Проте герули зуміли перемогти і обкласти даниною лангобардів. За Анастасія вони без ніякої на те підстави напали на своїх данинників. Зовсім несподівано герулів не тільки побили лангобарди, а на три чверті знищили. Певний час залишки герулів ховалися в землях поблизу Норика 1 . Але тут на них напали гепіди. На прохання герулів, яких стало зовсім мало, Анастасій дозволив їм переправитися через Істр і як федератам імперії осісти на збезлюднілих землях готів. А згодом грабежі й насильства над сусідами ромеями змусили Анастасія піти походом проти розбійних федератів. Відтоді упокорені розгромом і остаточно знесилені герули жили смирно. Юстиніан охоче наймав герулів, даючи вихід їхній небезпечній енергії. При ньому герули помітно ожили.
А! Герули біжать назад! Добре, так треба!
Сам Мунд не поспішаючи наблизився до майдану Костянтина кроків на триста. Він бачив, Що над головами натовпу стирчать тички, шиї верблюдів — на майдан щось привезли?
Майдан втягнув людей, котрі ніби намірялися переслідувати герулів, як того хотів Мунд. Комес помітив наїжачений вал з гарб, вогзів, грабарок, вугільних ящиків, лотків,
1 Н о р и к (чи Норика) — обширна провінція імперії на південь від Дунаю, що охоплювала територію пізнішої Верхньої і Нижньої Австрії, значну частину Штірії і Карінтії.
лавок, балок, дощок. Бунтівники квапилися наглухо завалити решту проходів.
Штурмувати вал та ще маючи в тилу Октогон? Мунд не був настільки дурний. "Охлос не піддався на принаду герульських спин, тому герули ще не заробили своїх кентинаріїв",— думав Мунд. Вільний простір і безсумнівна можливість не потрапити в пастку ледве не виманили охлос на простір Меси. Та до майдану Августе!' ніхто з них не наважився наблизитися.
Війна загрожувала паузою.
— Маврикію,— звелів Мунд синові.— Скажи Божественному, я побив два міріади заколотників. Скажи також: вони засіли в Октогоні. Я зламаю їм кості.
Мунд почав наступ на Октогон з Халкопрачійської вулиці — широкої артерії, яка йшла майже прямою лінією від майдану Августеї до воріт Просфорія і до порту з такою ж назвою на початку Золотого Рогу. З боку Меси вхід на майдан Августеї повинен був захищати Філемут силами чотирьох сотень герульських стрільців. /
Проходячи мимо, готи перебили дзвонарів храму Богома тері Халкопрачійської. Всередині храму не зачепили, бо не було на те часу. Солдати ввійшли в Октогон водночас кількома провулками Халкопрачівської вулиці, добиваючи поранених у ранковій різанині, які повідповзали сюди Майже одразу на солдатів одчайдушно накинулися бунта рі. Сотня центуріона Арія зіткнулася з м'ясниками. Важкі сокири в руках, звичних точно рубати туші худоби, змусили готів обачно відступити назад. В іншому місці рибники-іхтіопрати орудували саморобними списами. Охлос встиг поналаштовувати сяку-таку собі зброю з виламаних ґрат палаців, теслярських пил, ломів та кирок. Дротики і списи оснащувалися наконечниками з доліт і стамесок.
Готи билися мляво. * Чорнороби війни не стомилися, їх обтяжувала думка про багату здобич, уже захоплену, турбував розподіл. їх тягло до свого золота.
В Октогоні засіли не власники багатих володінь. Сюди назбиралося ремісників, рибалок, матросів, портових робітників. Як завжди бувало в міських битвах, з вікон будинків і з дахів шпурляли все важке на солдатів. У тисняві завулків не вдавалися обходи і оточення, доводилося бити в лоб. Готські сотні втрачали бійців. Мармуровий бюст скинутий з вікна, зім'яв каску і вивихнув руку центуріон) Арію.
Маврикій, повернувшись з Палатія, передав батькові прихильність базилевса. Молодик був у захваті від спокою Юстиніана. Проте всі спафарії були поставлені на ноги і охороняли палац Буколеона, де зараз радилися базилевс і базилиса. Екскубітори й далі відсиджувалися в казармах.
Мунд подумав собі: Буколеон — це і порт. На кораблях вистачить місця всім, крім готів і герулів. Йому, Мунду, судилося прикрити загальну втечу, залишитися в Палаті ї, як на острові. Ні, у нього немає бажання плавом рятуватися через протоку. Мунд відіслав сина в Палатій, наказавши: стеж невідступно, ми з тобою не будемо гаятися до відходу останньої галери!
Мунд наказав спалювати все і відходити з Октогону. Вогонь піднімався по лінії Халкопрачійської вулиці. Північно-східний вітер гнав пожежу всередину Октогону. Грандіозні арки акведука Валента здавалися гірським хребтом у хмарах.
У місті заговорили про безсилля Палатія. Почувши про бунт, підходили сільські мешканці з Фракії, Родопу. Віфі-нійські горали переправлялися через Пропонтиду і висідали в Селімврії.
За дві години до заходу сонця охлос розкидав ним же споруджені загороди на виході з форуму Костянтина. Попереду наступаючих ішла когорта Таціта. До неї пристав Георгій Фарбувальник з великим загоном. Уцілілі демоти Ме носа та Аровеліана не забажали відстати від інших. Ці свідомо рушили в дорогу без повернення. Ззаду натискали юрми тих, хто ще не чув свисту герульських стріл і не бачив готських мечів.
