Вона любила його за інше, за це інше вона тільки його і любила. Для неї Насіб був усім: чоловіком і володарем, родиною, якої вона ніколи не мала, батьком і матір'ю, братом, що помер, ледве народившись. Насіб — усе, що вона має. Погано бути заміжньою. Яке непорозуміння — їхнє одруження. Раніше було значно краще. Обручка на пальці зовсім не змінила її почуттів до Насіба. Але тепер вона змушена сваритися з ним, ображати його і завдавати йому прикрощів. А їй неприємно це робити. Але як цього уникнути? Все, що любила Габрієла, на жаль, все це заборонялося сеньйорі Саад. І все те, що належало робити сеньйорі Саад, на жаль, смертельно ненавиділа Габрієла. Проте все закінчувалось тим, що вона поступалась Насібу, аби лише не завдавати йому прикрощів, адже він такий гарний. А дещо вона робила потай, щоб він не знав і не гнівався.
Раніше було набагато краще, все можна було робити; він ревнував, але це були ревнощі коханця, які швидко минали в ліжку. Тоді вона могла робити що завгодно, без страху образити його. Раніше кожна хвилина дарувала їй радість, вона увесь час співала, а ноги самі просилися в танок. А тепер вона за радість платила сумом. Хіба їй не доводилося робити візити в ільєуські родини? Одягнена в шовк, взута в тісні туфлі, сидячи на твердому стільці, вона відчувала себе закованою в кайдани. Вона навіть не розкривала рота, боячись сказати щось недоречне. Вона більш не сміялася і скидалась на закам'яніле опудало. Не подобалося їй все це. Навіщо їй стільки суконь, стільки туфлів, коштовностей, золотих каблучок, намист, сережок, коли вона не могла бути просто Габрієлою? Ні, не подобалось бути їй сеньйорою Саад.
Але тепер виходу не було... Нащо вона тоді згодилась? Щоб не образити його? А може, через страх втратити його колись? Даремно вона погодилась; тепер вона часто сумувала і робила те, що їй не до смаку. А найгіршим було те, що, аби стати Габрієлою, ходити туди, куди їй хотілося, і робити те, що їй хотілося, вона мимоволі мусила хитрувати, ображаючи Насіба. Її друг Туїска більше не приходив погомоніти з нею. Він обожнював Насіба, і цілком зрозуміло за що. Коли Раймунда занедужала, Насіб посилав їй гроші, аби вона могла купити якусь дещицю. Сеньйор Насіб добрий. Туїска теж вважав, що вона мусить бути сеньйорою Саад, а не Габрієлою. Тому він і не приходив, бо вважав, буцімто Габрієла ображає сеньйора Насіба, завдає йому прикрощів. Навіть друг Туїска не розумів її. Ніхто її не розумів. Дона Армінда не переставала дивуватися, вона твердила, що це злі сили потойбічного світу роблять так, аби Габрієла не хотіла розвиватися і виховуватись. Де таке бачено? Габрієла мала все необхідне, а не хоче викинути з голови різні дурниці. Навіть Туїска не міг її зрозуміти, де ж уже було доні Армінді.
Ось і тепер, що їй робити, як їй бути? Наближається кінець року. Бумба-меу-бой, презепіо... О, як вона все це любить! На плантації вона завжди виконувала роль пастушки. Як весело минали свята! Майже поряд з їхнім будинком, у кравчині Дори (останній будинок на їхній вулиці, де Габрієла міряла і шила свої сукні), почалася репетиція волхвів. З пастушками, ліхтарями і всім, що належить. Дора оголосила:
— Нести прапор зможе лише дона Габрієла.
Три помічниці Дори погодилися з нею. Обличчя Габрієли запромінитось радістю, вона заплескала в долоні. Проте Габрієла все ж таки не наважилась поговорити з Насібом. Крадькома ходила вона вечорами на репетиції рейзадо. Щодня збиралася сказати про це Насібові і все відкладала до наступного дня. Дора шила їй сатинову сукню з блискучими сухозлітками, оздоблену бісером. Габрієла-пастушка танцює на вулицях, несе прапор, співає і веде за собою святкову процесію. Це їй до вподоби, для цього вона, Габрієла, створена! Але сеньйора Саад не може бути пастушкою. І вона ходила на репетиції потай, мріючи танцювати на вулицях у ролі пастушки. Так, їй доводиться завдавати прикрощів Насібу. Але що вона могла вдіяти? Ой, що ж їй робити?
Про свята в кінці року
Надходив кінець року — святкові місяці: різдво, Новий рік, хрещення, шкільні і церковні свята, ярмарки; на майдані перед баром "Везувій" споруджувались балагани, місто наповнювалось веселими, розважними студентами, що приїхали з коледжів і університету Баїйї на канікули. Танцювали в розкішних садибах і в будинках бідняків на пагорбах і на Острові Змій. В місті панували святкові веселощі, в кабаре і шинках на околицях міста почалися пиятика і бійки. В центрі бари і кабаре були також переповнені. Виїздили на прогулянки по Понталу, на пікніки на Мальядо і на пагорб Пернамбуко, звідки можна було спостерігати за роботою землечерпалок. Виникали романи, домовлялися про заручини; свіжоспечені бакалаври, з яких не зводили закоханих очей батьки, приймали вітальні візити. З'явилися перші ільєусці, сини полковників, з кільцями — знаками вищої освіти, перші адвокати, лікарі, інженери, агрономи і вчительки, що одержали освіту в ільєуській монастирській школі. Життєрадісний отець Базіліо хрестив шостого прийомного сина, що з'явився милостю божою з чрева Оталії, куми падре. Старі діви одержали фундаментальний матеріал для розмов.Ніколи ще кінець року не був таким пожвавленим. Урожай виявився набагато більшим, аніж розраховували. Гроші витрачались легко, в кабаре річкою лилося шампанське, з кожним пароплавом прибувала нова група жінок, студенти змагалися з прикажчиками і комівояжерами у мистецтві упадання за дівчатами. Полковники кидали гроші, мов полову, рвали кредитки у п'ятсот рейсів. Новосілля в особняку полковника Мануела дас Онсаса, що скидався на справжній палац, було відзначено бучно. Звелося чимало нових будинків, було прокладено ряд нових вулиць, набережна, що йшла вподовж морського берега, була продовжена в напрямку кокосових гаїв Мальядо. Пароплави з Баїйї, Ресіди і Ріо прибували переповнені замовленнями заможних ільєусців, їхній домашній побут значно поліпшувався.
