Гаррі дивився в далину над муром, що відділяв садок від краю кручі, коли його знайшли там Рон і Герміона. Він волів, щоб вони не приходили, бо не мав охоти втручатися в їхню суперечку.
— Так, Роне, мертвий! Будь ласка, не починай знову!
— Герміоно, а ти візьми факти, — не погоджувався Рон, говорячи через голову Гаррі, що й далі дивився на виднокрай. — Срібна лань. Меч. Око, яке побачив у дзеркальці Гаррі.
— Гаррі припускає, що око могло йому й привидітися! Правда, Гаррі?
— Могло, — відповів Гаррі, не дивлячись на неї.
— Але ж ти не думаєш, що воно привиділося? — не вгавав Рон.
— Ні, не думаю, — погодився Гаррі.
— От бачиш! — наполіг Рон, не даючи Герміоні розтулити рота. — Якщо це був не Дамблдор, то поясни, Герміоно, як Добі довідався, що ми були в підвалі?
— Не знаю... але як ти поясниш, що Дамблдор послав його до нас, хоч сам лежав у гробниці в Гоґвортсі?
— Не знаю, може, то був його привид!
— Дамблдор не повертався б назад як привид, — заперечив Гаррі. Він мало в чому був упевнений, коли це стосувалося Дамблдора, але принаймні в цьому не сумнівався. — Він пішов би далі.
— Як це "пішов би далі"? — не зрозумів Рон, та Гаррі не встиг нічого пояснити, бо ззаду пролунало:
— 'Аггі?
З котеджу вийшла Флер, її довге сріблясте волосся розвівав вітерець.
— 'Аггі, з тобою хотше поговогити Ґгіпгук. Він у найменшій спальні, каже, що не хотше, щоб вас хтось підслухав.
Було видно, що Флер невдоволена, що ґоблін послав її з цим дорученням, тож вона роздратовано пішла кудись за будинок.
Ґрипхук, як і казала Флер, чекав їх у найменшій з трьох спалень котеджу, в якій тепер ночували Герміона й Луна. Він опустив червоні бавовняні штори, затулившись від яскравого, хоч і захмареного неба, і кімната набула якогось вогняного відблиску, що не надто пасувало до світлого, насиченого повітрям котеджу.
— Я прийняв рішення, Гаррі Поттер, — сказав ґоблін, що сидів, схрестивши ноги, в низькому кріслі й барабанив по бильцях своїми хирлявенькими пальцями. — Хоч ґрінґотські ґобліни і вважатимуть, що це підла зрада, але я вирішив тобі допомогти...
— Це чудово! — вигукнув Гаррі, відчуваючи полегшення. — Дякую тобі, Ґрипхуче, ми дуже...
— ...в обмін, — твердо завершив речення ґоблін, — за винагороду.
Захоплений зненацька, Гаррі завагався.
— І скільки ж ти хочеш? У мене є гроші.
— Не за гроші, — заперечив Ґрипхук. — Гроші я маю.
Його чорні очі заблищали; вони були зовсім без білків.
— Я хочу меч. Меч Ґодрика Ґрифіндора.
Настрій у Гаррі різко впав.
— Це неможливо, — заявив він. — Вибач.
— Тоді, — м'яко сказав ґоблін, — виникають труднощі.
— Ми можемо дати тобі щось інше, — гаряче обізвався Рон. — Там, у Лестранжів, мабуть, повно всякого добра, ти собі вибереш, що захочеш.
Такого не треба було казати. Ґрипхук спалахнув.
— Я не злодій, хлопче! Я не зазіхаю на скарби, на які не маю права!
— Але ж меч — наш...
— Не ваш, — заперечив ґоблін.
— Ми ґрифіндорці, а він належав Ґодрику Ґрифіндору...
— А кому він належав до Ґрифіндора? — запитав ґоблін і випростався.
— Нікому, — відповів Рон, — він був виготовлений для нього.
— Ні! — сердито вигукнув ґоблін, показуючи довгим пальцем на Рона. — Знову ця чаклунська зарозумілість! Цей меч належав Раґнукові Першому, а Ґодрик Ґрифіндор у нього вкрав! Це наш загублений скарб, шедевр ґоблінського мистецтва! Він належить ґоблінам! Меч — це плата за мою послугу! Погоджуйтесь, або як хочете! — погляд ґобліна палав гнівом.
