— —
Лише тоді зможе це людство подумати про сходження. Це буде саме той час, коли впаде все, що не стоїть на правильній основі. Уявне існування, лжепророки та об'єднання, утворені навколо них, у собі самі зруйнуються! При цьому стануть тоді очевидними й попередні хибні шляхи. Дуже багато благодушних тоді, напевно, з жахом усвідомлять, що стоять перед прірвою і під хибним керівництвом швидко сповзають донизу, тоді як у гордині їм здавалося, що вони, підносячись, уже наближаються до Світла! Що відчинили захисні ворота, не маючи без них повносилого захисту. Що притягли до себе небезпеки, які за природного перебігу подій вони б легко подолали. Блажен той, хто тоді знайде правильний шлях до повернення!
65. Волання за Провідником
Придивімося однораз ближче до всіх тих людей, які сьогодні особливо енергійно шукають духовного Провідника і з внутрішнім піднесенням чекають на нього. На їхню думку, вони самі вже духовно ґрунтовно підготовлені, щоб його впізнати й слово його почути.Те, що ми помічаємо при спокійному спостереженні, – це безліч неузгодженостей. Місія Христа, наприклад, на досить багатьох людей подіяла дивно. Вони створили собі з неї хибну картину. Причиною цього, як завжди, була неправильна самооцінка, зарозумілість.
На місце попереднього благоговіння та збереження самозрозумілої прірви й чіткого розмежування між ними і Богом, з одного боку, прийшло плаксиве випрошування – бажання завжди лише отримувати, але самим при цьому нізащо нічого не робити. "Молися", напевне, вони приймають, але що при цьому ще "і працюй" існує, "працюй сам над собою", того вони не хочуть знати.
З іншого боку, знов-таки, уявляють себе такими самостійними, такими незалежними, що все самі можуть робити і за деяких зусиль навіть стати божественними.
Є також багато людей, котрі лише вимагають і чекають, що Бог має бігати за ними. Оскільки Він адже вже однораз послав Свого Сина, то тим довів, що для Нього дуже багато важить, аби людство наблизилося до Нього, що Він, імовірно, навіть їх потребує!
Хоч куди подивися, скрізь покищо знайдеш лише гординю, а не смиренність. Відсутня правильна самооцінка. —
Насамперед потрібно, аби людина спустилася вниз зі своєї штучної висоти, щоб зуміти стати справжньою людиною, щоб такою почати своє сходження.
Вона сидить сьогодні, духовно набундючившись, у підніжжя гори на дереві, замість того, щоб твердо і надійно обома ногами стояти на земному ґрунті. Тому вона ніколи не зможе зійти на гору, якщо спочатку з дерева не злізе або не впаде.
А тим часом, імовірно, всі ті, хто спокійно та розсудливо на землі під її деревом крокує своєю дорогою і на кого вона з пихою дивиться згори, вже до вершини дійдуть.
Та їй при цьому допоможе розвиток подій, бо дерево обов'язково впаде, навіть найближчим часом. Можливо, тоді людина ще й схаменеться, коли так грубо з хиcткої висоти впаде на землю. Тоді буде, одначе, для неї останній час – ані години при цьому на марнування не залишиться.
Нині багато хто думає, що можна й далі йти второваною стежкою, як це тривало тисячоліттями.
Затишно розвалившись у своїх кріслах, вони сидять і чекають на сильного Провідника.
Як же уявляють вони собі цього Провідника! Насправді гірше нікуди.
Насамперед вони чекають від нього або, кажучи точніше, вимагають від нього, щоб він кожній окремій людині приготував цей шлях угору до Світла! Він має потурбуватись, аби для послідовників кожного віросповідання навести мости до шляху Істини! Він має зробити це таким легким і зрозумілим, аби кожен міг без зусиль зрозуміти. Його слова мусять бути підібрані таким чином, щоб їхня правильність відразу переконала великих і малих усіх станів.
Якщо ж людина сама при цьому мусить турбуватися і сама думати, то це не справжній Провідник. Бо коли він покликаний вказувати своїм словом, виводячи правильним шляхом, то мусить, звичайно, також турбуватися про людей. Його справою є переконати людей, пробудити! Христос адже навіть віддав своє життя.
Отже, хто сьогодні так думає, а таких ще багато, той не вважає за потрібне, перш за все, завдавати собі клопоту, бо вони подібні до нерозумних дів, які вийшли назустріч "занадто пізно"!
Провідник їх, звісно, не пробудить, а залишить і далі зовсім спокійно спати, доки ворота зачиняться і вони не зможуть знайти вхід до Світла, оскільки не зуміли вчасно визволитися з терену речовинности, хоча слово Провідника їм шлях указувало.
Бо людина не така цінна, як вона це собі уявила. Не Бог потребує її, а вона свого Бога!
Оскільки людство у своєму так званому поступі сьогодні вже не знає, чого воно, власне, хоче, йому врешті-решт доведеться дізнатися, що воно мусить!
Люди такого ґатунку, шукаючи і самовпевнено критикуючи, пройдуть мимо, так само, як багато подібних до них тоді вже пройшли повз того, до чийого Приходу завдяки Одкровенням усе було підготовлено.
Як можна таким уявляти собі духовного Провідника!
Він не зробить людству ані кроку для поступок, і вимагатиме всюди, де чекають, щоб він дав!
