Кажуть, це була зала ініціації...
Випадково потрапивши в якусь іще не відреставровану кімнату, обставлену нечисленними запилюженими меблями, я знайшов там звалені купою на підлозі картонні коробки. Я понишпорив навмання, і мені потрапили до рук обшарпані книги єврейською мовою, мабуть, XVII століття. Що робили євреї у Томарі? Провідник сказав мені, що лицарі мали добрі стосунки з місцевою єврейською громадою. Він запропонував мені визирнути у вікно і показав сад французького стилю, що мав форму невеликого й елегантного лабіринта. Плід праці, сказав він мені, єврейського архітектора XVIII сторіччя Шмуеля Шварца.
Друга зустріч у Єрусалимі... А перша — в замку. Хіба не так говорило послання з Провена? Хай йому біс, Замком, про який була мова у Плані, знайденому Інґольфом, не був малоймовірний Монсальват лицарських романів, гіперборейський Авалон. Якби їм довелося вибирати перше місце для зустрічі, на чому б зупинилися тамплієри Провена, більш звиклі керувати гарнізонами, ніж читати романи Круглого Стола? Таж на Томарі, замку лицарів Христа, місці, де ті, хто пережив крах ордену, насолоджувались повною свободою, незмінними гарантіями і де вони перебували в контакті з представниками другої групи!
Я поїхав з Томара та з Португалії із запаленим мозком. Я врешті починав серйозно сприймати послання, показане нам Арденті. Тамплієри, згуртувавшись у таємний орден, складають план, виконання якого має тривати шістсот років і завершитись у нашому сторіччі. Тамплієри — люди серйозні. Отже, якщо вони говорили про замок, вони говорили про якесь реальне місце. Здійснення плану починалось у Томарі. Тоді яким же повинен бути ідеальний маршрут? Яка послідовність дальших п'яти зустрічей? Це мають бути місця, де тамплієри могли розраховувати на друзів, покровителів, спільників. Полковник говорив про Стоунгендж, Авалон, Аґарттху... Дурниці. Це послання треба переглянути заново.
Певна річ, говорив я собі, повертаючись додому, йдеться не про те, аби відкрити таємницю тамплієрів, а про те, щоби створити її.
* * *
Бельбо, здавалося, не припала до смаку ідея повернутись до документа, залишеного полковником, але він таки знайшов його, неохоче покопирсавшись у нижній шухляді. Ба, відзначив я, він його зберіг. Ми разом перечитали послання з Провена. Після того, як уже збігло стільки років.
* * *
Воно починалося фразою, зашифрованою методом Тритемія:
Les XXXVI inuisibles separez en six bandes. Відтак:
a la ... Saint Jean
36 p charrete de fein
6 ... entiers avec saiel
p ... les blancs mantiax
r ... s ... chevaliers de Pruins pour la ... j. nс.
6 foiz 6 en 6 places
chascune foiz 20 a ... 120 a ...
iceste est l'ordonatioin
al donjon li premiers
it li secunz joste iceus qui ... pans
it al refuge
it a Nostre Dame de l'altre part de l'au
it a l'ostel des popelicans
il a la pierre
3 foiz 6 avant la feste ... la Grant Pute.
— Тридцять шість років після возу з сіном, святоіванова ніч року 1344, шість запечатаних послань для лицарів у білих плащах, лицарі відступники Провена, для помсти. Шість разів по шість у шести місцях, щоразу по двадцять років, що дає разом сто двадцять років — ось він, План. Перші — до замку, далі до тих, що їли хліб, знову у схованку, знов до Нашої Пані поза рікою, відтак до дому попеліканів, і врешті до каменя. Бачте, 1344 року послання каже, що перші повинні йти до замку. І справді, лицарі осіли в Томарі 1357 року. Тепер ми мусимо запитати себе, куди повинні податися лицарі другого осередку. Нумо — уявімо себе тамплієрами, що переховуються, куди б ми пішли, щоб організувати другий осередок?
— Гм... Якщо це правда, що група тамплієрів на возі втекла до Шотландії... Але чому це в Шотландії вони повинні їсти хліб?
У побудові асоціативних ланцюгів я став неперевершеним. Можна було виходити з будь-якої точки. Шотландія, Високогір'я, друїдичні обряди, ніч на святого Івана, літнє сонцестояння, вогні святого Івана, Золота Гілка...
Ось вам і слід, дарма що нечіткий. Я читав про вогні святого Івана у "Золотій Гілці" Фрезера.
Я зателефонував Лії.
— Зроби мені ласку, візьми "Золоту Гілку" і поглянь, що він там говорить про вогні святого Івана.
Дія в таких речах була незрівнянна. Вона одразу знайшла потрібний розділ.
— Що ти хочеш знати? Це дуже стародавній обряд, який практикувався майже у всіх країнах Європи. Це святкування тої миті, коли сонце виходить на вершину свого шляху, а святого Івана додали, аби зробити цю історію більш християнською...
— У Шотландії їдять хліб?
— Зажди, подивлюся... Здається, ні... Ага, он воно що, хліб вони їдять не на святого Івана, а в ніч проти першого травня, вночі, коли палають вогні Бельтана, це свято друїдичного походження, особливо поширене у шотландському Високогір'ї...
— Саме це нам і потрібно! А чому вони їдять хліб?
— Вони замішують корж з борошна та вівса і підсмажують його на жарі... Відтак відбувається обряд, що нагадує стародавні людські жертви... Такий пиріг називається bannock...
— Як? Продиктуй по літерах!