Відкривались все нові й нові крамниці із привабливими барвистими вітринами. Місто розросталося і змінювалось.
В коледжі Еноха відбулися перші іспити з федеральним інспектором. З Ріо прибув інспектор-журналіст, що співробітничав в урядовому органі. Він був відомим літератором, тому в Ільєусі виступив з доповіддю, квитки на яку поширювали учні коледжу. Оскільки журналіст мав славу талановитої людини, людей зібралося чимало. Відрекомендований вчителем Жозуе, він розповів про нові напрямки сучасної літератури — від Марінетті[73] до Траси Араньї[74]. Доповідь була неймовірно нудотною, і суть її збагнуло лише кілька осіб: Жоан Фулженсіо, Жозуе, якоюсь мірою Ньо-Гало і Капітан. Арі теж зрозумів, але не погоджувався з доповідачем. Багато кому пригадався двічі бакалавр, незабутній Аржілеу Палмейра з його громоподібним голосом. Ото був доповідач! Хіба можна їх порівнювати? А тут до всього молодик з Ріо зовсім не вмів пити. Варто було йому зробити кілька ковтків справжньої кашаси, як він валився з ніг. Що ж до Аржілеу Палмейри, то він міг позмагатися з найвідомішими плантаторами Ільєуса; випити він був мастак, а в ораторській майстерності — справжній Руй Барбоза. Ось то був справжній талант!
А втім, літературний вечір, що викликав такі бурхливі суперечки, мав і позитивний бік. Напахчена найстійкішими парфумами, що одразу здолали всі аромати зали, одягнена розкішніше від будь-якої сеньйори (в наймоднішій сукні, виписаній з Баїйї), обмахуючись віялом, справжня матрона — не за віком, бо була ще зовсім молодою, але за манерами, поведінкою, позами, скромністю погляду, винятковою ґречністю благородної дами,— в залі неждано-негадано з'явилася Глорія, що раніше сумувала одиноко у вікні, а тепер забула про сум, оскільки її чудове тіло нарешті знайшло втіху. Жінки стривожено загули. Дружина доктора Демосфенеса, опустивши лорнет, вигукнула обурено:
— Нахаба!
Дружина депутата Алфредо (щоправда, всього-на-всього депутата палати штату, а все ж досить високої персони) підвелася, коли поруч з нею в парадній залі, попросивши вибачення і посміхаючись, вмостилася щаслива Глорія.
Ображена сеньйора, захопивши із собою Жерузу, влаштувалася ближче до рампи. Розправляючи зборки на спідниці, Глорія усміхалася. Переповнений християнським милосердям, до неї підсів падре Базіліо. Під пильним наглядом жінок чоловіки з осторогою позирали на неї. "Щасливий цей Жозуе!" — заздрили вони, набравшись духу і кидаючи потаємний погляд на Глорію. Незважаючи на найретельнішу конспірацію, увесь Ільєус знав про божевільну пристрасть учителя коледжу до утриманки полковника. Єдиний, кому ще не вдалося про це довідатись, був, як і личить, сам Коріолано.
Блідий і худий, Жозуе підвівся, шовковою хустиною, подарунком Глорії, витер на чолі неіснуючий піт (до речі, Глорія одягнула його з голови до ніг, навіть брильянтин і ваксу для черевиків він купував за її гроші) і виголосив багатослівну промову, назвавши журналіста з Ріо "яскравим талантом нового покоління, покоління антропофагів і футуристів"; Жозуе розхвалив доповідача і принагідно накинувся на існуюче лицемірство, яке домінує в застарілій літературі і в суспільстві Ільєуса. Література твориться задля того, аби оспівувати радощі і насолодження життям, чудове жіноче тіло. В ній не повинно бути місця для святенництва. Він скористався з нагоди і прочитав поему, на яку його надихнула Глорія,— це було вершиною аморальності... Глорія аплодувала йому, сяючи від гордощів. Дружина Алфредо хотіла вийти, але не зробила цього, і лише тому, що Жозуе уже закінчив свою промову, а їй кортіло послухати ще приїжджого літератора. Щоправда, його ніхто не зрозумів, та він хоч не говорив непристойностей.
А втім, вільності Жозуе уже майже нікого не шокували, настільки змінився Ільєус — "край жінок легкої поведінки і поганих звичок, що втратив розсудливість, почуття міри і чистоту та цнотливість минулих часів", як висловлювався у своїх промовах доктор Маурісіо, кандидат в префекти, що намагався відродити строгу мораль. То ж чи варто було обурюватись появою Глорії на літературному вечорі, коли водночас з нею набуло широкого розголосу скандальне повідомлення про втечу Малвіни? На пароплавах із Баїйї прибували студенти.