Одначе та людина, яка може мислити серйозно, відразу визнає, що саме в суворій, нещадній вимозі уважного мислення полягає якнайкраще з того, чого так глибоко вже втягнуте у свою духовну млявість людство потребує для порятунку! Саме тим, що Провідник для розуміння свого слова, перш за все, вимагає духовної бадьорости, серйозного воління, наполегливости, він завиграшки відокремлює полову від пшениці вже від початку. У цьому проявляється самочинна дія, як і в Божественних Законах. Люди тут також отримують точно згідно з тим, чого вони справді хочуть. —
Але є ще один ґатунок людей, котрі вважають себе особливо активними!
Вони створили собі з Провідника, звісно, зовсім інший образ, як можна прочитати в повідомленнях. Він, одначе, не менш ґротесковий, бо вони чекають на нього, як на... духовного акробата!
Адже так чи інакше тисячі людей уже припускають, що яснобачення, ясночуття, ясновідчуття тощо є великим поступом, що насправді таким, одначе, не є. Такі навчені, вишколені, навіть за наявності вроджених здібностей, ніколи не зможуть піднестися над цими земними дивами, рухаються, отже, лише в низьких межах, ніколи не зможуть сягнути Висот і тому майже нічого не варті.
Невже людству хочуть допомогти у сходженні тим, що йому показують етерноречовинні речі того самого рівня або навчають бачити їх і чути?
До справжнього сходження духу це не має жодного стосунку. Так само мало придатне воно й щодо земних подій! Це духовні фокуси, не більше, цікаві для окремих людей, але без жодної цінности для всього людства!
Те, що всі люди такого штибу бажають собі подібного до них Провідника, який насамкінець вміє це робити краще за них, досить легко зрозуміло. —
Однак є ще величезна множина таких, котрі в цьому йдуть іще далі, аж до смішного. І, попри все, сприймають це досить серйозно.
Вони вважають справжнім доказом Провідництва, наприклад, як і головною умовою, те, що Провідник... не може застуджуватися! Хто може застудитися, той не підходить відразу, бо, на їхню думку, це не відповідає образу ідеального Провідника. Сильним мусить бути він у всьому і, перш за все, своїм духом повинен неодмінно піднятися над такими дрібницями.
Це звучить, можливо, трохи роблено та смішно, але це лише окремі факти і означають слабке відлуння давнього вигуку: "Якщо ти Син Божий, то допоможи собі сам і зійди з хреста". — — Кричать сьогодні вже, ще до того, як такий Провідник взагалі з'явився в полі зору!
Бідні, необізнані люди! Той, хто своє тіло виховує так однобічно, що воно час від часу під владою духу стає нечутливим, аніскільки не є надзвичайно великим. Ті, хто ним захоплюється, подібні до дітей минулих століть, котрі з розкритими ротами та сяючими очима спостерігали за трюками мандрівних клоунів, причому в них прокидалося палке бажання вміти робити таке саме.
І якими діти були тоді в такій цілком земній царині, не далі є також дуже багато так званих шукачів духу або Бога тепер у духовній царині!
Продовжімо ж нашу думку: мандрівний народ давніх часів, що про нього я щойно згадував, розвивався щодалі більше, ставши зрештою акробатами в цирку та вар'єте. Їхнє вміння зросло до неймовірного, і щодня тисячі розбалуваних людей і сьогодні зі щоразу новим здивуванням, а часто і з внутрішнім здриганням дивляться на ці виступи.
Та чи мають вони при цьому для себе користь від того? Що отримають вони від таких годин? При тому, що так багато акробатів під час своїх виступів ризикують життям. Зовсім нічого, тому що навіть за найвищої досконалости всі ці речі завжди повинні залишатися лише в межах вар'єте і цирку. Вони завжди слугують лише для розваги, проте ніколи не принесуть користи для людства.
І в такого роду акробатизмі в духовній царині, одначе, шукають тепер мірило для великого Провідника!
Залишмо таких людей із духовними клоунами! Вони незабаром достатньо переживуть, куди таке приводить! Вони також не знають, чого, власне, цим добиваються. Їм здається: великий лише той, чий дух так панує над тілом, що воно вже не знає хвороб!
Кожен вишкіл такого роду є однобічним, а однобічність призводить лише до нездорового, хворобливого! Такі речі не зміцнюють духу, а лише послаблюють тіло! Необхідна для здорової гармонії рівновага між тілом і духом втрачається, і кінцем стане те, що зрештою такий дух набагато раніше звільниться від понівеченого тіла, яке вже не буде здатне забезпечувати йому повносилий здоровий резонанс для земних переживань. Їх же бракує духові в такому разі, і він приходить незрілим у Потойбіччя. Він своє земне буття ще раз прожити мусить. Це духовні фокуси, не більше, котрі відбуваються за рахунок земного тіла, яке насправді повинне допомагати духові. Тіло належить до часового проміжку розвитку духу. Якщо ж воно стало слабким і пригнобленим, то вже не може бути духові дуже корисним, оскільки його випромінювання занадто мляве для того, щоб надавати останньому в Речовинності повноту сили, якої він потребує.
Якщо людина хоче придушити хворобу, то вона мусить духовно тиском екстазу на тіло досягти стану, дещо подібного до страху перед зубним лікарем, здатного витиснути біль.