І в цій непорушній Справедливості, тільки в ній, полягає велика, досі настільки невизнана Любов!
Відучіться міряти при цьому земними мірками. Божа Справедливість і Божа Любов стосуються людського духу. Про речовинне тут аж ніяк не йдеться. Адже його сформував сам людський дух, і без духу в ньому немає життя.
Навіщо ви так часто мучите себе чисто земними дрібницями, відчуваючи через них провину, якої зовсім немає.
Тільки те, що дух бажає при вчиненні дії, є вирішальним для Божественних Законів у Творінні. Ця духовна воля, однак, не мислиннєва діяльність, а найглибше внутрішнє відчуття, справжнє воління в людині, яке єдине може надати руху Законам Потойбіччя, та самочинно й надає їм руху.
Божественна Любов не дає людям змоги принизити себе, тому що в Ній закладено також залізні у Творінні Закони Його Волі, яка принесена Любов'ю. І ці Закони діють відповідно до поведінки людини в ньому. Вони можуть з'єднати її навіть із близькістю її Бога або утворити непроникну стіну, яку неможливо зруйнувати, хіба що людина нарешті пристосується до них, що рівнозначно слухняності, в чому єдиному вона зможе знайти своє благо, своє щастя. Це єдиний злиток – велике Діяння не виявляє жодної вади, жодної тріщини. Кожен дурень, кожен бовдур, який бажає іншого, розіб'є при цьому собі голову. —
Божественна Любов творить у цьому тільки те, що кожному людському духові корисне, а не те, що його на Землі радує і здається йому приємним. Вона значно вища за це, тому що панує в усьому Бутті. —
Так багато людей думають наразі дуже часто: якщо варто очікувати горя, знищення, щоб відбулося велике Очищення, то Бог мусить бути таким справедливим, щоб перед тим послати проповідника покаяння. Людина мусить бути адже завчасно попереджена. Де ж Іван, що провіщує прийдешнє?
Ці злощасні уявляють себе великими у своїх пустих думках! Лише самовпевненість великої порожнечі приховується за таким воланням. Вони б його адже бичували, кинули б до в'язниці!
Відкрийте ж очі та вуха! Хіба наростаючого скупчення явищ природи і катастроф недостатньо, щоб бути серйозними застереженнями? А становище в Росії та Китаї не проголошує серйозною мовою? Навіть німці з близьких прикордонних районів скаржаться досить часто на утиски їхніх, наших ворогів! Однак, безтурботно танцюючи, ніхто не звертає уваги на всю нужденність і страх свого ближнього. Не хочуть ані бачити, ані чути! —
А проповідник покаяння ще 2000 років тому прийшов перед втіленим у людину Словом, яке йшло слідом за ним. Однак люди доклали всіх зусиль, аби знову стерти, затемнити чисте сяяння Слова, аби поступово пригасити притягальну силу його світильника. —
І всім, хто хоче звільнити Слово від ліан, що його обплутують, незабаром доведеться відчути, як посланці темряви судомно намагаються затримати кожне радісне пробудження!
Проте сьогодні не повториться жодна подія з часів Христа! Тоді прийшло Слово! Людство, маючи власну вільну волю, обрало тоді в більшості своїй відмову, відхилення! Відтоді воно стало підвладне Законам, самочинно в такий спосіб приведеним у дію вільно обраним рішенням. Люди знайшли на самостійно обраному шляху згодом усі плоди свого воління.
Незабаром коло замкнеться. Ці плоди невпинно щодалі більше накопичуються і нагромаджуються, наче вал, що незабаром обрушиться на людство, яке в духовному отупінні, нічого не підозрюючи, нині бездумно існує. Під кінець, на час здійснення, в людей, звісно, більше не залишиться вільного вибору!
Вони змушені будуть віднині пожати те, що в ті часи й пізніше на хибних шляхах посіяли.
Сьогодні для розрахунку знову на цій Землі інкарновано всіх, хто колись, за часів Христа, відкинув Слово. Вони не мають сьогодні вже права на завчасне попередження і на повторне рішення. За дві тисячі років у них було достатньо часу, аби роздумати! А хто сприймає Бога та Його Творіння в хибному тлумаченні і не намагається осягнути їх чистіше, той узагалі їх не сприйняв. Це навіть іще гірше, бо хибна віра заважає осягнути Істину.
Однак горе тому, хто фальшує або підміняє Істину, щоб у такий спосіб збільшити число прибічників, тому що для людей це зручніша й приємніша форма. Він звалює на себе не лише провину фальшування, введення в оману, але ще й несе відповідальність за тих, кого зміг привабити до себе в зручніший та прийнятніший для них спосіб. Йому тоді ніщо не допоможе, коли настане час відплати. Він зірветься в безодню, звідки неможливо повернутися, і це справедливо! – Ось що дозволено було побачити Івану і в своєму Об'явленні застерегти від цього.
І якщо однораз розпочнеться велике Очищення, то в людей цього разу вже не залишиться часу обурюватись або навіть опиратися цим подіям. Божественні Закони, які людина так охоче уявляє собі в хибному вигляді, проявляться тоді невблаганно.