Вона зробила це, я подякував їй, сказавши, що вона — моя Беатріче, моя фея Морґана та інші пестливі речі. Я спробував згадати свою дипломну роботу. За легендою, таємничий осередок знаходить притулок у Шотландії, в короля Роберта Брюса, і тамплієри допомагають королю здобути перемогу при Беннок Берн. У винагороду король формує з них новий Орден лицарів св. Андрія Шотландського.
Я взяв з полиці великий англійський словник і заходився шукати: bannock середньовічною англійською (bannuck давньосаксонською, bannach гельською) означало вид коржа, спеченого на блясі або на решітці, з ячменю, вівса чи інших злаків. Burn — означає потік. Треба було лише перекласти, як це могли зробити французькі тамплієри, посилаючи повідомлення з Шотландії своїм землякам у Провені, — і виходило щось наче потік коржа чи пирога або хліба. Той, хто їв хліб, — це той, хто здобув перемогу біля хлібного потоку; отже, це шотландський осередок, який у той час, можливо, поширився вже на всі Британські острови. Цілком логічно: від Португалії до Англії цей шлях набагато коротший, ніж шлях від полюса до Палестини.
68
Хай шати твої будуть білосніжними... Як зночить, запали багато світел, нехай усе палає... Тепер почни комбінувати літеру з літерою або багатша літерами, переміщай і переставляй їх, аж поки зігріється твоє серце. Уважай на рух літер і на те, що ти можеш викликати, перемішуючи їх. А коли відчуєш, що твоє серце гаряче, коли побачиш, що через комбінації літер починаєш вловлювати речі, які ти не міг би пізнати сам або за допомогою переказу, коли ти готовий одержати наплив божественної сили, яка проникне в тебе, ужий тоді всю глибину своєї мислі, щоб уявити в серці Ім'я та Його найвищих ангелів так, ніби це людські істоти, що оточують тебе.
Abulafia. Hayye ha'Olam ha-Ba
— Цілком тримається купи, — сказав Бельбо. — В такому разі, де ж міститься Схованка?
— Шість груп осідають у шести місцях, але тільки одне з них назване Схованкою. Цікаво. Це означає, що в інших місцях, приміром у Португалії чи Англії, тамплієри можуть жити спокійно, нехай навіть під іншою назвою, тимчасом як у цьому місці вони ховаються. Я сказав би, що Схованкою є місце, де сховалися тамплієри Парижа, покинувши храм. Оскільки мені здається правдоподібною гіпотеза, що маршрут повинен іти з Англії до Франції, чому б тоді не вважати, що тамплієри влаштували тоді схованку в самому Парижі, у якомусь таємному й захищеному місці? Вони добре зналися на політиці й могли передбачити, що за двісті років усе зміниться і вони зможуть діяти відкрито або майже відкрито.
— Хай буде Париж. А що ми зробимо з четвертим місцем?
— Полковник думав про Шартр, але якщо на третьому місці ми поставили Париж, ми не можемо поставити Шартр на четвертому, адже очевидно, що у План мають бути включені всі центри Європи. Крім того, опрацьовуючи політичний слід, ми облишили містичний. Пересування, очевидно, відбувається по синусоїді, тож ми повинні опинитися на півночі Німеччини. І якраз поза рікою, чи поза водою, тобто поза Рейном, на німецьких землях є місто — не церква, а місто Нашої Владичиці. Біля Гданська є місто Пречистої Діви, тобто Марієнбурґ.
— А чому зустріч мала відбутися саме в Марієнбурзі?
— Бо воно було столицею тевтонських лицарів! Стосунки між тамплієрами та тевтонцями не зіпсувались, як стосунки між тамплієрами та госпітальєрами, що, наче шуліки, очікували на крах храму, аби захопити всі його скарби. Тевтонці були засновані в Палестині німецькими імператорами як противага тамплієрам, але незабаром вони були відкликані на північ, щоб стримати навалу прусських варварів. І тевтонці впоралися з цим так добре, що не минуло й двох століть, як вони стали державою, що простяглася на всі балтійські терени. Вони діють між Польщею, Литвою та Лівонією. Засновують Кенігсберг, один-єдиний раз зазнають поразки від Олександра Невського в Естонії і приблизно в той час, коли в Парижі заарештовують тамплієрів, закладають столицю свого королівства в Марієнбурзі. Якщо план духовного лицарства з метою завоювання світу справді існував, то тамплієри й тевтонці поділили між собою зони впливу.
— Знаєте, що я вам скажу? — озвався Бельбо. — Я з вами згоден. А тепер п'ята група. Де ці попелікани?
— Не знаю, — мовив я.
— Ви мене розчаровуєте, Казобоне. Може, нам слід запитати в Абулафії?
— Ну, ні, — з докором сказав я. — Абулафія повинен підказувати нам непередбачені зв'язки. А попелікани — це факт, а не зв'язки, шукати ж факти — клопіт Сема Спейда. Дайте мені кілька днів часу.
— Даю вам два тижні, — сказав Бельбо. — Якщо за два тижні ви не покладете мені на стіл попеліканів, вам доведеться вручити мені пляшку вина Баллантін дванадцятирічної витримки.
* * *
Це було б занадто, як на мою кишеню. Наприкінці тижня я вручив попеліканів своїм ненажерливим товаришам.
— Усе зрозуміло. Стежте за мною, адже нам треба повернутися до четвертого століття, на візантійські терени, коли в середземноморській зоні вже розійшлися розмаїті рухи маніхейського духу. Почнімо з архонтиків, зібраних у Вірменії Петром з Кафарбарухи, а це, згодьтесь, неабияке ім'я. Вони — антиюдаїсти, диявол у них ототожнюється з Саваофом, богом юдеїв, який живе на сьомому небі.