Іноді він чув, як робітники кидали один одному вислів, який походив з вищих сфер і дійшов до них у такий спосіб, або ж заспівували пісню, що відбилася в їхній пам'яті за тих самих обставин. Заохочений успіхом, Дідеріх пустив свій винахід у продаж. Він з'явився під назвою "Світова потуга" і справді, як сповіщала широкомовна реклама, переможно крізь увесь світ ніс німецький дух, що спирався на німецьку техніку.
Але навіть цей виховавчий папір не міг усунути всі приводи для конфліктів між хазяїном і робітниками. Одного дня Дідеріх був змушений заявити, що оплачуватиме тільки лікування зубів, але не штучні зуби! Якийсь робітник замовив собі цілу щелепу! Через те, що Дідеріх послався на свою — щоправда, оголошену минулим числом, — об'яву, робітник поскаржився до суду і, як це не дивно, виграв справу. Захитаний цим у своїй вірі в панівний лад, він став бунтівником, морально занепав і за інших обставин був би негайно звільнений. Але Дідеріх ніяк не міг наважитися випустити з рук щелепу, яка коштувала йому так дорого, і заради неї далі тримав робітника на роботі... Вся ця історія, — він не приховував цього від себе, — не могла не відбитися шкідливо на настроях робітників. До цього долучився вплив грізних політичних подій. Коли у нововідкритому рейхстагу кілька соціал-демократичних депутатів не встали при виголошенні "слави" на кайзерову честь, усі сумніви зникли, конечна потреба законопроекту проти соціалістів була доведена. Дідеріх узявся до обробки громадської думки; своїх робітників він повідомив про це промовою, яку вони вислухали в похмурій мовчанці. Більшість рейхстагу була досить несумлінна, щоб відхилити законопроект, і наслідків не довелося довго чекати: якогось промисловця вбито! Вбито! Промисловця! Убивця правив, буцімто він не соціал-демократ, але ціну таким запевненням Дідеріх пізнав на досвіді з власними робітниками; і вбитий начебто добре ставився до робітників, але так само поводився й Дідеріх. Протягом багатьох днів і тижнів він не відчиняв жодних дверей без страху перед ножем, що причаївся за ними. В конторі тримав автоматичну рушницю і щовечора лазив разом з Густою по спальні, шукаючи лиходіїв. Його телеграми кайзерові, чи то виходили вони від зборів радників, чи то від комітету "партії кайзера", чи то від спілки підприємців, чи то від Товариства воїнів, — телеграми, якими Дідеріх засипав монаршу особу, волали про допомогу проти соціалістів, які все більше розпалюють революційний рух, що забрав ще одну жертву, про визвіл від цієї чуми, про негайні законодавчі заходи, про військовий захист авторитетних осіб і власності, про ув'язнення страйкарів, які заважають іншим працювати... "Нецігська газета", яка старанно друкувала все це, ніколи не забувала додавати, які великі заслуги пана головного директора Геслінга в справі соціального миру і забезпечення робітників. Кожний збудований Дідеріхом дім для робітників Нотгрошен зразу ж подавав у газеті в дуже прикрашеному вигляді із супровідною хвалійною статтею. Хай деякі інші роботодавці, про вплив яких у Нецігу, на щастя, більше говорити не доводиться, поширюють серед своїх робітників підривні тенденції, даючи їм частку в прибутках! Тільки репрезентовані паном головним директором доктором Геслінгом принципи сприяють установленню між роботодавцем і робітником таких стосунків, які його величність бажає бачити в німецькій промисловості. Енергійний опір безпідставним вимогам робітників, так само як і коаліція роботодавців, як відомо, входять у кайзерову соціальну програму, здійсненню якої, на свою славу, і присвятив себе пан головний директор доктор Геслінг... А поряд красувався Дідеріхів портрет.
Таке визнання заохочувало до ще ревнішої діяльності, незважаючи на те, що неспокутуваний кимось гріх чинив свій спустошливий вплив не тільки в діловій галузі, але і в родині. Тут заздрощі і розбрат сіяв, на жаль, Кінаст. Він правив, що без нього та його непомітного посередництва під час закупівлі акцій Дідеріх нізащо б не досяг свого блискучого становища. На це Дідеріх відказував, що Кінаст достатньою мірою винагороджений пакетом акцій, що відповідає його коштам. Цього шуряк не визнавав, мало того: він мав нахабство товкти, що його безсовісні вимоги мають правну підставу. Чи не був він як Магдин чоловік співвласником старої Геслінгової фабрики у восьмій частці її вартості? Фабрику продано, Дідеріх одержав за неї готівку і гаузенфельдські акції. Кінаст зажадав восьмої частини процентів на капітал і річного дивіденду акцій. На цю нечувану вимогу Дідеріх з усією рішучістю відповів, що ані шурякові, ані сестрі нічого більше не належиться.
— Я повинен був виплачувати вам лише вашу частку щорічного прибутку від моєї фабрики. Фабрику продано. Гаузенфельд належить не мені, а акціонерному товариству. Що ж до капіталу, то це моя особиста власність. Тут ваші вимоги ні до чого.
Кінаст назвав це відвертим грабунком. Дідеріх, цілком переконаний своїми аргументами, заговорив про здирство, а потім розпочався процес.
