Через це вона неспроможна позбутися прилиплих до неї темних вібрацій, навпаки, вони отримують новий приплив споріднених сил, і при цьому вільна воля людини щодалі більше заплутується, аж доки вона вже буде не здатна її розпізнати під всуціль обплетеним непотрібним розростанням. Наче ліани, яким здоровий стовбур спочатку пропонує підтримку та допомогу, і які зрештою позбавляють цей стовбур життя, обплутуючи й душачи його.
Якби людина приділяла більше уваги собі та подіям у всьому Творінні, то жодна карма не могла б бути сильнішою за її наповнений силою дух, щойно вона завдяки сексуальній силі отримає бездоганний зв'язок із Речовинністю, до якої належить адже і карма.
Але якщо людина втрачає час, якщо вона ще більше заплутується, можливо, навіть глибоко опускається, то, попри це, їй і далі надається можливість для сходження: завдяки любові!
Не чуттєвій любові Грубої речовинности, а високій чистій любові, яка нічого іншого не знає і не хоче, окрім блага любої людини. Вона також належить до Речовинности і не вимагає ні самозречення, ні аскетизму, але завжди бажає тільки кращого для іншого. І це воління, яке ніколи не думає про самого себе, є найкращим захистом від будь-яких зловживань.
Любов навіть у поважному віці людини знову-таки має за основу відчуття томління за ідеалом незіпсованого юнацтва, які виникають у неї при входженні сексуальної сили. Однак вона проявляється інакше: підстьобує зрілу людину до вияву повної сили всіх її можливостей, аж до героїзму. При цьому немає жодних вікових обмежень. Сексуальна сила продовжує існувати, коли навіть зникає низький статевий потяг, бо сексуальна сила і статевий потяг – не одне й те саме.
Щойно людина дає простір чистій любові чоловіка до жінки або навпаки, також до друга, до подруги, до батьків, до дітей, все одно, якщо вона чиста, то першим її дарунком є слушна нагода позбутися карми, яку можна дуже швидко "символічно" спокутувати. Вона "всихає", оскільки не отримує спорідненого відгуку, більше не знаходить підживлення в людині. Таким чином вона стає вільною! І тоді розпочинається сходження, звільнення від негодящих кайданів, які тримають її внизу.
При цьому першим пробудженим відчуттям є відчуття своєї недостойности стосовно любої людини. Цю подію можна назвати виникненням скромности і смирення, тобто набуттям двох великих чеснот. До цього додається порив тримати руки над іншим для його захисту, щоб ніхто не зміг завдати йому страждань. "Бажання носити на руках" – це не просто вислів, навпаки, він цілком правильно характеризує це піднесене відчуття. В ньому приховано відмову від власної особистости, велике воління служіння, лише його самого було б достатньо, щоб скинути всю карму за короткий час, щойно це воління закріплюється і не дає місця для чисто чуттєвого потягу. Зрештою, з чистою любов'ю виникає ще й палке бажання здійснити щось по-справжньому велике для любої людини у шляхетному розумінні, не зачепивши і не образивши її жодною міною, жодною думкою, жодним словом, тим паче якимось негарним вчинком. Найтонше відчуття такту оживає.
Після цього треба цю чистоту відчуття втримати й поставити понад усе інше. Ніхто в такому стані ніколи чогось поганого не побажає і не вчинить. Він просто на це не здатен, навпаки, отримає у цих відчуттях найкращий захист, найбільшу силу, найдоброзичливішого порадника й помічника.
Творець дав у Своїй Мудрості таким чином рятувальний круг, на який не раз у земному бутті наштовхнеться кожна людина, щоб вона за нього трималася й підносилась у височінь!
Допомога доступна всім. Вона не робить жодної різниці ні у віці чи статі, ні в бідності чи багатстві, також ні в знатності чи простоті роду. Тому любов є найвищим Дарунком Бога! Хто це розуміє, той має надійний порятунок із будь-якої скрути і будь-якої безодні!
Любов здатна з могутністю урагану піднести його до Світла, до Бога, який Сам є Любов. —
Щойно в людині пробуджується любов, яка прагне принести іншому світло та радість, не принижуючи його нечистими жаданнями, а, захищаючи, підносити, то вона служить йому, не усвідомлюючи при цьому справжнього служіння, бо вона завдяки цьому щодалі більше стає безкорисливим і радісним дарителем! І це служіння виборює їй свободу!
Аби знайти при цьому правильний шлях, людина завжди зважає тільки на одне. Понад усіма земними людьми вібрує велике й потужне бажання: спромогтися перед самим собою бути справді такими, якими вони здаються тим, хто їх любить. Це бажання і є правильний шлях! Він веде безпосередньо у височінь.
Безліч можливостей надається людям для того, щоб зібратися на силі та піднестися вгору, однак вони їх не використовують.
Сьогоднішня людина нагадує чоловіка, якому даровано царство, а він воліє марнувати свій час у дитячих розвагах.
Цілком самозрозуміло, і нічого іншого не варто очікувати, що ґрандіозні сили, надані людині, неодмінно розмелють її на порох, якщо вона не зрозуміє, куди їх спрямовувати.
Також сексуальна сила мусить знищити окрему людину, весь народ там, де зловживають її головним завданням! Зачаття є лише її другорядною метою.
