вчителі-дисиденти), вона, не вагаючись, наказувала всім орендарям і підлеглим наслідувати її приклад і вірити в те саме. Отож залежно від того, чи вона приймала в себе велебного Сондерса Мак-Нітра, шотландського богослова, чи велебного Луку Уотерса, поміркованого уесліанця, чи велебного Джайлса Джоулса, шевця-іллюміната, що сам висвятив себе в сан, як Наполеон сам коронував себе імператором,— уся челядь, діти й орендарі леді Саутдаун повинні були ставати навколішки і разом з міледі проказувати "амінь" після молитви кожного з цих учителів. Під час таких вправ старому Саутдаунові через його хворобу дозволялося сидіти в своїй кімнаті, пити пунш і слухати, як йому читають газету. Леді Джейн була улюбленою дочкою старого графа, вона піклувалася про нього й щиро його любила; що ж до леді Емілі, авторки "Пралі з парафії Фінчлі", то її проповіді про кару на тому світі (саме в той час, бо потім вона змінила свої погляди) були такі страшні, що смертельно лякали боязкого старого джентльмена, її батька, і лікарі казали, що напади епілепсії в нього завжди бували після проповідей леді Емілі.
Звичайно, я відвідаю її,— мовила леді Саутдаун у відповідь па прохання prétendu її дочки, містера Піт-та.— Хто лікує міс Кроулі? Містер Пітт назвав доктора Крімера.
Вкрай небезпечний і неосвічений лікар, любий мій Пітте . Провидіння послало мене, щоб я випровадила його з багатьох домів, хоч в одному чи двох випадках я спізнилась. Мені не вдалося вже врятувати нещасного генерала Глендерса, що помирав у руках цього невігласа. Йому трохи полегшало від таблеток Поджерса, які я йому дала ,та, на жаль, було вже надто пізно. Зате смерть його була прекрасна, він відійшов у кращий світ. Ваша тітка, любий Пітте, повинна відмовитись від Крімера.
Пітт був цілком згоден з нею. Він також спізнав на собі енергію своєї шляхетної родички і майбутньої тещі. Вона змушувала його приймати Сондерса Мак-Нітра, Луку Уотерса, Джайлса Джоулса, таблетки Поджерса, еліксир Покі — одне слово, всі духовні й тілесні ліки міледі. І коли він ішов від неї, то завжди шанобливо ніс із собою купу її дурисвітських брошур і ліків. О любі мої братове й товариші по Ярмарку Суєти, хто з вас не знайомий з такими доброзичливими деспотами і не страждав від них? Дарма було б казати їм: "Шановна пані, минулого року я за вашою порадою вживав таблетки Поджерса і повірив у них. То чого ж, чого мені відмовлятися тепер від пих і приймати ліки Роджерса?" Нічого не допомогло б: якщо ця завзята прозелітка не зуміє навернути вас доказами, то заллється слізьми і кінець кінцем непокірний почне ковтати таблетки і ще й заспокоюватиме її: "Ну добре, добре, хай буде Роджерс".
А що стосується її душі,— повела далі леді,— то, звичайно, не можна гаяти часу.
Якщо її лікуватиме Крімер, вона може вмерти будь-коли, і в якому стані, питаю вас, у якому стані! Я зараз-таки пошлю до неї велебного Айронса. Джейн, напиши в третій особі пару слів велебному і скажи, що я хотіла б мати приємність зустрітися побути у його товаристві сьогодні ввечері о пів на сьому. Він уміє навертати людей, і йому треба зустрітися з міс Кроулі, ще поки вона ляже спати.
Ати, люба Емілі, приготуй для міс Кроулі пачку книжечок.
Візьми "Голос із полум'я", "Ієрихонську трубу" і "Розбиті казани з м'ясом, або Навернений людоїд". І "Пралю з парафії Фінчлі", мамо ,— додала леді Емілі.— Добре почати з чогось заспокійливого.