Саме в час найбільших страхіть, які коли-небудь переживала Земля, людство нарешті затямить, що Любов Божа дуже далека від м'якотілости та слабкости, які їй наважувалися приписати.
Більше ніж половині всіх людей сучасности взагалі не місце на цій Землі!
Уже за останні тисячоліття людство так опустилося, живе так уперто в темряві, що у своєму нечистому волінні спорудило безліч мостів до темних сфер, розташованих значно нижче за земний рівень. Там живуть глибоко занепалі, етерноречовинна вага яких ніколи не давала їм змоги піднятися до земного рівня.
У цьому полягав захист для всіх, хто живе на Землі, так само, як і для самих цих темних. Їх відокремлено силою природного Закону етерноречовинного Тяжіння. Там, унизу, вони можуть угамувати свої пристрасті, всю ницість, не завдаючи цим шкоди. Навпаки. Їхня невтримна розбещеність уражає там тільки споріднених, так само, як і ті нападають на них, даючи волю своїм пристрастям. Вони страждають таким чином обопільно, що сприяє дозріванню, а не подальшій провині. Бо через страждання може колись пробудитися огида до самого себе, і з огидою також бажання вибратися з цього царства. Це бажання з часом призводить до болісного відчаю, який врешті-решт може притягнути до себе найпалкіші молитви і з ними серйозне воління до виправлення.
Так повинно відбуватися. Однак через хибне воління людей вийшло інакше!
Люди своїм темним волінням спорудили міст до зони темряви. Вони простягли таким чином руку тим, хто там живе, надавши їм за допомогою сили притягання спорідненого можливість піднятися на Землю. Тут вони, звісно, знайшли нагоду для відновленого інкарнування, яке для них за нормальних світових подій іще не було передбачено.
Бо на земному рівні, де за посередництва груборечовинного можуть жити разом зі світлішими і кращими, вони завдають лише шкоди і звалюють тим нову провину на себе. Це неможливо в їхніх низовинах, бо їхня ницість приносить подібним до них тільки користь, тому що в ній вони зрештою все-таки лише пізнають самих себе і навчаються огиди до неї, що сприяє виправленню.
Цьому нормальному шляху всього розвитку завадила людина ницим застосуванням своєї вільної волі, якою сформувала етерноречовинні мости до зони темряви; тож ті, хто туди опустився, змогли зграєю кинутися на земний рівень, більшу частину якого тепер із радістю населяють.
Оскільки світлі душі змушені відступити там, де надійно зікріпилася темрява, то темним душам, які неправедно проникли на земний рівень, було досить легко досягти інкарнування інколи навіть там, де інакше втілилася б лише світла душа. Темна душа знаходила при цьому опору в будь-кому з оточення майбутньої матері, що давало їй можливість утвердитися й відтиснути світле, хоча мати чи батько й належали до світлих.
Цим пояснюється також загадка, чому так часто "паршива вівця" могла приходити до добрих батьків. Але якщо майбутня мати зверне більше уваги на себе і на своє близьке оточення, на свої взаємини, то цього може не статися.
Отже, тільки Любов можна угледіти в тому, що кінцеві наслідки Законів цілком справедливо нарешті зметуть із земного рівня тих, кому тут не місце, щоб вони звалилися вниз до того царства темряви, до якого й належать за своєю природою. Вони не зможуть завдяки цьому більше заважати світлішому в сходженні та звалити на самих себе нову провину, і, можливо, все-таки ще дозріють в огиді власних переживань. — —
Самозрозуміло, настане час, який залізними лещатами стисне серця всіх людей, коли зі страшною невблаганністю в кожному людському створінні з корінням буде вирвано духовну гординю. Тоді відпаде й кожен сумнів, який заважає людському духові пізнати, що Божественне знаходиться не в ньому, а високо над ним. Що Воно може стояти на вівтарі його внутрішнього життя лише як Найчистіший Образ, до якого він підводить очі в смиренній молитві. —
Це не помилка, а провина, коли людський дух заявляє, що також хоче бути божественним. Таке зухвальство неодмінно зіштовхне його донизу, бо це рівнозначно спробі вирвати скіпетр із руки свого Бога, стягнути Його до того щабля, який призначено для людини і якому досі вона ні разу не відповідала, тому що хотіла бути більшою і спрямовувала погляд до Висот, яких, однак, ніколи не зможе ні досягти, ні разу й пізнати. Тож вона не звертала уваги на всю дійсність, зробивши саму себе не лише зовсім непотрібною в Творінні, але й навіть значно гірше – шкідником!
Насамкінець через її власну хибну позицію їй буде з моторошною ясністю показано, що у своєму нинішньому настільки глибоко занепалому стані вона не варта навіть тіні Божественного. Усі скарби земних знань, які вона тяжко здобула впродовж тисячоліть, перед її сповненими жаху очима перетворяться на ніщо; безпорадно вона переживе на собі самій, як плоди її однобічних земних прагнень виявляться непотрібними, інколи навіть стануть їй прокляттям. Нехай тоді спробує згадати про свою божественність, якщо зможе! — —
Невмолимо їй назустріч прогримить: "Опустись на коліна, створіння, перед твоїм Богом і Господом! Не намагайся зухвало підносити себе до Бога!" — —
Дивацтву ледачого людського духу настане кінець.