А який допоміжний засіб надає сексуальна сила кожній людині, щоб вона розпізнала головне завдання і жила ним!
Подумайте про відчуття тілесної сором'язливости! Воно пробуджується водночас із сексуальною силою і надається для захисту.
І тут, як у всьому Творінні, наявне тризвуччя, і в низходженні можна також розпізнати дедалі більше огрубіння. Відчуття сором'язливости, як перший наслідок входження сексуальної сили, як перехід до статевого потягу, повинне утворювати стримування, щоб людина на своїй висоті не віддавалася по-тваринному статевим зносинам.
Горе народу, який на це не зважає!
Сильне відчуття сором'язливости дбає про те, щоб людина ніколи не змогла піддатися чуттєвому запамороченню! Воно оберігає від пристрастей, бо в цілком природний спосіб ніколи не допустить, щоб вона забулася хоча б на якусь мить.
Силоміць лише спроможна людина за своєю волею цей прекрасний дар відтиснути вбік, аби потім зрівнятися з твариною! Таке насильницьке втручання у світовпорядкування Творця мусить, одначе, прокляттям стати для неї, бо ставши нестримною, звільнена в такий спосіб сила тілесного статевого потягу вже не є для неї природною.
Якщо в людині відсутнє відчуття сором'язливости, то вона з володаря перетворюється на слугу, сходить зі свого людського щабля й опускається нижче за тварину.
Людина має пам'ятати, що тільки сильне відчуття сором'язливости перешкодить її падінню. Їй у такий спосіб надано найпотужніший захист.
Чим більша сором'язливість, тим шляхетніший потяг, і тим вище стоїть людина духовно. Це найкраще мірило її внутрішньої духовної цінности! Таке мірило безпомилкове, і кожна людина його легко розпізнає. Із придушенням або відтисканням зовнішнього відчуття сором'язливости водночас завжди придушуються також найетерніші та найцінніші душевні властивості, і таким чином внутрішня людина стає нічого не вартою.
Безпомилковою ознакою глибокого падіння й невідворотного занепаду є те, коли людство під личиною поступу хоче "піднятися" над цим у всіх відношеннях дорогоцінним відчуттям сором'язливости, яке сприяє просуванню вперед! Байдуже, чи відбувається це під прикриттям спорту, гігієни, моди, виховання дітей, чи під багатьма іншими придатними для цього приводами. Низходження та падіння тоді неминучі, і тільки величезний страх іще може привести декого до тями.
І все ж земній людині можна легко прокласти шлях, що веде до Висот.
Їй треба лише стати "природнішою". Бути природною не означає, однак, у напівоголеному вигляді ходити повсюди або розгулювати босоніж у чудернацькому вбранні! Бути природною означає пильно стежити за внутрішніми відчуттями та не ухилятися силоміць від їхніх застережень! Аби лише не сприйматися несучасною.
Однак більшість усіх людей сьогодні зайшли, на жаль, уже так далеко, що занадто отупіли для того, щоб іще розуміти природні відчуття. Вони вже стали для цього занадто обмеженими. Волання страху та жаху стане кінцем для них!
Блажен той, у кому тоді відчуття сором'язливости знову зможе ожити! Воно буде йому щитом і опорою, коли все інше розлетиться в друзки.
63. "Я воскресіння і життя, до Отця не приходить ніхто, якщо не через мене!"
Ісус, прийшовши з Божественного, по праву вживав ці слова, тому що він єдиний міг усе оглянути і по-справжньому пояснити. Його Послання, невід'ємне від нього самого, серед плутанини хибних уявлень вказує ясний шлях угору, до Світла. Це означає для всіх людських духів постання, або воскресіння з Речовинного, в яке вони занурилися для свого дальшого розвитку. Таке воскресіння для кожного є життям!Прошу вас, послухайте уважно: все нице і все зле, тобто все, що називають темрявою, існує тільки в Речовинності, у Грубій та Етерній речовинності! Хто це правильно осягнув, той із цим уже багато досяг.
Щойно людина замислить зле або ж нице, вона завдає сама собі величезної шкоди. Головна сила її воління, наче посланий магнетичний промінь, спрямовується тоді назустріч ницому, притягує там унаслідок його важкости все щільніше і через його щільність, знову ж таки, й темніше етерноречовинне, через що людський дух, від якого виходить воління, огортається цим щільним родом речовинности. Також коли людські думки головним чином cпрямовані на земне під впливом якоїсь пристрасти, яка не обов'язково має бути аморальністю, іграми та пияцтвом, але й виразним надмірним захопленням чимось земним, то етерноречовинна оболонка більшої чи меншої щільности змикається навколо духу в такий самий спосіб, як я вже згадував.
Ця щільна і, отже, темна оболонка позбавляє дух будь-якої можливости сходження та залишається доти, доки цей дух не змінить природи свого воління.
Тільки серйозне воління й серйозне прагнення до високого, духовного може зменшити щільність такої оболонки і зрештою зовсім її розсіяти, оскільки вона тоді не отримує припливу споріднених сил, поволі втрачає стійкість, і врешті-решт зовсім зникає, щоб духові цим звільнити шлях до сходження.
Під Етерною речовинністю треба розуміти ніяк не етерність цієї видимої грубої речовинности, навпаки, вона цій грубій речовинності цілком чужа за природою, має інші властивості, але, попри це, її можна назвати речовинністю.