Стривайте, дорога леді,— дипломатично мовив Пітт.— Хоч як я ціную вашу думку, дорога, шановна леді Саутдаун, а все-таки вважаю, що міс Кроулі надто рано пропонувати такі глибокі теми. Згадайте, що вона хвора і досі дуже мало задумувалась чи й зовсім не задумувалась про потойбічне блаженство.
Тим більше треба якнайшвидше почати, Пітте,— мовила леді Емілі, підводячись уже з шістьма книжечками в руці.
Якщо ви почнете зразу з цього, то злякаєте її. Я добре знаю світську натуру тітки й певен, що всяка надто рішуча спроба навернути цю нещасну жінку матиме найгірші наслідки. Ви її тільки злякаєте і роздратуєте. Дуже можливо, що вона викине ваші книжечки й не захоче знайомитися з тими, хто їх давав.
Ви, Пітте, недалеко втекли від своєї світської тітки,— сказала леді Емілі й вибігла з кімнати з книжечками в руці.
І мені не треба нагадувати вам, дорога леді Саутдаун,— вів далі містер Кроулі тихим голосом, не зважаючи на слова леді Емілі,—як фатально можуть зменшитись наші надії на майно моєї тітки, якщо ми не будемо досить обережні й гнучкі.
Згадайте про її сімдесят тисяч фунтів, подумайте про те, що вона вже літня, дуже нервова і має слабке здоров'я. Я знаю, що вона знищила духівницю, складену на користь мого брата — полковника Кроулі. Тому тільки ласкою, а не залякуванням можна навернути ту поранену душу на праведну стежку. Думаю, ви погодитесь зі мною, що... що...
Певне, певне,— мовила леді Саутдаун.— Джейн, серденько; не треба слати записки велебному Айронсові. Якщо міс Кроулі ще така хвора, що розмова на поважні теми може її стомити, почекаємо, поки вона одужає. А завтра я сама навідаюся до неї.
І я хотів би ще додати, дорога леді,— лагідним голосом мовив містер Пітт,— що, може, не варто було б вам брати з собою нашу незрівнянну Емілі. Надто вона запальна. Краще хай з вами піде наша мила Джейн.
Цілком слушно, Емілі може все зіпсувати,— мовила леді Саутдаун, і цього разу погодившись відступити від своєї звичайної практики.
Ми вже згадували, в чому та практика полягала: перше ніж самій накидатися на того, кого леді Саутдаун хотіла подолати, вона обстрілювала його різними трактатами (так само як у французів наступові передує запекла канонада). Отже, леді Саутдаун, задля здоров'я міс Кроулі, чи задля спасіння її душі, чи, може, задля її грошей, погодилася чекати.
Другого дня велика родинна карета Саутдаунів з графською короною і ромбом на дверцятах (з зображенням саутдаунівського герба — трьох срібних ягнят на зеленому полі, поділеному чорною перев'яззю, і трьох червоних табакерок, що були емблемами дому Бінкі) урочисто під'їхала до дверей міс Кроулі, і високий, поважний служник передав Боулсові візитні картки її милості — для міс Кроулі, а також для міс Брігс. Того самого вечора леді Емілі, пішовши на компроміс, послала цій останній для її особистого вжитку пакунок з примірниками "Пралі" та ще деяких корисних книжечок лагідної дії, а крім того, кілька суворіших, як от "Сковорода й вогонь" та "Ліврея гріха", для челяді.
Розділ XXXIV-ЛЮЛЬКА ДЖЕВМСА КРОУЛІ ОПИНИЛАСЯ ЗА ВІКНОМ
Люб'язність містера Пітта й прихильне ставлення леді Джейн дуже підлестили міс Брігс, і коли Саутдауні послали міс Кроулі свої візитні картки, вона знайшла нагоду похвалити дівчину. Немало втішила бідну, самітну компаньйонку й візитна картка, яку графиня залишила особисто для неї.
Цікаво, що думала леді Саутдаун, коли залишала картку для тебе, Брігс? — запитала стара республіканка, і компаньйонка покірно відповіла їй, що "вона не бачить нічого поганого в тому, що шляхетна леді виявила свою увагу вбогій дворянці".
Вона сховала картку в свою робочу скриньку до найдорожчих своїх скарбів.