Гаррі зиркнув на друзів і сказав:
— Ґрипхук, нам треба порадитись, якщо ти не проти. Зачекаєш кілька хвилин?
Ґоблін похмуро кивнув головою.
У порожній вітальні Гаррі, насупившись і міркуючи, як бути, підійшов до каміна. Рон у нього за спиною сказав:
— Та він насміхається. Ми не можемо віддати меч.
— Це правда? — запитав Гаррі в Герміони. — Ґрифіндор і справді його вкрав?
— Не знаю, — розгублено зізналася вона. — У чаклунській історії нерідко дуже побіжно згадується про ті прикрощі, що їх чаклуни завдавали іншим магічним расам, але я не пригадую жодного натяку на те, що Ґрифіндор украв меч.
— Це ще одна ґоблінська байка, — сказав Рон, — з тих, де чаклуни завжди ґоблінів дурять. Наше щастя, що він не вимагає віддати йому чарівні палички.
— Роне, ґобліни мають усі підстави недолюблювати чаклунів, — сказала Герміона. — У минулому з ними поводилися досить жорстоко.
— Та ґобліни теж не пухнасті кролики, — заперечив Рон. — Вони повбивали море наших. Вони теж не гребували нічим.
— Якщо ми почнемо сперечатися з Ґрипхуком, чия раса лицемірніша й жорстокіша, то він тим паче не захоче нам допомагати!
Запала тиша, бо друзі думали, як знайти вихід з цієї ситуації. Гаррі глянув у вікно на могилу Добі. Луна щойно поставила біля надгробка гілочку лаванди в слоїку з-під варення.
— Слухайте, — обізвався Рон, і Гаррі подивився на нього, — а якщо так: кажемо Ґрипхукові, що меч нам потрібен аж до самого сейфа, а там ми його віддамо. А в сейфі лежить підробка! Ми поміняємо мечі місцями й віддамо йому підробку.
— Роне, та ж він їх розрізнить краще за нас! — вигукнула Герміона. — Це ж саме він зрозумів, що сталася підміна мечів!
— Та поки до нього дійде, ми ноги в руки — і прощай ґоблін-воблін...
Він не витримав погляду, яким його зміряла Герміона.
— Це, — неголосно мовила вона, — просто підло. Попросити, щоб він допоміг, а потім ошукати? І ти ще дивуєшся, Роне, чому ґобліни не люблять чаклунів?
Ронові вуха почервоніли.
— Добре-добре! Я просто так собі подумав! А ти що скажеш?
— Треба запропонувати йому щось інше, не менш коштовне.
— Чудово. Зараз піду й принесу ще один старовинний меч ґоблінської роботи, а ти його гарно загорни в подарунковий папір.
І знову всі замовкли. Гаррі був переконаний, що ґоблін не погодиться ні на що інше, крім меча, навіть якби вони й мали щось не менш коштовне. Але ж цей меч — їхня єдина й незамінна зброя проти горокраксів.
Він на мить заплющив очі й прислухався до шуму моря. Думка, що Ґрифіндор міг украсти меча, була йому неприємна. Він завжди пишався тим, що ґрифіндорець. Ґрифіндор захищав маґлородців, це він зітнувся у двобої з любителем чистокровних Слизерином...
— Може, він бреше, цей Ґрипхук, — знову розплющив очі Гаррі. — Може, Ґрифіндор не брав меча. Як нам знати, що саме ґоблінова версія історії правдива?
— А яка тобі різниця? — здивувалася Герміона.
— Буде легше на душі, — відповів Гаррі.
Він глибоко вдихнув.
— Ми йому скажемо, що віддамо меча після того, як він нам допоможе проникнути в сейф... але постараємося не уточняти, коли саме він його отримає.
Ронове обличчя розпливлося в усмішці. Герміона, однак, дивилася з тривогою.
— Гаррі, не можна...
— Він його отримає, — вів далі Гаррі, — коли ми знищимо всі горокракси. Я все зроблю, щоб меч був у нього. Я дотримаю слова.