Процес тривав три роки. Він провадився з усе зростаючою запеклістю, особливо з боку Кінаста, який, щоб цілком присвятитися йому, відмовився від своєї служби в Ешвейлері і переселився з Магдою до Неціга. Головним свідком проти Дідеріха він висунув старого Сетбіра, який у захваті помсти і справді намагався довести, що Дідеріх ще раніше не виплачував своїм родичам належних їм сум. Кінастові спало також на думку за допомогою теперішнього депутата, Наполеона Фішера, висвітлити деякі пункти в Дідеріховому минулому, що, проте, йому не зовсім пощастило. Однак, Дідеріх змушений був через те час від часу виплачувати чималі суми до каси соціал-демократичної партії. І він міг сказати собі, що його особисті збитки засмучували його менше, ніж шкода, завдана всім цим справі націоналізму...
Густа, яка дивилася на речі вужче, розпалювала суперечки між чоловіками головним чином із жіночих мотивів. Перша дитина Геслінгів була дівчинка, і Густа не прощала Магді її хлопчика. Магда, яка спершу виявляла до грошових справ лише малий інтерес, почала ворожі дії того дня, коли Еммі з'явилась у виписаному з Берліна небаченому капелюшку. Магда впевнилася, що Дідеріх тепер — це могло всякого обурити — віддає перевагу Еммі. В Гаузенфельді у неї були власні апартаменти, куди вона запрошувала на чай. Сума, асигнована на її туалети, була просто викликом заміжній сестрі. Магда бачила, що перевага, яку приніс їй шлюб, обернулася тепер проти неї, і обвинувачувала Дідеріха в тому, що він напередодні свого розквіту віроломно позбувся її. Якщо Еммі й тепер не знаходила собі чоловіка, значить, цьому, певно, були особливі причини, про які перешіптувалися по всьому Нецігу. Магда не бачила, чому б не говорити про них уголос. Через Інгу Тіц про це дізналися в Гаузенфельді; але Інга одночасно доставляла зброю і проти наклепниці: вона зустріла у Кінастів акушерку в той час, коли першій дитині було ледве півроку. Після цього зчинився страшенний гвалт, взаємні образи телефоном, погрози судом, для чого обидві жінки збирали матеріал, підкуплюючи покоївку супротивниці.
І незабаром, по тому як чоловічій розсудливості Дідеріха і Кінаста пощастило цього разу запобігти сімейному скандалові, він усе ж таки стався. Густа і Дідеріх почали одержувати анонімні листи, що їх доводилося ховати від усіх, навіть одному від другого, — такий безмежно фривольний був їхній зміст. Крім того, вони були ілюстровані малюнками, що переходили всі дозволені межі хоч би й реалістичного мистецтва. Регулярно щоранку на столі в їдальні лежали ці невинні сірі конверти, і кожен із подружжя швидко ховав свого, вдаючи, начебто не помітив конверта другого. Але одного дня цій грі в хованки настав, край, тому що у Магди вистачило сміливості прибути до Гаузенфельда з пачкою достоту таких самих листів, які вона нібито одержала сама. Густа вирішила, що всьому є край.
— Кому ж знати, хто їх пише, як не тобі! — вигукнула вона, задихаючись, уся почервонівши.
Магда сказала, що здогадується, хто саме їх пише, і тому вона й прийшла.
— Коли тобі конче потрібно, — у відповідь просичала Густа, — писати самій собі такі листи, щоб створити собі добрий настрій, то принаймні не пиши їх іншим, які цього не потребують!
Магда запротестувала і в свою чергу, вся позеленівши, почала сипати обвинуваченнями. Але Густа кинулася до телефону і викликала з контори Дідеріха; потім вибігла з покою і повернулася з пачкою листів. У, протилежні двері ввійшов Дідеріх з купою листів у руках. Коли всі три пікантні колекції були ефектно розкладені на столі, троє родичів розгублено подивилися одне на одного. Потім опанували себе і почали всі разом вигукувати однакові обвинувачення. Щоб не здавати позицій, Магда послалася на свідчення свого чоловіка, який теж не уник такої долі. Густа заявила, що бачила щось подібне в Еммі. Послали по Еммі, і вона зразу, як завжди зневажливо, призналася, що їй теж пошта приносить такі самі мерзенні листи. Більшу частину їх вона знищила. Навіть стара пані Геслінг не уникла цього лиха! Щоправда, вона довго і слізно заперечувала, але була кінець кінцем викрита...
Це все тільки поширювало, але не пояснювало справу, отож сторони розлучилися із взаємними погрозами, які хоч ні на чому й не грунтувалися, а проте навіювали ляк. Щоб зміцнити своє становище, кожна з партій взялася шукати собі спільників і тут виявилося, що Інга Тіц теж належить до адресатів непристойних листів. Потвердилося те, чого можна було сподіватися. Зловісний кореспондент удерся в приватне життя всіх, навіть пастора Цілліха, навіть бургомістра та його родини. Наскільки можна було бачити, він створив навколо родини Геслінга і всіх порядних людей, які відвідували їх, атмосферу найнеприхованішої непристойності. Густа тижнями не наважувалася виходити на вулицю. Вона й Дідеріх підозрівали всіх і з жахом наскіпувалися то на одного, то на другого. В усьому Нецігу ніхто нікому вже не довіряв, навіть найближчому другові. Настав день, коли за сніданком у надрах родини Геслінгів підозра перейшла останні межі. В Густиних руках тремтів документ, ще неперевершений своєю вірогідністю; він змальовував такі потаємні моменти, які могли бути відомі лише їй та її чоловікові.