Хтось зробив собі щита із зірваних дверей. Дехто йшов з лозяними кошиками, думаючи, що йому вдалося зробити щит за персидським зразком, якого ніхто не бачив. Казанці, в яких варили їжу, натягнуті на шапки, мали оберігати голови, як справжні шоломи.
Та все ж старі потрухлі обладунки демотів трохи захищали їхніх власників від стріл, і стрій ефемерних латників прикривав задніх. Герули з меншим успіхом спорожняли сагайдаки.
Філемут не послав завчасно по стріли в арсенал Палатія. Його помилка залишилася непоміченою, тому що бунтівникам вдалося змусити герулів ввійти в рукопашний бій. Мунд одразу ж кинув на допомогу готів.
Бій то відкочувався до Меси і охопленого вогнем Октогону, то Мунда змушували відходити до сходів сенату. Плити майдану стали слизькі, битися заважали трупи.
Силачі м'ясники, об'єднавшись із залишками демотів, притисли три сотні готських солдатів до палаючої Софії. Коли Мунд кинувся на виручку своїм, його вдарили по голові. Порятувала особлива міцність каски, але масивний орел був зірваний і згубився. Іпасписти винесли Мунда з січі, він опритомнів серед колон сенату.
Та все ж Мунд переміг. Октогон палав, пожежі нищили будинки, палаци й портики з правого боку Меси. Вулиця загрозливо звужувалася, до бунтівників перестали прибувати підкріплення. Залишки демотів і плебсу були викинуті на Месу.
— Стрільців, стрільців сюди! — наказав Мунд. І коли виявилося, що сагайдаки в герулів порожні, полководець кинув Філемуту: — Це коштуватиме тобі п'яти кентинаріїв золота.
Як і вчора, вогонь розмежував сторони. Сотні готів були пошарпані, герули втратили понад третину ^воїх.
На заході сонця обвалився палац Лавініїв. Охоплені вогнем уламки остаточно заткнули Месу. Місту більше нізвідки було напасти на Палатій, солдати Палатія не могли б прорватися в місто.
Мунд залишився ночувати в приміщенні сенату.
5
Автократор... Цей титул базилевсів було згодом перекладено як самодержець, титул володаря одноосібного, ні перед ким не відповідального.
Часом історія слова простежується легко при наполегливій ретельності дослідників. Неймовірно важче відновити першопочаткове поняття,.яке вкладалося колись у поєднання звуків голосу і букв письма. Слово "автор" у давнину розумілося як творець, першозасновник, будівничий, а корінь "крат" входив до слів, що означали силу, стійкість духу, терплячість, а також і в побутові поняття: готування чогось для їжі, для іншої потреби. Місткий корінь, містке слово найширшого значення. Можливо, в свідомості 'Сучасників Юстиніана титул "Автократор" викликав відчуття значно сильніше, аніж Самодержець у підданих російських царів.
Стосунки при дворах язичницьких імператорів були досить прості. Спілкування підданих не ускладнювалося церемоніями ні з такими повелителями, як Марк Аврелій чи Антонін, імператорами, для свого часу цілком людяними, ні з жорстоко-суворим солдатом Септімієм Севером.
їхні християнські послідовники, починаючи з першого, Костянтина, відмовилися від язичницької простоти. Доскіпливими зусиллями був створений багатотомний Кодекс Церемоній. Його вивчали, як легісти — закони. З'явилися Магістри Церемоній багатьох ступенів, тому що лише високі знавці могли керувати палатійським етикетом. Ритуали церковні і палацові розвивалися поруч водночас. Та розкіш палатійських обрядів приголомшувала уяву більше, ніж урочистість храмових. Тому що бог править світом невидимо, а зримо його воля втілена у Володарі імперії.
Папа Лев твердив: від правильності догми про іпостасі трійці залежать єдність і міцність імперії. Кафолицьке визначення суті Христа мало значення політичне: в особі Христа не випадково божеське і людське поєднувалося непохитно, непорушно, нероздільно і — незлитно. Таким чином, і Автократор і Церква визначили свою взаємозалежність з перевагами для Автократора. Навзамін Церква, як молодший союзник і сателіт, забезпечила собі земну зброю.
Спираючись на кафолицтво, імперія за єретичними догмами зуміла побачити загрозу для Влади.
Аріани вважали, що Христос, лише подібносутній до бога, був створений, як дерева, тварини, люди. Арій порушував ієрархію.
Несторіани бачили в Христі просту від народження людину, яка лише згодом приєднала в собі до начала звичайно-плотського начало божественне. Людяність убогого плебея— Христа розвивала в підданих зарозумілість.
Монофізитство охоплювало маси чернецтвуючих і дало при Юстиніані міріади непокірних великомучеників. Адже за вченням монофізистів усе людське начало в Христі розчинилося в божественному, як краплина в Світовому океані. Це було християнство, доведене до крайності, в ньому для Влади могло не залишитися й маленького острівця.
І решта схизм, менш поширених, але не менш отруйних, теж вимагали пильної уваги Автократора. Бо схизма означає "тріщина", і тріщина в невидимому тілі Церкви викличе рану в тілі імперії.
Європейські держави були більшою чи меншою мірою, але спадкоємцями імперії. Тому всі повстання, всі революції включали в свої програми вимоги про реформу Церкви, а дійшли до цілковитого відокремлення держави від Церкви.
Хитромудра, винахідлива титулотворчість становила частину етикету і обов'язковий початок звернення до базилевса і базилиси та оголошень від їхнього імені.