— Це може тривати роками! — сказала Герміона.
— Я це розумію, а йому знати не конче. Я йому не брехатиму... по суті.
Гаррі зустрів її погляд з викликом — і водночас з соромом. Пригадалися слова, викарбувані над брамою Нурменґарда: "Для загального блага". Відкинув цю думку геть. Хіба є інший вихід?
— Мені це не подобається, — сказала Герміона.
— Мені теж не дуже, — визнав Гаррі.
— А я вважаю, що це геніально, — знову скочив на ноги Рон. — Пішли йому скажемо.
Вони повернулися в найменшу спальню, і Гаррі зробив свою пропозицію, сформулювавши її так, щоб не називати точного часу передачі меча. Поки він говорив, Герміона, насупившись, дивилася в підлогу. Його це дратувало, він боявся, що вона зірве їхній задум. Але Ґрипхук ні на кого, крім Гаррі, не дивився.
— Ти даєш мені слово, Гаррі Поттер, що віддаси мені Ґрифіндорів меч, якщо я тобі допоможу?
— Так, — підтвердив Гаррі.
— Тоді дай руку, — сказав ґоблін, простягаючи долоню.
Гаррі її потис. Не знав, чи не помітили ці чорні очі якоїсь каверзи в його очах. Але Ґрипхук відпустив його руку, сплеснув у долоні і сказав:
— Отже. Почали!
Було таке враження, ніби вони знову планують проникнути в міністерство. Задум почали розробляти в найменшій спальні, залишеній, на Ґрипхукове бажання, у напівтемряві.
— Я лише раз був у сховищі Лестранжів, — сказав Ґрипхук, — саме тоді, коли мені наказали покласти туди фальшивий меч. Це одна з найдревніших камер. Найстаріші чаклунські роди зберігають свої скарби на найглибшому рівні, де сховища найбільші й найкраще захищені...
Щодня на кілька годин вони зачинялися в малесенькій, наче кухонний сервант, кімнатці. Дні поволі переходили в тижні. Треба було подолати безліч перепон, зокрема й те, що їхні запаси багатозільної настійки вичерпувалися.
— Її, фактично, вистачить лише для когось одного, — бідкалася Герміона, підносячи під світло лампи густу й багнисту настійку.
— А цього й достатньо, — сказав Гаррі, вивчаючи намальовану Ґрипхуковою рукою схему найглибших переходів.
Інші мешканці котеджу "Мушля" не могли не помітити, що щось відбувається, бо ж Гаррі, Рон та Герміона з'являлися тепер лише на спільних трапезах. Ніхто не питав зайвого, хоч Гаррі часто відчував, як замислено й стурбовано дивиться на них за столом Білл.
Що більше часу вони проводили разом, то глибше усвідомлював Гаррі свою неприязнь до ґобліна. Ґрипхук виявився неочікувано кровожерливий, кепкував з думки, чи відчувають біль дрібні істоти, і тішився з того, що їм, можливо, доведеться калічити інших чаклунів, щоб проникнути у скарбницю Лестранжів. Гаррі знав, що друзі поділяють цю неприязнь, однак вони на цю тему не говорили — Ґрипхук був їм потрібен.
Ґоблін дуже неохоче їв разом з усіма. Навіть тоді, як його ноги загоїлися, він усе одно просив, щоб йому, як і слабкому ще й досі Олівандеру, таці з їжею приносили до кімнати. Врешті Білл після гнівної тиради, виголошеної Флер, піднявся до нього нагору й повідомив, що таких послуг більше не буде. Відтоді Ґрипхук сідав з ними за тісний стіл, проте відмовлявся вживати ту саму їжу, вимагаючи, щоб йому подавали шматки сирого м'яса, корінці і гриби.
Гаррі відчував свою відповідальність за таке становище. Це ж він умовив усіх залишити ґобліна в котеджі "Мушля", щоб його допитати; це через нього вся родина Візлів змушена переховуватися, а Білл, Фред, Джордж і містер Візлі втратили роботу.
— Мені так прикро, — сказав він Флер, коли одного вітряного квітневого вечора допомагав їй готувати вечерю.